1. Українсько-німецькі відносини:

Одним з основних напрямів німецької зовнішньої політики у процесі розширення Євросоюзу є посилення свого впливу на країни Центральної та Східної Європи, зокрема на Україну, яка за своєю геополітичною вагою, своїм політичним, економічним та оборонним потенціалом може поступитися лише Росії, принаймні серед постсоціалістичних країн.

Україна як велика за європейськими мірками (територіально та за кількістю населення) держава дуже приваблива в економічній сфері для ФРН. Однак через відсутність відповідної законодавчої бази та інфраструктури наша країна, на думку німецьких ділових кіл, ще не готова до суттєвих німецьких інвестицій.

Як основна прихильниця розширення Євросоюзу на Схід серед провідних західноєвропейських держав, ФРН послідовно підтримує намагання України реалізувати своє стратегічне зовнішньополітичне завдання – інтеграцію в європейські та євроатлантичні структури. Хоча і заявляє, що це довготривалий процес, який в основному залежить від демократичних перетворень в самій Ураїні. І на цьому стратегічному напряму нашої країни у сфері зовнішньої політики Німеччина є, без сумніву, одною з основних європейських опор України.

Тягар двох світових війн не дає можливості ФРН активно “нарощувати військові м’язи”. Крім того, цього відверто побоюється вся Європа. Тому, розуміючи це, вона у рамках своєї геополітичній стратегії  відновлення статусу не тільки європейської, а й світової великої держави  активно співпрацює у воєнній сфері з іншими країнами, у тому числі з Україною, яка за активної геополітичної позиції СРСР створила воєнно-політичний потенціал, що є одним з козирів зовнішньої політики нашої країни.

2. Українсько-французькі відносини:

Досить тривалий час Франція не “помічала” Україну, традиційно орієнтуючись у своїй східноєвропейській політиці на Росію, але час примусив Париж рахуватися з нашою країною як потенційним партнером та учасником створення єдиної системи безпеки Європи.

Погляди Франції та Росії на розбудову загальноєвропейської безпеки завжди були певною мірою близькими, тому в своїх стосунках з Францією. Україні потрібно підкреслювати, що вона є стратегічним партнером Росії і одночасно не губитися в тіні останньої.

Україна є повноправним членом лише однієї з міжнародних європейських організацій безпеки, що переймається оборонними питаннями,  ОБСЄ. Франція у своєму прагненні створити єдину європейську систему колективної безпеки й одночасно зменшити вплив на неї Сполучених Штатів зацікавлена у підвищенні та зміцненні ролі цієї структури. У цьому процесі Київ міг би стати активним союзником Парижа.

Франція розглядає Спільну стратегію ЄС щодо України як важливий інструмент розбудови стратегічного партнерства, поглиблення співробітництва та поступового зближення України з Євросоюзом. При цьому враховується специфічність характеру відносин нашої країни з ЄС: чітко визначений стратегічний курс України на інтеграцію до цієї організації; наближення кордонів розширеного ЄС до України; привілейований характер відносин України з Польщею, Угорщиною та її іншими західними сусідами – новими членами ЄС; обопільна зацікавленість в уникненні створення нових ліній розподілу в Європі.

Активне військове співробітництво між нашими країнами є однією з основних передумов залучення України до загальноєвропейських процесів створення нової Європи.

Поза сумнівом, успішне проведення європейського та євроатлантичного курсу України безпосередньо залежатиме від Франції – найактивнішого на цей час будівника єдиної Європи та її системи безпеки. Тому наша держава повинна переконати своїми діями та успіхами нове керівництво Франції зразка 2007 року про можливість та необхідність участі України у майбутньому як в НАТО, так і в Євросоюзі.