2. Фізіологічна надійність людини,

а) фізіологічні особливості організму людини

Загальновідомо, що найвищого рівня розвитку життя на Землі досягла людина. Вчені встановили, що за всю історію еволюції людина в анатомо­фізіологічному відношенні мало змінилася. Організм людини - це сукупність тілесних (соматичних) і фізіологічних систем: нервової, серцево-судинної, кровообігу, травлення, дихання, сенсорної, опорно-рухової та ін. Однією з найважливіших систем людини є нервова система, що пов'язує між собою всі системи і частини тіла в єдине ціле.

Центральна нервова система бере участь у прийомі, опрацюванні та аналізі будь-якої інформації, що надходить із зовнішнього і внутрішнього середовищ. При виникненні перевантажень на організм людини нервова система визначає ступінь їхнього впливу і формує захисно-адаптаційні реакції.

Антропологи і фізіологи відзначають надзвичайно важливу фізіологічну особливість людського організму; його великі потенційні і часто незадіяні життям можливості.

Природа в процесі еволюції забезпечила людський організм високими резервами стійкості та надійності, що зумовлено взаємодією всіх систем, цілісністю, спроможністю до адаптації і компенсації у всіх ланках і станом відносної динамічної стабільності. Достатньо навести декілька прикладів. Насамперед це стосується людського мозку. Одні дослідники вважають, що він використовується на 2-3%, інші — на 5-6% потенційних можливостей.

Запас міцності «конструкції людини» має коефіцієнт 10, тобто організм людини може витримувати навантаження в 10 разів більші, ніж у практичній діяльності.

З наведених прикладів видно, що резерви організму людини надзвичайно високі. Це дає можливість виживати людині як біологічному виду в складних умовах. У результаті своєї бурхливої трудової діяльності людина на рубежі третього тисячоліття досягла величезних успіхів у перетворенні навколишнього світу. Проте досягнення людини в галузі науки, техніки, виробництва при створенні комфортних умов життя призвели до утворення нових видів небезпеки та до деградації резервів організму людини.

Одним із основних завдань навчальної дисципліни "Безпека життєдіяльності" і є визначення рівня та шляхів впливу різних небезпек на організм людини. Для вирішення цих завдань необхідно насамперед розглянути шляхи взаємодії людини з навколишнім середовищем і як саме всі зміни навколишнього середовища відображаються в її свідомості. Взаємодія людини з навколишнім світом здійснюється за допомогою аналізаторів,

б) Будова і властивості аналізаторів людини

Людина отримує різноманітну інформацію про навколишній світ, сприймає всі його різноманітні сторони за допомогою сенсорної системи чи органів чуття.

З позицій безпеки життєдіяльності особливо важливим є те, що органи чуття сприймають і сигналізують про різноманітні види і рівні небезпеки. Наприклад: людина бачить на своєму шляху автомобіль, що рухається, і відходить убік; побачивши червоне світло світлофора, людина зупиняється, відчувши запах підгорілої їжі, поспішає на кухню; знімає трубку, коли дзвонить телефон. І таких прикладів можна навести безліч.

Отримана інформація передається в мозок людини, він її аналізує, синтезує і видає відповідні команди виконавчим органам. Залежно від характеру одержуваної інформації, її цінності буде визначатися наступна дія людини. Сучасний етап розвитку фізіології органів чуття пов’язаний з іменами таких учених, як І.М.Сєчєнов (1829-1905) та І.П.Павлов (1849-1936). І.П.Павлов розвинув працю І.М.Сєченова про рефлекси головного мозку, створив вчення про аналізатори як сукупність нервово-рецепторних структур, що забезпечують сприйняття зовнішніх подразників, трансформацію їхньої енергії у процес нервового збудження і проведення його в центральну нервову систему. На думку І.П.Павлова, будь-який аналізатор складається з трьох частин: периферичної (або рецепторної), провідникової і центральної, де завершуються аналітично-синтетичні процеси за оцінкою біологічної значимості подразника.

У сучасній фізіології, враховуючи анатомічну єдність і спільність функцій, розрізняють вісім аналізаторів: зоровий, слуховий, вестибулярний, руховий(дає відчуття про роботу рухово-опорного апарату), нюховий, шкірний, смаковий і вісцеральний(аналізатор внутрішніх органів).

Характерною рисою зорового аналізатора є відчуття спектрального складу світлового (сонячного) випромінювання. Особливе значення має зоровий аналізатор для водіїв, оскільки через дефекти зору дорожно - транспортні пригоди відбуваються в 5-6 разів більше, ніж у водіїв з нормальним зором.

У техніці, відповідно до Держстандарту 12.04.026-76, встановлено чотири сигнальних кольори: червоний, жовтий, зелений і синій. Червоний колір сигналізує про безпосередню небезпеку; жовтий застосовується для попередження небезпеки; зелений застосовується для знаків, що наказують робити саме так; синій — для вказівних знаків. Для транспорту — зелене світло дозволяє рух.

Відомо, що кольори по-різному діють на психіку людини, викликають певні емоції. Особливо велике значення має колір при доборі одягу.

Психологи підтверджують, що колір одягу може впливати не тільки на настрій, але і на самопочуття людини: зелений діє заспокійливо на нервову систему, знімає головний біль, втому, дратівливість; червоний — збільшує вміст адреналіну в крові, підвищує працездатність; жовтий — стимулює мозкову діяльність; фіолетовий — покращує роботу серця, судин, легень, цей колір збільшує витривалість організму, жовтогарячий підвищує настрій і тому незамінний у стресових ситуаціях.

До речі, для регулювання дорожнього руху вибрані червоний, зелений і жовтий кольори тому, що в тумані зелений колір сприймається як жовтий, а жовтий -як червоний. Така помилка не страшна. Червоний колір має найбільшу довжину хвилі і його видно на великій відстані.

У червоний колір фарбують елементи обладнання, щоб звернути увагу на існування небезпек або запобігання їм (кнопки "стоп", огородження, місткості з горючими речовинами.

Слуховий аналізатор — є другим за значенням для сприйняття людиною навколишнього середовища і безпеки життєдіяльності. У той час як око чутливе до електромагнітної енергії, вухо реагує на механічні впливи, пов'язані з періодичними змінами атмосферного тиску у відповідному діапазоні. Коливання повітря, що діють із визначеною частотою і періодичною появою областей високого і низького тиску, сприймаються нами як звуки.

У середовищі, що оточує людину, постійно відбуваються різноманітні механічні процеси, що викликають коливання повітря. Більшість таких коливань мають велике сигнальне значення, тобто несуть інформацію про явища, походження яких послужили причиною цих коливань. Завдяки слуховому аналізатору людина сприймає (відчуває) коливання повітря. Слуховий аналізатор являє собою спеціальну систему для сприйняття звукових коливань, формування слухових відчуттів і впізнавання звукових образів. Допоміжний апарат периферичної частини аналізатора — вухо. Розрізняють зовнішнє вухо (вушна раковина, зовнішня слухова і барабанна перетинки), середнє вухо (молоточок, ковадло і стремені) і внутрішнє вухо (де розташовані рецептори, що сприймають звукові коливання).

Трансформація енергії механічних коливань у процес нервового збудження досить складна і ми її тут не розглядаємо.

Фізична одиниця, за допомогою якої оцінюється частота коливань повітря в секунду — герц (Гц), чисельно рівна одному повному коливанню, що здійснюється за одну секунду. Чим більша частота коливань тиску, тим вищий за висотою звук, що сприймається.

Людина може чути звуки, при яких частота коливань тиску повітря перебуває в діапазоні від 16 до 20 тис.Гц. Діапазон коливання повітря, що сприймається різними живими істотами, різноманітний. Наприклад, кажани і собаки здатні сприймати значно вищі звуки, ніж людина.

Для оцінки суб'єктивної гучності сприйманого звуку запропонована спеціальна шкала, одиницею виміру якої є децибел.

Шкірний або тактильний аналізатор відіграє безумовно виняткову роль у житті людини, особливо при його взаємодії із зоровим і слуховим аналізаторами при формуванні в людини цілісного сприйняття навколишнього світу. Передусім це стосується трудової діяльності людини. При втраті зору і слуху людина за допомогою тактильного аналізатора за рахунок тренування і різноманітних технічних пристосувань може «чути», «читати», тобто діяти і бути корисним суспільству. Тактильною чутливістю людина зобов'язана функціонуванню механорецепторів шкірного аналізатора. Джерелом тактильних відчуттів є механічні впливи у вигляді дотику або тиску.

У шкірі розрізняють три прошарки: зовнішній (епідерміс), з'єднуваиьно- тканинний (власне шкіра — дерма) і підшкірна жирова клітковина. У шкірі дуже багато нервових волокон і нервових закінчень, що розподілені вкрай нерівномірно і забезпечують різним ділянкам тіла різну чутливість.

Наявність на шкірі волосяного покриву значно підвищує чутливість тактильного аналізатора.

Механізм дії тактильного аналізатора можна описати в такий спосіб. Механічна дія на шкіру викликає деформацію нервового закінчення, у результаті якого виникає рецепторний потенціал і нервовий імпульс. Цей імпульс (або порушення нервового імпульсу), що несе інформацію подразника, передається до центральної нервової системи, у її вищий відділ — кору головного мозку, де і формуються відчуття.

Відмінна риса цього аналізатора полягає в тому, що рецепторна площа дотику більша, ніж у інших органів чуття. Це забезпечує шкірному аналізатору високу чутливість.

Проте шкіра виконує ще низку важливих функцій у забезпеченні життєдіяльності людського організму. По-перше, шкіра охороняє людину від шкідливих зовнішніх впливів: механічних ушкоджень, сонячних променів, мікроорганізмів і хімічних речовин. По-друге, шкіра виконує секреторну, обмінну й інші функції, бере участь у підтримці постійної температури тіла, тобто в процесах терморегуляції. Секреторна функція забезпечується сальними і потовими залозами. Обмінна функція шкіри полягає в процесах

регуляції загального обміну речовин в організмі, особливо водяного, мінерального і вуглеводів.

Температурно-сенсорну систему звичайно розглядають як частину шкірного аналізатора, завдяки збігу, розташуванню рецепторів і провідникових шляхів. Оскільки людина є теплокровною істотою, то всі біохімічні процеси в її організмі можуть протікати з необхідною швидкістю і напрямком при визначеному діапазоні температур.

На підтримку цього діапазону температур і спрямовані теилорегуляційні процеси (теплопродукція і тепловіддача). При високій температурі зовнішнього середовища судини шкіри розширюються і тепловіддача посилюється, при низькій температурі — судини звужуються і тепловіддача зменшується. Температурна чутливість має особливості при аналізі зовнішнього середовища: добре виражена адаптація і наявність температурного контрасту.

16

Аналізатор внутрішніх органів, або вісцеральний аналізатор, відіграє надзвичайно важливу роль у здоров'ї і житті людини. Якщо зовнішні аналізатори попереджають людини про явну небезпеку, то цей аналізатор визначає небезпеки прихованого, неявного характеру. Проте ці небезпеки серйозно впливають на життєдіяльність людського організму.

Для розуміння біологічної значущості внутрішнього аналізатора необхідно визначити поняття «внутрішнє середовище організму». Коли ми говоримо про поганий стан здоров'я, то це стосується передусім порушення рівноваги внутрішнього середовища організму.

Людина є складовою частиною природного середовища, й протягом тривалого періоду еволюції її організм адаптувався до будь-яких змін цього середовища і перебуває в стані стійкої динамічної рівноваги. Це виражається у * сталості температури тіла (36,5-37°С), * атмосферного тиску (приблизно 760мм рт.ст.), * вмісту води в організмі, * складі повітря, * чергуванні біоритмів тощо.

Уявлення про існування двох середовищ (зовнішнього і внутрішнього) та про найважливіше значення сталості внутрішнього середовища (при очевидній мінливості зовнішнього) були сформульовані французьким фізіологом К.Бернаром (1813-1878). Як відомо, параметри зовнішнього середовища існування людини мають різноманітні і часто значні коливання, що створюють загрозу для здоров'я і життя людини.

Наприклад, добові, сезонні коливання температури, тиску, вологості повітря, освітленості, звукового тиску, електромагнітних характеристик тощо. Ці показники неоднакові на різноманітних висотах і широтах. До цього варто додати зміни у зовнішньому середовищі, викликані урбанізацією та антропогенним впливом на зміну хімічного складу води, повітря, грунту, бактеріально-вірусного оточення і т.д., а також перебування людини в екстремальних ситуаціях.

Внутрішнє середовище (кров, лімфа, тканинна рідина, з якими контактує кожна клітина живого організму), незважаючи на всі зміни зовнішнього

середовища, зберігає відносну сталість. «Сталість середовища припускає таку досконалість організму, щоб зовнішні зміни в кожну мить компенсувалися і врівноважувалися»,— писав К.Бернар. Американський фізіолог У.Кеннон (1871-1945) цю властивість назвав гомеостазом.

Отже, у сучасному розумінні гомеостаз — стан внутрішньої динамічної рівноваги природної системи, що підтримується регулярним поповненням основних її структур, матеріально-енергетичного складу і постійною функціональною саморегуляцією у всіх її ланках.

Зовнішнє і внутрішнє середовища діалектично єдині. Коли на організм діють надзвичайні подразники, він сам активно формує таке внутрішнє середовище, яке дозволяє оптимізувати фізіологічні процеси в нових умовах існування.

Для стабілізації внутрішнього середовища існує спеціальний регуляторний апарат, що вирівнює, компенсує всі зміни внутрішнього середовища. Однією із складових такого апарата є інтероцептивний аналізатор, що сприймає і передає в центральну нервову систему сигнали не тільки про стан внутрішнього середовища, але і про діяльність внутрішніх органів людини. Цей апарат координує діяльність внутрішніх органів і приводить їх у відповідність з потребами всього організму.

В даний час відомо, що внутрішні органи мають величезну кількість різноманітних рецепторів. Вони знаходяться на внутрішній поверхні судин, у слизистих оболонках майже у всіх порожнинах внутрішніх органів, у товщині їхніх стінок і на їхній поверхні

2. Психологічна надійність людини (психологічні властивості людини з точки зору безпеки життєдіяльності).

Людина як жива істота має дві найхарактерніші складові: організм і психіку. Психіка - це властивість нервової системи.

Нервова система - це сукупність структур в організмі, яка об'єднує діяльність усіх органів і систем і забезпечує функціонування організму як єдиного цілого в його постійній взаємодії із зовнішнім середовищем. Функції нервової системи людини:

2. сприймає зовнішнє і внутрішнє подразнення;

аналізує, відбирає і перетворює сприйняту інформацію; координує функції організму.

Головний мозок людини - найдосконаліший орган живої природи. Він являється центром нервової системи мислення, волі і почуттів.

Серед багатьох ознак його структури суттєву роль відіграють великі півкулі, на поверхні яких знаходиться тонкий шар сірої речовини, яка переважно складається з нервових клітин. Це кора головного мозку. Кожна ділянка головного мозку є відповідальною за життєдіяльність якогось органу або системи.

На мозок людини безперервно діють різноманітні за кількістю і якістю подразники з внутрішнього і навколишнього середовищ. Виникнення несподіваної та напруженої ситуації призводить до порушення рівноваги між

організмом і навколишнім середовищем. Наступає неспецифічна реакція організму у відповідь на цю ситуацію — стрес.

18

Однією з фундаментальних властивостей центральної нервової системи є її здатність створювати осередки гальмування і осередки активності (домінанти). Здатність до довготривалої активної праці і протидії втомі залежить від індивідуальної витривалості нервової системи по відношенню до збуджувального та гальмівного процесів, тобто від її сили. Від сили нервової системи залежить також * здатність до екстреної мобілізації в аварійній ситуації * здатність успішно діяти, не зважаючи на відволікаючі фактори.

Функції нервової системи здійснюються шляхом урівноваження збуджувальних і гальмівних процесів: порушення в одних пунктах супроводжується гальмуванням в інших. При цьому в ділянках гальмування відновлюється працездатність нервової тканини.

Мала рухливість при розумовій роботі й одноманітність при фізичній праці призводять до стомлення нервової системи. Стомлення нервової системи послаблює її регулюючу функцію і може спровокувати виникнення ряду хвороб: серцево-судинних, шлунково-кишкових, шкірних і т.д.

Найбільш сприятливі умови для нормальної діяльності нервової системи створюються при правильному чергуванні праці, активного відпочинку і сну. Усунення фізичної утоми і нервової перевтоми настають при чергуванні одного виду діяльності з іншим, при цьому навантаження будуть відчувати по черзі різні групи нервових клітин

Еволюційний розвиток людини відбувався головним чином у психіці.

Психіка — це здатність мозку відображати об'єктивну дійсність у формі відчуттів, уявлень, думок та інших суб'єктивних образів об'єктивного світу. Психіка людини проявляється у таких трьох видах психічних явищ: психічні процеси, психічні стани, психічні властивості.

Психічні процеси — це короткочасні процеси отримання, переробки інформації та обміну нею (наприклад: відчуття, сприйняття, пам'ять і мислення, емоції, воля тощо).

Психічні стани відображають порівняно тривалі душевні переживання, що впливають на життєдіяльність людини (настрій, депресія, стрес).

Психічні властивості — сталі душевні якості, що утворюються у процесі життєдіяльності людини і характеризують її здатність відповідати на певні дії адекватними психічними діями (темперамент, досвід, характер, здібності, інтелект тощо).

Психіка людини тісно пов'язана з безпекою її життєдіяльності.

Дослідами встановлено, що у 70% нещасних випадків, що трапляються у сфері виробництва, винуватцями є самі люди. Звідси постає принципово важливе питання: чому люди, яким від народження притаманний інстинкт самозахисту, самозбереження, так часто стають винуватцями своїх ушкоджень? _;:

Причинами можуть бути внутрішні фактори (індивідуальні психологічні або фізіологічні властивості, порушення емоційного стану, недостатність знань і досвіду) або фактори зовнішнього середовища. Отже, ті чи інші психологічні властивості людини (внутрішні фактори) впливають на її дії, вчинки, поведінку в процесі життєдіяльності.

Найвищий рівень психічного відображення дійсності та взаємодії людини з навколишнім світом є свідома поведінка.

Розрізняють свідомість конкретної людини і її самосвідомість. Результат першої— це знання конкретної людини про світ, а другої — знання людини про саму себе, свої реальні та потенційні можливості. Індивідуальна свідомість спрямовується як на зовнішній, так і на внутрішній світ. Такі показники самосвідомості, як самопізнання, самоконтроль і самовдосконалення, є вершиною розвитку особистості.

Риси людини — це стійкі особливості поведінки, що повторюються в різних ситуаціях. Вони суттєво впливають на життєдіяльність людини і її безпеку. Інтелект (глузд, розум, розсудливість) у загальному розумінні - це мислительні здібності людини. Сутність інтелекту зводиться до здатності людини виділити в ситуації суттєві властивості та адаптувати до них свою поведінку, тобто вміння орієнтуватися в умовах, що склалися, і відповідно до них діяти.

Певні риси людини суттєво впливають на її життєдіяльність. Саме тому бажано, щоб обрана сфера діяльності не розійшлася з покликанням. Знання власних рис — це шлях не тільки до ефективної діяльності, а й можливість уникнути небезпек або зменшити їх вплив на організм людини, зберегти здоров'я.

Основні властивості людини, які значною мірою впливають на життєдіяльність людини: здібності, емоційні та вольові якості.

Здібності — це психофізіологічні властивості людини, які реалізують функції відображення існуючого світу і регуляції поведінки: відчуття, сприйняття, пам'ять, увага, мислення, психомоторика (рухи, довільні реакції, дії, увага). Розрізняють загальні та спеціальні здібності. Загальні — притаманні багатьом людям, спеціальні - це такі властивості, які дають змогу досягти високих результатів в якійсь галузі діяльності. Особливі здібності, які виявляються в творчому розв'язанні завдань, називаються талантом, а людей, яким вони притаманні — талановитими. Найвищий ступінь у розвитку здібностей - геніальність.

Природні можливості розвитку здібностей кожної людини називають задатками. Індивідуальна своєрідність задатків кожної людини характеризує здатність людини до розвитку певних здібностей.

Задатки розвиваються у процесі виховання, навчання та практичної діяльності. Однією з особливостей психологічного процесу є відчуття.

19

Відчуття — це основа знань людини про навколишній світ, це відображення властивостей предметів, що виникають у людини при безпосередній дії їх на її органи чуття. Відображення дійсності розуміють як сприйняття.

Сприйняття — це відображення у свідомості людини предметів, як цілісних образів при їхній безпосередній дії на органи чуття. За допомогою сприйняття людина спроможна своєчасно виявити небезпечну ситуацію і адекватно реагувати на неї.

Сприйняття взагалі та здібності щодо сприйняття інформації мають суттєве значення для реалізації інших психічних процесів, особливо пам'яті.

Пам'ять - одна з найважливіших функцій людського мозку.

Якщо сприйняття - це початковий етап пізнавального процесу, відображення об'єктивної реальності, що діє на органи чуття в даний час, то пам'ять — це відображення реальності, що діяла в минулому.

Пам'ять — це здатність людини фіксувати, зберігати і відтворювати інформацію, досвід (знання, навички, вміння, звички). Людська пам'ять утримує два види інформації: генетичну (видову) та набуту (прижиттєву). Генетична пам'ять зберігає інформацію, накопичену в процесі еволюції впродовж багатьох тисячоліть.

Набута пам'ять зберігає інформацію, яку людина засвоює в процесі життя. Розрізняють такі види набутої пам'яті: рухову, образну, емоційну.

Рухова пам'ять - це пам'ять на позу, положення тіла, професійні та спортивні навички, життєві звички. Зорова та слухова пам'ять є образною пам'яттю, коли інформація сприймається і фіксується через відповідні органи чуття. Емоційна пам'ять визначає відтворення певного чуттєвого стану при повторному впливі тієї ситуації, в якій цей емоційний стан виник уперше. Набута пам'ять поділяється за формами на миттєву, короткочасну, проміжну довготривалу.

Обсяг довготривалої пам'яті практично не має обмежень, так само як час збереження в ній інформації. При необхідності використання інформації з довготривалої пам'яті вона знову переводиться до короткочасної.

На розвиток якості пам'яті людини впливають її фізичний і психічний стан, тренованість, професія, вік. Пам'ять погіршується з віком.

Професійна пам'ять зберігається і в похилому віці.

Реалізація різних видів і форм пам'яті зумовлюється особливостями сприйняття інформації, потребами і мотивами, інтересами, вольовими зусиллями, застосуванням спеціальних прийомів, психофізичним станом організму.

Пам'ять є суттєвою характеристикою пізнавальних здібностей людини. Проникнення в таємниці пізнання явищ навколишнього світу можливе лише завдяки мисленню.

Мислення — це найвища форма відображення реальності та свідомої цілеспрямованої діяльності людини, що направлена на узагальнене пізнання явищ навколишнього світу, суті цих явищ і зв'язків між явищами.

Мислення спрямовується на вирішення певних завдань — від найпростіших, елементарних, до складних, що їх ставить саме життя.

Увага — це спрямованість та зосередженість у свідомості на об'єктах або явищах, що сприяє підвищенню рівня сенсорної, інтелектуальної та рухової активності.

Концентрація уваги — це стан свідомості, необхідний для того, щоб включитися в діяльність, зосередитися на завданні.

Стійкість уваги — це тривалість привертання уваги до одного й того самого об'єкта або завдання. Стійкість мимовільної уваги, що виникає без зусилля, всього 2-3 с, довільна увага досягається вольовим зусиллям, послабляється через 15 хв напруженої праці.

Обсяг уваги — це кількість предметів або явищ, що їх людина утримує одночасно в своїй свідомості.

За всіх обставин управління увагою - це передумова ефективної життєдіяльності та безпеки людини.

Емоційні якості людини визначаються тим, як людина переживає цю чи іншу ситуацію. Переживання ситуації, різноманітні реакції людини на неї розуміють як емоції.

Емоції — це психічні процеси, які відображають особисту значущість та оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини у формі переживання.

Почуття - стійкі емоційні стани, які мають чітко означений предметний характер і висловлюють ставлення як до конкретної події або людей, так і до уявлення.

Настрій — найстійкіший емоційний стан. Настрій відображає загальне ставлення щодо сприйняття або несприйняття людиною світу.

Стрес - це неспецифічна реакція організму у відповідь на несподівану та напружену ситуацію; це фізіологічна реакція, що мобілізує резерви організму і готує його до фізичної активності типу спротиву, боротьби, до втечі. Під час стресу виділяються гормони, змінюється режим роботи

багатьох органів і систем (ритм серця, частота пульсу тощо). Стресова реакція має різний прояв у різних людей: активна — зростає ефективність діяльності, пасивна — ефективність діяльності різко зменшується.

Головне в природі емоції - залежність їх від потреб (цілей ) та дефіцит прагматичної інформації.

Емоційна урівноваженість сприятливо впливше на життєдіяльність людини і зменшує її схильність до небезпеки.

Пізнавши психіку людини, можна знайти шлях до безпеки життєдіяльності.

21

2. Психологічна надійність людини (психологічні властивості людини з точки зору безпеки життєдіяльності).

Психологія безпеки - це галузь психологічної науки яка вивчає психологічні причини нещасних випадків, що виникають в процесі діяльності і розробляє шляхи використання психології для підвищення безпеки.

Об'єктом дослідження психології безпеки є різні види предметної діяльності людини, що пов'язані з небезпекою.

Предметом дослідження даної галузі є психологічні чинники, що впливають на процес і результати діяльності людини.

В структурі психічної діяльності людини розрізняють три основні групи компонентів: психічні процеси, властивості та стани.

Психічні процеси складають основу психічної діяльності людини. Без них неможливо формувати знання та набувати життєвого досвіду.

Розрізняють пізнавальні, емоційні та вольові психічні процеси (відчуття, сприйняття, пам'ять, мислення, воля, здібності, характер і темперамент, емоції, компетентність, ризик і обережність, увага тощо).

Психічні властивості або якості особи - це її суттєві особливості характер, темперамент). Серед якостей особи виділяють інтелектуальні, емоційні, вольові, моральні, трудові, які є досить стійкими та постійними Психічні стани відрізняються різноманітністю і тимчасовим характером властивостями людини в конкретний момент і можуть позитивно чи негативно позначатися на ході всіх психічних процесів.

Завдання психології безпеки полягає в тому, щоб використати психологічні знання для забезпечення безпеки людини в процесі діяльності.

Проблеми безпеки притаманні не тільки тим видам діяльності, де використовується техніка. Наприклад, праця слідчого, міліціонера, яким приходиться мати контакт зі злочинцями, є більш небезпечною, ніж праця простого робітника.

Професія лікаря нерідко пов'язана з високою небезпекою заразитися, або ж

заподіяти шкоду

хворому.

З цього випливає, що психологічні проблеми безпеки діяльності є притаманними цілому ряду будь-яких видів професійної праці. Тому психологія безпеки розглядається як галузь науки, що вивчає психологічні аспекти безпеки в різноманітних галузях виробничої діяльності.

Психологічні питання безпеки залежать як від специфіки діяльності, так і від того, які людина при цьому використовує знаряддя праці. Але в центрі всієї проблеми безпеки повинна стояти людина як суб'єкт діяльності, а не її знаряддя.

Людина відіграє вирішальну роль у створенні надзвичайно небезпечних ситуацій при управлінні складними виробничими системами.

Для прикладу як результат неправильних дій операторів Чорнобильської АЕС, які в умовах швидкого розвитку подій діяли неправильно, здійснили багато помилок, що призвело до катастрофи глобального масштабу. Катастрофи (Тримайн Айленд, Чорнобиль, Челенджер, Карбайт- Уніон та ін.) останніх років, що потрясли світ, зовнішньо не пов'язані між собою, але всі вони свідчать про високу ціну помилок людини, в руках якої зосереджена велика кількість виробничих засобів та техніки. При цьому системи багаторазового дублювання засобів захисту, якими обладнані небезпечним виробництва, зовсім не гарантують абсолютної надійності їх експлуатації. Очевидно, що в нинішніх умовах найнебезпечнішим елементом виробничої системи є людина (проектувальник, наладчик, монтажник, водій, оператор, керівник та ін.) та її психічні властивості.

Працездатність людини базується на рівні психічного напруження (стресу), яке має позитивний вплив на результати праці до відповідної межі. Перевищення критичного рівня активації веде до зниження результатів праці і навіть до повної втрати працездатності.

Надмірні форми психічного напруження визначаються як позаграничні, які призводять до дезінтеграції психічної діяльності різної вираженості із зниженням рівня психічної працездатності.

Позаграничні форми психічного напруження дуже часто лежать в основі помилкових дій і неправильної поведінки людини в складних, не передбачуваних ситуаціях.

Серед особливих психічних станів, що мають значення для деяких фахівців, необхідно виділити:

2. пароксизмальні розладнання свідомості;

3. психогенні зміни настрою;

4. стани, пов'язані з прийомом психічно активних засобів (стимуляторів, транквілізаторів, алкогольних напоїв, наркотиків тощо).

Пароксизмальні стани - це група порушень діяльності нервової системи різного походження (органічні захворювання головного мозку, епілепсія, обмороки, що характеризуються тимчасовою, від

23

секунди до декількох хвилин, втратою свідомості. При виражених формах спостерігається падіння людини та судомні рухи тіла і кінцівок, що є особливо небезпечним для водіїв транспортних засобів, верхолазів, монтажників, будівельників, що працюють на висоті.

На психологічні проблеми безпеки діяльності людини мають значний вплив конфліктні ситуації, які сприяють збільшенню помилкових дій працівників різних професій, що призводить до збільшення аварій, катастроф і нещасних випадків.

Серйозну проблему для безпеки праці становить пияцтво та алкоголізм.

За данини статистики автомобільний травматизм в 40-60% випадків пов'язаний з вживанням алкоголю, а 64% смертельних випадків на виробництві, зумовлені вживанням алкоголю та помилковими діями людей, що загинули.

Лекція З

ТЕМА : ЕКОЛОГІЧНІ ОСНОВИ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ПЛАН

3. Екологічні аспекти взаємодії в системі "Людина-природне середовище"..

4. Фізичні ризик-чинники безпеки життєдільності.

5. Хімічні ризик-чинники безпеки життєдільності.

6. Шкідливі звички та безпека життєдіяльності.

7. Наслідки негативного впливу небезпечних і шкідливих факторів середовища на людей та природу.

1. Екологічні аспекти взаємодії в системі "Людина - природне середовище".

Життя на Землі розвивається за законами природи. Біологічні види та людина можуть існувати та нормально розвиватися тільки у відповідних умовах середовища, до яких вони адаптувалися в результаті тисячолітньої еволюції.

З метою існування людина, суспільство вступають у відповідні відносини з природою (природокористування). Внаслідок цих взаємовідносин, під впливом діяльності людини, відбуваються значні зміни природних комплексів, що зазнали величезного антропогенного тиску почали негативно діяти як на людину так і на природне середовище.

Життєдіяльність людини здійснюється в системі "людина-середовище", елементи якої можуть бути представлені безкінечним рядом підсистем, таких як "виробництво", "робоче місце", "побут" та ін. Будь-яка діяльність людини в цих системах пов'язана з утворенням відходів, які негативно діють як на людину, так і на навколишнє средовище.

Взаємодіючи з природними системами людина зіткнулася з комплексом небезпек природного, штучного та змішаного походження, які взаємодіючи створюють проблеми для життєдіяльності.

З комплексу взаємодіючих небезпек оточуючого середовища прийнято виділяти природні та антропогенні чинники. Наявність в оточуючому средовищі більшості антропогенних чинників є небезпечним і шкідливим для людини.

Наявність в оточуючому средовищі природних чинників в оптимальних кількостях є життєвою необхідністю, поскільки вони складають природний фон біосфери, забезпечують відносну постійність її складу, кругоообіг речовин в природі та служать основою функціонування живої матерії. Еволюційний розвиток біосфери безпосередньо пов'язаний з постійним впливом природних чинників на організм людини. В результаті цього впливу в процесі еволюції вдосконалювався механізм адаптації людини до відповідних умов середовища, визначалися особливості способу життя та поведінки людей. Тому наявність природних чинників в навколишньому середовищі у відповідних кількостях є обов'язковою умовою для нормальної життєдіяльності людини. В тих випадках коли інтенсивність природних чинників перевищує адаптаційну можливість організму їх розцінюють як небезпечні явища природного походження, що створюють загрозу життю та здоров'ю людини.

Вся історія людства - це процес розвитку та вдосконалення взаємовідносин між людиною та природою, внаслідок яких відбуваються взаємні зміни природи та людини. Діяльність людини призводить до вичерпання природних ресурсів і утворення та накопичення відходів виробництва, які забруднюючи грунт, воду, повітря - негативно впливають на живі організми. Так, при накопиченні в атмосферному повітрі лісних масивів сполук сірки, фтору чи хлору порушується фотосинтез, що може спричинити загибель дерев чи лісових масивів. Сучасне сільськогосподарське виробництво в великих масштабах використовує гербіциди і мінеральні добрива, які потрапляють в атмосферу, грунтові води включаються в харчові ланцючи, спочатку накопичуються в планктоні, потім в рибах, а пізніше по харчових

ланцюгах потрапляють в організм людини, впливаючи негативно. Глобальні екологічні наслідки можливі в результаті збільшення в атмосфері кількості вуглецю. В майбутньому можливе потепління клімату, яке призведе до танення льодовиків та підвищення рівня світового океану. Враховуючи все це, можна сказати, що в екологічному відношенні будь-яка діяльність людини є потенційно небезпечною. Тому в процесі діяльності необхідно прогнозувати можливі екологічні наслідки при використанні нових технологій, хімічних речовин, інженерних об'єктів.

2. Фізичні ризик-чинники безпеки життєдіяльності Однією з важливих умов збереження та зміцнення здоров'я людини є підтримання на відповідному рівні оптимального стану фізичного середовища проживання.

Під фізичним середовищем розуміють чинники різної природи, які мають на організм людини енергетичний вплив (механічний, термічний, електричний, електромагнітний і ін.). За походженням вони можуть бути як природними, так і антропогенними.

До природних фізичних чинників середовища відносяться: температура та вологість повітря, швидкість руху повітря, атмосферний тиск, сонячна радіація, атмосферна електрика та інші, які прийнято об'єднувати поняттям кліматогеографічні та погодні чинники.

Клімат та погода мають великий вплив на життєдіяльність людини, визначають її фізичний та психічний стан, потреби в житлі та одязі, паливі та харчах, засобах переміщення та ін.

Під кліматом розуміють закономірно повторюваний режим погоди даної місцевості.

Клімат впливає на характер господарської діяльності людини, її побут, санітарні умови життя, здоров'я.

Від клімату залежить розповсюдження різноманітних збудників та переносників багатьох хвороб людини (наприклад, малярія).

Для створення тих чи інших кліматичних особливостей велике значення має радіаційний баланс земної поверхні, тобто різниця між приходом та витратами сонячної радіації на поверхні землі.

Радіаційний баланс земної поверхні чинить суттєвий вплив на нагрівання та охолодження повітряних мас. Зимою радіаційний баланс на території України від 'ємний за винятком південних районів. Літом радіаційний баланс скрізь позитивний.

Якщо клімат статично стійкий для відповідної місцевості, то погода — це явище, яке постійно змінюється.

Погода - це сукупність фізичних властивостей приземного шару атмосфери за відповідно короткий період часу (годину, добу, неділю).

Погода в значній мірі визначає рівень безпеки життєдіяльності: вона впливає на фізіологічний стан людини прямо або побічно.

Безпосередній вплив здійснюється шляхом дії погоди на тепловий баланс організму людини. Спекотна, безвітряна погода з високою відносною вологістю повітря викликає напругу терморегуляційних механізмів, що може

призвести до перегрівання організму. Відносно низька температура, висока вологість та сильний вітер можуть сприяти розвитку гострих респіраторних захворювань, пневмоній, ангін та ін.

Погодні умови мають значення в епідеміології розповсюдження інфекційних захворювань.

Наприклад, в спекотну погоду створюються умови для виникнення харчових отруєнь мікробного походження.

Побічний вплив погоди на організм людини обумовлюється тим, що зміна погодної обстановки вступає в дисонанс зі звичними для людини ритмами фізіологічних функцій.

Людина формувалася в умовах циклічної динаміки зовнішнього середовища, ритмічної зміни часу -доби, дня та ночі, пори року, рівня освітленості та ін. Згідно з ритмами природних явищ у людини відбуваються ритмічні зміни біологічних процесіє -біоритми.

Розрізняють біоритми: добові ( зміни на протязі доби температури тіла, зміна активності та спокою, сну та бадьорості та ін.). Місячні - пов'язані з ритмом обертання Землі навколо Сонця та Сонця навколо своєї осі, річні та ін. У людини ці ритми розвинулися у відповідь на природні циклічні зміни чинників середовища проживання людини, тому їх називають адаптивними. Якщо режим дня людини, тобто її життєві функції узгоджені з циклами зовнішніх умов, то це сприяє життєдіяльності та підвищує ефективність працездатності. При неузгодженості ритмів життєвих функцій та циклічних змін зовнішніх умов може порушуватися життєдіяльність, працездатність, а інколи І здоров'я людини. Денне освітлення є найкращим акумулятором.

В процесі еволюції людина пристосувалася до ритмічних змін клімату і погоди, і такі зміни сприймаються без будь-яких несприятливих проявів. Зовсім інша картина спостерігається, коли включаються такі фізичні чинники, як зміна магнітного поля Землі, електричної провідності повітря, коли змінюється повітряне та сонячне при тяжіння або збільшується рівень сонячноїрадіації. В період магнітних бур різко зростає частота загострень хронічних захворювань.

Більшість здорових людей з добре розвинутими фізіологічними пристосувальними механізмами не спостерігають у своєму самопочутті будь- яких змін. Такі люди називаються метеостійкими.

Людей, чутливих до змін погоди і прояву фіізичних чинників називають метеочутливими.

Відмічено, що несприятлива погода негативно впливає на протікання багатьох захворювань серцево-судинної, дихальної системи, ендокринної та шлунково-кишкової системи, шкірних хвороб і ін.

Несприятлива погода зумовлює збільшення випадків:

2. дорожньо-транспортних пригод,

3. вбивств,

4. самогубств та ін.

Вона посилює такі негативні явища як смог, кислотні дощі, знижує інтенсивність ультрафіолетової радіації.

Таким чином, фізичні чинники, коли вони перевищують адаптивну межу, здатні чинити несприятливу дію на навколишнє середовище та організм людини, тобто суттєво знижувати рівень безпеки життєдіяльності.

• До фізичних чинників антропогенного походження відносяться механічна, термічна дія та вплив різноманітних видів енергії.

Механічний вплив на безпеку життєдіяльності створюють машини та механізми, елементи обладнання, заготовки та вироби, що рухаються та обертаються.

Причиною механічної дії можуть стати рухи людини, яка втратила рівновагу. Робота різних видів транспортних засобів, машин та обладнання, виробничих процесів, супроводжується значним рівнем шуму та вібрацій, які негативно діють на безпеку життєдіяльності і можуть призвести до захворювань та зниження продуктивності праці.

2. Хімічні ризик-чинники безпеки життєдіяльності Масштаби хімічного забруднення середовища проживання (біосфери) постійно зростають в кількісному і якісному плані. З'являються все нові хімічні чинники, які раніше були незначними, а зараз стають домінуючими, призводять до відчутної деградації біосфери, створюють небезпеку життєдіяльності суспільства. Так, хімічна промисловість світу щорічно синтезує до 250 000 нових хімічних речовин та сполук у газоподібному, рідкому та твердому стані.

Світ хімічних речовин надзвичайно різноманітний. На даний час хімічна індустрія світу виробляє біля 60 000 різноманітних хімічних речовин, серед яких біля 3 000 в значних кількостях. Ці речовини є масовими забруднювачами середовища проживання людини. Є дані про те, що серед цих речовин біля 50 000 є токсичними. Очевидно немає потреби пояснювати, що таке гостра токсичність, якщо речовина в міліграмових дозах викликає смертельну небезпеку для людини.

Хімічні ризик-чинники - це різноманітні хімічні речовини, які входять до складу повітря, води чи продуктів харчування. Вони можуть бути як природного так і антропогенного походження.

Природні хімічні речовини надходять в організм людини в оптимальних кількостях з продуктами харчування та питною водою. До них відносяться: вітаміни, незамінні амінокислоти, білки, вуглеводи, мікроелементи (мідь, залізо, алюміній, цинк, марганець, йод, фтор та інші), біогенні речовини, що мають важливе значення для життєдіяльності організму.

Хімічне забруднення середовища проживання можливе внаслідок природних процесів, таких як виверження вулканів, грунтовий пил та ін.

Однак найбільшу шкоду біосфері та життєдіяльності людини спричиняють промислові підприємста, особливо хімічні, нафтохімічні, металургійні та целюлозно-паперові заводи, які забруднюють повітряне та водне середовище. Всі види транспортних засобів, котельні та печі, теплові електростанції забруднюють, головним чином, повітряний басейн планети.

Повітряне середовище забруднюється також різними хімічними речовинами і газами, які є наслідком господарської діяльності людини. Серед газів найбільше розповсюджені окисли вуглецю, діоксид сірки, сполуки азоту, вуглеводи та інше.

Другим об'єктом за масштабами забруднення є водне середовище. Стічні, дощові та талі води містять в собі значну масу речовин органічного та мінерального походження (мінеральні солі, кислоти, луги, нафту, пестициди, пар та ін.). Серед забруднювачів водного середовища тяжкі метали, відходи хімічної, целюлозно-паперової, металургійної, вугільної т& інших галузей промисловості, миючі засоби.

Недосконалість методів знешкодження стічних вод та джерел водопостачання стала причиною того, що хімічні речовини в певній кількості знаходяться в питній воді. Вплив забрудненого водного середовшца на організм людини відбувається не тільки при питному використанні води, але й при рекреаційному. Наприклад при купанні, а також при споживанні риби, ракоподібних, морських рослин, які накопичують в своєму організмі різноманітні хімічні токсичні речовини (сполуки ртуті, миш 'яку, пестицидів та ін.).

Хімічними речовинами забруднені грунти внаслідок внесення в них мінеральних добрив, пестицидів, зрошення полів стічними водами, в яких є хімічні сполуки, влаштування звалищ промислових і побутових відходів. При сильному вітрі з грунтів хімічні речовини можуть потрапляти в атмосферне повітря, а потім з опадами мігрувати в поверхневі та підземні води, в рослинні продукти харчування та по харчових ланцюгах в організм людини.

В продукти харчування хімічні речовини потрапляють внаслідок надмірного підживлення сільгоспугідь мінеральними добривами, пестицидами, з хімічними добавками, які використовуються для підвищення товарності і покращення зовнішнього вигляду та інших властивостей продуктів. • З різноманітними хімічними речовинами людина контактує також у побуті, де їх джерелом можуть

бути будівельні та облицювальні матеріали: фарба, продукти неповного згорання енергоносіїв, предмети побутової хімії (миючі, чистячі, косметичні засоби), речовини, що утворюються при деструкції полімерних матеріалів, синтетичний одяг, взуття, покриття меблів та ін.

Шляхи надходження хімічних речовин в організм людини залежать від того, де вони зосереджені - у воді, повітрі чи продуктах харчування.

За характером токсичної дії хімічні сполуки поділяють на речовини з переважно загально-отруйною дією і такі, що мають здатність до специфічного ефекту.

Нервово-паралітичні - аміак, анілін, сірководень, вуглеводи, тетраетилсвинець, фосфоорганічні сполуки і ін.

Загальноотруйні - синильна кислота., миш'як та його сполуки, солі ртуті, фосфорорганічні сполуки - зарін, зоман, ві - екс та ін.

Подразнюючі - хлор, аміак, діоксид сірки, оксид азоту, сі - екс, сі-ар та ін. Удушливі - фосген, ацетилен, окисли вуглецю та ін.

Шкірно-наривні - неорганічні кислоти, луги, ангідриди, іприт та ін.

Мутагенні - сполуки свинцю, ртуті, хлоровані вуглеводи та ін.

Канцерогени - кам'яновугільна смола, бензпірен та ін.

Алергени - сполуки нікеля, алкалоїди та ін.

Наркотичні - бензол, дихлоретан, ацетон, сірковуглець та ін.