9. П*єса Котляревського «Москаль-чарівник»: жанрова специфіка, особливості сюжету, образи персонажів.

Майже одночасно з «Наталкою Полтавкою» написано й другу п’єсу Котляревського «Москаль-чарівник». В автографі жанр п’єси визначено, як «опера малороссийская в одном действии», а в першодруку (1841) в підзаголовку стоїть — «украинский водевиль». Безперечно, це жанрове визначення, що, очевидно, належало І. Срезневському, було точнішим, хоч п’єса Котляревського й не є типовим водевілем тих часів, наближаючись до жанру легкої комедії.

Отже, це водевіль. П*єса заснована на анекдотичному сюжеті (про подружню зраду). Однак, сам факт цієї зради у п*єсі відсутній.

Його мотив належить до так званих "мандрівних" мотивів. Жінка, інколи невірна, інколи тільки кокетлива, в неприсутності чоловіка втягається в любовну історію, але на перешкоді їй стає випадковий і немилий свідок, що тримає в руках усі нитки дії й потім сам їх розмотує.

Глядач поставлений у більш привілейоване становище.

Важливо реалібітувати Тетяну. Фінтик зазнає критики та перевиховання.

Персонажі не зовсім шаблонні.

Отже, сюжет п’єси Котляревського міг бути підказаний одним із творів українського фольклору або й самим життям. Слід зазначити, що фабула «Москаля-чарівника» не повторює сюжету будь-якого літературного або фольклорного твору, хоч є подібність у деяких ситуаціях. Але, зберігаючи певні традиційні ситуації, що йдуть ще з давніх часів, Котляревський розробив оригінальний сюжет, не подібний ні на один з відомих нам літературних або фольклорних зразків, а головне, створив неповторні національні характери. Насамперед це стосується Тетяни Чупрун — типової української молодиці. Вона, власне, не зраджує свого чоловіка. Тетяна слухає теревені Финти-ка, але на тому й край. З першої репліки вона попереджає його: «Ви-бо, паничу, не пустуйте, сидіте смирно». І як до неї не під’їжджає досвідчений міський писарчук, Тетяна лишається собі вірною: «Тільки знайте: язиком що хочеш роби, а рукам волі не давай». І як Финтик не викладає їй «жарчайший пламень любви», молодиця лишається непохитною: «А ціловатись — вибачайте; се вже не жарти…»

Щоправда, Тетяна дозволяє Финтикові на словах залицятися до неї. Але коли б цих традиційних ситуацій не було, то не було б сюжету, не було б і водевіля. Проте молодиця добре розуміє, до чого все це йде: «Знаю всі ваші замисли і який у вас нежить. Тільки то вам горе, що не на плоху наскочили. Я боюсь бога і люблю свого чоловіка, як саму себе. Я шаную вашу паніматку, або, як ви кажете, матушку, то і вам через те спускаю, що ви в’яжетесь до мене».

Котляревський в образі Тетяни відтворив національний характер української жінки. Тут, як і в «Наталці Полтавці», показано перевагу моралі народу над пансько-чиновницькою етикою.

Менше розкрито в п’єсі образ Михайла Чупруна, чумака, який любить, шанує й поважає свою жінку. На відміну від багатьох традиційних ситуацій, він не карає Финтика, а прощає йому. Але це гідна пара Тетяні, і його характер вмотивовує її любов і відданість чоловікові.

Яскравим образом «крапивного семени» є Финтик, міський писарчук, що приїхав у село до матері. Це — за характеристикою солдата, та покруч, яку плодила тогочасна дійсність. Финтик розкривається передусім як ловелас. Це видно з того, що він залицяється не тільки до Тетяни. Коли його просять заспівати, Финтик пояснює: «Вчера был у Епистимии Евстафиевньї, да, вьшивши чашку воды и две чашки с настойкою, вышел надвор и на открытом воздухе сквозний ветер захватил шию и грудь, и теперь дерет в горле». Потворне моральне обличчя Финтика розкривається не тільки в його зальотах, а й у зневажливому ставленні до рідної матері: «Она такая простая, такая неловкая во всем,— по-старосвітськи поступает: рано обедает, рано спать ложится, рано просьшается, а что всего для меня несноснее, что в ны-нешнее просвещенное время одевается по-старинному и носит очипок, намитку, плахту и прочие мужичие наряди».

Протилежні погляди па моральні устої висловлює автор словами Тетяни: «І ви бога не боїтесь так говорити о своїй рідній? Хіба родителей почитати треба за їх одежу? Хіба не треба її уважати уже за те, що вона стара і старосвітських держиться обрядів?.. От які тепер синки на світі!»

Вона дає чітку характеристику Финтика: «Я не знаю, як вас терплять у службі? Мені здається — хто прези-раєть рідних своїх, на такого ні в чім положиться не можна. Нічого не можна на його повірити, і такий єсть осоружнійший между людьми, як паршива вівця в отарі…»

У цілому образ Финтика — не такий собі легковажний водевільний персонаж, а комедійний, сатиричний образ, що за своєю суттю стоїть поруч з образом возного. Одним із важливих засобів сатиричного розкриття характеру Финтика є його суржикова мова, в якій також виявляється зневага цього «крапивного Семени» до рідної мови.

Комічний, але в цілому позитивний образ солдата-росіянина Лихого. Це традиційний образ «чарівника» у водевільному «чотирикутнику», але в цьому образі відбилися погляди Котляревського па єдність українського й російського народів.

Мова п’єси характеристична. Чиста народна українська мова Тетяни й Михайла дала змогу Котляревському відтворити національні характери українського народу, з його мораллю, побутом, розумінням своєї гідності. Національним і соціальним відщепенцем є Финтик, який говорить мішаною, суржиковою мовою. Комічна мова солдата Лихого.