5. Образи Енея і троянців в «Енеїді» Котляревського.

Створені Котляревським образи яскраві, колоритні. Головним героєм поеми є троянський царевич Еней - "парубок моторний і хлопець хоч куди козак". Разом із троянцями - "ватагою розбишак", "осмалених, як гиря, ланців" - він утік із зруйнованої Трої шукати нових берегів. Аркадському цареві Евандру Еней представився як "Кошовий Еней троянець". Навіть з перших рядків видно, ким він є насправді. Так, "троянці" Котляревського дуже нагадують запорожців. Іронічність зображення викликана не бажанням якось принизити героїв - козаки у Котляревського веселі та дотепні, життєрадісні, а їхні вчинки демонструють й інші риси - завзятість, хоробрість, мужність.

Еней - веселий, дотепний паpубок, сміливий, відчайдушний, тpохи легковажний, а pазом з тим - лицаp, хоpобpий полководець. І в його обpазі відтвоpені деякі pиси укpаїнського хаpактеpу. Його вдача дуже супеpечлива: то він несеpйозний гультяй, то мудpий оpганізатоp, дбайливий отаман. Він поважає козаків. Hамагається завжди бути поpуч з ними, щоб не тpапилось. Еней - добpа, щиpа, пpяма людина, істинно наpодний пеpсонаж.

Еней у Котляревського весь час поводить себе саме як справжня людина з яскравим характером і неодноманітним внутрішнім життям: він може бути й легковажним, "купається в бразі", вміє "бісики пускать", запальний. Але кожна жива людина може вести себе по-різному в різних ситуаціях, що зовсім не суперечить цілісності характеру. Отже, нічого дивного, що такий-от в буденному існуванні, Еней за інших обставин починає діяти, як хоробрий ватажок, або величний і мудрий державний діяч. Він здатний встановлювати дипломатичні відносини і вигравати битви.

Чому би читачеві і не посміятися трошки з симпатичного героя, доки навколо нього все гаразд - у Енея ще буде час довести, чого він насправді вартий, що він не лише гультіпака, а лицар "к добру з натури склонний", "правдивий чоловік". Звісно, події війни письменник зображує зовсім в іншій тональності, ніж сцени танців та випивок.

Такими ж постають і його друзі-троянці: розбишаки і п'яниці, коли доходить до серйозної справи - перетворюються на справжніх героїв, готових "до останньої каплі крові свою свободу боронить".

В образах Енея і троянців Котляревський зображує цікавий, особливий, та при цьому існуючий насправді тип людей, що вирізняються крайнощами в усьому - хоч у їжі та випивці, хоч у веселощах, хоч у бійці. Вони водночас пройдисвіти і лицарі, волоцюги і герої. Усе в них гіперболізоване, загострене. Цим стихійно-нестримним характерам ніби затісний цілий світ. Годі й сподіватися будь-кому перемогти такий народ.

А в цілому, і майстерно зображені образи героїв разом із побутом, що їх оточує, й естетика поеми, й ідейний її зміст - усе це високо підносить поему "Енеїда" І. Котляревського на найвищий щабель в українській літературі XVІІІ століття, відкриваючи нову добу в формуванні української мови та літератури.

6. «Наталка Полтавка» Котляревського: жанрові особливості, характер конфлікту, риси сентименталізму.

П’єса "Наталка Полтавка" написана І. Котляревським для потреб Полтавського театру 1818 р. – саме тоді, коли Драматург перебував там на посаді керівника.Глядач українського театру був найрізноманітніший, але І. Котляревський хотів бачити в театрі найбільше простолюдина, тому основою для його п'єси стала жива дійсність, тогочасне народне життя, і героїв він обрав також з народу.

Жанр своєї п'єси І. Котляревський визначив так: "Оперета малороссійская у 2-х діях". Називаючи драматичний твір оперою,, Котляревський мав на увазі те, що як у класичному музичному творі поєднується інструментальна музика зі співом, так і в його опері поєднуються висловлювання, монологи героїв із співом.

Конфлікт у творі вибудовується з двох сюжетних ліній: перша — Наталка любить бідного парубка — сироту Петра, кілька років чекає на нього. На перешкоді до щастя закоханої пари стає соціальна нерівність. До Наталки сватається пан возний — це друга сюжетна лінія.

Конфлікт «Наталки Полтавки» в основному має соціальний характер. Хоча Наталка й не кріпачка, але драматична ситуація, в яку вона потрапляє, зумовлена соціальною нерівністю. Наталка любить бідного парубка Петра, а її сватає багатій возний. Сюжет п’єси Котляревського розкриває життєву драму бідної дівчини в експлуататорському суспільстві. Наталка змушена придушувати в собі почуття до бідного парубка і, щоб підтримати свою зубожілу матір, дає згоду на одруження з нелюбом. За традицією комічних опер п’єса закінчується щасливою розв’язкою, але весь зміст твору був протестом против соціальної несправедливості.

Риси сентименталізму: душевна спорідненість, самопожертва заради коханої людини; конфлікт між почуттями і розумом.

Але Наталка любить Петра — і тільки від безнадії та задля материного спокою дає згоду на одруження з возним. Петро ж після довгих років розлуки, заробітчанства вертається до своєї єдиної у світі коханої — і готовий віддати все зароблене, до копійки, на її посаг. Микола, з його веселою та благородною вдачею, цілком на стороні молодої пари. Виборний спромагається на об’єктивність («Добра дівка Наталка», «Шкода Петра»). Возний, який безсумнівно програє Петрові в усьому, раптом виявляє себе доброю, мудрою, шляхетною людиною — і поступається своїм блаженством задля Наталки і Петра. М’якне серце Наталчиної матері. Молодята щасливі. Музики можуть грати марш. Фінал приємний і довгоочікуваний.

Тим і цікавий сентименталізм як літературний напрямок, що в його межах святкує перемогу «розумне, добре, вічне». Люди не вміють чинити нічого поганого, бо вони позначені мудрістю, красою, добром. Цей погляд на життя заколисує та гіпнотизує, бо дійсність буває набагато суворіша, потворніша, болючіша. Але саме в такому підході до справи — цілющий вплив лагідної та музичної, грайливої, дотепної та сентиментальної п’єси Івана Котляревського «Наталка Полтавка», яка не перестає тішити нас донині.