4 Див.: Непийвода н.Ф Мова української науково-технічної літератури. - к., 1997.

Мовознавці доводять, що на перших етапах освоєння певної нау­ки образність надзвичайно корисна, оскільки осягнення нового до­свіду відбувається на основі асоціацій, які виникають у попередньо­му досвіді, зокрема в буденному житті. Зрозуміло, що набуття знань про предмет чи явище приводить до втрати образного "ореолу" - за терміном користувач перестає бачити асоціації, однак саме ці асоці­ації зумовлюють глибоке проникнення в сутність наукових понять. Тому на перших етапах пізнання важливою є прозорість внутрішньої форми терміна.

Звичайно експресивність наукового стилю насамперед виявляєть­ся на лексичному рівні, шляхом добору емоційно забарвленої лекси­ки, напр.: ворожа теорія; величезні (колосальні) успіхи, здобутки. Одним із джерел проникнення емоційності, експресивності є цитування з художніх творів, а також індивідуальність мови науковця. Відома емоційність наукового стилю педагога В. Сухомлинського, напр.: „35 років педагогічних радощів і розчарувань переконали мене в тому, що праця — це одне з найчистіших і найблагородніших джерел емоційно­го стану діяння, творіння". Однак втрата міри, перебільшення ролі емоцій лише зашкодять ясності викладу. Крім того, науковий стиль об'єднує низку підстилів. Встановлено, що в науково-технічному різ­новиді власне наукового підстилю емоційність є нульовою, а в науко­во-гуманітарному сягає 0,02%⁵.

Основними власне мовними особливостями наукового стилю є:

• строга унормованість (відповідність нормам літературної мови);

• широке використання абстрактної лексики;

• безособовість;

• монологічний характер викладу, зумовлений змістом;

• завершеність та повнота висловлювання;

• тісний зв'язок між частинами висловлювання, логічна послідов­ність;

• використання лаконічних, але високоінформативних атрибутив­но-іменних словосполучень;

• використання умовних знаків та символів;

• первинність писемної форми;

• відсутність підтексту та ін.

3 Дядюра г.М. Експериментальне дослідження функціонування образних засобів у науковому тексті // Мовознавство. - 2001. - № 3. - с. 53-60.

Мову науки найчастіше ототожнюють з науковою термінологією. А проте перше поняття набагато ширше, ніж друге. За всієї значущос­ті спеціальної термінології не тільки вона становить специфіку мови науки. Особливості стилю наукового викладу виявляються і в синтак­сисі (в побудові речень), і в структурі абзацу, і в членуванні тексту, і в інтонації, і навіть у ритміці всього викладу. Отже, специфіка науково­го стилю виявляється в сукупності мовних засобів різних рівнів, тобто в тих функціональних семантико-стилістичних категоріях, які харак­терні для мовного стилю.

Внаслідок різнорідності галузей науки та освіти науковий стиль поділяється на такі підстилі:

• власне науковий (науково-технічний та науково-гуманітарний). Він пов'язаний з такими жанрами, як монографія, рецензія, наукова стаття, наукова доповідь, курсова, дипломна, магістерська робота, ре­ферат, тези тощо.

Зразок власне наукового підстилю:

Нинішній стан розбудови незалежної України характеризують складні процеси розбудови її економіки. Час показав, що подолати кризові явища в суспільно-економічному житті нашої держави лише політичними методами без докорінних змін в економіці неможливо. Об 'єктивною потребою є прискорене формування ринкової інфраструк­тури та перехід до ринкових методів господарювання. Важливою скла­довою ринкових відносин є фінансові. Пов 'язані з формуванням та ви­користанням грошових фондів держави та коштів суб 'єктів господа­рювання, вони охоплюють усі фази процесу відтворення: виробництво, розподіл, обмін і споживання. Тому спроба осмислити реалії, описати поняття і терміни фінансової справи відповідає потребам сьогодення, має свою безперечну науково-практичну актуальність (Загородній А., Вознюк Г., Смовженко І. Фінансовий словник. - 2-ге вид., випр. і до-повн.-Львів, 1997).

• науково-популярний - застосовують для дохідливого, доступ­ного викладу інформації про наслідки складних наукових досліджень для нефахівців. Реалізується в статтях науково-популярних часописів, книжках, призначених для широкого кола читачів.

На відміну від власне наукового викладу в науково-популярній лі­тературі виявляється діалектична єдність емоційно-чуттєвого сприй­няття дійсності та логічного її пізнання, бажання в доступній, зрозу­мілій неспеціалістові формі ознайомити читача з науковими знання­ми. В основі наукової популяризації лежить засада: про невідоме говорити через відоме, зрозуміле. Цим і пояснюється наявність поляр­них внутрістильових ознак: об'єктивність і суб'єктивність, абстракт­ність і конкретність (навіть наочність, ілюстративність).

Зразок науково-популярного підстилю:

Поняття вартості є, можна сказати, всеохопним, оскільки засто­совується до величезної кількості явищ економічного і фінансового життя — товарів, послуг сировини, інтелектуальної і фізичної праці тощо. Все в економіці має свою вартість. Розібратися у цьому склад­ному феномені допоможе подана інформація^ журн.).

• науково-навчальний - це мова навчання в усіх типах закладів освіти та мережі просвітницьких установ, товариств. Реалізується в підручниках, посібниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного та образного викладу наукової інформації. Не виключає використання образних засобів мови, елементів емоційності.

Зразок науково-навчального підстилю:

Усі суб'єкти господарської діяльності у взаємозв'язку складають єдине ціле економічного механізму суспільства. Мета і характер діяль­ності суб 'єктів господарської діяльності можуть бути різні. Тому за цими ознаками їх можна поділити на підприємницькі (комерційні), котрі функціонують і розвиваються за рахунок власних коштів, і не-підприємницькі (некомерційні), існування яких забезпечується бюджет­ним фінансуванням державою. Суб 'єкти господарювання з підприєм­ницьким характером діяльності являють собою підприємництва (Еко­номіка підприємництва: Підручник / За заг. ред. Й.М. Петровича. -Львів, 2004).

Офіційно-діловий стиль сучасної української літературної мови безпосередньо пов'язаний зі становленням і розвитком української ділової мови - засобу взаємовідносин державних, партійних, громад­ських органів, підприємств, установ, організацій, а також справочинст-ва й документації.

У процесі розвитку суспільства неминуче виникає потреба оформ­лення державно-правових суспільних відносин, регулювання діяль­ності різних сфер суспільного життя, а звідси потреба мати книжну мову для ведення ділової документації, офіційного і приватного лис­тування. Дослідники стверджують, що після прийняття християнства в Київській Русі функціонували два книжні стилі української мови -конфесійний та офіційно-діловий. Церковно-релігійну сферу обслу­говувала старослов'янська (або церковнослов'янська) мова, якою пи­сали релігійні тексти, створювали літературу високого стилю. Тогочас­ний офіційно-діловий стиль представляла староукраїнська (давньо­руська) літературна мова в таких жанрових розгалуженнях, як княжі грамоти („Грамота великого князя Мстислава Володимировича і його сина Всеволода 1130 року", грамоти Галицько-Волинського князівст­ва XIV ст.), листи князів і воєвод, правові кодекси („Руська правда" ­основний закон Київської держави XI ст.), княжі та церковні устави, акти („Устав Володимира Мономаха", XI ст.). Основними джерелами цих документів, що дійшли до нас, є літописи - Галицько-Волинський (поч. XIII ст.), Лаврентіївський (1377), Іпатіївський (1425).

Після монголо-татарської навали західні й більша частина півден­но-західних земель Давньої Русі потрапили під панування Литви та Польщі. Ускладнюється державний апарат, а отже, збільшується кіль­кість документів, зростає їх жанрова диференціація, зокрема розбудо­вується юридична галузь, зразком чого є Литовський статут (1588).

У часи Хмельниччини (XVII-XVIII ст.) активно розвивалися жан­ри дипломатичного та законодавчого підстилю офіційно-ділового мо­влення, що зумовлено державним устроєм гетьманської України. У листах міжнародного характеру, універсалах, наказах та інших доку­ментах гетьманських і полковницьких канцелярій поступово виробля­лася стала структура, формувалися мовні стандарти, вдосконалював­ся діловий стиль. Визначним законодавчим документом цієї пори є „Конституція" Пилипа Орлика (1710).

Наступні століття позначені безправ'ям української мови на дер­жавному рівні у Російській імперії та цісарській Австро-Угорщині, а отже, офіційно-діловий стиль розвиватися не міг. Після кількавікової перерви українська ділова мова зазнала вже лексико-синтаксичного впливу і російської, і австро-угорської, і польської канцелярій.

Відродження офіційно-ділового стилю пов'язано з діяльністю дер­жавних органів УНР. Важливими законодавчими документами стали Універсали Центральної ради (1917-1918), Акт Злуки УНР і ЗУНР (1918). У цей час з'являються перші словники, що пропагують україн­ську ділову мову, напр.:

Російсько-український діловодний словник / Уклад. Л. Падалка. — Полтава, 1918;

Українська мова. Російсько-український словник та зразки паперів українською мовою / Уклад. Д. Лебідь. - Чернігів, 1918.