131. Конституційно правові принципи і види взаємозв’язку місц. Орг. Вик. Вла. З орг. Міс самовар.

Істотними принципами місцевого самоврядування,та місцевої виконавчої влади, є принципи:

• народовладдя;

• законності;

• гласності;

• колегіальності;

• поєднання місцевих і державних інтересів;

• виборності;

• правової, організаційної та матеріальної самостійності в межах .іх повноважень, визначених законодавством України;

• ПІДЗВІТНОСТІ та відповідальності перед територіальними гро¬мадам їх органів і посадових осіб;

• державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування;

• судового захисту прав місцевого самоврядування. Види: реординація ,субординація,координація

Конституційні принципи організації і діяльності органів держави.

Принципи діяльності держ органів:

1 конституційні:

Народовладдя ст 1.5

гуманізм ст..3

унітаризм ст4

законності ст6.19

поєднання місцевих і державних інтересів

2 внутрішньоорганізаційні:

Позапартійність.

Професіоналізм.

Закон про державну службу.

За допомогою цих принципів здійснюється реалізація демократизації організації діяльності органів державної влади,реалізація виражається в демократичному політичному режимі україни ст1 КУ

Конституційні ознаки унітарної держави У. Компетенція Республіки У і АРК.

Основні ознаки унітарної держави:

1) єдина конституція

2) єдина система вищих органів державної влади — глава держави, уряд, парламент, юрисдикція яких поширюється на територію усієї країни;

3) єдине громадянство і єдина державна символіка;

4) єдина система законодавства і єдина судова система;

5) адміністративно-територіальні одиниці не можуть мати будь-яку політичну самостійність;

6) в міжнародних відносинах виступає одноособово. Частини унітарної держави мають різні назви: в Україні — області, у Польщі — воєводства, в Англії — графства, в Італії — провінції

Стаття 138. До відання Автономної Республіки Крим належить:

1) призначення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Респуб¬ліки Крим, затвердження складу виборчої комісії Автономної Республіки Крим;

2) організація та проведення місцевих референдумів;

3) управління майном, що належить Автономній Республіці Крим;

4) розроблення, затвердження та виконання бюджету Автономної Рес¬публіки Крим на основі єдиної податкової і бюджетної політики України;

5) розроблення, затвердження та реалізація програм Автономної Рес¬публіки Крим з питань соціально-економічного та культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони довкілля — відповідно до загальнодержавних програм;

6) визнання статусу місцевостей як курортів; встановлення зон сані¬тарної охорони курортів;

7) участь у забезпеченні прав і свобод громадян, національної злаго¬ди, сприяння охороні правопорядку та громадської безпеки;

8) забезпечення функціонування і розвитку державної та національ¬них мов і культур в Автономній Республіці Крим; охорона і використання пам'яток історії;

9) участь у розробленні та реалізації державних програм повернення депортованих народів;

10) ініціювання введення надзвичайного стану та встановлення зон надзвичайної екологічної ситуації в Автономній Республіці Крим або в окремих її місцевостях.

Законами України Автономній Республіці Крим можуть бути делего¬вані також інші повноваження.

Стаття 139. В Автономній Республіці Крим діє Представництво Пре¬зидента України, статус якого визначається законом України.

77. Конституційні засоби совершенствования і гармонізації міжнаціональних відносин в країні.

У зверненні Верховної Ради України «До парламентів і народів світу» (від 5 грудня 1991 р.) акцентувалося, що Україна, одна з держав-засновниць Організації Об'єднаних Націй, згідно з цілями і принципами Статуту ООН, спрямовуватиме свою зовнішню політику на зміцнення миру і безпеки в світі, на активізацію міжнародного співробітництва у розв'язанні екологічних, енергетичних, продовольчих та інших глобальних проблем. Зовнішня політика України базуватиметься на загальновизнаних принципах міжнародного права. Україна виявила готовність будувати відносини з іншими державами на засадах рівноправності, суверенної рівності, невтручання у внутрішні справи, визнання територіальної цілісності та непорушності історичних кордонів. Вона заявила про відсутність територіальних претензій, вважаючи свою територію неподільною і недоторканною. Така зовнішньополітична стратегія зумовила активне визнання України багатьма державами, встановлення з нею дипломатичних відносин. Вже у січні 1993 р. Україну як незалежну державу визнали 132 держави світу, з них 106 встановили з нею дипломатичні відносини.Україна прагне адаптуватись до Європи на основі міжнародних документів — Заключного акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ) (1975 p.), Паризької хартії для нової Європи (1990 p.), зовнішньополітичний курс закріплений ст. 18 Конституції України: «зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співробітництва за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного праваНа це й спрямована зовнішньополітична діяльність України. Велике значення надається розвитку відносин із США та Канадою, де проживає багато вихідців з України.

Конституційний статус народного депутата України і правові гарантії його діяльності.

Народні депутат України є обрані вiдповiдно до Закону України “Про вибори народних депутатiв України” представник Українського народу у Верховнiй Радi України i уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здiйснювати повноваження, передбаченi Конституцiєю України та законами України.

Народний депутат здiйснює свої повноваження на постiйнiй основi.

Держава гарантує народному депутату забезпечення необхiдними умовами для здiйснення ним депутатських повноважень.

Звання народного депутата iз зазначенням порядкового номера скликання Верховної Ради України зберiгається за ним довiчно, за винятком дострокового припинення повноважень народного депутата вiдповiдно до пунктiв 1—4, 6 статтi 4 цього Закону.

Строк повноважень народного депутата України

Повноваження народного депутата починаються пiсля складення ним присяги на вiрнiсть Українi перед Верховною Радою України з моменту скрiплення присяги особистим пiдписом пiд її текстом.

Народний депутат не може брати участi у засiданнях Верховної Ради України та її органiв, а також здiйснювати iншi депутатськi повноваження до того часу, поки вiн не скрiпить присягу особистим пiдписом пiд її текстом. Вiдмова скласти та пiдписати присягу має наслiдком втрату депутатського мандата.

Повноваження народного депутата припиняються з моменту вiдкриття першого засiдання Верховної Ради України нового скликання.

Народний депутат не має права:

1) бути членом Кабiнету Мiнiстрiв України, керiвником центрального органу виконавчої влади;

2) мати iнший представницький мандат чи одночасно бути на державнiй службi;

3) обiймати посаду мiського, сiльського, селищного голови;

4) займатися будь-якою, крiм депутатської, оплачуваною роботою, за винятком викладацької, наукової та творчої дiяльностi, а також медичної практики у вiльний вiд виконання обов’язкiв народного депутата час;

5) залучатись як експерт органами досудового слiдства, прокуратури, суду, а також займатися адвокатською дiяльнiстю;

6) входити до складу керiвництва, правлiння чи ради пiдприємства, установи, органiзацiї, що має на метi одержання прибутку.

Повноваження народного депутата припиняються достроково у разi:

1) особистої письмової заяви про складення депутатських повноважень;

2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

3) визнання його судом недiєздатним або безвiсно вiдсутнiм;

4) припинення його громадянства або виїзду на постiйне проживання за межi України;

5) смертi;

Гарантії: Юридичні ( недоторканість, непорушність повноважень); Організаційні гарантії: Інформаційні гарантії: Соціально-економічні гарантії: Трудові гарантії

Конституційний статус депутата місцевої ради і гарантії

Депутат місцевої ради - представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу. Депутат місцевої ради як представник інтересів

територіальної громади, виборців свого виборчого округу

зобов'язаний виражати і захищати інтереси відповідної

територіальної громади та її частини - виборців свого виборчого

округу, виконувати їх доручення в межах своїх повноважень, наданих

законом, брати активну участь у здійсненні місцевого

самоврядування.

ОСНОВНІ ГАРАНТІЇ ДЕПУТАТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1. Депутат місцевої ради наділений усією повнотою

повноважень, передбачених цим та іншими законами України. Ніхто не

може обмежити повноваження депутата місцевої ради інакше як у

випадках, передбачених Конституцією та законами

України.

2. Місцеві ради та їх органи забезпечують необхідні умови для

ефективного здійснення депутатами місцевих рад їх повноважень.

3. Рада та її органи сприяють депутатам місцевих рад в їх

діяльності шляхом створення відповідних умов, забезпечення

депутатів документами, довідково-інформаційними та іншими

матеріалами, необхідними для ефективного здійснення депутатських

повноважень, організовують вивчення депутатами місцевих рад

законодавства, досвіду роботи рад.

4. Депутат місцевої ради не несе відповідальності за виступи

на засіданнях ради та її органів, за винятком відповідальності за

образу чи наклеп.

5. На час виконання депутатських повноважень депутату

місцевої ради надається відстрочка від призову на строкову

військову чи альтернативну (невійськову) службу. У зв'язку з

депутатською діяльністю депутат місцевої ради також звільняється

від проходження навчальних зборів.

6. Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого

самоврядування, їх посадові особи, керівники підприємств, установ

і організацій незалежно від форми власності, зобов'язані сприяти

депутатам місцевої ради у здійсненні їх депутатських повноважень.

133. Конституційна реформа в Україні нараховує чотири етапи.

Перший етап почався з прийняття Декларації про державний суверенітет України від 16 червня 1990 р., ідеї якої було закріплено і розвинуто в Акті проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р., у Законі України від 12 вересня 1991 р. "Про правонаступництво України". Ці нормативні акти відносяться до першого етапу реформи формуванню моделі конституційного ладу України. Декларація встановлює такі основні положення: П -

1. самовизначення української нації (Україна як суверенна держава розвивається в існуючих межах на основі здійснення українською нацією свого невід'ємного права на самовизначення);

2. народовладдя (єдиним джерелом державної влади в республіці є народ України, який утворюють громадяни України всіх національностей);

3. повновладдя народу України реалізується на основі Конституції України як безпосередньо так і через депутатів, обраних у Верховну Раду і місцеві ради. Від імені всього народу України може виступати виключно Верховна Рада. Державна влада в Республіці здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову;

4. громадянство України (Україна гарантує своїм громадянам права і свободи, що передбачені Конституцією України і нормами міжнародного права, визнаними Україною. Усі громадяни України рівні перед законом незалежно від походження, соціального і майнового становища, расової і національної приналежності, статі, освіти, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання й інших обставин);

5. територіальне верховенство (територія України в існуючих межах є недоторканною і не може бути змінена і використана без її згоди);

6. економічна самостійність (Україна самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його законом);

Другий етап конституційної реформи пов'язаний із Концепцією нової Конституції України, ухваленою Верховною Радою України 19 червня 1991 р., і проектом Конституції, що обговорювався народом із 15 липня до 1 грудня 1992 р.

Політичні події кінця 1993 — першої половини 1994 рр., загострення протистояння законодавчої і виконавчої влади, фактична самоліквідація Конституційної комісії призупинили офіційну роботу над проектом Конституції. Конституційна реформа велася в напрямі внесення змін у діючу Конституцію, науково-практичного пророблення конституційних правоположень юристами, політологами, економістами, підготування в умовах гострої політичної боротьби та юридичних дискусій Закону про владу, оформленого 8 червня 1995 р. як Конституційний Договір між Верховною Радою України і Президентом України "Про основні засади організації і функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України".

#

Третій етап реформи — ухвалення Верховною Радою України 28 червня 1996 р. нової Конституції України.

Надати коротку характеристику Конституції України.

Сучасний етап конституційної реформи почався після і на основі ухвалення нової Конституції.

Він включає критичний аналіз конституційних правоположень у процесі перевірки їх на реалізуемість і ефективність в конституційній практиці на науково- теоретичну та прикладну обгрунтованість.

Крім того, сучасний етап конституційної реформи включає зміни та доповнення, які буде внесено до Конституції згідно з Законом України від 8 грудня 2004 року „Про внесення змін до Конституції України"'.

Закон України від 8 грудня 2004 року „Про внесення змін до Конституції України" є черговим етапом конституційної реформи в Україні. Його положення передбачають внесення змін до багатьох статей Конституції України. В перш}' черг}', зміни внесені до статей, які закріплюють статус Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, органів місцевого самоврядування.

Положення Закон)- набрали чинності з 1 січня 2006 року.\

Конституційний договір.

Україна є демократичною, соціальною, правовою

державою, яка утворена на основі здійснення українським народом

свого суверенного права на самовизначення, виражає волю народу і

захищає інтереси своїх громадян. В Україні діє принцип верховенства Права.

Вся повнота влади в Україні належить народові.

Народ є єдиним джерелом влади і здійснює її як безпосередньо -

шляхом референдумів, так і через систему державних органів та

органів місцевого самоврядування.

Ніхто не може привласнити право здійснювати державну владу.

Державна влада в Україні будується на засадах її

розподілу на законодавчу, виконавчу і судову.

Місцеве самоврядування в Україні здійснюється

через територіальну самоорганізацію громадян безпосередньо та

через органи місцевого самоврядування.

Конституційна природа парламента України. Поняття та роль коаліцій депутатських фракцій.

Пріоритетною рисою українського парламенту як органу за¬конодавчої влади є його винятковість як єдиного органу законо-давчої влади у державі, універсальність в системі органів держав¬ної влади, що зумовлена, насамперед, унітарним характером нашої держави, тобто державним устроєм, поділом державної влади на законодавчу, виконавчу, судовуи.

Нині в Україні не існує інших органів законодавчої влади і загальнонаціональних або місцевих — крім Верховної Ради України. Не передбачена й можливість делегування нею своїх за¬конодавчих повноважень.

Верховна Рада с загальнонаціональним представницьким ор¬ганом державної влади, оскільки вона має право представляти весь український народ — громадян України всіх національнос¬тей — і виступати від імені всього народу. Це випливає як із преамбули Конституції і її змісту, так і з назви парламенту — «Верховна Рада України».

Колегіальний характер Верховної Ради як парламенту України полягає у її складі і порядку роботи. Вона складається з 450 народних депутатів і є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу. Рішення Вер-ховної Ради приймаються на її пленарних засіданнях шляхом го¬лосування (ст. 84 Конституції).

Виборний характер українського парламенту, як і парламентів інших країн, полягає в тому, що він формується виключно шляхом виборів народних депутатів України. Ці вибори є, як правило, віль¬ними і демократичними. Вони проводяться на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Постійно діючий характер українського парламенту поля¬гає, зокрема, в тому, що народні депутати обираються до Верхов¬ної Ради строком на п'ять років і здійснюють свої повноваження в ній на постійній основі. Верховна Рада України, як зазначаєть¬ся в її Конституції (ст. 82) і в Законі України «Про внесення змін до Конституції України», працює сесійно. Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді – це добровільне об’єднання депутатських фракцій, яке формується у Верховній Раді за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій. Це угода між двома або кількома представниками у парламенті (політичними партіями) про спільне утворення уряду та участі у ньому [4]. Відповідно до Регламенту, коаліція є об’єднанням депутатських фракцій, а не окремих депутатів. Чисельність коаліції, як об’єднання депутатських фракцій, має становити більше половини парламенту. Тобто і сумарна чисельність депутатів з фракцій, що її формують має відповідати цій вимозі. Таким чином, народні депутати, які не є членами фракції, що входять до більшості мають право лише входити до неї після її утворення, тобто бути учасниками, а не суб’єктами її формування [2]. депутатські фракції беруть активну участь у формуванні керівного складу Верховної Ради України (керівництва парламенту та комітетів), та вирішення інших питань організації роботи єдиного законодавчого органу влади. у складі фракції (групи) він має більше можливостей впливати на парламентське життя.

Конституційна організація державної влади і місцевого самоврядування.

В україні діють два види публічної влади:державна і місцеве самоврядування. Вони незалежні одна від одної, непідзвітні але взаємодіють.

Державна влада в Україні діє за централізованою сегментною системою .Ця система базується на принципі розподілу влади та механізмі стримувань і противаг.

Згідно ст..6 КУ розрізняють законодавчу,виконавчу та судову владу - це підсистеми єдиної системи державних органів. Єдиним органом законодавчої влади це парламент,який обирається безпосередньо народом,складається з 450 депутатів .До складу ВР входять органи, що мають спеціальний статус: Обудсмен ( уповноважений ВР з питань прав і свобод людини) та рахункова палата(контроль за бюджетом)

Органи виконавчої влади влади здійснюють виконавчу діяльність ,що полягає у викон. КУ актів парламентського і президентського регулювання , а також організація їх виконання шляхом розпорядництва. Місцеве самоврядування – це самостійний вид публічної влади. Це діяльність яка здійснюються в інтересах місцевого населення. Місцеве самоврядування є правом територіальної громади — жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межа х Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Компетенція органів місцевого самоврядування.

Стаття 143 Територіальні громади села, селища, міста

безпосередньо або через утворені ними органи місцевого

самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності;

затверджують програми соціально-економічного та культурного

розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети

відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють

їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до

закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та

реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та

ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а

також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання

місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом

окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує

здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів

Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого

бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних

податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні

об'єкти державної власності.