Модель суспільства в баченні структурного функціоналізму

Біля витоків поширеного в сучасній соціологічній літературі методу структурно-функціонального аналізу стоїть видатний французький соціолог Еміль Дюркгейм (1858 – 1917).

Якщо відправним пунктом у соціальній концепції Маркса були сформульовані Г. Геґелем закони діалектики, то Е. Дюркгейм у центр своєї концепції ставить людську одиницю та її взаємини зі спільнотою. Погоджуючись із твердженням Конта, що умовою виживання суспільства є консенсус, соціальна гармонія, Дюркгейм ставить перед собою питання: у який спосіб індивіди можуть забезпечити цю умову?

Відповідаючи на це питання, він виділяє дві форми соціальної солідарності: механічну та органічну. У суспільствах, де панує механічна солідарність, індивіди не диференційовані. Вони схожі у своїх почуттях, з однаковими вартостями й віруваннями.

Органічна ж солідарність з’являється в результаті того, що індивіди усвідомлюють свою відмінність один від одного. Вони тому й досягають консенсусу, що диференційовані. Органічною Дюркгейм називає солідарність за аналогією з органами живої істоти, де, хоча органи й різні, їх функції працюють на життя організму.

Примітивним, чи то архаїчним, суспільствам притаманна механічна солідарність. Тут індивіди взаємозамінювані, їх неповторність не має значення, не фіксується. По суті, це – колективістські суспільства.

Для суспільства з органічною солідарністю є характерною диференціація соціальних функцій, що виражається у розподілі праці. Але у поняття “розподіл праці” Дюркгейм вкладає зовсім інший зміст, аніж економісти. “Розподіл праці” є збільшення різновиду діяльностей, збільшення числа професій як вираження соціальних відмінностей між людьми, чи то соціальної диференціації. Першопричиною соціальної диференціації, зауважує Дюркгейм, є дезінтеграція механічної солідарності, яка виражає колективістську свідомість. Колективістська свідомість, говорить Дюркгейм у праці “Про розподіл суспільної праці”, є “сукупність суспільних вірувань та почуттів, властивих пересічно членам якогось суспільства”. Але це не проста сукупність, а така, що “утворює певну систему, яка має власне життя’’. Колективістська свідомість виявляє себе в індивідуальних свідомостях у формі вірувань і чуттів, але не є їх механічною сумою, вона в певному сенсі автономна, бо має свою логіку функціонування та розвитку. Попри те, що колективістська свідомість розсіяна в усьому суспільстві, їй властиві такі риси, що роблять її окремою реальністю. Індивіди минущі, а вона – стала. Вона одна й та сама на півночі і на півдні, у великих містах і маленьких, у представників різних професій. Достоту так само вона не змінюється з кожним поколінням, а навпаки – пов’язує генерації, що постають одна за одною. Таким чином, вона щось зовсім інше, аніж окремі свідомості, хоча й реалізується лише індивідами. Вона є психічний тип суспільства, тип, що має свої властивості, свій спосіб існування – усе своє як в індивідуальних типів.

В архаїчному суспільстві колективістській свідомості притаманна особлива могутність і поширеність на індивідуальні свідомості. Заборони та принципи поведінки й діяльності індивіди в суспільстві з механічною солідарністю сприймають як вищу силу. Тут чітко означений кожний обряд, кожний елемент поведінки і діяльності. Згідно з Дюркгеймом, історично першими виникають суспільства, де індивіди розчинені в цілості, тобто колективістські з механічною солідарністю, де кожний схожий на всіх. Таким чином, історично індивідуальність не усвідомлюється до появи органічної солідарності і поділу праці, а тому індивідуальні явища слід пояснювати станом колективності.

До причин появи органічної солідарності та розподілу праці Дюркгейм відносить чисельність членів суспільства та його матеріальну й моральну щільність. Щільність у матеріальному розумінні – це число індивідів на даній площі. Моральна – це інтенсивність обмінів між індивідами. Що інтенсивніші різноманітні взаємини між індивідами, то тісніші між ними взаємини щодо праці та торгівлі, і вищою є щільність. У результаті поєднання чисельності індивідів суспільства та матеріальної і моральної щільності з’являється соціальна диференціація. Отже, що більше індивідів намагається жити разом, то відчутнішою стає конкуренція як вияв боротьби за існування. Ця боротьба в різних соціальних сферах не базується на утилітаризмі, згідно з яким індивід ставить власну вигоду понад усе. Суспільна диференціація стимулює розвиток особистої свободи індивіда, яка дозволяє самостійно міркувати і діяти. В основі існування суспільства органічної солідарності, таким чином, лежить принцип індивідуалізму. Але, попри те, що кожний у цьому суспільстві прагне самоствердитися, бути незамінним, у ньому лишається прояв колективності і всі індивіди пов’язані колективною свідомістю. Індивід з особистою свободою, а отже, відповідальністю за свої дії, чинить згідно з людською природою, а саме – кожна самосвідома людська одиниця прагне до внутрішнього комфорту, внутрішньої впорядкованості. Тому в міжперсональних зв’язках у сфері праці, торгівлі людина покладається на сталі, вироблені колективною свідомістю норми, зразки, вартості, обов’язковість яких визнають усі члени суспільства. Отже, у суспільстві з органічною солідарністю колективна свідомість постає не просто сукупністю загальновизнаних норм, уявлень, вірувань, ідеалів, вартостей, а їх цілісною системою, що внормовує діяльність її членів, є правилом у діях кожного члена суспільства. Така структура колективної свідомості є ціннісно-нормативною системою суспільства.

Проміжною ланкою між індивідами і суспільством (а отже, і його ціннісно-нормативною системою) має стати професійна група, або, мовою Дюркгейма, – корпорація. Саме через корпорації індивіди засвоюють завдяки дисципліні нормативні “правила гри” в економіці та моральні вартості.

Для сучасного індустріального суспільства важливу роль відіграє економіка. Це визнають і Конт, і Дюркгейм. Але не організація економіки є вирішальною для суспільства, стверджує Дюркгейм, і не конкуренція індивідів, а проблема консенсусу, соціальної злагоди. Соціальною проблемою є проблема соціалізації. Для того, щоб індивід став членом колективу, він має пройнятися повагою до його законів, норм, забобон, моралі, на яких ґрунтується колективне життя.