10. Байка п.Гулака-Артемовського «Пан та Собака»: жанрова специфіка, ідейний зміст, образи.

Байка «Пан та собака» — найбільш гострий твір української літератури 19 століття. Ідейний зміст співзвучний тогочасним прагненням проти кріпацтва, проти ставлення до кріпака як до робочої худоби. В основі байки — соціальний конфлікт між Паном і кріпаком (в алегоричному образі собаки Рябка).

Найвизначнішим у байкарському доробку українського поета по праву вважається «казка» «Пан та Собака», яка одразу ж після опублікування в «Украинском вестнике» (1818) набула великої популярності не тільки в Україні, а й у Росії. Використавши в «казці» фабульну канву однойменної чотирирядкової байки І. Красіцького (а також окремі епізоди з його сатири «Pan niewart slugi»), П. Гулак-Артемовський значно поширив її, збагатив колоритними побутовими зарисовками, життєвими реаліями, комічно-драматичними колізіями, емоційним розмовним діалогом, увів моральну сентенцію тощо, а головне — переніс дію в українське середовище, актуалізував умовно-абстрактний зміст «першоджерела», тобто створив цілком самостійний твір нового, злободенного ідейно-тематичного спрямування. Головними передумовами написання «Пана та Собаки» були насамперед активізація передової суспільної думки, піднесення народної самосвідомості, викликані переможним завершенням Вітчизняної війни 1812 p., настрої, породжені ліберальними обіцянками Олександра І щодо можливого скасування кріпацтва. Тому не випадково у байці «Пан та Собака» з просвітительських позицій порушується одна з кардинальних проблем соціального і політичного життя епохи — проблема кріпосного права. Перед нами недвозначно постає розгорнута в бурлескно-гумористичних тонах інвектива проти паразитизму, самодурства й розбещеності панства, сувора правда про рабське існування простих трударів. Увівши в байку гострий соціальний конфлікт, автор зображує характери її головних персонажів — і пана і Рябка — як представників двох протилежних суспільних «сфер» у реалістично-побутовій конкретності й виразності. Це вже не статичні класицистичні «портрети», не умовно-алегоричні маски (хоча алегоричним залишається увесь смисл байки), а життєві образи-персонажі, які розкриваються в динаміці — в діалогах, поведінці, в самохарактеристиках, а також в оповіді «простодушного» автора, який виступає стрижневою фігурою, що організує і спрямовує увагу читача навколо суспільного конфлікту. В усьому цьому, безперечно, виявилося новаторство П. Гулака-Артемовського як байкаря. Жорстокість поміщиків, їхнє зловживання необмеженою владою було об'єктом гнівної критики П. Гулака-Артемовського і в інших творах, приміром у згаданій уже «Справжній Добрості», у «Супліці» до Г. Квітки-Основ'яненка, у «Писульці» до Є. Філомафітського. Але в них, як і в байці «Пан та Собака», позначеній викривальним антикріпосницьким спрямуванням, поет картав лише надмірне свавілля «злих» панів та закликав їх більш людяно ставитись до кріпаків. Його Рябко, ще покірний, темний і забитий, не мислить життя, незалежного від пана і вірить у його гуманність. Тому показане в байці обурення Рябка проти незаслужених поміщицьких знущань («Той дурень, хто дурним іде панам служити, А більший дурень, хто їм дума угодити!»), яке поділяв і сам автор, не набувало характеру усвідомленого соціального протесту. П. Гулак-Артемовський, зрозуміло, не міг посягати на структуру самодержавно-феодального ладу. Він, за словами М. Добролюбова, як і інші представники поміркованої течії російського просвітительства, намагався не нашкодити будові існуючого порядку, оскільки вона цілком досконала і її треба тільки очистити трохи від накопиченого сміття; байкар плекав ілюзорні надії на «освіченого монарха», на розумні закони, на моральне самовдосконалення людей. І все ж байка-«казка» «Пан та Собака» — завдяки злободенності тематики, яскравому народному колориту, реалістично-сатиричним тенденціям у зображенні кріпосницької дійсності (в цьому позначився вплив сильних сторін бурлескних традицій І. Котляревського та російської сатиричної літератури) — об'єктивно сприяла посиленню антикріпосницьких громадських настроїв. І. Франко, відзначаючи сильні й слабкі сторони байки П. Гулака-Артемовського, підкреслював, що поет «добув собі відразу почесне місце в українськім письменстві широко разведеною гумористичною байкою «Пан та Собака». Хоча основана на фальшивій ідеї, що признає управнення підданства, а тільки висміває явні надужиття і капризність панів, яким підданий ніколи не може догодити, ся байка... була деяким ферментом, що збуджував думки про потребу реформи селянських відносин» Важливу роль відіграла «казка» П. Гулака-Артемовського і в розвитку байкового жанру в Україні. Це була, по суті, перша літературна (віршова) байка, написана із свідомою орієнтацією автора на фольклорні, демократичні джерела, на традиції народної сміхової культури, на живу розмовну мову.