Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
istoria UKR 31-40.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
14.04.2019
Размер:
157.18 Кб
Скачать

31. Останній гетьман к. Розумовський. Причини втрати української державності у другій половині 18 ст.

Кирило Григорович Розумовський — граф, політичний і державний діяч Гетьманської України, останній гетьман України(1750—1764).

У 1750 р. Україну чекав черговий поворот долі — саме цього року останнім гетьманом стає брат фаворита нової імператриці Єлизавети —

К. Розумовський. Російський уряд уповільнив, але не припинив свого наступу на українську автономію. Про це переконливо свідчить той

факт, що крім старих традиційних обмежень (гетьману заборонялося листуватися з іноземними державами, російська сторона призначала

полковників та ін.) у цей час з’явилася низка нових: 1754 р. ліквідовується митний кордон між Гетьманщиною та Росією; 1761 р. Київ

назавжди переходить під пряме імперське правління; 1754 р. Гетьману наказано подавати фінансові звіти російському уряду про прибутки та

витрати Гетьманщини. Проте можна погодитися з О. Субтельним, який вважає, що «за Розумовського Гетьманщина переживала «золоту осінь»своєї автономії». Навіть перебуваючи тривалий час у Санкт-Петербурзі, гетьман приділяв багато уваги Україні. Було проведено судову реформу,внаслідок якої Гетьманщину поділено на 20 повітів, кожен з яких мав власний суд. Намагаючись забезпечити собі тили, створити опору внайвпливовішій частині українського суспільства, К. Розумовський йде назустріч старшині і у 1760—1761 pp. забороняє переходи селян безписьмової згоди пана, починає скликати з’їзди старшини — Генеральні Збори, які мали тенденцію до перетворення на шляхетський парламентна зразок польського сейму. Було проведено певну модернізацію війська: удосконалено артилерію, введено однакове озброєння та уніформу.К. Розумовський виношував плани відкриття у Батурині університету.Однак прихід до влади Катерини II (1762—1796) кардинально змінив ситуацію. Спроба добитися визнання спадковості гетьманства для свого роду закінчилася для К. Розумовського втратою гетьманської булави. Після ліквідації гетьманства 1764 р. вся повнота влади в Україні зосередилася в руках Другої Малоросійської колегії на чолі з графом П. Румянцевим. Було взято жорсткий курс на централізацію та русифікацію

32.Становище українських земель у складі російської імперії в 19 ст.

На початок ХІХ ст., внаслідок трьох поділів Польщі, російсько-турецьких війн, ліквідації Гетьманщини і Запорозької Січі українські землі опинилися під владою Російської та Австрійської імперій.Росія володіла Слобожанщиною, Лівобережжям, Правобережжям і Півднем, що становило близько 85% земель, заселених українцями. У складі Австрійської імперії знаходилося, приблизно, 15% українських земель, а саме, Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття.

Після приєднання українських земель до Російської імперії, на них було поширено загальноімперський адміністративний устрій. На середину ХІХ ст. з 10 генерал-губернаторство Росії три розташовувалися у Наддніпрянщині. Генерал-губернаторство – велика територіально-адміністративна одиниця, до складу якої входило декілька губерній. Генерал-губернаторів призначав і звільняв лише імператор, він мав практично необмежену владу (військову, адміністративну, судову, фінансову). До складу трьох генерал-губернаторств на українських землях входило 9 губерній, в яких адміністративно-виконавчу функцію здійснювали губернатори. Губернії поділялися на повіти, на чолі яких стояли справники.

У складі Австрійської імперії землі, заселені українцями, належали до різних адміністративних одиниць імперії. Власті Австрії так само не звертали уваги на етнічний склад населення, коли проводили адміністративно-територіальне розмежування. Так, східногалицькі землі (де більшість становили українці) і західногалицькі землі (де більшість становили поляки) потрапили в одну адміністративно-територіальну одиницю, названу “Королівством Галичини і Ладомерії” зі столицею у місті Львові. У представницькому органі краю надійно заправляла польська шляхта, хоча й вона не була вирішальною силою місцевого самоврядування. Повнота всієї адміністративної влади зосереджувалася в руках губернатора, згодом намісника, якого призначав сам імператор. “Королівство” поділялося на 18 округів (дистриктів), з яких 12 складали українську частину краю. Окремим округом до 1861 р. входила Буковина (також без етнічного поділу, хоча у Північній Буковині переважало українське населення, а Південній – румунське).

Закарпатська Україна підпорядковувалася Пожонському намісницькому управлінню Угорського королівства і поділялося на чотири комітати. Вся влада у комітатах належала адміністраторам, які призначалися з числа великих землевласників. Переважна частина населення краю складали селяни-русини, закріпачені угорськими землевласниками.

Історико-географічні регіони

Правобережжя

Лівобережжя і Слобожанщина

Південь

Губернії

Київська

Волинська

Подільська

Чернігівська

Полтавська

Слобідсько-Українська (з 1835 р. – Харківська)

Катеринославська

Таврійська

Миколаївська (з 1803 р. – Херсонська)

Генерал-губернаторства

Київське

Малоросійське

Новоросійсько-Бессарабське (разом з Бессарабською областю)

Адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі Російської імперії

„Королівство Галичини і Лодомерії”

Угорське королівство

Адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі Австрійської імпері

Округи (дистрикти)

Буковина (з 1861 р. окремий коронний край „Буковина”).

Комітати

Золочівський

Чортківський

Львівський

Жовківський

Стрийський

Сяноцький

Тернопільський

Коломийський

Бережанський

Станіславський

Самбірський

Перемишльський

Ужанський

Мармароський

Берегівський

Угочанський

Історико-географічні регіони

Східна Галичина

Північна Буковина

Закарпаття



Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]