Загальні передумови виникнення людської мови

Вважають, що вся матерія має властивість, по суті споріднену з відчуттям, властивість відображення. Су­часна наука вважає відображенням будь-який акт взаємодії в об'єктивному світі. Наприклад, одне тіло взаємо­діє з іншим, передаючи йому певну кількість своєї енер­гії, скажімо, більярдна куля починає рухатися, зазнавши удару кия, в такому разі куля відображає стан предмета, який на неї подіяв. Для тіл неживої природи характерні механічна, фізична та хімічна форми відображення. Виникнення живого білка породжує якісно нову форму відображення – подразнення, на основі якого в розвит­ку природних організмів виникають ще складніші фор­ми – відчуття, сприйняття, уявлення, мислення.

Природні організми постійно взаємодіють з навко­лишнім середовищем, і ця взаємодія визначає реакції їхнього пристосування до середовища. Якщо організм починає розрізнювати подразники не лише за інтен­сивністю, а й за якістю, у нього виникає відчуття, з якого починається розвиток психіки як вищої, ніж по­дразливість, форми відображення. Найвища форма пси­хічної діяльності – свідомість – народжується в процесі суспільної трудової діяльності.

Вчені відзначають, що виникнення свідомості зумов­лене також рядом інших властивостей людини, зокрема n здатністю до аналізу і синтезу. Аналіз та синтез можуть характеризувати діяльність будь-якого живого організ­му. Але на своїй нижчий формі аналіз і синтез мають мимовільний і нецілеспрямований характер, що визна­чається генетичною програмою організму. На вищій формі аналіз і синтез, здійснювані шляхом різних логіч­них операцій, набувають свідомого, цілеспрямованого характеру.

Пізнання навколишнього світу починається з відчут­тя – розрізнення окремих якостей предмета, яке здій­снюється як аналіз окремих його сторін за допомогою рецепторів-аналізаторів органів чуття. Одночасно в акті відчуття наявний і синтез, бо саме завдяки йому окремі подразники втрачають самостійне значення і стають не­від'ємною частиною цілого комплексного подразника. Цілісне відображення предмета якраз і відзначає той ступінь чуттєвого відображення об'єктивного світу, який називається сприйняттям. Наступний, вищий щабель пізнання – уявлення Він виникає тоді, коли з розвит­ком психічної діяльності образ починає зберігатися в пам'яті і відтворюватися за відсутності предмета, який його породив. Уявлення фіксує ті властивості і сторони предмета, які найбільш яскраво в ньому виділяються. УСВІДОМЛЕННЯ СПІЛЬНОГО В ПРЕДМЕТАХ СТАЄ ОСНОВОЮ ДЛЯ РОЗВИТКУ ПОНЯТТЯ (КОНЦЕПТУАЛЬНОГО ОБРАЗУ), ЩО СКЛА­ДАЄ ОДИНИЦЮ МИСЛЕННЯ.

Одним із дискусійних питань у науці є питання про існування домовного мислення. Переважна більшість учених вважає, що мова і мислення виникли одночасно, що не може існувати мова без мислення так само, як і мислення без мови. Однак є й такі дослідники, які, спи­раючись на те, що праця передувала мові, а процес пра­ці неодмінно передбачає мислення, доводять, що "люди почали говорити один з одним, володіючи, вже порів­няно розвинутим мисленням". Безперечно, мислення виникло не на порожньому місці, і у тварин є зародки всіх видів розумової діяльності. Однак слід розрізнюва­ти елементарне, "ручне" мислення і розвинуте людське мислення, яке являє собою найвищу форму відображен­ня навколишньої дійсності.

При розв'язанні цього питання слід зважати на до­слідження психологів, які дозволяють стверджувати, що на­віть у сучасної людини існують різні типи мислення. Зокрема розрізнюють абстрактно-теоретичне і наочне мислення, які тісно міх собою пов'язані. Видатний ро­сійський психолог Л. С. Виготський вважав, що "мовне мислення не вичерпує ні всіх форм думки, ні всіх форм мислення. Існує велика ділянка мислення, яка не має безпосереднього стосунку до мовного мислення". От­же, можна припустити, що до виникнення мови міг іс­нувати інший тип мислення – предметне або образне мислення.

Важливою передумовою виникнення людської мови був стадний спосіб життя первісної людини. Саме такий спосіб життя сприяв формуванню людського суспіль­ства і суспільної свідомості. А наявність у первісної людини звукових сигналів зумовила характер людської мови. В цілому ж виникненню людської мови переду­вали значні зміни фізіологічної організації тваринних предків людини. Вирішальним кроком у розвитку лю­диноподібної мавпи – предка людини була вертикальна хода, при цьому відпадала потреба в міцних шийних м'язах, які мали підтримувати голову мавпи при гори­зонтальній ході. Нова позиція голови сприяла дальшому розвиткові черепа і мозку тварини, до того ж звір став сприймати набагато більше вражень від природи. До цих сприятливих обставин розвитку людиноподібних мавп приєдналося звільнення передніх кінцівок від фун­кції опори, що згодом дозволила руці стати органом праці.

Часто говорять про те, ніби і для тварин характерна трудова діяльність, мовляв, хіба не трудяться бджоли, хі­ба не працює павук? Насправді ж "трудова діяльність" тварин – це результат пристосування особини або виду до середовища. Причому, якщо йдеться про "працю" всього виду тварин, то йдеться про безумовний рефлекс або інстинкт.

Антропологам ще з 1924 р. були відомі скелети австралопітеків (від лат. australis – південний), знайдені в печерах південної Африки. Це були істоти прямої ходи, вік яких визначав­ся в 700 тис. – 1 мільйон років. Малий об'єм їхнього моз­ку (в середньому 520 куб. см) дозволив висловити гі­потезу, що австралопітеки – це бокове відгалуження ево­люції, що замкнулося як "невдала спроба" перетворен­ня мавпи на людину.

І от у другій половині XX ст. у різних країнах східної Африки були зроблені видатні археологічні знахідки, які істотно змінили уявлення антропологів про вік і предків людини. Спочатку в Танзанії англійський антрополог і археолог Л. Лікі в Олдовайській ущелині виявив числен­ні стоянки найдавнішої епохи палеоліту. Поряд з різни­ми кам'яними знаряддями з оббитої гальки типу скребел і відщепів було знайдено кістки високоорганізованого примата з об'ємом мозку на 150 куб. см більшим, ніж у австралопітеків. Серед приматів цю істоту тепер нази­вають зинджантропом (від араб, назви Східної Африки – Зиндж). Але найдивовижнішим був вік цього примата. Калій-аргоновий метод дозволив визначити йому вік – 1750 тис. років. Ще давнішим виявився презинджантроп {від лат. ргае – перед), рештки якого було знайдено в тій самій ущелині Олдовай, його вік – приблизно 2 міль­йони років.

Пізніше в Ефіопії в долині річки Омо вчені знайшли численні рештки австралопітеків, вік яких сягає 4 мли. років, а також їхні знаряддя, яким понад 2 млн. років. У Кенії в 1965р. було знайдено щелепу австралопітека, вік якого п'ять з половиною мільйонів років. Досі це найдавніша знахідка австралопітека. У тій же Кенії були знайдені і найстарші за віком кам'яні знаряддя, яким 2 млн. 600 тис. років. Нарешті влітку 1972 р. на схід від кенійського озера Рудольф було викопано череп при­мата об'ємом 800 куб. см, вік цієї знахідки – понад 2 млн. 800 тис. років. Таким чином, процес перетворення мавпи на людину виявився набагато довшим, ніж уявля­ли його тривалість раніше.

Сучасна антропологія поділяє процес історико-еволюційного формування фізичного типу людини на чотири стадії: І – стадія безпосереднього антропоїдно­го предка людини, яка почалася близько 4 млн. років тому; II – стадія архантропів (від грец. – старо­давній), яка почалася близько 1 млн. років тому; Ш – стадія палеоантропів (від грец. – старовинний), яка розпочалася близько 300 тис. років тому; IV – ста­дія неоантропів (від грец. – новий), людей сучас­ного типу, яка розпочалася 40-50 тис. років тому. Серед антропологів немає єдності щодо віднесення істот І стадії до роду Homo. Але архантропи і палеоантропи, безперечно, вже належать до роду людей, їх називають Homo habilis "людина вміла" на відміну від представників IV стадії, яких називають Homo sapiens "людина розум­на". Остання назва не повинна породжувати уявлення, що лише в цю стадію з'явилася свідомість. Слід гадати, що вже стадії архантропів і палеоантропів являли собою початковий етап первіснообщинного ладу, коли спільна праця, полювання і збиральництво стимулювали розви­ток елементів мови і свідомості.

Нові антропологічні знахідки анітрохи не похитнули розробленої теорії походження людини. Змінилося лише уявлення про тривалість часу перетворення мавпи на лю­дину, часу, описаного такими словами: "Панування над природою, що починалось разом з розвитком руки, ра­зом з працею, розширяло з кожним новим кроком впе­ред кругозір людини. В предметах природи вона постій­но відкривала нові, до того невідомі властивості. З другого боку, розвиток праці з необхідності сприяв тісні­шому згуртуванню членів суспільства, бо завдяки йому стали частішими випадки взаємної підтримки, спільної діяльності, і стала яснішою свідомість користі від цієї спільної діяльності для кожного окремого члена. Корот­ко кажучи, в процесі формування люди прийшли до то­го, що в них виникла потреба щось сказати одне одно­му. Потреба створила собі свій орган: нерозвинута гор­тань мавпи повільно, але неухильно перетворювалася шляхом модуляції для все більш розвинутої модуляції, а органи рота поступово навчались вимовляти один членоподібний звук за другим". Цей процес тривав багато сотен тисяч років. Суть його полягала в тому, що "спо­чатку праця, а потім і разом з нею членоподільна мова стали двома найголовнішими стимулами, під впливом яких мозок мавпи поступово перетворився в людський мозок, який, при всій своїй схожості з мавпячим, дале­ко переважає його величиною і досконалістю".

Слід відзначити, що мислення первісних людей бу­ло менш абстрактним, ніж мислення сучасних людей. Можна навести чимало прикладів того, що в давніх мо­вах засвідчено менше таких граматичних категорій, які представляють складні типи абстракції. Не можна сум­ніватися в тому, що мислення сучасної людини відріз­няється від мислення первісної людини, але відмінності між мисленням первісної людини і психічною діяльні­стю тварин набагато більші, бо людське мислення – це якісно нове явище в розвитку природи.