В

Суть концепції рівноваги

ихідним пунктом еволюційної теорії Спенсера є концепція рівноваги. За Спенсером, розвиток у всіх системах визначається взаємодією внутрішніх і зовнішніх факторів. Ця взаємодія спонукає систему до таких змін, які з часом доводять систему до рівноваги, яка встановлюється між впливами навколишнього середовища і спрямованими проти них діями системи (агрегату). Коли повна рівновага досягається у випадку живого тіла, то надалі розвиток, що виявляє себе у формі спокою, практично припиняється. Щодо соціальних організмів до чинників, що порушують рівновагу, Спенсер відносить зовнішні (наприклад, зміна географічного середовища чи напад ворогів) і внутрішні (наприклад, зростання населення). Із сказаного випливає сутність біологічної й соціальної еволюції – це адаптація, пристосування внутрішніх відношень до зовнішніх. Це пристосування стає все більш спеціальним і складнішим. Коли в процесі адаптації підвищується рівень організації системи, таку еволюцію Спенсер називає прогресом. Прикметною ознакою прогресу є те, що при зростанні агрегату в обсязі, він водночас робить перехід від невизначеної однорідності, позбавленої зв’язків, до визначеної різнорідності з установленими зв’язками. Ця прикметна особливість прогресу виводить на його загальний закон: прогрес супроводжується послідовною диференціацією від загальності до специфічності. Якщо суспільство в процесі еволюції втрачає здатність адаптації, пристосування – воно гине. “Кожне суспільство, що довело свої пристосування в нинішніх умовах до повної завершеності, втрачає здатність знову пристосуватися до майбутніх умов… воно зникає зі сцени якщо не через зовнішні сили, то через поступовий занепад, що зумовлений його нездатністю конкурувати з більш молодими суспільствами”³.

Кожна соціальна система включає в себе такі елементи, як техніка, матеріальна культура, мова, знання, звичаї, закони, вірування, які є воднораз специфічними чинниками соціальної еволюції і здійснюються за однією моделлю: від невизначеної однорідності, позбавленої зв’язків, до визначеної різнорідності з усталеними зв’язками.

Завданням соціальної філософії, яку Спенсер називає соціологією, є не лише розкриття взаємозв’язків соціальної системи (сім’я, держава, економічний інститут тощо), але найважливіше – виявити закон і рушійні сили цілісної соціальної системи. Соціальна еволюція здійснюється за єдиним законом еволюції органічних систем: “Будь-який агрегат прагне до інтеграції, що супроводжується водночас диференціацією”⁴.

Диференціація та інтеграція в суспільстві має множину послідовних переходів. Диференціація полягає в поділі системи на зовнішню (захисну) і внутрішню (підтримуючу). Захисна система – це мілітарно-урядова система, а підтримуюча – промислова, чи то індустріальна, система. У свою чергу, промислова система диференціюється на оперативну систему (виробництво та обмін) і регулятивну (звичай, ринок, адміністративна регламентація). У свою чергу, оперативна система диференціюється на виробничу і розподільчу. Так само еволюціонує й захисна система.

Співвідношення в суспільстві між захисною та підтримуючою системами визначає собою певний тип суспільства – мілітарне та індустріальне. Мілітарному типові притаманна примусова кооперація. У ньому є чітка соціальна ієрархія, а всі сфери суспільного життя (праця, релігія, побут тощо) строго регламентовані. Ідеологією цього суспільства є холізм. Тут окрема одиниця не є цінністю. Перевага віддається цілому суспільству, таке суспільство нагадує казарму, де не беруться до уваги інтереси особи, а важать лише патріотичні.

Індустріальне суспільство – це добровільна угода незалежних особистостей. “Для нього характерна свобода і демократичне правління. А промисловість і торгівля стимулюють прагнення до свободи. Ідеологією цього суспільства є індивідуалізм, тобто обстоювання свободи особистості від посягань державної влади. Виникнення індустріального суспільства є доконечним, воно є продуктом соціального прогресу. І на місце вчення про обов’язок необмеженої покори уряду… виникає вчення, яке стверджує, що воля громадян має верховенство і уряд існує лише для виконання їхньої волі”⁵.

Отже, за Спенсером, суспільний прогрес – це поступовий перехід від мілітарного типу суспільства до індустріального, який є більш високим і досконалим, бо “він служить благу індивідів краще, ніж мілітарний тип”⁶.