К. Лафатер Фізіогноміка.
На шлях наукової дiяльностi Йоганн Каспар Лафатер (1741-1801) став, будучи священиком, спонукуваний прагненням удосконалювати моральний характер людини. Проповiдi, як він пересвiдчився, не сповна вирiшували проблему. Слiд було для цього вдосконалення живу наукову канву. Захоплення наукою поєднувалось у Лафатера з активною суспiльною дiяльністю. У 1761 р. написав «Швейцарськi пiснi» й здобув неабияку популярнicть серед спiввiтчизникiв.
Розробив нове вчення про особистість – фізіономіку. Основні фізiогномiчнi iдeї Лафатера: людина є icтотою, котра водночас має i твариннi iнстинкти, i людську моральнicть та високий iнтелект. Вона є iндивідом, здатним прагнути, почувати й мислити, тобто її психiка поділяється на три класичнi складовi. Психiка людини якнайтiснiше пов’язана з її тiлом. В обличчi й постатi людини сповна виражається її психiка.
Лафатер розумiє фiзiогномiку в широкому значенні, стверджуючи, що вона охоплює весь тiлесний образ людини. Він вважає, що найвиразнiшу картину людської психiки, її індивiдуальних особливостей демонструє голова як «дзеркало душi». Тому фiзiогномiка звертається передусiм до вивчення черепа та людського обличчя. Інтелектуальний бік людської психiки найбiльше позначається переважно на будові й малюнку саме черепа та чола. Моральнi вчинки й почуттєве внутрiшнє життя пов'язуються з будовою лицевих м'язiв, характерними особливостями носа та щiк. Психiчнi якостi, котрі переважають у тварин, виражено, як правило, обрисами рота й підборiддя. Проте головний виразник психiки - це очi, якi функціонують за допомогою вiдповiдних нервів i м'язiв.
Отже, обличчя людини вiдповiдно до трьох компонентiв людської психiки подiляється Лафатером на «поверхи». Так само подiляється на основні частини й фiзiогномiка. Оскiльки психіка може перебувати у cтані спокою чи гострого емоцiйного напруження, то й саму фiзiогномiку Лафатер подiляє на двi основнi частини - нормогномiчну й патогномiчну. Остання виражає динамiчнicть обличчя на вiдмiну вiд статики. Виходячи з таких наукових засад Лафатер дослiджує 6агатьох видатних осiб у людській історії, культурi, мистецтвi, фiлософiї тощо. Biн аналiзує велику кiлькiсть картин та скульптур вiдомих митцiв, де зображено фiзiогномiчнi риси. Проте не дослiджує принципово, чи відповідають такі зображення справжнiм рисам icторичної особи. Аналогiчно Лафатер дослiджує психiчнi особливостi народiв, рас, окремих прошаркiв населення тих чи iнших країн, темпераменти характери людей. Неабияку увагу придiляє фiзiогномiцi тварин.
Професор Київського університету св.. Володимира І. Сікорський скористався спадщиною Лафатера у творі «Загальній психології з фзіогномікою в ілюстрованому викладі» (Київ, 1912 р.).
Месмеризм. Ф.А. Месмер.
В останнiй чвертi XVIП ст. в Європейських країнах захоплювалися мiстичними вченнями. Одне з них реалiзовував у своїй практиці лiкар Франц Антон Месмер iз Вiдня (1734-1815). У першому у його творі «Про вплив планет» (1766) він стверджував, що Сонце та Мiсяць впливають на твариннi тiла, насамперед i найбільше - на нервову систему. Месмер висунув гiпотезу, що тваринний магнетизм є силою, з допомогою якої планети дiють на тіла. Згодом він оголосив, що сам володiє цим магнетизмом здатний творити чудеса. Дiяльнicть Месмера викликала обурення, внаслідок чого він змушений був переїхати до Парижа. Протягом короткого часу він прийняв понад 8000 пацiєнтiв.
За Месмером, на стан людини впливає особлива рiдина. Вона міститься в усьому тiлi. Сила, шо криється в цiй рiдинi, має здатність випромiнюватися. При цьому тiло набуває магнетичних властивостей i передає їх іншим тiлам. Так, з метою лiкування приставляли до вiдповідної частини тiла магнітну пластинку. Для успіху справи хворий мав пильно дивитися на цiлителя, який випромінював магнетизм. Месмер навіть запевняв, шо можна намагнетизувати й дерев'яну рiч i з її допомогою вилiкувати пацієнта. Людина, доторкнувшись до магнетизера, одразу вiдчувала на собi його благодiйний вплив, що виявлявся насамперед в особлпвому збудженнi. Доведене до загострення, це збудження інколи викликало непритомнicть, судом и тощо. Спостерiгаючи за перебiгом кризи, лiкар планував певну стратегiю лiкування. В особливих випадках хворий починав плакати або смiятися, далi засинав або впадав в екстаз. Жiнки часом агресивно нападали на зустрiчних, падали на землю, в запамороченнi могли вдаритись об cтіну. Згодом до хворого приходило заспокоєння й він засинав, а пiслі пробудження в одних зникали ознаки хвороби, в iнших - загострювалися. Є свiдчення, що таке лiкування закiнчувалося смертю.
Теоретичну базу свого вчення Месмер виклав у 27 пунктах своєї працi «Спогади про вiдкриття тваринного магнетизму». Він пропонував вилiковувати нервові розлади прямо, iншi - опосередковано. Озброєнi iдеями Месмера, лiкарi мали збагатити медицину й полiпшити засоби лiкування. Месмер заявляв, що, застосовуючи свiй метод, він готовий демонструвати універсальну кориснicть принципу, на якому грунтується його вчення. Лiкар, оволодiвши цим знанням, iз певнiстю тлумачитиме походження, природу й прогрес захворювань. Проте рiзнi ускладнення перешкоджають лiкуванню, i тодi пацiєнти, незалежно вiд вiкy, темпераменту й cтaтi, наражаються на небезпеку й шкiдливi наслідки.
Теорiя та практика Месмера викликали великий ажiотаж. Було створено двi комісії для квалiфiкацiї «тваринного магнетизму». Та вони не знайшли жодних доказiв випромінювання, корисна дiя якого пояснювалася би збудженням процесу уяви. Якщо пiдвести людину до першого-лiпшого дерева й сказати, що воно має властивостi магнетизму, з'являються ознаки впливу, хоч насправдi дереву такої сили не дано. Є лише результат навiювання, а не якихось об'єктивних процесiв. «Магнетизування осiб, якi не знали про це, не мало наслiдкiв. Пicля таких спростувань Месмер покинув Париж. Остаточний занепад теорії та практики магнетизму стався тодi, коли абат Фарiа продемонстрував свою дiю на людську cвідомість тiльки одним словом «Засни!» Вiдкриття явищ гiпнотизму цiлком витicнило iдeї Месмера.