СОсновні принципи соціальної філософії г. Спенсера
оціальна
філософія (соціологія) Спенсера перебуває
в річищі вчення О. Конта – це принцип
історизму, концепція прогресу, суспільства
як цілісної системи, типізація суспільства
на мілітарні та індустріальні.
Підхід речників позитивізму до суспільства як цілісної системи, що інтегрує в собі соціальні підсистеми та її функції, став передумовою виникнення в соціальній філософії методу структурно-функціонального аналізу.
Карл Поппер (1902 – ), теоретик сучасної різновидності позитивізму – критичного раціоналізму, в осмисленні функціонування та розвитку суспільства відштовхується від поділу наук, які узагальнюють або теоретичні (фізика, фізіологія, соціологія тощо) та ідіографічні, або історичні. У них однакова логічна структура пояснення, але різна функція. Інтерес узагальнюючих наук пов’язаний із відкриттям і перевіркою загальних законів. Оскільки ж історик цікавиться індивідуальними подіями, то не прагне до відкриття жодних історичних законів. І все ж він користується загальними законами для причинового пояснення подій, на основі якого можна робити прогнози. Та наукова теорія не лише прагне пояснювати одиничні події, а ще й уніфікує, узагальнює вже наявне знання. Щоправда, кожна систематизація містить у собі багато суб’єктивного, бо будь-яка теорія є кристалізацією якоїсь позиції, що визначає собою відбір та комбінування фактів. “Ми вибираємо із нескінченної множини фактів і аспектів ті факти і аспекти, які нас цікавлять у силу того, що вони пов’язані із більш чи менш упередженою науковою теорією”7.
Головний дефект соціологічних законів, які використовує історія, полягає в тому, що вони не містять у собі жодного об’єднуючого принципу, “жодного погляду на історію”. Саме тому інтегративні функції наукової теорії беруть на себе так звані історичні інтерпретації. Історик оперує одиничними неповторними фактами, але компонує їх на свій розсуд. Концепція історика не піддається перевірці, а це означає, що в історії досить тяжко побудувати наукову теорію. Такі концепції, стверджує Поппер, слід називати не теоріями, а “загальними інтерпретаціями” чи інтерпретаціями з “певної позиції”. Оскільки до історичних інтерпретацій не можна прикласти критерій фальсифіковуваності, то вони не можуть мати статусу наукових теорій. Інтерпретація є зазвичай розуміюча позиція, вартість якої полягає в її плідності, в її здатності пролити світло на історичний матеріал, провести нас до відкриття нового матеріалу, допомогти нам його раціоналізувати й уніфікувати 8.
Кожна генерація має право дивитися на історію зі свого погляду. У такому разі не можна говорити про наукову історію минулого, а лише про певну незакінчену інтерпретацію.
ТК. Поппер: історія – перехід від закритого суспільства до відкритого
акою
інтерпретацією, яка, на думку Поппера,
допомагає раціоналізувати й уніфікувати
певний історичний матеріал, є його
концепція історії як переходу від
трибалізму
до цивілізації, або від закритого
суспільства до відкритого.
У трибалістському суспільстві регулятором соціального життя є звичай. У первісному племінному суспільстві життя рухається в колі незмінних табу, законів та звичаїв, які тут сприймаються такими ж невідворотними, як схід сонця чи пори року. З настанням цивілізації поширюється сфера особистих рішень та особистої відповідальності. Саме це й лежить в основі двох полярних типів соціальної організації. Магічне, чи племінне, чи колективістське, суспільство буде також називатися закритим суспільством, а суспільство, в якому індивіди стикаються з персональними рішеннями, – відкритим суспільством9.
Закрите суспільство у своєму функціонуванні нагадує біологічний організм у концепції Спенсера, де ціле домінує над частинами. Його ідеологією, як у мілітарному суспільстві, є холізм або колективізм. Критерієм моральності тут є інтерес цілого. “Правом стає те, що корисне моїй нації чи моєму класу, чи моїй партії. Ця холістська (колективістська) теорія виправдовує сваволю держави стосовно індивіда й закон джунглів у міжнародних відносинах”.
За Поппером, перехід до цивілізації почався “великою генерацією” Перикла та Демокріта і продовжується в наш час. Та ще й тепер існують соціально-політичні рухи, що прагнуть відкинути цивілізацію й повернутися назад до закритого суспільства. Усі форми тоталітаризму XX ст. є тому наочним прикладом.
Відкрите суспільство є повною протилежністю закритому, оскільки в ньому держава є асамблеєю особистостей, його ідеологією є індивідуалізм, на якому ґрунтується етика та демократичні концепції права й держави, конкуренція між членами суспільства поширює як прагнення, так і вияв свободи. Цьому суспільству притаманна віра в людський індивідуум, особистість є його субстанційною вартістю.
Свою концепцію переходу до відкритого суспільства Поппер вважає лише одним із аспектів вектора історичного процесу, вичерпну модель якого вибудувати неможливо, до неї лише можна наближатися. Для цього потрібна добра методологія, якою є позитивістські погляди на суспільство. Це передовсім погляд на суспільство як на цілісну соціальну систему, принцип історизму, соціологічні закони розвитку, сформульовані позитивізмом, і, зокрема, закон прогресу – суспільство рухається від суспільства-казарми до добровільного співробітництва його членів. Таким чином, позитивізм у підході до суспільства та його історії прагнув: