1

Принципи соціальної філософії позитивізму

) довести єдність методів природничих та суспільних наук;

2) обстоював необхідність вичерпної соціологічної теорії;

3) обстоював принцип історизму, розглядав людську історію як закономірний процес;

4) обґрунтував ідею соціального прогресу;

5) розробив передумови структурно-функціонального підходу в аналізі соціальних явищ.

Неокантівський варіант соціальної філософії

Логічним продовженням кантіанської традиції в аксіології, започаткованої Ріккертом, стала соціальна філософія видатного німецького мисленника Макса Вебера (1864 – 1920), яка, по суті, є практичною аксіологією. На перший підхід, центральне поняття його соціології – “соціальна дія” – ніби й не пов’язане з теорією вартостей. Дія може називатися соціальною, коли спрямована індивідом на досягнення чітко усвідомленої мети; індивід, застосовуючи засоби для досягнення мети, усвідомлює їх як найдоцільніші. Розуміння індивідом смислу соціальної дії та її “орієнтація на інших” є основними прикметними рисами цього поняття. Усе ж межовою основиною смислу і мети соціальної дії є певний зразок, схема, стандарт особливого сприйняття світу, властивого конкретному культурному середовищу, що зумовлює поведінку та діяльність окремого індивіда.

Щоб зрозуміти, що поняття соціальної дії та інші ключові поняття соціології Вебера є “віднесенням до вартості”, простежимо вплив теорії вартостей Г. Ріккерта на формування соціологічної концепції М. Вебера. Вихідними ідеями його соціології стали такі твердження Г. Ріккерта:

• з

  Принципи теорії вартостей, покладені

  в основу соціальної філософії М. Вебера

  розуміти соціальну дійсність можна лише застосовуючи індивідуалізуючий (ідіографічний) метод;

• історичне дослідження – це не оцінка дослідника, воно вільне від вартостей, а є лише віднесенням до вартості;

• соціальне життя людей є їх культурним життям, а культура в її історичному розвитку постає процесом реалізації загальних вартостей;

• загальні вартості лежать по той бік суб’єкта і об’єкта, для суб’єкта вони є не об’єктами, а лише значеннями об’єктів.

Ґрунтуючись на цих твердженнях Ріккерта, можна стверджувати, що в основі схем, стандартів, сприйняття світу культурно-історичним середовищем, яке визначає тип соціальної дії, лежать загальні вартості. Річ у тім, що, за Вебером, на початках людської історії основними формуючими життєву поведінку елементами завжди і скрізь були магічні та релігійні ідеї і закорінені в них етичні уявлення про обов’язок. Саме вони визначали те чи інше сприйняття світу, надавали йому смислу й формували початкові “картини світу. Сконструйоване світове ціле завжди співвіднесене з принципами абсолютної повиннісності й доконечності, тобто вищими надсвітовими вартостями. Їх сприйняття виражене способом ставлення до світу, що містить у собі певну матрицю соціальної дії, чи то згорнену форму логіки культурно-історичного життя, його вектора.