76. Акти Конституційного Суду України та їх значення.

Акти Конституційного Суду України — рішення і висновки найвищого конст.-судового органу д-ви. Конституційний Суд України приймає свої рішення за результатами розгляду справ щодо конституційності законів та ін. правових актів ВР України, актів Президента України, актів КМ України, правових актів ВР АР Крим (ст. 61 Закону «Про Конституційний Суд України», 1992). Суд може визнати правовий акт неконституційним у цілому або в окр. його частині. Якщо в процесі розгляду справи за конст. поданням чи конст. зверненням виявлено інші правові акти або окр. їх положення (крім тих, по яких відкрито провадження у справі), що не відповідають Конституції України і які впливають на відповідні рішення чи висновок, Конст. Суд визнає такі правові акти або окр. їх положення неконституційними. Конст. Суд дає висновки у справах з питань: офіц. тлумачення Конституції та ін. законів України; відповідності Конституції чинних міжнар. договорів України або тих міжнар. договорів, які вносяться до ВР України для одержання згоди на їх обов'язковість; дотримання конст. процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту. В Конст. Суді приймаються рішення і робляться висновки поіменним голосуванням шляхом опитування суддів, які не мають права утримуватися від голосування. Рішення і висновки суду мотивуються письмово, підписуються окремо судцями, які голосували за чи проти їх прийняття, та оприлюднюються. Вони є остаточними і не підлягають оскарженню. Окр. думка судді, що підписав рішення чи висновок суду, викладається у письм. формі і додається до рішення чи висновку.Рішення Конст. Суду містить: назву, дату і місце його прийняття, порядковий номер; персон, склад суддів, які брали участь у розгляді справи, перелік учасників суд. засідання; зміст конст. подання; повну назву, дату прийняття, порядковий номер, за яким органом, посад, особою прийнято правовий акт, конституційність якого розглядається; положення Конституції України, якими керувався суд, приймаючи рішення; мотивувальну та резолютивну частини; обов'язкове зазначення того, що рішення Конст. Суду є остаточним й оскарженню не підлягає. Висновок суду містить: назву, дату і місце складання висновку, його номер; персон, склад суддів, які брали участь у розгляді справи; перелік учасників суд. засідання; зміст конст. подання (конст. звернення); положення Конституції України, якими керувався суд при підготовці висновку; мотивувальну і резолютивну частини; обов'язкове зазначення того, що висновок суду є остаточним і оскарженню не підлягає.Рішення і висновки Конст. Суду підписуються не пізніше 7 днів з часу їх прийняття. Офіційно оприлюднюються наступного роб. дня після їх підписання.

76. Поняття територіального устрою. Принципи територіального устрою України. Конституційно-правовий статус Державного кордону України.

Територіальний устрій — це обумовлена географічними, історичними, економічними, етнічними, соціальними, культурними та іншими чинниками внутрішня територіальна організація держави з її поділом на складові частини — адміністративно-територіальні одиниці, відповідно до яких будується система державних органів і система місцевого самоврядування. Саме адміністративно-територіальна одиниця як частина території України є просторовою основою для організації та діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Державна політика у сфері територіального устрою країни в цілому ґрунтується на засадах (принципах), які передбачені в Конституції України або в інших законодавчих актах. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь.Так, Конституцією України (ст. 132) встановлено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій . До найбільш загальних принципів територіального устрою України, які визначені Конституцією України, можна віднести: принцип єдності, недоторканності і цілісності державної території. Цей принцип повністю закріплюється в Конституції і Декларації про державний суверенітет України, яка передбачає здійснення Україною верховенства. Згідно зі ст. 133 Конституції України систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. На момент проголошення незалежності України в 1991 р. до складу України входили Кримська АРСР, 24 області, 2 міста рес­публіканського підпорядкування (Київ і Севастополь), 605 районів (із них 485 сільських), 435 міст (із яких 151 - місто обласного під­порядкування), більше 9,5 тисяч сільських і понад 800 селищних рад, близько 29 тис. сіл та близько 1360 селищ міського типу.

За станом на 31 травня 2004 р. систему адміністративно-територіального устрою України становили:

- Автономна Республіка Крим;

- 24 області;

- 490 сільських районів;

- 118 районів в містах;

- 2 міста загальнодержавного значення;

- 456 міст, із них міст загальнодержавного значення (зі спеціальним статусом) - 2, міст обласного значення (республіканського в Автономній Республіці Крим) - 176, районного значення -

278);

- 885 селищ міського типу;

- 28 592 села.

Конституція України не лише визначила систему адміністративно-територіального устрою України (ст. 133), в ній також закріплено засади територіального устрою України:

- єдність і цілісність державної території;

- поєднання централізації та децентралізації у здійсненні державної влади;

- збалансованість соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їхніх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

Принципи тереторіального устрою: Сутність територіального устрою України відбивається в його принципах, які визначені в Конституції України (ст. 132). До них належать такі: єдність та цілісність державної території; поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади; збалансованість соціально-економічного розвитку регіонів.Сутність принципу єдності й цілісності територіального устрою полягає в тому, що територія України становить єдине ціле, що складові її частини перебувають у нерозривному взаємозв'язку, що на ній мають силу тільки закони України. Це знайшло відображення в ст. 2 Конституції, в якій записано: «Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною».Принцип поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади означає, що в Україні має бути така організація території, яка відповідала б інтересам держави і найповнішою мірою інтересам окремих регіонів.Надмірна централізація влади може призвести до певних перекручень у розбудові держави, зокрема в економіці, оскільки не враховує всіх особливостей того чи іншого регіону. В свою чергу надання регіонам надто широких прав може призвести до небажаних наслідків і навіть до розпаду держави. Проте міцність держави залежить від міцності регіонів. А щоб регіони всебічно розвивались, потрібно розширювати самостійність і відповідальність органів місцевого самоврядування у вирішенні завдань життєзабезпечення і розвитку територій з урахуванням місцевої специфіки та соціально-економічних особливостей. Тобто суть цього принципу полягає в оптимальному співвідношенні між централізацією влади і децентралізацією функцій державного регулювання самоврядних територій. А тому потрібне чітке розмежування функцій між державою і місцевим самоврядуванням.Принцип збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів сприяє розвитку всіх частин держави (міст, селищ та інших населених пунктів) з урахуванням соціально-економічних чинників, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурно-історичних традицій. Суть цього принципу полягає у створенні умов для рівномірного економічного І соціального розвитку всієї території країни.Охарактеризовані принципи спрямовані на оптимальне і ефективне управління державою, чого можна досягти лише за умови застосування всіх принципів у єдності та тісному взаємозв'язку. За формою державного устрою Україна є унітарною державою. Це означає, що складові частини її території характеризуються внутрішньою єдністю і не мають ознак державності, як це властиво суб'єктам федерації. В Україні як унітарній державі функціонують загальні для всієї країни вищі органи державної влади й управління та єдина судова система.Територіальний устрій України – це її організація, система взаємовідносин між державою в цілому (її центральною владою) і територіальними складовими частинами (їх населенням та органами місцевого самоврядування). Невід'ємним елементом територіального устрою України є її адміністративно-територіальний устрій – внутрішня організація, поділ території на складові частини (адміністративно-територіальні одиниці), стосовно яких будується система державних органів і місцевого самоврядування.Територіальний устрій України ґрунтується на важливих конституційних засадах (ст. 132 Конституції України). Це, по-перше, єдність та цілісність державної території, що означає нерозривний взаємний зв'язок складових частин держави. По-друге, це поєднання централізації та децентралізації у здійсненні державної влади. Сутність цього принципу полягає в тому, що функції центральних органів держави спрямовані на забезпечення та охорону загальнодержавних інтересів, а функції місцевих органів – на самостійне вирішення важливих питань місцевого значення. По-третє, територіальний устрій України будується на засадах збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних та культурних традицій. Це виявляється у диференціальному науковому підході держави до вирішення питань демографічної політики, оптимального економічного та історичного розвитку складових частин території України

Конституційно-правовий статус Державного кордону України:

Державний кордон України — лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, визначає межі державної території, — суші, вод, надр, повітряного простору — тобто межі державної території України, просторові рубежі дії державного суверенітету України.Охороною Державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах займається Державна прикордонна служба України, — у повітряному та підводному просторі — Збройні сили України.

Україна межує з сімома країнами: Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія, Молдова, Росія і Білорусь.Загальна протяжність українського кордону становить 6500,982 км. Правовий статус державного кордону є багатоплановим явищем. Для його позначення вживаються такі терміни (поняття), як "законодавство про державний кордон", "правовий режим державного кордону", "прикордонний режим". Безумовно, такі категорії мають право на існування і повинні активно розроблятися юридичною наукою. Разом з цим існує межа їх функціональних можливостей. Ю. І. Скуратов для позначення всієї системи правового регулювання державного кордону пропонує застосовувати категорію "правова основа державного кордону", розуміючи під нею систему взаємопов'язаних внутрідержавних і міжнародних нормативних актів, юридичних норм, інших правових засобів, що регламентують питання встановлення, функціонування і охорони державного кордону, включаючи заходи відповідальності за порушення відповідних правил і процедур. За своєю структурою, продовжує він, правова основа державного кордону складна і може розглядатися як: а) сукупність нормативних актів; б) система правових інститутів, які регулюють різні сторони функціонування державного кордону, його охорони; в) сукупність юридичного інстументарію, що забезпечує втілення в життя приписів правових норм (акти реалізації прав і обов'язків, заходи юридичної відповідальності і ін.). Дане формулювання має право на життя, оскільки дозволяє охопити всі головні елементи системи юридичного забезпечення державного кордону. Але, як нам видається, більш вдалим для цього є термін "правовий статус державного кордону".

Правовий статус державного кордону треба відрізняти від його фактичного статусу, який включає реальний стан функціонування і охорони державного кордону, правозастосовчу практику. Дана категорія дає змогу аналізувати не лише законодавство про державний кордон, але й стан його реалізації, що в свою чергу дає можливість вдосконалювати механізм охорони державного кордону.

Правовий статус державного кордону України - це комплексний правовий інститут, норми якого регламентують питання встановлення, функціонування та охорони державного кордону. Комплексність цього інституту полягає в тому, що він включає норми права, як внутрішнього, так і міжнародного. Саме тому правовий статус державного кордону України поділяється на конституційно-правовий (державно-правовий) і міжнародно-правовий.

У внутрішньому праві України правовий статус державного кордону визначається нормами таких галузей права (законодавства), як конституційне, адміністративне, кримінальне, цивільне, трудове, право соціального забезпечення, екологічне, фінансове, військове.

Норми міжнародного права регулюють порядок визначення і встановлення державних кордонів, визначають юридичний зміст принципів територіальної цілісності і недоторканності держав, недоторканності і непорушності державних кордонів, підстави і порядок зміни державної приналежності окремих територій і зміни проходження державних кордонів, правонаступництва державних кордонів, встановлюють правовий режим державного кордону, порядок мирного вирішення прикордонних інцидентів і територіальних розбіжностей (спорів).

У рамках конституційно-правового інституту державного кордону, беручи за основу різні критерії (наприклад, місце проходження державного кордону), можна виділяти групи норм, які є його складовими частинами. На думку автора, норми права, які стосуються державного кордону, найбільш доцільно поділяти за сферою їх застосування. З цієї позиції складовими частинами конституційно-правового інституту державного кордону України є групи норм, що регулюють: 1) визначення і встановлення державного кордону; 2) режим державного кордону; 3) прикордонний режим; 4) режим у пунктах пропуску через державний кордон; 5) повноваження органів державної влади в сфері охорони державного кордону; 6) повноваження Прикордонних військ та інших військових формувань у цій сфері; 7) участь органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян і громадян в охороні державного кордону; 8) відповідальність за порушення законодавства про державний кордон; 9) порядок вирішення територіальних розбіжностей (спорів); 10) порядок вирішення прикордонних інцидентів; 11) правовий і соціальний захист військовослужбовців та інших осіб, які беруть участь в охороні державного кордону; 12) порядок ресурсного забезпечення охорони державного кордону.