Загальні властивості відчуттів, їх закономірності.
До загальних властивостей відчуттів належать:
- інтенсивність (сила) |
- просторова локалізація |
Якість – це основна властивість відчуття, яка відрізняє дане відчуття від іншого. Так, слухові відчуття відрізняються за висотою, тембром, силою звуку. Ці властивості характерні лише слуховим відчуттям і не характерні іншим видам. Якість зорових відчуттів – це насиченість, яскравість, тон.
Якість відчуттів залежить від властивостей того об’єкта, який викликає дані відчуття, а також від суб’єкта, що відчуває, від його мозку, аналізаторів.
Інтенсивність відчуттів – це їх кількісна характеристика, визначається силою діючого подразника і функціональним станом аналізатора.
Тривалість відчуття – це його часова характеристика. Вона визначається часом дії подразника, а також функціональним станом органу чуття.
Просторова локалізація – це здатність за допомогою відчуттів визначати напрямок, з якого надходить подразнення. Просторова локалізація обумовлена бінауральним слухом (сприймання звуків обома вухами). Людям, які глухі на одне вухо, важко визначити напрямок звуку, вони змушені повертати голову до різних побічних подразників. Просторова локалізація обумовлена взаємодією зорових і слухових відчуттів, а також осмисленням цих чуттєвих даних.Наведемо приклад про друга С.Л.Рубінштейна, у якого був поганий зір. Коли цей друг сидів у аудиторії близько до лектора, він чув його голос, який іде від лектора. Коли сідав у кінці зали і не бачив лектора, голос лектора надходив від репродуктора, який висів рядом на стіні. Тут проявляється взаємодія зорових і слухових відчуттів.
До основних закономірностей відчіттів належать:
|
|
1. Пороги чутливості. Не будь-який подразник, діючи на аналізатор, викликає відчуття. Існують підпорогові (субсенсорні) подразники, які, діючи на органи чуття, не викликають відчуттів: падають краплинки пилу, несильний температурний подразник і ін..
Мінімальна (найменша) сила подразника, яка, діючи на аналізатор, викликає ледве помітне відчуття називається нижчим абсолютним порогом чутливості (НАПЧ).
Подразники меншої сили не викликають відчуттів. НАПЧ забезпечує вибіркове ставлення до об’єктивного світу (біологічно доцільна властивість). Підпорогових подразників людина не відчуває, але вони впливають на організм. Рентгенівські промені починають руйнувати організм. Віщі сни – результат впливу підпорогового подразника.
Для кожного аналізатора існує свій НАПЧ, який характеризує гостроту чутливості аналізатора. Між чутливістю аналізатора і НАПЧ існує обернена залежність: чим нижчий поріг чутливості, чим вища чутливість аналізатора і навпаки.
Е= 1/Р , Е – чутливість, Р – нижчий поріг чутливості
Наші аналізатори є дуже чутливими органами, особливо велика чутливість зорового аналізатора (понад 90% інформації людина отримує завдяки зорового аналізатора). Людина може бачити полум’я свічки на відстані 27 км (за умови абсолютно чистого повітря).
Дослідження НАПЧ має велике теоретичне і практичне значення. Теоретичне – поглиблюється знання про пороги чутливості. Практичне – необхідно знати НАПЧ, особливо зорового і слухового аналізаторів дітей, які гірше бачать та чують, щоб знати, за яку парту їх посадити. Вивчення НАПЧ має велике значення для шкільної практики, для вибору професії (парфюмери, музиканти, льотчики).
Якщо увесь час збільшувати силу подразника, ми досягнемо верхнього порогу, після якого у нас виникають неадекватні (больові) відчуття.
Максимальна сила подразника, яку людина здатна ще відчувати, називається верхнім абсолютним порогом чутливості (ВАПЧ).
ВАПЧ залежить від віку людини (яку музику слухають молодь і старші люди), від стану організму.
Отже, діапазон чутливості аналізаторів до сили подразників визначається нижчим та верхнім порогами чутливості.
Межа (відстань) від НАПЧ до ВАПЧ називають зоною комфорту.
Для зорових відчуттів: від 380 до 770 мілімікрон.
Для слухових відчуттів: від 16 до 20000 Гц.
Диференціювальний поріг (або поріз розрізнення) – це мінімальна різниця в силі двох подразників, яка викликає ледве помітну різницю відчуттів.
Не кожна різниця між діючими подразниками помічається нами. Щоб ця різниця стала відчутною, вона повинна досягти певної величини. Наприклад, якщо до тягарця масою 400 гр додати 1-2 гр, то ця різниця не буде помітною (потрібно додати 3-4 гр). Якщо початкова маса була 1000 гр, то потрібно додати 33-34 гр, щоб людина відчула різницю.
Для порогу розрізнення справджується закон Вебера (нім.фізіолог): Поріг розрізнення характеризується відносною величиною, постійною для даного аналізатора.
Поріг розрізнення для зорових відчуттів є постійним і рівний 1/100, для слухових – 1/10, для дотикових – 1/30.
Німецький фізик Фехнер, узагальнюючи дані Вебера, показав, яка існує залежність між зростаючою силою подразника та інтенсивністю відчуттів:
Під час зростання сили подразника в геометричній прогресії, інтенсивність (сила) відчуттів зростає в арифметичній прогресії.
Цей закон справджується для подразників середньої сили. Чим більше наближується сила подразника до нижчого чи верхнього порогу чутливості, тим менше діє цей закон.
Закон Фехнера використовується для розрахунку освітленості великих аудиторій, у фотометрії.
Фізіологічною основою порогу розрізнення є диференціювальне гальмування (один подразник – підкріплюється, другий, схожий на нього – ні).
Шляхом виховання можна досягти дуже тонкого і досконалого розрізнення мало чим відмінних один від одного подразників, які діють на аналізатор. Це успішно досягається тоді, коли розрізнення є життєво необхідним.
2. Адаптація (пристосування). Чи залишається чутливість наших аналізаторів постійно однаковою?
Аналізатори можуть змінювати свою чутливість, щоб найкраще пристосуватись до середовища.
Адаптація – це пристосування аналізатора до дії подразника, що виявляється в зміні його чутливості.
Чутливість може змінюватись по-різному (збільшуватися, зменшуватися) залежно від сили подразника, а також від аналізатора. Під час дії сильних подразників чутливість аналізатора зменшується, слабких – збільшується.
Адаптація – це біологічно доцільна властивість (допомагає економити енергію відчуттів). Адаптація добре прослідковується у зорових відчуттях, хоч наступає досить повільно. Чутливість зорового аналізатора може збільшуватись у 270 000 разів.
Якщо ми заходимо до світлої кімнати з темряви, то спочатку нічого не бачимо. Згодом чутливість зорового аналізатора знижується і ми починаємо нормально бачити. Навпаки, заходячи із світлого приміщення в темну кімнату, ми спочатку нічого не бачимо. Чутливість сітківки ока підвищується і ми починаємо розрізняти контури окремих предметів. Повна адаптація до темряви настає протягом декількох десятків хвилин.
Добре виявлена адаптація слухових і нюхових відчуттів. При сильних слухових та нюхових подразниках, чутливість слухового та нюхового аналізаторів знижується, а при слабких – підвищується.
Загальновідоме явище адаптації нюхових відчуттів. Внаслідок адаптації до пахучого подразника ми досить швидко перестаємо зовсім його відчувати.
При тривалій дії смакової речовини на органи смаку, чутливість останнього послаблюється.
У дотикових відчуттях проявляється адаптація дуже швидко (ми не відчуваємо окуляри, годинник, легке плаття).
Температурні відчуття: гаряча вода спочатку здається нестерпною, а внаслідок адаптації – нормальною.
Питання про наявність адаптації у больових відчуттях досить довго було спірним. Нові факти дають підстави для позитивного його розв'язання. Тривала дія больового подразника на аналізатори приводить до деякого зменшення інтенсивності больового відчуття.
Адаптація може бути позитивною (підвищення чутливості аналізатора) і негативною (зниження чутливості аналізатора).
Фізіологічні основи адаптації. Під час адаптації наступають зміни в рецепторах і коркових закінченнях аналізатора. Так, відомо, що під впливом світла розкладається (вицвітає) зоровий пурпур, який знаходиться в паличках сітківки ока. У темноті, навпаки, зоровий пурпур відновлюється, що зумовлює підвищення чутливості.
Явище адаптації пояснюється процесами, які відбуваються в центральних відділах аналізатора. Під час тривалої дії подразника або за умови дуже сильного подразника в корі головного мозку наступає позамежне гальмування, яке знижує чутливість.
Післядія. Тривалість дії подразника і тривалість відчуття не завжди збігаються. Іноді подразник припиняє свою дію, а відчуття ще певний час зберігаються. Перестали їсти яблуко, а оскома зберігається. Подивились на захід сонця, відвели погляд, а образ сонця ще є. Дзвін у вухах – після припинення дії слухового подразника.
Відчуття, які виникають після припинення дії подразника, називають післядією (послідовний образ). Явище послідовного образу використовують в кінодемонстуванні. Фізіологічною основою післядії є інертність збудження в корі головного мозку.
Послідовні образи можуть бути позитивні та негативні.
Позитивний зоровий образ за своєю якістю не відрізняється від подразника, що його викликав. Негативний послідовний образ забарвлюється в додатковий кольоровий тон. (Демонстрація червоного квадрату – 10 кв.см протягом 2 хв., потім погляд переводимо на білий екран і ми бачимо зелений квадрат – негативний послідовний образ; після зеленого – червоний, після жовтого – синій).
Взаємодія відчуттів. Сила відчуттів залежить не лише від сили подразника, стану організму, а й від інших подразників, які в цей час діють на інші аналізатори. Всі аналізаторні системи тісно пов’язані між собою, взаємовпливають одна на одну.
Зміна чутливості аналізатора під впливом подразнення інших аналізаторів називається взаємодією відчуттів.
Взаємодія дуже добре виявлена:
в зорових і слухових аналізаторах (вимкнули світло і нам здається, що лектор почав тихіше говорити);
в рухових і слухових (коли солдати стомлені, їм кажуть – “заспівуйте!”, пісня знімає втому у рухових аналізаторах);
в смакових і температурних аналізаторах (дуже гаряча страва – ми не розуміємо смаку; одні страви смачніші холодними, інші – гарячими);
Загальна закономірність взаємодії відчуттів: слабкі подразнення в одному аналізаторові підвищують чутливість іншого аналізатора. Сильні подразнення в одному аналізаторові знижують чутливість в інших аналізаторах. Сильний подразник здатний концентрувати збудження, слабкий – іррадіювати збудження.
Розрізняють такі види взаємодії відчутті: синестезія і сенсибілізація.
Синестезія – це така взаємодія відчуттів, коли діє один подразник, а виникає два або більше відчуттів в різних аналізаторах. Добре розвинена у 12% людей, хоч проявляється і в усіх людей. Наприклад, ми добре розуміємо терміни: важкі фарби (діє подразник на зір, а виникають дотикові відчуття), кислий запах (дія подразник на нюховий аналізатор, а виникають смакові відчуття). Є зорово-слухова синестезія. Діє звуковий подразник, а у людини виникають зорові образи (Н.А.Римський-Корсаков слухаючи музику “бачив” луки з яскравими квітами. Високі звуки ми розцінюємо, як “свтлі”, а низькі – як “темні”. Л.Толстой описує, як Наташа Ростова сприймає Безухова: темно-синій з червоним, сірий, світлий; Шеришевський: тин такий солоний, має пронизливий звук і шороховатий на дотик). Фізіологічна основа синестезії – це міцні зв'язки між корковими закінченнями аналізаторів
Сенсибілізація – це підвищення чутливості органу чуття в результаті взаємодії аналізаторів і вправ.
Експериментальні дані показують, що змінюється чутливість язика, після почутих слів: “кислий, як лимон”.
Можна виділити 2 основних напрямки, за якими іде підвищення чутливості органів чуття:
сенсибілізація одних органів чуття за рахунок компенсації сенсорних дефектів. Пошкоджений один аналізатор і під впливом цього підвищується чутливість іншого (О.І.Скороходова);
сенсибілізація, яка розвивається під впливом оволодіння певною професією, під впливом навчання і виховання учнів.
Чутливість одного аналізатора залежить від того, як він використовується і удосконалюється в діяльності людини.
Так, відомо, що в роботі працівників текстильних фабрик, заводів фарб, у художників, малярів дуже загострюється зір до кольорів. Вони розрізняють десятки їх відтінків, тоді як в звичайних умовах людина може розрізнити 3-4 відтінки. Відомо, що текстильники, які спеціалізуються на виробництві чорних тканин, розрізняють до 40 відтінків чорного кольору.
Людям, які тривалий час займаються слюсарною і токарною справою, притаманна надзвичайно висока тактильна (дотикова) чутливість. Кваліфікований токар і слюсар тонко диференціює товщину майже однакових деталей, різний ступінь гладкості їх поверхні, що не спостерігається в інших людей.
Відомо, що смакові відчуття досягають значного рівня розвитку у працівників харчової промисловості (винної, чайної), які за смаком розрізняють різноманітні вина і якості чаю (дегустатори).
Навіть нюхові відчуття, які мало розвинені у людини, вдосконалюються під впливом вимог діяльності.
Так, африканські бушмени (мисливці) за запахом вистежують звірів (лева, тигра), успішно змагаючись з мисливською собакою.
У працівників парфюмерної промисловості також часто спостерігається надзвичайно висока нюхова чутливість.
У вчителів і особливо у філологів тонко розвинений слуховий аналізатор. Досвідчені льотчики на слух можуть визначити кількість оборотів двигуна за хвилину.
Всі випадки тонкої чутливості у людини пояснюються передусім тим, що розрізнювані нею якості предметів і явищ значущі для неї. Це свідчить про те, що наші відчуття розвиваються під впливом трудової діяльності.