260 Розділ 24

ються теми знання, позаяк довершеність та остаточність тут не можливі. Сама природа досвіду як тривалого, змінного процесу виключає це. У не такому стро­гому сенсі вони стосуються науки, а не філософії. Для того, щоб виявити факти про світ, ми повинні звертатися саме до математики, фізики, хемії, біології, антропології, історії тощо, а не філософії. Саме науки повинні сказати, які надійні узагальнення можна зробити для світу і якими вони власне і є. Однак коли ми запитуємо, на дії якого постійного характеру щодо світу нас підштовху­ють наукові відкриття, то порушуємо філософське запитання.

З цього погляду "тотальність" не означає безнадійного завдання кількісно­го підсумовування. Вона радше позначає узгодженість способу реагування щодо множинности подій, які відбуваються. Узгодженість буквально не має на увазі тотожности; позаяк одна й та сама річ двічі не стається, то точне повторення реакції передбачає певне погане пристосування. Тотальність передбачає непе­рервність — продовження попередньої звички діяти, пристосувавши її так, щоб вона вижила і надалі поліпшувалася. Вона позначає не готову і довершену схе­му дії, а підтримку балансу серед багатоманіття дій, так, щоб кожна дія частко­во забирала і надавала значущости кожній іншій дії. Будь-яка відверта та чутли­ва до нового сприйняття людина, що здатна зосереджувати свою увагу та відпо­відальність на тому, щоб пов'язувати ці сприйняття в одне ціле, має поки що філософський характер. Одне з популярних у філософії почуттів — це спокій та витримка перед загрозою труднощів та втрати; вважають навіть, що це сила і здатність витримувати біль без жодних скарг. Таке значення — радше данина впливовій стоїчній філософії, ніж загальна риса філософії. Оскільки воно пе­редбачає, що цілісність, характерна для філософії, важлива для навчання чи отримання уроків навіть із неприємних моментів досвіду чи для реалізації ви­вченого у навчанні, то воно справджується у будь-якій схемі. Аналогічну інтер­претацію можна застосовувати до загальносте та остаточности філософії. Якщо їх сприймати у буквальному розумінні, то вони становлять абсурдні претензії; це просто божевілля. Проте остаточність не означає, що досвід закінчується і вичерпується, а означає схильність проникати у глибші рівні значення — йти у глибину, а не перебувати на поверхні, виявляти зв'язки будь-якої події чи об'єкта і дотримуватися їх. Філософське ставлення загальне у тому розумінні, що воно нічого не сприймає відокремлено; воно намагається розмістити дію у її кон­тексті — який і становить її значущість.

Доцільніше пов'язувати філософію із мисленням, протиставляючи її знан­ням. Знання, обґрунтоване знання — це наука; воно подає об'єкти, які вже визначено, упорядковано і які вже розмістили раціональним шляхом. З іншого боку, мислення — це перспектива для покликання на нього. Воно зумовлене невдоволенням і має на меті подолати дискомфорт. Філософія- — це роздуму­вання про те, чого від нас вимагає все відоме — яке ставлення у відповідь воно викликає. Це ідея про те, що є можливим, а не фіксація довершеного факту. Звідси і її гіпотетичність, притаманна будь-якому мисленню. Вона дає припис,

Філософія освіти 261

що потрібно зробити — що потрібно спробувати. її цінність полягає не у віднай­денні рішень (які можна знайти лише в дії), а у визначенні труднощів та пропо­нуванні методів їхнього подолання. Філософію можна охарактеризувати майже як мислення, яке само себе усвідомило, яке узагальнило своє місце, функцію та значення у досвіді.

Якщо детальніше розглядати це питання, то видно, що зростає вимога щодо "тотального" ставлення, оскільки немає потреби об'єднати дію різних конфліктних інтересів у житті. Там, де інтереси настільки поверхові, що плавно переходять один в одного, чи там, де вони не досить добре організовані, щоб конфліктувати між собою, потреба у філософії не відчутна. Однак коли науко­вий інтерес вступає у конфлікт із, скажімо, релігійним інтересом чи економіч­ний із науковим чи естетичним, або ж коли консервативна турбота про впорядко­ваність перебуває на рівні з прогресивним зацікавленням у свободі, чи коли інституціоналізм стикається із індивідуальністю, з'являється стимул для відкрит­тя ще інших зрозуміліших поглядів, на основі яких ці розходження можна звести в одне і відновити узгодженість чи неперервність досвіду. Часто ці сутички індивід може вирішити для себе сам, поле боротьби цілей обмежене, і людина виробляє власні наближені пристосування. Такі доморослі філософії реальні і часто адек­ватні. Однак на їхній основі не виникають філософські системи. Вони постають тоді, коли суперечливі заяви про різні ідеали поведінки впливають на суспільство як на єдине ціле, а потреба у пристосуваннях — загальна.

Ці риси пояснюють деякі моменти, що їх часто висувають як заперечення проти таких філософій, як-от, наприклад, роль, яку в них відіграють індивіду­альні роздуми, та суперечливе розмаїття таких філософій, а також той факт, що філософія, здається, постійно розглядає ті самі питання, лише у різному фор­мулюванні. Без сумніву, всі ці моменти так чи інакше характеризують історичні філософії. Однак вони заперечують не стільки філософію як людську природу і навіть світ, у якому живе людина. Якщо у житті є справжні непевності, то філософії мають ці непевності відображати. Якщо існують різні діягнози щодо причини труднощів і пропонують різні способи їхнього подолання, тобто якщо конфлікт інтересів до певної міри втілено у різних типах людей, то мусять бути й філософії, які відрізняються одна від одної і змагаються між собою. З приводу конкретної події досить свідчень — це все, що потрібно для того, щоб дійти згоди та впевнитися у чомусь. Річ сама собою точна. Однак щодо того, як ро­зумно чинити у складній ситуації, то необхідна дискусія, позаяк річ саму собою ще не визначено. Ніхто й не очікує, що у панівного класу, який живе як мед п'є, буде така сама життєва філософія, як і у тих, хто важко боровся за існуван­ня. Якби і майновиті, і бідні мали однакове засадниче ставлення до світу, тут виявилась би якась нещирість чи брак серйозности. Навряд чи суспільство, зосереджене на промислових заняттях, що активно працює в бізнесі та ко­мерції, так само вбачатиме потреби та можливості життя у залученні природної енергії до роботи машин, як і країна із високою естетичною культурою та не-