2.1. Сучасний стан стандартизації в галузі текстильного та шкіряного виробництва в Україні і за кордоном
Аналіз ситуації на сучасному ринку товарів легкої промисловості, включаючи і ринок одягу, вимагає, на нашу думку, певної переорієнтації і розширення роботи в галузі екологічної стандартизації цих товарів [22,24]. Передусім потрібні нові види вітчизняних стандартів, які регламентували б:
терміни і визначення, що стосуються екологобезпечних груп товарів вітчизняної легкої промисловості;
номенклатуру показників якості основних екологобезпечних груп товарів (одягу, взуття, інтер’єрного текстилю, килимів та інших).
обґрунтовані нормативи, критерії, методи оцінювання специфічних еколого-гігієнічних властивостей товарів різних способів виробництва та призначення.
Велике значення має ролі стандартизації у формуванні вітчизняного сегменту ринку екологобезпечного одягу. Необхідність постановки і вирішення цього невідкладного завдання диктується низкою причин, а саме:
суттєвим зростанням частки екологобезпечних груп товарів легкої промисловості, включаючи і одяг, які надходять на ринок України після вступу нашої країни до СОТ;
постійним збільшенням в останні роки можливостей вітчизняної легкої промисловості (особливо швейної) поставляти свою продукцію на зарубіжний ринок, на якому домінуючим чинником конкурентоспроможності являється рівень її екологічної безпечності;
суттєвим
відставанням від зарубіжної вітчизняної
системи стандартизації формування і
оцінювання рівня екологічної безпечності
текстильних матеріалів і одягу з них, що в значній мірі гальмує формування та розвиток вітчизняного сегменту ринку екологобезпечного одягу;
Перелік названих блоків питань переконливо свідчить про необхідність всестороннього аналізу та оцінки ролі вітчизняної системи стандартизації у формуванні ринку екологобезпечних груп товарів легкої промисловості та його окремих сегментів [21,23]. Для цього передусім представляється доцільним на прикладі текстильних матеріалів і виробів розглянути ті види вітчизняних стандартів, в яких містяться основні терміни, визначення та екологічні вимоги щодо формування та оцінювання їх екологічної безпечності, а також використані для цього еко-критерії та еко-нормативи, методи, показники та методики, порядок екологічної сертифікації та еко-маркування. Це стосується в першу чергу таких видів екологічних стандартів на текстильні матеріали і вироби:
ДСТУ 4239:2003 Матеріали та вироби текстильні і шкіряні побутового призначення. Основні гігієнічні вимоги;
ДСТУ ISO 14020:2003 Екологічне маркування та декларації. Загальні принципи;
ДСТУ ISO 14024:2002 Екологічне маркування та декларації. Екологічне маркування типу І.
Відзначаючи позитивну роль вітчизняних екологічних стандартів у формуванні окремого сегменту ринку екологобезпечного текстилю і одягу в нашій країні після її вступу до СОТ, представляється доцільним висловити деякі зауваження і побажання до їх окремих положень з метою подальшого вдосконалення цих нормативних документів. Сформулюємо найбільш вагомі з них: - перелік нормативів і екокритеріїв, які містяться у ДСТУ 4239:2003 і у Технічному регламенті, ще обмежений і не в повній мірі задовольняє потреби споживачів і ринку екологобезпечного текстилю і одягу.
В
результаті отриманих даних можна
відмітити, що до цього часу на 
переважну
більшість чинники є стандарти колишнього
Союзу, які нині називають міждержавними
стандартами. ГОСТи потребують негайного
перегляду. Необхідно зазначити, що
найбільшої уваги потребують саме
міждержавні стандарти, тому що більшість
їх були розроблені за часів Союзу. На
даний час ці стандарти не відповідають
вимогам щодо якості і безпечності.
Великим недоліком в стандартах на текстильне і шкіряне виробництво є те, що практично не розроблялись національні стандарти на цей вид продукції.
В ході досліджень було виявлено кількість чинних стандартів в Україні і їх рівень гармонізації. Результати приведено в таблиці 2.1.
Таблиця 2.1.