С

Поняття суспільно-економічної формації

труктурними елементами суспільно-економічної формації як соціальної системи, за Марксом, є база, або базис, як економічна структура суспільства. База – це єдність продуктивних сил і виробничих відносин. Другим елементом є надбудова як сукупність правових, ідеологічних інститутів, а також мораль, мистецтво, релігія, культура як способи соціального мислення. Суть своєї соціальної концепції Маркс виклав у праці “До критики політичної економії (Передмова)”, яка містить такі ідеї:

1

Суть соціальної концепції к. Маркса

)У суспільстві існують взаємини, які нав’язуються людям, хочуть вони цього чи ні. Щоб зрозуміти історичний процес, слід зрозуміти ці надіндивідуальні взаємини.

2)Рушійними силами історії є протилежності (це соціальні класи як локомотиви історії). В основі класової боротьби лежить суперечність між продуктивними силами (що знаходять вираження у продуктивності праці, яка зумовлена новими технологіями, рівнем науки, організацією праці) і виробничими взаєминами, які характеризуються взаєминами власності. Продуктивні сили в певні історичні періоди (революційні) вступають у суперечність із взаєминами власності та розподілу доходу між індивідами та класами. Ця суперечність виявляє себе в суспільстві як класова боротьба. У революційні періоди історії відживаючий клас (реакційний) прагне зберегти попередні виробничі взаємини, що виражається у формі власності, а “прогресивний клас” зацікавлений у нових виробничих взаєминах, новій формі власності, а отже, у розвитку продуктивних сил. У капіталістичному суспільстві клас буржуазії має в руках засоби виробництва (вони в приватній власності). Пролетаріат, як протилежний буржуазії клас, зацікавлений у позбавленні класу буржуазії приватної власності на засоби виробництва і встановленні колективної власності. Це, на думку Маркса, дасть новий потужний поштовх для подальшого розвитку продуктивних сил.

3) Суперечність між продуктивними силами та виробничими відносинами лягає в основу теорії революції. Адже, за Марксом, зміна соціально-економічніх формацій є історичною неминучістю, а революції, є необхідним елементом при переході формацій від одної до іншої. Вони відбуваються при наявності об’єктивних і суб’єктивних передумов. Аналогом переходу від капіталізму до соціалізму є, за Марксом, Французька революція, що відкинула феодальні й створила капіталістичні взаємини. Соціалістична революція настане тоді, коли в надрах капіталістичного суспільства визріють соціалістичні виробничі взаємини.

4) Концепція матеріалістичного розуміння історії визначальними в ході історичного процесу вважає матеріальні економічні взаємини людей, а ідеї, погляди, переконання тощо – похідними. “Не свідомість людей визначає їх буття, а навпаки, їх суспільне буття визначає їх свідомість”, – переконаний Маркс¹⁷.

Соціальна теорія Маркса з пророчим пафосом передбачає зміну історичних формацій, а після введення суспільної власності на засоби виробництва і планової економіки зникне й держава.

Отже, питання політики зводиться до економіки. Але якщо припускати, що держава зникне, тоді постає відкритим питання, як здійснюється влада, як формуються органи управління і хто стоїть біля керма цього суспільства, яким чином досягається консенсус між тими, хто кермує, і тими, якими кермують. Усе це питання політики. Держава не існує лише для виробництва та розподілу товарів.

Упродовж ста років сталися три великі кризи марксистської соціально-політичної й філософської думки та ідеології, зазначає відомий сучасний французький соціолог Раймон Арон у книзі “Етапи розвитку соціологічної думки”. Перший – на початку ХХ ст. у формі так званого ревізіонізму. Його головним речником був Едуард Бернштейн. Він стверджував, що класові антагонізми не загострюються, як того очікував ортодоксальний марксизм, а тому не можна сподіватися на швидку революцію і появу неантагоністичного суспільства.

Друга криза пов’язана з більшовизмом. Більшовики, коли взяли 1917 року владу, розцінювали це як перемогу пролетарської революції. Владу партії більшовики оголосили диктатурою пролетаріату, а радянський лад – пролетарським, що будує соціалізм. Карл Каутський, який стояв на позиції II Інтернаціоналу, стверджував, що оскільки революція відбулася в країні, де пролетаріат був у меншості, то революцію не можна називати соціалістичною і диктатура марксистської партії може бути не диктатурою пролетаріату, а диктатурою над пролетаріатом. Той “совєтський” соціалізм, що будувався до 1991 року, був наслідком марксистської ідеології.

Третя криза марксистської ідеології наприкінці ХХ ст. стала її крахом. Не стало соціалістичного табору. Розпалася “совєтська” імперія, а держави, які утворилися на її місці, прагнуть будувати не соціалізм, а громадянське демократичне суспільство з ринковою економікою.