1.3. Шляхи удосконалення національної системи стандартизації

У 2005 році Україна розпочала науково-дослідну роботу (НДР) «Перегляд», яка спрямована на актуалізацію чинного фонду ГОСТ, переважно колишнього СРСР, для усунення технічних бар'єрів у торгівлі згідно з вимогами Світової організації торгівлі (СОТ).

Перевірку ГОСТ здійснюють за критеріями:

• втрата актуальності та підлягає скасуванню;

• необхідність внесення змін, у тому числі обмеження сфери застосування;

• необхідність перегляду для внесення прогресивніших положень чи впровадження гармонізованого національного стандарту.

Основні результати такі:

• розроблено і затверджено програму перегляду та зміни до неї;

• закріплено близько 14 тис. стандартів колишнього СРСР;

• виконуються роботи щодо закріплення стандартів, прийнятих у 1992—2006 роках;

• у 2007 році технічні комітети стандартизації (ТК), секретаріати яких ведуть організації, підпорядковані Держспоживстандарту України, перевірили 399 стандартів: 123 — потребують перегляду (30,8 %), 19 — можуть бути застосовані з обмеженням сфери застосування, 98 — потребують скасування (24,6 %);

• скасовано протягом 2005—2007 років 955 ГОСТ;

• на основі пропозицій ТК було підготовлено та розміщено в інформаційних мережах проект наказу щодо скасування 901 ГОСТ, але за даними, отриманими від підприємств України, 754 застосовуються у їхній діяльності;

• питання актуалізації фонду з ініціативи Держспоживстандарту України виносилося на розгляд 31-го та 32-го засідань МДР; пропозицію підтримали Білорусь і Російська Федерація, яка розпочала роботи в цьому напрямку.[7]

Суб'єкти господарювання продовжують використовувати близько 16 тисяч ГОСТ та 28—30 тис. ОСТ колишнього СРСР, розроблених до 1992 року. Ці стандарти значною мірою містять технічні характеристики, які не відповідають сучасному рівню науково-технічних досягнень. Це не сприяє впровадженню уже прийнятих міжнародних та європейських стандартів, нових матеріалів, технологій та інновацій у виробництво, виробленню товарів з новими споживчими властивостями, підвищенню конкурентоспроможності продукції.[2]

Окремі галузі української промисловості значною мірою не готові за технічними і технологічними показниками до випуску продукції відповідно до вимог міжнародних стандартів, норм та правил і, внаслідок цього, мало впроваджують гармонізовані стандарти.

Вітчизняні промисловці та підприємці здебільшого не виявляють зацікавленості у фінансовій підтримці розроблення прогресивних стандартів та участі у їх розробленні. Розроблення стандартів ТК, як правило, здійснюється за бюджетні кошти, частка суб'єктів господарювання не перевищує 10 %.

Має місце неузгодженість та погіршення вимог у технічних умовах підприємств щодо вимог національних стандартів, а також одночасне застосування технічних умов на продукцію у сфері дії стандартів та необґрунтовано широка сфера застосувань технічних умов аж до оцінювання відповідності у державній системі УкрСЕПРО.[9]

Застосування електронних інформаційних технологій у діяльності головного фонду нормативних документів, насамперед стосовно надання послуг користувачам стандартів, та у процедурах розроблення стандартів ТК не відповідає потребам сьогодення.[2]

Стратегічний розвиток у сфері стандартизації як в цілому, так і стосовно гармонізації нормативних документів, визначено Законами України «Про стандартизацію», «Про стандарти, технічні регламенти і процедури оцінки відповідності», Кодексом доброчинної практики з розроблення, прийняття та застосування стандартів, Угодою про технічні бар'єри в торгівлі, Угодою про партнерство і співробітництво України з Євросоюзом [1—5], а також нормативно-правовими актами Уряду України. Напрямки робіт, завдання та показники розвитку сфери стандартизації на середньострокову перспективу визначені Державною програмою стандартизації на 2006—2010 роки, прийнятою Кабінетом Міністрів України постановою від 01.03.2006 № 229 [10].

Стандартизація відіграє значну роль у забезпеченні виробництва конкурентоспроможної і доброякісної продукції, захисту навколишнього природного середовища, ощадливого використання природних та інших ресурсів як основи сталого розвитку національної економіки.

Національна система стандартизації створювалася в умовах переходу до ринкової економіки, нестабільної економічної та фінансової ситуації та на основі розгалуженої системи стандартизації колишнього СРСР.[10]

В Україні прийнято 6113 нормативних документів у сфері стандартизації, з яких 2516 гармонізовано з міжнародними та європейськими стандартами. Діє також близько 19 тис. міждержавних стандартів, з яких гармонізовано 10,3 відсотка. У той же час міжнародними організаціями стандартизації прийнято майже 20 тис. стандартів, які використовуються у разі здійснення міжнародної торгівлі у відповідності з вимогами СОТ, та діє понад 16 тис. нормативних документів європейських організацій стандартизації, що застосовуються державами - членами Європейського Союзу та їх торговими партнерами.[2]

Проте існуюча система стандартизації не відповідає вимогам міжнародних організацій стандартизації стосовно здійснення міжнародної торгівлі, що зумовлено рядом проблем, зокрема таких:

• застосування значної кількості нормативних документів колишнього СРСР;

• недотримання суб'єктами стандартизації вимог національного стандарту ДСТУ ISO/IEC Guide 59:2000 "Кодекс усталених правил стандартизації" та національного стандарту ДСТУ 1.13:2001 "Національна стандартизація. Правила надавання повідомлень торговим партнерам України";

• недостатня активність суб'єктів господарювання у фінансуванні розроблення національних стандартів, неналежним чином координується діяльність технічних комітетів стандартизації, що призводить до зниження рівня підготовки проектів нормативних документів;

• значне відставання у виконанні завдань, визначених Програмою інтеграції України до Європейського Союзу, щодо гармонізації національних стандартів з міжнародними та європейськими;

• обмеженість участі у роботі міжнародних та регіональних організацій із стандартизації.[2]

Узагальнена інформація про стандарти, затверджені наказами Держспоживстандарту України, дотримання вимог яких сприймається як доказ відповідності вимогам європейських директив «нового підходу» та чинним в Україні технічним регламентам стандартизації між центральними органами виконавчої влади (ЦОВВ), недотримання ними нормативно-правових актів та стандартів під час виконання робіт у сфері стандартизації, незабезпеченість проведення єдиної державної політики (стосовно пріоритетів, планування, цінової політики) обумовлює потребу посилення ролі Держспоживстандарту України в координації робіт з гармонізації нормативної бази.[5]

На основі норм Закону України «Про стандартизацію» [1]:

• ЦОВВ спрямовують значні кошти Державного бюджету на розроблення стандартів організацій (галузевих) і навіть технічних умов, створюють нормативні документи для галузевих систем стандартизації;

• підприємства розробляють та реєструють у Державних центрах стандартизації, метрології та сертифікації (ДЦСМС) технічні умови (інколи кілька десятків і навіть сотень) на певну продукцію, щодо якої чинний відповідний національний чи міждержавний стандарт. Це стосується насамперед продукції широкого вжитку та підвищеного попиту, зокрема харчової продукції.

У значній частині технічних умов та стандартів організацій погіршуються показники чинних національних стандартів, чим порушуються правові норми декрету «Про стандартизацію і сертифікацію» стосовно їх узгодженості з національними стандартами та встановлення в них вищих або (та) додаткових показників, ніж у національному стандарті.

Доступ зацікавлених сторін, насамперед споживачів, до положень технічних умов і стандартів організацій обмежується їх власниками. Цим порушуються норми Закону України «Про захист прав споживачів» [14] про надання інформації стосовно продукції та послуг.

Одностороннє виконання Україною таких робіт у значних обсягах не відповідає правилам міждержавної стандартизації та порушує чинну нормативну базу країн Співдружності Незалежних Держав (СНД) та Єдиного економічного простору і може створити технічні бар'єри у торгівлі України з цими країнами.

Однак обсяги робіт (понад 3000 документів щорічно) не забезпечені фінансовими та людськими ресурсами, а терміни недостатні для їх виконання, навіть за наявності ресурсів. На перегляд одного стандарту потрібно 20—25 тис. грн. (в цінах на 01.01.2011). Тому невиконання робіт з актуалізації ГОСТ за програмою перегляду або виконання їх вкрай обмежених обсягів негативно впливає на розвиток національної економіки.

Висновки до розділу 1

1. Проаналізовано державну політику України в сфері стандартизації і показано, що вона повинна базуватися на принципі відповідності стандартів чинному законодавству, їхньої адаптації до сучасної науки і техніки, пріоритетності прямого впровадження в Україні міжнародних та регіональних стандартів.

2. Показано, що гармонізація національних стандартів, норм і правил з міжнародними і європейським сприяє інтеграції України у Європейський економічний простір та доступу української продукції на світові ринки.

3. Доведено, Що стратегічний розвиток в сфері стандартизації як в цілому, як в цілому так і стосовно гармонізації нормативних документів повинен базуватися на застосуванні Законів України «Про стандартизацію», «Про стандарти, технічні регламенти і процедури оцінки відповідності».

РОЗДІЛ 2. ВИЗНАЧЕННЯ РІВНЯ ГАРМОНІЗАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНИХ СТАНДАРТІВ В ГАЛУЗІ ТЕКСТИЛЬНОГО І ШКІРЯНОГО ВИРОБНИЦТВА