9. Древні слов'янські вірування були язичницькими і ґрунтувалися на обожнюванні сил природи. Все життя слов'ян пронизувала віра у втручання надприродних сил, залежність людей від богів і духів.

Світосприймання слов'ян було своєрідним. Воно формувалося під впливом власної релігійної системи, соціального розвитку суспільства, зовнішніх зв'язків, військових походів. Ігумен Данило, сучасник Володимира Мономаха, уклав періодизацію слов'янського язичництва та зробив спробу дати її системний виклад:

Культ "упирів" та "берегинь" -- дуалістичний аналіз злих і добрих духів.

Культ землеробських богів "Рода" і "Рожаниць". У них уособлюється поєднання первинної форми матерії, "небесної" (Сварога) та "земної" (Рожаниць, матері-землі).

Культ Перуна, бога грому і блискавок, бога війни, покровителя воїнів та князів. [6, 15-17]

Із середини II тис. до н.е., пройшовши кілька стадій, оформився слов'янський етнічний масив -- від першої віри в жіночі божества Сварога-Рода до вищої фази -- сформованої віри. Цей період так званої воєнної демократії характерний високим рівнем розвитку суспільства та соціальними потрясіннями. Однак при цьому не переривалися, а навіть активізувалися торгові зв'язки, спостерігалося культурне піднесення. У степах на курганах встановлювалося чимало кам'яних фігур, що зображали воїна як охоронця роду, племені з турячим рогом у руці, гривною на шиї, зброєю біля пояса. Ці зображення, вірогідно, були присвячені Велесу, богу достатку, а, можливо, Дажбогу, богу Сонця та врожаю, адже в більшості скульптур обличчя нагадують коло, схоже на Сонце.

Вироблялася світоглядна дуалістична система, побудована на одночасному баченні "свого видихмого -- чужого -- невидимого", пов'язана з понятям вічного і нескінченного.

Удосконалювалася система землеробства -- від підсічного до орного. Волхви почали розробляти аграрно-магічні календарі, де узагальнювали великий досвід поколінь, визначали найоптимальніші терміни сільськогосподарських робіт, брали до уваги періоди дощів, максимально корисні для ярових. Зазвичай ці природні явища зумовлювали певні свята: 2 травня -- свято перших сходів; 4 червня -- день Ярила; 24 червня -- Івана Купала; 12 липня -- вибір жертви Перуну; 20 липня -- день Перуна; 7 серпня -- жнива. На цьому етапі формуються космологічні уявлення про світ, що складався з чотирьох частин -- землі, двох небесних Сфер і підземно-водної частини. Земля мала первинне значення для слов'ян. "Матері-землі" -- годувальниці присвячено низку звичаїв та обрядів.

Хід зірок по небосхилу привернув увагу мисливців. Вони визначили, що всі зірки, крім однієї -- Полярної, перебували в русі. Була визначена вісь зоряного неба, вісь "світу". Сузір'я дістали назви звірів: Лосихи, Олениці, Великої та Малої Ведмедиці та ін. Щодо підземного світу, то це загальнолюдська концепція підземного океану, по якому вночі подорожує Сонце до іншого кінця Землі. Після хрещення Русі між адептами християнства та язичництва довго тривали дебати про те, хто володіє світом -- язичницький Рід чи християнський Саваоф.[1, 236]

Язичництво як світоглядна система широко подана в усній народній творчості та декоративно-ужитковому мистецтві: символи Сонця, фантастичні звірі, рагальнюючі фігури воїнів, стилізовані хвилі тощо. На язичницьких арках роботи майстра Костянтина (XII ст.) зображено три позиції руху Сонця по небосхилу: схід, зеніт, захід. На рівні землі розміщена фігура язичницького бога рослин Семаргла, а знизу -- величезна голова ящура, що уособлює підземний світ. Такою бачили систему світобудови наші предки.

У народі широко побутували амулети, обереги. Кожне поселення мало своє святилище -- капище. Воно вписувалось у форму кола (по-старослов'янськи коло -- хоро, звідси святилища -- хороми, і, напевно, танці, які виконувалися по колу, -- хороводи). Слов'янське язичництво як сформована релігія вийшло на найвищі рівні сприйняття суспільством. Воно відповідало особливостям світогляду народу, тому посіло у IX -- X ст. місце державної релігії Київської Русі.

У народній поетичній творчості вищі сили -- боги -- мали людську подобу, проте були наділені більшою силою, вмінням, можливостями і розумом. Ці образи узагальнювали уявлення про силу та мудрість народу. Поряд із позитивними героями як їхня антитеза жили герої негативні. Вони доповнювали перших, відтіняючи їхні кращі якості. Це своєрідний дуалізм світобачення.

Пантеон язичницьких богів формувався на основі матеріалістичних уявлень, підкреслюючі зв'язок людини з довкіллям. Так, на першому місці стояв Вседержитель, узагальнюючий Бог, він Же Батько природи і Владика світу, волею якого утримувалося все і здійснювалося управління долею всіх. Друге місце посідали бог світла Сварог та його син Дажбог, Хоре, або Сонце, особливо шанований на Русі. Це зумовлено тим, що сонце було життєдайною силою всього живого на Землі. Різновидами Сварога були Яровіт, Руєвіт, Поревіт і Поренут. Вони уособлювали яр -- весну, тобто ярість, мужність, молодість, свіжість -- відновлення життя після зими. [5, 47-48]

Чільне місце після Вседержителя посідав Перун; ім'я його в перекладі зі старослов'янської означає "грім", із грецької -- "вогонь". За віруваннями слов'ян, це був володар грому і блискавок. Вирази "Перун убив", "Перунова стріла" говорили про його необ-межену силу. Дві сили йшли по обидва боки людини -- Білобог і Чорнобог, що уособлювали добро і зло. Один був народжений світлом, інший -- пітьмою; перший будував, другий руйнував.

Особливо вшановувалися жіночі божества. Слов'янські богині, починаючи від Матері-Землі, були дуже популярні у віруваннях і відбивали природну першість усього живого на Землі. Поряд із чоловічим Ладом -- Живом завжди стояло жіноче божество Лада-Жива; зображення їх було символом продовження життя: немовля, повний колос, виноград або яблуко.

Основний пантеон супроводжувала низка божеств: Лель, Леля, Діванія, Дана, русалії, домовики, водяники, лісовики та ін. У кожного з них люди шукали небесної мудрості, зверталися за щастям, ворожили, приносили жертви, кожний був покровителем певного виду діяльності, роду, сім'ї. Для слов'ян нехарактерно було принесення людей у жертцу богам.

Разом із віруванням в істот, які, на думку слов'ян, були максимально наближені до них самих, вони обожнювали духи і сили природи: Сонця, Місяця, зірок, граду, повітря, вітру, води... Та особливу шану надавали деревам: кожне символізувало той чи інший рід, плем'я і свято оберігалося всіма, вирубування заборонялося. Цього правила суворо дотримувалися. Найсильніше вшановувався дуб, особливо старий, -- символ міцності; ясен присвячувався Перуну; клен і липа -- символи подружжя; береза -- символ чистої матері-природи. Священними вважалися також птахи і тварини, зокрема, зозуля -- провісниця майбутнього; голуб -- символ кохання; ластівка -- доля людини; ворони -- священні птахи; сова -- символ смерті та пітьми. Багатьом птахам приписувався дар пророцтва. Серед тварин священними вважалися віл і кінь, а серед комах -- бджола та сонечко. [5, 57]

Слов'яни вірили не лише у матеріалізовані уособлення божої суті, а й у присутність особливої сутності -- душі, яка, в їх розумінні, продовжувала існування після смерті небіжчика і, залежно від його чеснот, ставала або рабом, або добрим духом дерева, птаха, відгукувалася добром на поклик людини. Поетична творчість слов'ян була максимально наближеною до життєвих реалій і в поетичній формі відбивала прагнення до єднання із довкіллям, оберігаючи його. Вона передавала у спадок наступним поколінням думку про те, що добрі сили завжди мають перевагу над злими, що тільки мир і злагода уможливлять гідне продовження роду.

Отже, наприкінці І тис. н.е. процес консолідації східних слов'ян відбувається майже на всій території сучасної України. Пам'ятки східнослов'янських культур VIII -- IX ст. засвідчують, що в останніх склалися передумови для переходу до феодальної держави. Язичницька релігія східних слов'ян із розвиненими культами, міфологією також характеризує суспільство, яке вже вийшло за межі первісної ідеології і в якому язичництво було не лише релігією, а й цілісною системою уявлень про навколишній світ, основні явища природи, космос, тобто містило в собі й позитивні знання.

Найбільше вражали слов'ян явища природи, пов'язані з виявом сили та міці: блискавка, грім, сильний вітер, палахкотіння вогню. Не випадково верховним божеством був Перун -- бог блискавки і грому, який, як і всі інші боги, втілював у собі добрий і злий початок: він міг уразити людину, її житло блискавкою, але водночас він, згідно з міфом, переслідує Змія, який переховується в будь-якому предметі, наздоганяє і вбиває його. Після перемоги над Змієм іде дощ і очищає землю від нечистої сили. Не менш сильними і грізними були Сварог -- бог вогню; Стрибог -- бог вітрів, який втілює стріли і війну; Даждьбог -- бог успіху, який ототожнювався з сонцем; Хорс -- бог сонця (іноді місяця); Симаргл -- бог підземного світу, як він здебільшого трактується. Уявляли його в образі крилатого пса та інш.

У пантеоні східнослов'янських божеств, на відміну від давньогрецького та давньоримського, було порівняно мало богів, які безпосередньо втілюють інтереси і заняття людини. Можна назвати тільки Велеса (Волоса) - бога багатства, худоби і торгівлі, Мокош (Мокошу) - богиню дощу і води, яка в той же час протегувала ткацтву. а також Дану - богиню річок (згадка про неї є у багатьох піснях) та різні берегині.

Відмітною рисою є і слабко виражений антропоморфізм богів: вони мало схожі на людину, нагадують переважно фантастичних істот. Скульптурні зображення божеств виконувалися частіше за все з дерева, рідко з каменю. Унікальним пам'ятником культової скульптури є так званий Збручський ідол. Вчені досі сперечаються, кого ж саме він зображає. Одні вважають, що це ідол Святовита -- чотириликого божества.

Культи божеств - прийняті ритуали жертвоприношень і звертань, священні атрибути, слова молитов -- відомі дуже мало. Шкоду, марноту, негативні властивості втілювали в дохристиянських народних віруваннях злі духи: лісовик, біс, водяний, русалки, полуденниця -- дух літньої полуденної спеки, крикси -- духи крику і плачу тощо. Злі духи вважалися безпечними для тих, хто дотримувався всіх обрядів і заборон.

Світогляд східних слов'ян формувався відповідно до загальноєвропейських тенденцій розвитку уявлень про світ. Як і інші народи, вони вірили у пекло, небесну твердь, центр світу ("світове дерево"), вирій (місце на небі, куди відлітають душі померлих праведників). Життя людини підлегле долі -- "суду Божому". Правда, доля у східних слов'ян не була, очевидно, такою ж невідворотною, як фатум у древніх греків, але головні події людського життя вважалися визначеними наперед. Недаремно майже кожне календарне свято включало обряди ворожби про майбутнє життя людини.

10. Прийняття Руссю християнства - визначна подія в її історії, яка багато в чому зумовила подальший розвиток політичного, громадського і культурного життя. Хрещенню Русі приділено велике місце в «Повісті временних літ». У ній докладно розповідається про прийняття християнської віри князем Володимиром Святославовичем, хрещення киян, новгородців. Конкретним актом прийняття православ'я є знамените хрещення на Дніпрі населення міста Києва князем Володимиром у 988 року. Але прийняття православ'я не обмежується цим актом. Воно має тривалу історію.

Поширення християнства на Русі почалося задовго до хрещення на Дніпрі і тривало ще протягом півтора століть. Православні джерела пов'язують проникнення християнства на територію Київської Русі з місіонерською діяльністю апостола Андрія Первозванного в І ст. н. е., який попрямував проповідувати вчення Ісуса Христа в Візантію, а потім «і пройшов Чорним морем до Дніпра і Дніпром вгору до Києва, а від Києва далі до Великого Новгорода ». Історичних джерел, що підтверджують версію місіонерської діяльності апостола Андрія не існує. Однак існують джерела, які вказують, що бабця Володимира, княгиня Ольга, була християнкою. Християнами були і деякі видні дружинники князя Володимира.

На Русі з'явився новий громадський інститут - православна церква. З тих пір і до наших днів вона зберегла єдину систему управління: митрополит (З 1589 року-патріарх)- єпархії (області) на чолі з архієреями (архієпископами і єпископами) - парафії (парафіяльні храми зі штатом священнослужителів - кліром) і монастирі (громади відреклися від світу ченців, які взяли обітниці нестяжіння, безшлюбності і слухняності). Поява в патріархальному суспільстві церква, як більш зрілої структури, допомогла становленню Давньоруської держави і взяла на себе частину його функцій. В її руках був суд з сімейно-шлюбних і спадкових справ, поряд з «Руською Правдою» діяв перекладений з грецького кодекс церковного Права - Номоканон або Кормча книга. У віданні церкви перебували визначені категорії населення: лікарі, клірошане, паломники. Там же оголошувалися укази, зберігалися документи, еталони мір, ваг. Духовенство як носій знання і грамотності виступало в якості шкільних вчителів. У свою чергу князівська влада забезпечувала церкву матеріально: у 10-11 століттях - за рахунок десятиння (відрахувань від княжих доходів - штрафів, зборів і т.д.), а пізніше передаватися єпископам і монастирям села з селянами.

Значення: Християнство створило широку основу для об'єднання всіх народів російського суспільства. Християнство поступово почало витісняти язичницькі обряди і традиції і на цій основі відбулася гуманізація общества. Значітельним культурним переворотом було запровадження єдиної писемності. Прийняття християнства сприяло становленню міський культури в переважно сільськогосподарської за родом життєдіяльності країні. Під впливом християн розвивалися храмові будівництво, книжковесправа, література, історія та філософія.

На основі християнізації відбувається становлення нового типу державності в Київській Русі, яка значною мірою набуває візантійську форму. Встановлюється тісний взаємозв'язок між світською і церковною владою, при верховенстві перших над другим. У першій половині 11століття починається оформлення церковної юрисдикції. У відання церкви передаються справи про шлюб, розлучення, сім'ї, деякі спадкові справи.

Значна роль відводиться церкви в міжнародних справах, пов'язаних з поглибленням відносин з християнськими державами та церквами.

У цілому завдяки прийняттю християнства Київська Русь була включена в європейський християнський світ, а значить і стала рівноправним елементом європейського цивілізаційного процесу. Однак прийняття християнства малоі негативні наслідки. Православ'я сприяло відокремлення Русі від західноєвропейської цивілізації. З падінням Візантії Російська держава і Російська православна церква виявилися, по суті справи, в ізоляції відрешти християнського світу. Саме цією обставиною може бути частково пояснений відмову Західної Європи прийти на допомогу Русі в її протиборстві з іновірцями (татаро-монголами, турками та іншимизавойовниками).

11. Давньоруські писемні пам’ятки за своїм характером розподіляються на три групи: написи на пам’ятниках матеріальної культури, рукописні книги і різного роду грамоти. До найдавніших написів належать:

1. Гнєздовський напис на глиняному посуді, що відноситься до першої чверті X ст. Знайдений в 1949 р. поблизу Смоленська.

2. Напис на Тмутараканському камені 1068 р. Зберігається в Ермітажі.

3. Напис на чарі Чернігівського князя Володимира Давидовича, зроблений до 1151 р. Зберігається в Ермітажі.

4. Написи на стінах Софії Київської, або київські графіті. їх дослідив і описав С. О. Висоцький у працях «Древнерусские надписи Софии Киевской XI—XIV вв.» (К., Наукова думка, 1966) і «Средневековые надписи Софии Киевской (по материалам граффити XI—XVII вв.» (К., Наукова думка, 1976).

5. Напис на хресті Єфросинії Полоцької 1161 р. та інші.

Від 1063 р. зберігається також підпис Анни, дочки київського князя Ярослава Мудрого, що була дружиною французького короля Генріха І, поставлений на грамоті, написаній латинською мовою, від імені малолітнього короля Франції Філіппа І. Складається він з двох слів — Ана ръина (тобто Anna re(g)ina).

До найважливіших для вивчення давньоруської мови рукописних книг належать такі:

Остромирове євангеліє 1056—1057 рр. Це найдавніша рукописна книга, що збереглася від давньоруського періоду. Має 294 аркуші великого розміру. Вона переписана з старослов’янського тексту для новгородського посадника Остромира дияконом Григорієм, крім перших 24 аркушів, що належать іншому писареві. У кінці пам’ятки міститься складена Григорієм оригінальна післямова («запись»). У старослов’янському тексті книги трапляються живомовні риси, характерні для давньоруських діалектів. Вперше дослідив її і опублікував у 1843 р. О. X. Востоков, вдруге пам’ятка видана в 1883 р. Зберігається в Ленінградській Державній публічній бібліотеці ім. М. Є. Салтикова-Щедрина.

Ізборник Святослава 1073 р. Містить статті різного змісту — релігійного, побутового, повчального, літературного тощо. Списаний він, імовірно, в Києві, для князя Святослава з відповідного староболгарського збірника, що становив переклад з грецького оригіналу для болгарського царя Симеона. У переписуванні збірника брало участь два писарі, у кінці його запис зробив диякон Іван. Мова збірника відбиває чимало живих давньоруських рис. Зберігається пам’ятка в Державному історичному музеї в Москві. Видавалася в 1880 р,

Ізборник Святослава 1076 р. Містить статті переважно морально-релігійного характеру. Складений він у Києві для того ж Святослава. У мові збірника є чимало рис, характерних для південних діалектів давньоруської мови. Зберігається він у Ленінградській публічній бібліотеці ім. М. Є. Салтикова-Щедріна. Вперше надрукований В. Шимановським у 1887 р., вдруге — ним же в 1894 р. У 1965 р. під назвою «Изборник 1076 г.» (за редакцією С. І. Коткова) опублікований Інститутом російської мови АН СРСР, видання підготували В. С. Голишенко, В. Ф. Дубровіна, В. Г. Дем’янов і Г. Ф. Нефедов.

Архангельське євангеліє 1092 р. Переписане кількома писарями на півдні Київської Русі, можливо, десь на галицькій території, знайдене в колишній Архангельській губернії, звідки й походить назва пам’ятки. У мові є багато давньоруських рис, зокрема південноруських. Зберігається пам’ятка в Державній публічній бібліотеці СРСР ім. В. І. Леніна в Москві. Видана фотоцинкографічним способом у 1912 р.

Новгородські мінеї 1095—1097 рр. Являють собою помісячні збірки церковних пісень на різні свята. Відбивають окремі риси північних діалектів давньоруської мови. Видані В. Ягичем у 1886 р. Зберігаються в Державному історичному музеї в Москві.