Сутність природокористування.

В даний час поєднанням "економіка природокористування" позначають розділ економіки, що вивчає питання економічної оцінки природних ресурсів і шкоди від забруднення природного середовища. Під економічними механізмами природокористування розуміють застосування економічних стимулів у сфері охорони природи та управління природокористуванням. Розрізняють механізми заохочувальні - це субсидії, пільгові кредити, податкові пільги, примусові - платежі, податки і штрафи за забруднення природних середовищ, а також відновлені або компенсаційні. В останньому випадку мова йде про створення фондів для боротьби з забрудненнями, страхування відповідальності за економічний збиток, матеріальних компенсації державі, регіонам, фірмам і особам, які постраждали від забруднення навколишнього середовища.

З позиції географічної науки природокористування - багаторівнева система взаємодії різноманітних природних умов і форм життєдіяльності людських колективів з економічними, екологічними і соціальними результатами суспільної праці. Природокористування розглядають як специфічний, тобто характерний виключно для соціальної людини, спосіб взаємодії з навколишнім середовищем. У деяких випадках проводять межу між власне природокористуванням і виробничою діяльністю: до виробничої діяльності відносять технологічні процеси "під дахом", які пов'язані з навколишнім середовищем лише каналами надходження сировини і виведення продукції і відходів.

Таким чином, виділяють три основні проекції аналізу природокористування:

1) як діяльності, спрямованої на створення умов існування суспільства;

2) як універсальної тенденції розвитку суспільства;

3) як особливої ​​властивості і здібності соціальної людини, специфічної форми його життєвої активності.

Цілі і способи впливу людини на природу визначають результати тієї або іншої форми природокористування. У процесі природокористування суспільство вчиняє наступні дії:

- Відчужує з природного середовища різні види ресурсів і нарощує свою енергоозброєність;

- Створює з сировини засоби виробництва і життя;

- Споживає їх, тобто розсіює в природному середовищі;

- Повертає в середу відходи життєдіяльності;

-Зберігає і відтворює властивості навколишнього середовища, необхідні для життєдіяльності суспільства;

- Координує всі перераховані дії.

Суть екологічної освіти полягає в тому, щоб кожна людина могла усвідомити пріоритетні загальнолюдські цінності, щоб кожна людина знала про основні джерела порушення природної рівноваги, щоб кожна людина віддавала собі звіт за скоєне як перед самим собою, так і перед сім’єю, суспільством, державою в цілому. Все це виходить з того рівня загальнодержавної культури, яку закладено було освітою і вихованням, а саме від рівня екологічної культури.

Екологічна освіта поділяється на :

- Формальна це отримання систематизованих знань з екологічних питань за різними формами навчання за допомогою спеціалістів(школи ,садки ,ВНЗ)

- Неформальна це отримання знань з допомогою різних засобів масової інформації та самоосвіта.