Модель постнекласич-ної науки
Постнекласична наука визнає впорядкованість, структурованість, хаосомність, стохастичність об’єктивними, універсальними характерис-тиками дійсності. У цій науці хаос розглядають не як джерело деструкції, а як етап, що є похідним від нерівноваги матеріальних систем, що й спричинює спонтанність структурогенезу.Модель науки як самоорганізуючої системи розробив П. Фейєрабенд (1924 р.) у працях “Проти методологічного примусу” (1975 р.) та “Наука у вільному суспільстві” (1978 р.). На думку П. Фейєрабенда, сучасній науці потрібна анархістська епістемологія, згідно з якою всі методологічні приписи (правила) мають свої межі, єдиним незмінним правилом є “допустиме все”9, що не перешкоджає прогресові розвитку науки.
Методологію анархізму П. Фейєрабенд конкретизує у двох принципах: проліферації теорій (розмноження) та неспіввимірності теорій. В основу принципу проліферації, за П. Фейєрабендом, лежить той факт, що одна і та сама множина даних спостереження сумісна з дуже різними і взаємно несумісними теоріями10. Іншими словами, факти надають дослідникам значну свободу в побудові наукових теорій. Обмеження ж носять суб’єктив- ний характер. Висунута вченим теорія залежить не лише від фактів, а й від традиції, яку він репрезентує, від математичного апарату, яким він володіє, від його метафізичних переконань, смаків, естетичних поглядів та інших елементів, що існують суб’єктивно в мисленні науковця. Це й зумовлює взаємну несумісність нових теорій.
Принцип проліферації орієнтує науковців на створення й розробку теорій, несумісних з усталеними позиціями, навіть якщо останній є загальноприйнятими й добре обґрунтовани. Він визнає рівноцінними альтернативні теорії. запобігаючи передчасному усуненню з поля науки спростованих теорій. Річ у тім, що теорії, на думку П. Фейєрабенда. усувають та заміщають більш модними задовго до того, як їм випаде можливість продемонструвати всі свої переваги.
Створення альтернативних теорій сприяє їх взаємній критиці і стимулює розвиток науки. Зростання наукового знання полягає у висуненні сміливих гіпотез та їх експериментальному спростуванні (але не усуненні з науки), у результаті чого настає розв’язання наукової проблеми. Тому проліферація благотворна для науки, у той час як вимога сумісності нових гіпотез зі старими теоріями нерозумна, оскільки надає перевагу старій теорії, а не кращій (ефективнішій). Більше того, на думку П. Фейєрабенда, сумісність слід розглядати як сигнал небезпеки. що засвідчує відсутність нових ідей в науці та тупцювання її на місці.
Методологія анархізму, визнаючи існування множини взаємно несумісних і разом з тим фактуально адекватних теорій, відкрила шлях теоретичному плюралізму в експериментальній перевірці теоретичного знання. Учений зацікавлений виявити максимальний емпіричний зміст теорії, щоб зрозуміти якомога більше її аспектів, а тому не байдужий до плюралістичної методології. Порівнюючи теорії між собою, а не з фактами, він, перш ніж відкидати, спробує вдосконалити за допомогою ad hoc гіпотез ті концепції, які програють у змаганні. Отже, сучасна наука альтернативна, вона розвивається шляхом проліферації альтернативних теорій як рівноцінних. Будь-яку спростовану теорію можна модифікувати й зберегти за допомогою гіпотез ad hoc, які вказують напрям її подальшого дослідження. Це означає, що розвиток сучасної науки можна виразити у формі розгалуження, як біфуркаційний процес.
Якщо принцип проліферації характеризує нелінійність розвитку науки, то принцип неспіввимірності – некумулятивність. За П. Фейєрабендом, теорії неспіввимірні в тому сенсі, що між ними не можна встановити жодного зі звичних логічних відношень: включення, виключення, перетин. Він не поділяє вимоги сумісності, згідно з якою нові, ширші, точніші та глибші теорії включають у себе в “знесеному” вигляді, як окремий випадок попередні неповні, неточні теорії.
Усі розглянуті моделі науки базуються на пояснюючій методології, що має за мету встановити певні закономірності розвитку досліджуваних систем. Її застосовують у дослідженні природно-технічних та соціальних систем. Гуманітарне ж знання, за підходом некласичної філософії, потребує не лише пояснюючої, а й розуміючої методології (герменевтика, структурна антропологія).