23. Філософія неотомізму.

Неотомізм – філософська школа в католицизмі, що виходить з вчення Фоми Аквінського і є сучасним етапом розвитку томізму. Неотомізм відроджує і модернізує вчення Ф. Аквінського. Неотомістичний реалізм відстоює незалежне від людської свідомості існування природи і суспільства, водночас проголошуючи останні продуктом творчої діяльності Бога та об’єктом його управління. Неатомістична концепція буття дуалістична: абсолютне, надприродне буття і буття, створене Богом. Абсолютне буття – Бог. Розум людини – неспроможний пізнати сутність явищ, але вони не заперечують його існування. Віра і розум знаходяться в гармонійних відносинах, вони не суперечать одне одному, вони доповнюють одне одного. Знання, що здобуті за допомогою розуму, повинні бути постійно під контролем віри. Віра розширює можливості розуму, виступаючи при цьому єдиним критерієм істинності. Людину неотомізм розуміє як складну духовно-матеріальну субстанцію.

24. Філософська думка Київської Русі.

Найбільш поширеною є точка зору. Згідно з якою початок історії вітчизняної думки ведеться з X –XII ст., тобто періоду формування могутньої держави – Київської Русі. Дві важливі обставини радикально вплинули на своєрідність цього процесу – проникнення християнства в культуру Київської русі та засвоєння греко-римської і візантійської філософської думки. Разом з тим слід підкреслити своєрідність, оригінальність вітчизняної філософської думки того періоду, яка спирається на особливості світоглядних позицій, культури і традицій народу. В реальному підході до розгляду проблем, пов’язаних з осмисленням граничних основ буття, давньоруська культура розвивалася переважно в руслі не теоретичного пізнання, а духовно-практичного освоєння світу. Синтезуючи західну і східну філософську думку на ґрунті вітчизняної культури, києво-руські мислителі надавали філософському процесу оригінальності, самобутності, створювали в межах християнських стереотипів власне філософське бачення світу. У філософських шуканнях часів Київської Русі важливе місце посідали й історіософські проблеми: аналіз взаємовідносин структурних елементів системи людина – церква – влада – Бог; інтерпретація історії людства як руху, що здійснюється за волею Бога; минуле, сучасне і майбутнє Київської Русі у контексті тогочасних суспільних проблем.

25. Філософська культура в Україні XVI – XVII ст. Формування гуманістичних та реформістських ідей.

26. Філософські погляди г. Сковороди.

Його філософські твори можна поділити на чотири цикли. До першого належить праця «Наркіс. Розглагол о том: Узнай себе» та інші, де мислитель стверджує, що людина невіддільна від природи, спільна з нею за своєю натурою. А тому пізнання людини є водночас і пізнанням природи. Другий цикл, до якого входить декілька праць, подає вчення про людину, щастя і мораль. У центрі циклу стоїть принцип так званої «спорідненої» праці, найповнішого розкриття здібностей людини. В третьому циклі Сковорода узагальнює думки про духовний світ. Загальний ідеал життя. Четвертий цикл визначає те, з чим повинна боротися справжня людина. За Сковородою, бог і природа – єдине ціле. Ці дві натури одного Всесвіту. Матеріальне змінюється, людина сприймає його органами відчуттів. Сама по собі фізична натура – «мертва стихія», вона піддасться руйнуванню і переходить з одного стану в інший. Таким чином, Сковорода близько підходить до поняття про незнищуваність матерії, неперервність її руху. Вивчення праць Сковороди дає розуміння того. Що в центрі його світогляду перебуває людина, її духовний світ, її щастя. Людина, яка не пізнала себе, не може обрати відповідно до своєї природи сферу діяльності, отже, не може бути щасливою. Власна ж природа людини не вибирається. Вона від Бога. Отже, у кожної людини своя природа, яку не можна змінити. Її можна лише пізнати і обрати такий життєвий шлях, який співзвучний її серцю, тобто внутрішньому духовному світу. Звідси вчення Сковороди про «сродну» працю, його інтерес до вчення тих Філософів, у яких етика має велике значення.