З

М. Вебер: основні типи ставлення людини до світу

а М. Вебером, існує три культурно-історичні способи ставлення до світу, що виявляють себе як три типи релігійно-філософських поглядів. Перший – конфуціанський або даосистський тип. Його життєвий вектор він визначає як пристосування до світу. Другий тип – індуїстський спосіб ставлення до світу – є втеча від світу. Третій – іудаїстсько-християнський спосіб – це оволодіння світом. До межових основин цих культур Вебер відносить етико-релігійні засади, що знаходять вираження у таких загальних вартостях: “добро”, що виявне у взаєминах людей як етика братерської любові; “розум” як формальна раціональність чи логіка історичного саморозвитку культури; “краса” (харизма) – це ірраціональна сила, трансцендентний екстатичний принцип формування життя, що нагадує платонівського Ерота з діалогів “Бенкет” та “Федр”.

Життєвий вектор у межах тих чи тих “картин світу” здійснюється через “спосіб” і “стиль” життя, які в згорненій формі вже присутні в кожному із способів ставлення до світу. “Логікою” здійснення кожного вектора життя є “раціоналізація”. Історія розгортання вектору життя є воднораз і нарощенням його раціональності. Зростання раціональності в ході історії, за Вебером, науково можна зобразити через ідеальні схеми або типи “соціальної дії”. Так, традиційний тип “соціальної дії”, що здійснюється через звичку, і афективний, що здійснюється через актуалізовані афекти і чуття, він називає суб’єктивно-ірраціональними, тут дія не ґрунтується на усвідомленні її сенсу. Два інших типи – ціннісно-раціональний, що здійснюється через свідому віру в певні вартості, і цілераціональний, що здійснюється через усвідомлення умов і засобів досягнення поставленої мети, вказують на рівні раціонального ставлення до дійсності.

Так, традиційний тип “соціальної дії”, що здійснюється через звичку, і афективний, що здійснюється через актуалізовані афекти і чуття, він називає суб’єктивно-ірраціональними, тут дія не ґрунтується на усвідомленні її сенсу. Два інших типи – ціннісно-раціональний, що здійснюється через свідому віру в певні вартості, і цілераціональний, що здійснюється через усвідомлення умов і засобів досягнення поставленої мети, вказують на рівні раціонального ставлення до дійсності.

За М. Вебером, хід історичного процесу характерний передовсім зростанням у культурах раціональності. Так, якщо в традиційному суспільстві переважають афективний і традиційний типи соціальної дії, то вже індустіальне суспільство прикметне цілераціональним та ціннісно-раціональними типами.

Улягаючи принципам трансцендентальної теорії вартостей і, зокрема, базуючись на її ідіографічному принципові, М. Вебер стверджує, що суб’єктом історії є кожна окрема особа, а її сила впливу на хід історичних подій залежить від її соціального статусу (на історичні події чинять різні впливи, наприклад, прем’єр-міністр держави і студент університету) та типу соціальної дії.

Типи соціальної дії М. Вебер називає «ідеальними схемами» не випадково, а підкреслює цим, що кожне дослідження соціальної дійсності є лише приблизною логічною схемою, а не її дзеркальним відтворенням. Логічний витвір науковця, яким є кожна соціальна концепція, – це науковий результат «віднесення» досліджуваних об’єктів до тих чи тих загальних цінностей, наприклад, релігійних, економічних, моральних тощо. Так, марксистська соціальна концепція «відносить» суспільні явища до економічних вартостей. Але, якщо науковець, досліджуючи соціальні явища, «сповідує» при цьому цінності, до яких «відносить» суспільні явища, то він із науковця стає ідеологом сповідуваних вартостей і його доробок втрачає наукову цінність.

Науково неприпустимо зміст “логічних утопій” брати за саму дійсність. Наприклад, марксистська концепція соціально-економічних формацій зміст поняття «соціально-економічна формація» як розумової конструкції бере за зміст самої соціально-історичної дійсності. Згідно з Вебером, ідеально типові поняття саме в силу своєї ідеальності не можуть бути покладені в основу генетичної класифікації історичних явищ, типів господарювання. Річ у тім, що історична послідовність явищ не збігається з логічною, не кажучи вже про те, що перша набагато складніша. Тому поняття марксистської політекономії та історичного матеріалізму є не відображенням історичного розвитку соціальної дійсності, а лише “логічними утопіями”.

За М. Вебером, наростання раціоналізації з ходом історії є невідворотним явищем у поступі людської культури. Щоправда, кожна культура набуває її своєрідно, так би мовити, має свій власний «почерк», але уникнути раціоналізації не може жодна зі сфер культури. На підтвердження цього він аналізує логічне розгортання в історичному часі релігії.