57) Складові облікового прибутку підприємства, їх характеристика.

Обліковий прибуток— це сума прибутку до оподаткування, визначена в бухгалтерському (фінансовому) обліку, яку записують у Звіті про фінансові результати підприємства за звітний період. Сума облікового прибутку відрізняється від суми податкового прибутку підприємства через відмінності в методиках їх обчислення.

Можна виділити такі види облікового прибутку підприємства:

• валовий прибуток від реалізації продукції, робіт, послуг;

• прибуток від операційної діяльності;

• прибуток від звичайної діяльності до оподаткування;

• прибуток від надзвичайних подій;

У процесі розподілу облікового прибутку розраховують прибуток від звичайної діяльності, чистий прибуток та нерозподілений прибуток підприємства.

Валовий прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) — це перевищення чистого доходу підприємства від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) над їх собівартістю.

Прибуток від операційної діяльності визначається як алгебраїчна сума валового прибутку (основної діяльності), іншого опе­раційного доходу та операційних витрат підприємства за звітний період.

Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування роз­раховується як алгебраїчна сума прибутку від операційної діяльності підприємства, його доходу від участі в капіталі, суми інших фінансових доходів та суми інших доходів підприємства і суми втрат підприємства від участі в капіталі, а також його фінансових та інших витрат.

58) Соціально-економічний зміст страхування.

Підприємницька сфера та життєдіяльність людини постійно пов’язані з ризиками — природними, підприємницькими, фінансовими тощо. У результаті стихійного лиха чи певної непередбаченої події фізичним і юридичним особам можуть бути завдані збитки. При цьому постає питання про джерело їх відшкодування. Можливі два варіанти. Перший полягає в тому, що ці збитки покриваються за рахунок фінансових ресурсів, що перебувають в обігу в даного суб’єкта. Однак це означає їх відволікання від основного призначення — забезпечення життєдіяльності й відтворення виробництва. Наслідки такого відволікання залежать від обсягів збитків і можуть виявитися чи в скороченні приросту виробництва та масштабів життєдіяльності, чи в їх зменшенні, чи взагалі припиненні. Тобто цей варіант дуже ризикований. Другий варіант полягає у створенні спеціальних цільових ресурсів, призначених для відшкодування збитків — резервних страхових фондів.

Створення резервних страхових фондів, у свою чергу, може здійснюватись у трьох формах:

     фонди самострахування;

     централізоване страхове забезпечення;

     колективні страхові фонди.

Страхування є найбільш доцільною, економною, ефективною і раціональною формою створення страхових фондів. Порівняно з самострахуванням воно значно дешевше, оскільки базується на солідарній відповідальності. Витрати юридичних і фізичних осіб на страхування характеризують їх плату за зниження рівня ризику фінансових втрат. Організація страхової справи забезпечує її надійність і раціональність: з одного боку, наявність централізованих коштів дає високі гарантії відшкодування збитків, з іншого — дає змогу ефективно використовувати тимчасово вільні кошти на фінансовому ринку.