1.4. Теорія співвідношення факторів виробництва.

Основою теорії співвідношення факторів виробництва служить теорема Хекшера - Оліна. Теорія пояснює розходження у відносних цінах на товари в різних країнах їхньою різною забезпеченістю факторами виробництва.

Найбільш важливими допущеннями теорії є різна фактороінтенсивність товарів і різна факторонасиченість країн. У моделі розглядаються 2 країни, 2 товари і 2 фактора виробництва. Повної спеціалізації на виробництві якого-небудь товару бути не може, технологія в 2 країнах однакова.

Фактороінтенсивність – показник, що визначає відносні витрати факторів виробництва на створення певного товару. (Показник, що характеризує товар).

K2 / L2 > K1 / L1 - умова щодо більшої капіталомісткості товару 2. Товар 1 - більше трудомісткий.

Факторонасиченість – показник, що визначає відносну забезпеченість країни факторами виробництва. (Показник, що характеризує країну).

Визначення цього показника можливо 2-мя способами: через відносні ціни факторів виробництва й через їхні розміри.

Т.ч. : якщо Р - ціна ресурсу. Т – кількість ресурсу в країні.

Pk2/PL2>PK1/PL1 - умова щодо більшої капіталонасиченості країни 1. Тоді країна 2 відносно більше праценасичена.

Ціною капіталу є процентна ставка, ціною праці - зарплата.

TK2/TL2>TK1/TL1 - умова щодо більшої капіталонасиченості країни 2. Країна 1 - праценасичена.

Т.к. у першому випадку визначення характеристики країни здійснюється через ціну, то воно враховує попит та пропозицію на ресурс. Це дозволяє відбити ступінь доступності факторів у країні й рівень технологічного розвитку. Тому, цей метод більше точний, чим другий, який базується на оцінці тільки обсягів пропозиції факторів виробництва.

Теорема Хекшера-Олина – кожна країна експортує ті фактороінтенсивні товари, для виробництва яких вона має відносно надлишкові фактори виробництва, і імпортує ті товари, для виробництва яких вона відчуває відносний недолік факторів виробництва.

Теорема вирівнювання цін на фактори виробництва (Хекшера – Оліна – Самуельсона) – м\н торгівля приводить до вирівнювання абсолютних і відносних цін на гомогенні фактори виробництва.

Вирівнювання, у результаті торгівлі відносних цін на товари приводить і до вирівнювання цін на фактори виробництва.

Гомогенний капітал - це капітал з однаковою продуктивністю й ризиком.

Гомогенна праця - це праця з однаковим рівнем підготовки, утворення й продуктивності.

1.5. Парадокс Леонтьева.

Найбільш відоме дослідження теореми Хекшера-Оліна було проведено американським ученим - економістом Василем Леонтьевим. Розрахунки провадилися для США у 1947 р. У цей час США вважалися найбільш багатої й капіталонасиченою країною.

Тому, відповідно до теорії, США повинні були експортувати капіталомісткі товари. Однак, розрахунки показали, що капіталомісткість американського імпорту на 30% перевищувала відповідний показник для експорту. В 1951 році розрахунки були зроблені додатково, і висновки знову були протилежні теорії! Послідовники В.Леонтьева провадили розрахунки для багатьох країн, так праценасичена Японія в 50-і роки експортувала капіталомісткі товари. Результати дослідження ввійшли в історію економічної науки як «парадокс Леонтьева».

Парадокс Леонтьева – теорія співвідношення факторів виробництва не підтверджується на практиці: праценасичені країни експортують капіталомістку продукцію, тоді як капіталонасичені – трудомістку.

Існують спроби пояснення парадокса:

• Робочу силу необхідно ділити на кваліфіковану й не кваліфіковану. У цьому випадку США експортують продукцію висококваліфікованої праці, що може розглядатися як капітал.

• США імпортували велику кількість сировини, видобуток якої вимагає великої кількості капіталу. Повторні розрахунки без галузей, що сильно залежать від капіталомісткої сировини, показали, що парадокс зникає.

• Тест Леонтьева не враховував чинник існування в США імпортного тарифу, спрямованого в першу чергу на захист трудомістких галузей.

• Смаки американських споживачів традиційно спрямовані на капіталомістку продукцію.

• Реверс факторів виробництва: той самий товар може капіталомістким в одній країні й трудомістким – в іншій.

Висновок: Численні емпіричні тести поставили під сумнів теорію співвідношення факторів виробництва Хекшера–Оліна. Однак, парадокс Леонтьева залишив без відповіді багато питань, а більше тонкі й докладні тести підтвердили справедливість теорії. Т.ч. теорія продовжує займати гідне місце в арсеналі економічних інструментів аналізу м/н торгівлі.

2. Альтернативні моделі м/н економіки.

Теорії ефекту масштабу Кругмана, життєвого циклу товару Вернона й конкурентних переваг М. Портеру являють собою принципово нові, відмінні від класичних підходи до пояснення м/н торгівлі. Вони практично заперечують класичні моделі, як застарілі і нездатні пояснити складну структуру м/н торгівлі сьогодні.

2.1. Теорія життєвого циклу товару створена в 60-х рр. вченим-економістом Раймондом Верноном для пояснення участі США в м/н торгівлі.

Життєвий цикл товару включає 4 етапи й може бути зображений графічно.

(ГРАФІК)

На етапі зрілості товару стає доцільно його впровадження на ринки інших країн. На цьому етапі компанії одержують максимальні прибутки від продажів і можуть затратити кошти на просування товару на зовнішній ринок. Тоді ж здійснюється налагодження випуску товарів безпосередньо в країнах-імпортерах. Розвивши виробництво, країна 2 стає експортером товару в країну 1 (для задоволення залишкового попиту на товар) і в країну 3 для продовження життєвого циклу товару.

2.2. Теорія конкурентних переваг створена М. Портером на початку 90-х рр. Відповідно до теорії конкурентоспроможність країни залежить від конкурентоспроможності компаній, що представляють її на світовому ринку. Для успіху в конкурентній боротьбі необхідно володіти однією із двох переваг: мати низькі витрати виробництва або орієнтувати якість продукції на більше високий рівень цін.

Жодна із країн не може бути конкурентоспроможної по всіх позиціях через обмеженість ресурсів.

Успіх країни в конкретній галузі залежить від 4-х груп факторів:

1) Факторні умови – це конкретні фактори виробництва, якими володіє країна. Фактори виробництва бувають основні, тобто дані від природи й розвинуті, тобто придбані країною в результаті інтенсивних наукових розробок і капітальних вкладень. Розвинуті фактори виробництва дають країні конкурентні переваги, які важко скопіювати іншим країнам.

Крім того, існує розподіл на загальні й спеціалізовані фактори. Перші застосовуються в різних галузях виробництва, другі – вузько спеціалізовані і є основою для створення конкурентної переваги країни.

2) Умови внутрішнього попиту: його структура, обсяг і характер росту, вимогливість, прийнятність смаків для світового ринку.

3) Наявність суміжних і обслуговуючих галузей: інтеграція по горизонталі й по вертикалі робить конкурентоспроможними цілі групи галузей, так звані кластери.

4) Структура й стратегія фірм, внутрішньогалузева конкуренція.

Складовими моделі є випадкові події та економічна політика держав.

До випадкових подій ставляться:

• Винаходи;

• Великі технологічні зрушення (Інтернет);

• Різкі зміни цін на ресурси;

• Значні потрясіння на світових валютних і фінансових ринках;

• Несподіваний підйом попиту на світовому або місцевому ринку;

• Політичні рішення закордонних урядів;

• Війни, епідемії, стихійні лиха.

Для одержання й утримання конкурентної переваги країна повинна мати перевагу у всіх складових ромба.

2.3 Модель економії від масштабу Пола Кругмана.

Із загальної економічної теорії відомо, що в міру зростання масштабів виробництва собівартість одиниці товару знижується. Причинами цього є:

• зростання спеціалізації (працівник спеціалізується на якій-небудь одній функції, доводячи її до досконалості, зростають можливості автоматизації);

• Неподільність виробництва (зниження умовно-постійних витрат);

• Технологічна економія (витрати на поліпшення характеристик товару менші за приріст його вартості).

Економіка масштабу – розвиток виробництва, при якому ріст витрат факторів на одиницю приводить до зростання виробництва більше, ніж на одиницю.

Теорія застосовна для пояснення існування м/н торгівлі між країнами, які однаково наділені факторами виробництва, а так само технологічно близькою або однорідною продукцією.

Ефект масштабу може бути:

Зовнішнім – зниження витрат на одиницю товару в рамках фірми в результаті росту масштабів виробництва в галузі в цілому.

Внутрішнім – зниження витрат на одиницю товару в рамках фірми в результаті росту масштабів її виробництва.

У першому випадку - це збільшення кількості фірм на ринку, конкуренція й відсутність впливу на ціни.

У другому - монополія, недосконала конкуренція й можливість диктату цін.