35

Лекція: Правове регулювання грошового обігу та розрахунків

1. Правове регулювання грошового обігу в України.

2. Організація готівкового обігу та регулювання касових правил.

3. Правовий режим рахунків, що їх відкривають та обслуговують банківські установи.

4. Порядок організації безготівкових розрахунків в України.

1. Правове регулювання грошового обігу в України

Гривня, що є грошовою одиницею України відповідно до ст. 99 Конституції України, виступає єдиним законним платіжним засобом в Україні, який приймається усіма юридичними та фізичними осо­бами без будь-яких обмежень на території країни для проведення грошових трансфертів та здійснення розрахунків у готівковому та безготівковому вигляді.

Стаття 92 Конституції України закріплює, що засади створен­ня і функціонування грошового ринку, статус національної валю­ти, а також іноземних валют на території України встановлюють­ся виключно законами України. За ст. 99 забезпечення її стабіль­ності — основна функція Національного банку України. Чинне за­конодавство визначає такі основні економічні засоби та методи грошово-кредитної політики, що спрямовані на регулювання обся­гу грошової маси через: 1) визначення та регулювання норм обо­в'язкових резервів для комерційних банків та фінансово-кредит­них установ; 2) процентну політику; 3) рефінансування комерцій­них банків; 4) управління золотовалютними резервами; 5) операції з цінними паперами на відкритому ринку; 6) регулювання імпор­ту та експорту капіталу (ст. 25 Закону України «Про Національ­ний банк України»).

Кінцевою метою грошово-кредитної політики є досягнення макроекономічної стабілізації, додержання нормативно передбачених темпів інфляції, забезпечення стабільності курсу національної ва­люти, досягнення рівноважного платіжного балансу, створення умов для позитивних зрушень, подолання кризових явищ в еко­номіці. У країнах з перехідною економікою грошово-кредитна по­літика повинна мати єдину мету — забезпечення повної конвертованості національної валюти та підтримання її фіксованого обмінно­го курсу проти однієї з основних світових валют — долара СЛТТА або євро¹.

Розробка основних засад грошово-кредитної політики покладена Конституцією України на Раду Національного банку Украї­ни, яка повинна також здійснювати контроль за її проведенням. Ос­новні засади грошово-кредитної політики являють собою комплекс змінних індикаторів фінансової сфери, що дають можливість Націо­нальному банку України з допомогою інструментів (засобів та ме­тодів) грошово-кредитної політики регулювати грошовий обіг та кре­дитування економіки, щоб забезпечити стабільність грошової оди­ниці України як монетарної передумови для економічного зростання і підтримки високого рівня зайнятості населення. Вони ґрунтуються на основних критеріях та макроекономічних показниках загально­державної програми економічного розвитку та Основних парамет­рах економічного та соціального розвитку України на відповідний період, що включають прогнозні показники обсягу валового внутрі­шнього продукту, рівня інфляції, розміру дефіциту державного бю­джету та джерел його покриття, платіжного та торгового балансів, затверджених Кабінетом Міністрів України.

За період своєї діяльності НБУ пройшов кілька етапів регулюван­ня грошово-кредитного ринку, здійснюючи при цьому функції, пе­редбачені чинним законодавством, через використання певних мо­нетарних інструментів. І в першу чергу зміна в курсі регулювання грошово-кредитної політики центральним банком пов'язувалася з грошовими реформами, що проводилися в Україні.

Початок грошової реформи в Україні пов'язують із виданням Ука­зу Президента України «Про реформу грошової системи України» від 7 листопада 1992 р. № 549/92, який базувався на положеннях Дек­ларації про державний суверенітет України щодо впровадження своєї грошової одиниці та Закону України «Про економічну са­мостійність України» (ст. 6). Згідно з Указом починаючи з 23-ї годи­ни 12 листопада 1992 р. було припинено функціонування рубля у гро­шовому обігові на території України. Єдиним законним засобом пла­тежу на території України став український карбованець, якого в готівковому обігу представляв купон Національного банку України. Готівка у рубля та переоцінка активів і пасивів юридичних та фізич­них осіб, як резидентів, так і нерезидентів, здійснювалася у співвідно­шенні 1 до 1 без обмежень щодо сум коштів.

І лише з 1996 р. в обіг була випущена гривня, що стала єдиною національною валютою та єдиною законною грошовою одиницею. Відповідно до Указу Президента України «Про грошову реформу в Україні» від 25 серпня 1996 р. гривня була випущена в обіг у вигляді банкнот номінальною вартістю 1, 2, 5, 10 і 20 гривень зразка 1992 р., а також номінальною вартістю 1, 50 і 100 гривень зразка 1994 р. Ре­форма проводилася з 2 до 16 вересня 1996 р. За встановленим кур­сом 1,76 грн. /1 дол. було перераховано у гривні ціни, тарифи, заро­бітну плату, стипендії, пенсії, кошти на рахунках підприємств, вкла­ди громадян.

Гривня дорівнює 100 копійкам. Випуск та обіг на території Украї­ни інших грошових одиниць і використання грошових сурогатів як засобу платежу забороняються. Чинним законодавством було перед­бачено, що офіційне співвідношення між гривнею та золотом або іншими дорогоцінними металами не встановлюється.

Гроші існують у вигляді готівки (грошові знаки) або у безготів­ковій формі (записи на рахунках у банках). Грошові знаки випуска­ються у вигляді банкнот і монет, що мають зазначену на них номі­нальну вартість. Вони обертаються через відповідні платіжні систе­ми, що узаконені на території держави. Обробка та передача в ме­жах України електронних та паперових документів на переказ, документів за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів та документів на відкликання можуть здійснюватися за до­помогою як внутрішньодержавних, так і міжнародних платіжних систем, що діють в Україні².

Загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, відно­сини у сфері переказу грошей регулюються Конституцією України, законами України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», «Про зв'язок», «Про платіжні системи та пе­реказ грошей в Україні», іншими актами законодавства України та нормативно-правовими актами НБУ, а також Уніфікованими прави­лами та звичаями для документарних акредитивів Міжнародної тор­гової палати, Уніфікованими правилами з інкасо Міжнародної торго­вої палати, Уніфікованими правилами по договірних гарантіях Міжна­родної торгової палати та іншими міжнародно-правовими актами.

Платіжна система становить основну інфраструктуру сучасної ринкової економіки. Саме її ефективність і стабільність є інструмен­тами безперебійного функціонування економічної системи країни, у тому числі грошових та фінансових ринків. Платіжна система є важелем ефективного управління економікою, зокрема щодо втілен­ня монетарної політики, яку здійснює центральний банк або уряд. У разі порушення функціонування платіжних систем найвірогіднішим є настання тяжких наслідків на фінансових ринках, які обслугову­ються такими системами, оскільки нині практично всі економічні операції відбуваються саме через платіжні системи.

На платіжну систему покладається завдання здійснювати грошо­вий обіг між операторами. Фактично будь-яка платіжна система скла­дається з посередників, інструментів, процедур та мереж, метою яких є переказування грошей від одного оператора економіки до іншого. Платіжна система — набір платіжних інструментів, банківсь­ких процедур і, як правило, міжбанківських систем переказуван­ня коштів, поєднання яких, разом з інституційними та організа­ційними правилами та процедурами, що регламентують викорис­тання цих інструментів та механізмів, забезпечує грошовий обіг. Основна мета платіжної системи — забезпечення розвитку вироб­ництва товарів і послуг¹. Згідно з чинним законодавством платіжна система є платіжною організацією членів платіжної системи та су­купність відносин, що виникають між ними при переказуванні гро­шей. Переказування грошей є обов'язковою функцією, яку має ви­конувати платіжна система.

Діяльність платіжної системи (за винятком внутрішньобанківської) визначається відповідно до правил, які приймаються платіжною організацією і мають визначати: організаційну структуру платіжної системи, умови членства, порядок вступу та виходу із системи, прин­ципи виконання документів на переказ, відкликання документів на переказ, порядок розв'язання спорів, управління ризиками в системі, систему страхування, систему захисту інформації, порядок прове­дення реконсиляції тощо.

Щодо внутрішньобанківської платіжної системи, то її створює безпосередньо сам банк, щоб забезпечити найсприятливіші умови для переказування грошей між його підрозділами. Банк самостійно визначає умови та порядок функціонування власної внутрішньобан­ківської платіжної системи, враховуючи при цьому вимоги закону та нормативно-правові акти Національного банку України.

Чинним законодавством передбачено кілька видів платіжних систем. Зокрема, за юрисдикцією їх можна класифікувати на внутрішньо­державні та міжнародні. Перші в свою чергу за правовою ознакою засновника поділяються на банківські та небанківські платіжні системи. Внутрішньодержавні банківські платіжні системи включають системи міжбанківських розрахунків, системи масових платежів та внутрішньобанківські платіжні системи.

Система електронних платежів НБУ є державною системою міжбанківських розрахунків. Вона обслуговує ті банківські устано­ви, які мають кореспондентські рахунки, відкриті в НБУ. Саме на НБУ покладено завдання регламентації діяльності СЕП, забезпечення її функціонування, надання гарантій її надійності та безпеки з метою проведення через неї міжбанківських переказів.