2.4.Інформація як ресурс управління економікою
Ключовою ланкою в ринковій економіці є інформованість керівного й адміністративно-управлінського апарату, створення інформаційного сервісу для осіб, які приймають рішення (ОПР), збільшення інтелектуального продукту, виробленого суспільством. Інформація є продуктом творчих сил людства. Вміле використання її сприяє науково-технічному прогресу.
Інформаційна сфера діяльності людини давно стала визначальним фактором розвитку економіки, техніки, науки. За даними ЮНЕСКО, більше половини зайнятого населення розвинутих країн бере особтсту участь у процесах виробництва та поширення інформації, до половини національного продукту цих країн пов”язано з інформаційною діяльністю суспільства.
Ресурси інформації використовуються безупинно для зв”язку і координації кожної фази процесу перетворення. Наявність великої кількості видів інформації, різноманітність її джерел потребують застосування нових ІТ(НІТ). З упровадженням НІТ виникла інформаційна індустрія, а паралельно з нею почала розвиватися інформаційна економіка (бізнес), пов”язана з продажем інформації, програмного забезпечення, наданням послуг з обробки та передачі інформації.
Особливе значення має здатність інформації перетворюватися в процесі обробки на нові знання , які можуть бути використаними для пийняття управлінських рішень і поповнення знань управлігського персоналу.
4. У процесі кодування об'єктам класифікації та їх групам присвоюють цифрові, буквені або цифрово-буквені позначення - так звані коди. Отже, код - це знак або сукупність знаків, застосовуваних для позначення об'єктів класифікації та їх класифікаційних угруповань. Сукупність методів і правил кодування класифікаційних угруповань і об'єктів класифікації даної множини становить систему кодування. Кожний код характеризується алфавітом, основою і структурою. Алфавіт коду - це сукупність знаків, використовуваних для його створення. Основа коду - це число знаків у цьому алфавіті. Структура коду визначає його склад і послідовність розміщення знаків у ньому. Алфавіт і основа коду, якщо задано структуру, визначають місткість коду, тобто кількість об'єктів, які можуть бути закодовані цим кодом без порушення його структури. Існують чотири системи кодування економічної інформації. 1. Порядкова, або реєстраційна, система створення коду з чисел натурального ряду. Алфавіт цього коду становлять числа 0,1,...,9; основа коду а дорівнює 10. Місткість коду Е, коли задано його довжину l, можна визначити за формулою Е = al. 2. Серійно-порядкова система створення коду з чисел натурального ряду та закріплення серій (діапазонів) кодів за об'єктами з однаковими ознаками. 3. Послідовний метод побудови коду з використанням кодів послідовно розміщених класифікаційних угруповань, здобутих у результаті застосування ієрархічної системи класифікації. 4. Паралельний метод утворення коду з кодів незалежних угруповань, здобутих у разі застосування фасетної класифікації. Кодування широко застосовується під час автоматизованої обробки інформації у фінансово-кредитних установах. При цьому кодуються не лише об'єкти, а й самі процеси та операції обробки, технології, моделі і т. ін. У разі внутрішньомашинної обробки маніпулюють, як правило, кодами, і лише тоді, коли дані видаються користувачеві, інформація подається в розшифрованому вигляді. Завдяки такому підходу вдається істотно зменшити обсяги даних, а отже, і час їх обробки. Поряд із кодуванням ЕКІ застосовують і шифрування даних (інформації), але не з метою спростити їх обробку (шифрування як технологічна операція під час обробки даних в цілому ускладнює процес обробки і збільшує загальні витрати часу за рахунок операцій шифрування і розшифрування даних), а для того, аби приховати зміст інформації. Коли йдеться про автоматизовану обробку інформації, коди мають забезпечувати: 1) розв'язування всіх задач за мінімальної довжини коду; 2) єдність кодів для всіх задач, усіх комплексів, підсистем і рівнів управління; 3) інформаційні зв'язки для взаємозв'язаних систем; 4) можливість автоматичного контролю його правильності.
5. див 3,4
6
7Штриховим кодуванням є послідовність штрихів і проміжків певного розміру, за допомогою яких кодуються цифри, букви і інші символи. Закодовану в штриховому кодуванні інформацію можна автоматично читати за допомогою скануючого пристрою, що дозволяє уникнути помилки і впливу «людського чинника». Штрихові системи кодування як метод маркування товарів з’явилися в серердині 60-х років ХХ століття у США та інших економічно розвинених країнах світу для ідентифікації руху величезних мас товарів на всьому шляху від виробника до споживача. В Україні штрихове кодування товарів було введено Постановою Кабінету Мінічтрів від 29 травня 1996р. №574 з метою створення умов для впровадження в Україні інформаційних технологій автоматизованої ідентифікації та електронного обміну даними і створення інформаційної бази для контролю та управління товарно-грошовим обігом в державі. У серпні 1996р. Міністерство зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України затвердило положення про штрихове кодування товарів. Кодування товарів та одиниць обліку підприємницької діяльності здійснюється Асоціацією Товарної Нумерації України “ЄАН-Україна”.
Штрихове кодування основується на застосуванні двійкової системи числення: інформація запам’ятовується як послідовність нулів і одиниць, причому широкі полоси (темні чи світлі) означають 1, вузькі – 0, тому штриховий код являє собою послідовність полос: світлих чи темних, вузьких чи широких, нанесені на різні носії інформації (папір, самоклеювана плівка, кераміка, пластмаса тощо).
В даний час використовується кілька видів штрихових кодів.
В США і Канаді застосовується код UPC, тому українські товари, що поставляються в ці країни, повинні мати даний код.
На основі коду UPC в Європі створена міжнародна система товарної нумерації EAN. Система EAN – це мінародний стандарт для ідентифікації товарів, послуг та розташування, автоматизованої ідентифікації на основі штрихових кодів та електронного обміну даними – EDI – Electronic Data Interchange.
Система EAN базується на трьох основних технологіях:
- ідентифікаційні номери (коди EAN) – ідентифікують товари, послуги і розташування та є ключами доступу до інформації;
- штрихові коди EAN – дозволяють автоматизувати введення, відображення та зчитування як ідентифікаційних номерів, так і іншої інформації стосовно товарів;
- стандарт EAN для EDI – EANCOM – забезпечує електроннийобмін даними (документами) між діловими партнерами у стандартизованому форматі.
Ці технології створено для підвищення ефективності ділових процесів у виробництві, розподілі і продажу товарів та наданню послуг. Застосування системи EAN стосується в першу чергу автоматизації касових операцій, операцій відвантаження та приймання товарів, інвентаризації, автоматичного замовлення та аналізу продажу.
В Україні використовуються кілька видів штрихових кодів EAN:
EAN/UPS – застосовується для маркування одиниць обліку, що обліковуються через касові апарати;
ITF – штрихкодова символіка, застосовується для маркування товарів, які не призначені для проходження через касові апарати. Більш придатна для друку на поганої якості носіях (транспортних упаковках, гофрокартоні тощо);
UCC/EAN–128 – сучасний, найбільш досконалий, копкатний та надійний алфавітно-цифровий код для кодування алфавітно-цифрової інформації, що дозволяє доповнювати одні дані іншими, пов’язуючи їх в один символ. Код не має фіксованої довжини. Додатково до основної функції, пов’язаною з ідентифікацією товарів, код забезпечує стандартизацію даних про терміни придатності товарів, ідентифікацію партій і серій товарів, ідентифікацію окремих транспортних одиниць, одиниць і точності вимірювання, шифрів місць походження, а також стандартизацію іншої інформації, якою підприємства обмінюються між собою;
EAN-13 – тринадцятирозрядний код, що застосовується для одиниці постачання, що містить різні товари. Структура коду: перші три цифри, як правило, означають країну-виробника, наступні чотири цифри – код підприємства-виробника, далі п’ять цифр – код продукту, остання цифра – контрольне число. Крайні і центральні штрихи є довшими;
EAN-14 – чотирнадцятирозрядний код з прямокутним контуром. Аналогічно попередньому він складається з 13 розрядів тієї ж послідовності та одного додаткового знаку, що ставиться першим і відображає специфіку упаковки (1 – групова упаковка, 2 – упаковка партій в контейнер і т.д.)
Система EAN застосовується в будь-якому виді діяльності, де є потреба в обліку, контролі та управлінні рухом одиниць обліку та електронній передачі данних. Вона дозволяє автоматизувати ці процеси, зменшити кількість ручної праці та затрати часу, підвищити швидкість, точність та ефективність виконання.
Кодуванню та маркуванню підлягають деталі, вузли, комплектуючі і т.ін. з метою автоматизації виробництва; готові вироби для зберігання і транспортування; технологічні та комерційні документи.
Кодування та маркування виду послуг, їх вартості та термінів оплат дозволяє автоматизувати облік надання послуг та контроль їх оплати. Для маркування документів коди використовують з метою контролю їх проходження та автоматизованого доступу до електронних копій в базах данних.
Застосування технологій EAN штрихового кодування та електронного передавання даних EDI дозволяє створити комплексну автоматизовану систему обліку та контролю руху товарів. Така система може містити сервер системи обліку, електронні контрольно-касові апарати, ваго-касові та ваго-вимірювальні комплекси, принтери та сканери штрихових кодів.
9. За формою сигналу, який використовується для запису даних, розрізняють аналогові тацифрові носії. Для перезапису інформації з аналогового носія на цифровий чи навпаки необхідно застосовувати аналогово-цифрове чи цифро-аналогове перетворення сигналу.
За призначенням розрізняють носії
Для використання на різних пристроях
Вмонтовані у певний пристрій
За стійкістю запису і можливістю перезапису:
Постійні запам'ятовуючі пристрої (ПЗП), зміст яких не може бути змінено кінцевим користувачем (наприклад, CD-ROM, DVD-ROM). ПЗП в робочому режимі допускає тільки зчитування інформації.
Записувані пристрої, у які кінцевий користувач може записати інформацію тільки один раз (наприклад, CD-R,DVD-R, DVD+R, BD-R).
Перезаписувані пристрої (наприклад, CD-RW, DVD-RW, DVD+RW, BD-RE, магнітна стрічкатощо).
Оперативні пристрої забезпечують режим запису, зберігання й зчитування інформації в процесі її обробки. Швидкі, але дорогі ОЗП (SRAM, статичні ОЗП) будуються на основітригерів, повільніші, але дешеві різновиди (DRAM, динамічні ОЗП) будуються на основі конденсатора. В обох видах оперативної пам'яті інформація зникає після відключення від джерела струму. Динамічні ОЗП потребують періодичного оновлення вмісту - регенерації.
За фізичним принципом
перфораційні (з отворами або вирізами) - перфокарта, перфострічка
магнітні - магнітна стрічка, магнітні диски
оптичні - оптичні диски CD, DVD, Blu-ray Disc
магнітооптичні - Магнітооптичний компакт-диск (CD-MO)
електронні (використовують ефекти напівпровідників) - карти пам'яті, флеш-пам'ять
За конструктивними (геометричними) особливостями
Дискові (магнітні диски, оптичні диски, магнітооптичні диски)
Стрічкові (магнітні стрічки, перфострічки)
Барабанні (магнітні барабани)
Карткові (банківські картки, перфокарти, флеш-карти, смарт-картки)
Іноді носіями інформації також називають об'єкти, читання інформації з яких не потребують спеціальних пристроїв - наприкладпаперові носії.
10. Система документування – це сукупність процесів і засобів створення всієї документації в установах, організаціях на підприємствах в процесі здійснення ними своїх фукцій. Документування охоплює по складанню, узгодженню, затвердженню, оформленні виготовленню та розмноженню документів. Всі ці процеси регламентуються законодавчими актами, державними стандартами, єдиною державною системою діловодства, відомчими нормативними документами, а також довідниками та посібниками, що мають нормативний або рекомендаційний характер. ЄДСД типовою інструкцією по діловодстві встановленно, що діловодство організується на основі повної або часткової централізації. Вибір системи організації діловодства залежить від об’єму документаційної роботи, структури підприємства та територіального розміщення його підрозділів, численності діловодного персоналу та технічного забезпечення. У відповідності до цієї системи всі діловодні операції ( прийом, реєстрація, направлення документа на виконання, контроль виконання, оформлення та відправко ) здіснюється спеціальними структурними підрозділами діловодної служби. При організації діловодства за частковою централізацією ( вона може називатися змішаною ). Одна частина діловодних операцій використовується централізовано а інша, децентралізовано. Централізовано здіснюється найбільш трудомісткі діловодні операції, які можна механізувати – це може бути розподіл документа, їх доставка виконавцям або в структурні підрозділи, контроль відправка. А діловодні процеси, які пов’язані безпосереднім обслуговуванням керівників і спеціалістів ( може бути: оформлення документа, їх зберігання ), виконуються децентралізовано. Типова інструкція по діловодству рекомендує приймати централізовану систему організації діловодства в установах з невеликою кількістю струоіктурних підрозділів та об’ємом документа більше як 10000 документів. Централізована система діловодства застосовується у виконкомах, крім вказаних двох систем організації діловодства, деякі автори називають ще і третю систему – це всі діловодні операції розподілені по підрозділах. Це можливо тоді, коли структурні підрозділи розміщенні в декількох приміщенях віддалених один від одного. В частому вигляді більше діловодних процесів виконуться централізовано, це дозволяє ширше застосовувати зособи механізації, забезпечувати єдиний облік в способах виконання діловодних функцій швидше розповсюджувати передовий досвід роботи, що в кінцевому результаті має велике значення для підвищення продуктивності праці діловодного персоналу і ефективності управління. Систесми документування – це найбільш складна і важлива складова частина діловодства. Вона вимагає постійного вдосконалення творчої ініціативи наукової організації тому, що від постановки документування в значній мірі залежить рівень і культура управління. Організація роботи з документами – це створення умов , що забезпечують рух, пошук і зберігання документів у діловодстві, сюди входять прийняття документів, їх реєстрація, розподіл по підрозділах, контроль за виконання, формування справ, довідково-пошукова робота, підготовка документа до здачі в архів і зберігання та використання. Вірна та своєчасна інформація носієм якої є документ відіграє важливу роль в управлінні. Управлінська діяльність багатогранна, вона охоплює всі сторони роботи будь-якої підтримки і потребує документування. Документування управлінських дій – сукупність дій здійснювальних органами управління по їх створенню та використанню. Складова частина всякого управлінського процесу – це є одержання, переробка, зберігання і видача інформації.
Перви́нний докуме́нт - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Первинний документ - це письмовий документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.
11. Встановлені атрибути конкретного повідомлення розміщують у зонах, що мають, як правило, логічну послідовність.
Наприклад: у формулярі-зразку (ГОСТ 6.13.2–75 «Система первичной учетной документации») атрибути розміщують у трьох частинах, які містять шість зон (рис. 8.2): титульну частину (зони 1 – 4); змістову частину (зона 5), оформлюючу частину (зона 6).
-
1
2
3
4
5
6
Рис. 8.2. Розподіл зон первинного документа
Зона 1 – назва підприємства, структурного підрозділу чи назва організації і її поштова адреса.
Зона 2 – індекс форми документа і гриф його затвердження.
Зона 3 – атрибут – гриф затвердження документа і код за державним класифікатором управлінської документації.
Зона 4 – назва документа і дата його складання. Інші атрибути для зон 1 – 4 визначаються призначенням документа.
Зона 5 – змістова частина документа ( ГОСТ 6.10.1–75 – текстова; ГОСТ 6.38–72 «Унифицированные системы документов»); назви рядків, граф і їх призначення.
Зона 6 – підписи відповідальних осіб; дата підпису документа; печатка.
Зони повідомлень можуть мати такі форми побудови: лінійну, анкетну, табличну.
Лінійна форма передбачає виділення кожному атрибутові двох клітинок: для назви атрибута, яка друкується друкарським способом, для запису його значення.
-
№ документа
Код складу
Код деталі
Кількість
0520
20
341289
100,00
Анкетна форма передбачає розміщення атрибутів у вертикальній послідовності:
-
№ документа
0520
Код складу
20
Код деталі
41289
Кількість
100,00
Таблична форма передбачає побудову документа у вигляді таблиці з графами по вертикалі і рядками по горизонталі.
-
Код деталі
Код замовлення
Розцінка
Кількість
234187
341880
128745
534
436
211
100,00
200,00
400,00
200,00
50,00
20,00
12 У сучасних умовах первинні документи лишаються основними носіями вхідних (первинних) даних і засобом оформлення виконуваних підприємствами чи установами господарських операцій. Незважаючи на сучасні тенденції до використання «без паперової» інформаційної технології, документ досі є найпоширенішим носієм інформації. Документообіг дедалі зростає, як і кількість людей, що працюють з документами.
Тому вдосконалення інформаційного забезпечення комп'ютерних систем насамперед пов'язане з удосконаленням форми первинних документів, з їхньою уніфікацією на основі стандартизації принципів і основних вимог.
Уніфікована система первинної документації розглядається за своїм складом як комплекс взаємопов'язаних форм документів, процесів і правил документування даних і документообігу, які відповідають єдиним правилам та вимогам, а за змістом - як засіб реалізації інформаційних процесів для документованого обміну даними, що мають нормативно-правову основу при управлінні народним господарством.
Головною особливістю уніфікованої системи первинної документації (УСПД) є те, що вона містить інформаційні, нормативно-правові і організаційно-технічні аспекти, а також відбиває соціально-економічну природу управління народним господарством.
Проектування первинних документів пов'язане з вирішенням ірьох основних питань: вибором необхідних форм єдиної уніфікованої системи документації, побудовою унікальних форм документів згідно з вимогами державних стандартів або експлуатаційними характеристиками використовуваних технічних засобів, організацією раціонального документообігу.
Створення уніфікованих форм документів являє собою комплексну проблему, що грунтується на таких принципах:
• скороченні кількості фіорм первинних документів з метою побудови раціонального документообігу і спрощення їх обробки на ЕОМ;
• застосуванні єдиних форм документів на різних рівнях управління: міністерство, об'єднання, підприємство (наприклад, касові ордери, авансовий звіт, вимога тощо);
• використанні мінімальної кількості даних, які вводяться для розв'язування функціональних задач, а також виключення із документів розрахункових показників, які можна дістати при машинній обробці, і даних, які є в системі (наприклад, норми витрат часу, тарифні ставки, посадові оклади тощо);
• одноразовому вводі даних до ЕОМ і багаторазовому їх використанні;
• єдиній термінології для всієї системи первинної документації, яка забезпечує простоту і зручність при роботі користувача з документами.
Уніфіковані форми первинних документів затверджуються або реєструються Держстандартом. Вони розробляються і затверджуються Міністерством статистики. Міністерством фінансів, іншими міністерствами і відомствами згідно з типовими формами. Кожній формі присвоюється номер за Загальнодержавним класифікатором управлінської документації, а реквізити, які вносяться до первинного документа, мають кодуватися відповідно до загальнодержавних або локальних класифікаторів техніко-економічної інформації.
Вибір уніфікованих форм первинних документів при створенні комп'ютерних Інформаційних систем грунтується передусім на визначенні складу реквізитів, які потрібні для кожної функціональної задачі системи управління з урахуванням їх інформаційної взаємодії, а також на виконанні вимог, що ставляться у зв'язку з використанням конкретних засобів обчислювальної техніки.
13.
Методика створення форм вихідної інформації складається з 4 етапів.
1-й етап. Визначення загального складу зведених показників, які виводяться за допомогою обчислювальної техніки.
На цьому етапі у результаті аналізу встановлюється вся сукупність вихідних показників, їх важливі характеристики і вимоги користувача.
За цими матеріалами визначаються необхідні для об’єкта зведені показники і їх характеристики, а також можливість отримання їх за допомогою ЕОМ. Встановлення складу зведених показників дуже важливе у визначенні масивів бази даних. Тому одним із суттєвих принципів створення ІС є первісність вихідного повідомлення.
Складність робіт на цьому етапі полягає в необхідності врахування як вимог усіх рівнів управління у взаємозв’язку, так і для об’єкта в цілому.
2-й етап. Встановлення змісту інформації, яка входить до окремих вихідних повідомлень.
1. Встановлення однорідних показників, які потрібно отримати в однакові терміни використання і в одному підрозділі.
2. Якщо вони застосовуються в кількох підрозділах, то визначається кількість примірників.
3. Об’єднання кількох простих в один з використанням можли-востей обчислювальної техніки.
4. Визначення атрибутів кожного вихідного повідомлення.
Розробка розділу 2 документа «Опис постановки задачі».
5. Необхідно передбачити найзручніший спосіб контролю за пра-вильним їх складанням: спосіб балансування окремих граф, виведення додаткових контрольних підсумків, інструкції з контролю.
3-й етап. Розробка ескізу форми кожного вихідного повідомлення.
Може розроблятися така таблиця, де визначаються підпоряд-кованість ознак і кількість отриманих підсумків.
Для кожної форми виведення інформації визначається зміст трьох зон (ГОСТ 6.10.4–84 «Придание юридической силы документам на машинном носителе и машинограмме, создаваемых средствами вычислительной техники». ГОСТ 2.004–79 «Правила выполнения конструкторских документов на печатающих и графических устройствах ЭВМ»).
1 зона – заголовок чи титульний аркуш вихідного повідомлення, який виводиться одноразово чи частково повторюється на кожному аркуші (назва вихідного повідомлення, структурного підрозділу, період (дата), за який створюється даний документ, дата створення, місце підпису відповідальної за випуск документа особи).
2 зона – назва граф і їх нумерація, які виводяться на кожному аркуші (заголовки граф).
3 зона – основна предметна (інформаційна) частина, яка складає тіло вихідного повідомлення. До цієї зони включають рядки трьох видів: детальні, підсумкові чи їх суміш.
Детальні рядки містять дані, які є у записах масивів. Їх розміщують у такому порядку (рис. 8.1): спеціальні, довідкові, групові та довідкові змінні, показники з масивів.
Рис. 8.1. Розміщення атрибутів у вихідному повідомленні
Підсумкові рядки містять кількісні й вартісні підсумки за певними ознаками, результати розрахунків. Вони розміщуються в основному за зростанням групових ознак. Їх розміщення залежить від кількості контрольованих ознак, які передбачені умовами виведення проміжних результатів (наприклад, по кожному аркушу) та інших факторів, що визначаються замовником і користувачем. Кількісно-вартісні атрибути і показники розміщуються в такому порядку: нормативно-розціночні, планові, фактичні й розрахункові. До підсумкових рядків різних ступенів необхідно додатково включати текстові коментарі (наприклад, «усього за табельним номером...», «усього за складом ...»).
Попередньо розраховують розміри граф, рядків, окремих рядків і всієї площі форми. Площу форми визначають з урахуванням розмірів окремих елементів формулярів, максимальної значності чисел для кожної графи, а також ширини інтервалів і літер друкуючого пристрою.
Після цього вибирають стандартний формат, додатково коригують окремі розміри, виготовляють зразок, викреслюючи його в натуральну величину.
Далі визначають, для яких випадків призначена форма, як нею користуватися, які документи замінює, порядок зберігання, які посадові особи ОЦ або хто відповідає за правильність складання, і підписують.
4-й етап. Погодження із зацікавленими службами, внесення змін і затвердження у відповідальних осіб.
Зміст і форму кожного вихідного повідомлення визначають, ураховуючи цілі, для яких воно призначене, сферу та особливості його використання, періодичність отримання і т. ін. При цьому потрібно враховувати особливості технічних засобів, програмного забезпечення, можливість попереднього запису вихідної інформації на магнітні носії, використання діалогового режиму тощо.
Класифікація
Проектування форм і засобів виведення та відображення інформації у системах обробки даних і ІС є важливим питанням при створенні систем.
Вихідна інформація ІС – це інформація, яка видається на об’єкт управління, персоналу чи в інші системи управління, у вигляді документів, відображень, даних і сигналів і отримується в результаті виконання функцій інформаційної системи.
Вихідну економічну інформацію необхідно згрупувати в необхідних напрямках за певними ознаками і після попередньої обробки звести до певних форм чи графіків.
Форми носіїв вихідної інформації, оброблюваної за допомогою обчислювальної техніки, залежать від експлуатаційних можливостей технічних засобів, які застосовуються, варіанта і повноти обробки цієї інформації, її призначення і методів використання.
Класифікація форм носіїв вихідної інформації за:
1) характером – функціональні чи відображення окремих операцій;
2) формою подання інформації – цифрова, алфавітно-цифрова, графічна;
3) призначенням – основні, допоміжні;
4) місцем використання – внутрішні, зовнішні;
5) офіційністю – затверджені, незатверджені;
6) періодичністю – поточні, квартальні, річні;
7) термінами – оперативні, звичайні, нетермінові;
8) характером змісту – змісту повідомлень, підсумкові;
9) характером друку – широкий, вузький;
10) кількістю примірників – один, два і т.д.
До проектування форм вихідної інформації висувають такі вимоги:
1) наявність усіх необхідних показників, які встановлені відповідно до цільових функцій управління;
2) максимальна закінченість, виключення будь-якого додаткового опрацювання вручну;
3) точність підрахунків і зрозумілість друку;
4) зручність і доступність використання широким колом осіб, які не ознайомлені з обчислювальною технікою;
5) текстова розшифровка деяких якісних атрибутів;
6) форма вихідного повідомлення і його зміст не повинні ускладнювати технологію його складання;
7) форми документів і відеокадрів, які вводяться, виводяться чи коригуються через термінали ІС, мають бути погоджені з відповідними технічними характеристиками терміналів;
8) форми подання вихідної інформації ІС мають бути погоджені із замовником (користувачем) системи;
9) терміни і скорочення, які вживаються у вихідних повідомленнях ІС, мають бути загальноприйнятими в даній проблемній сфери й погоджені із замовником системи;
10) об’єднання двох чи більше простих форм (з однаковою періодичністю складання) в одну форму з урахуванням можливостей ЕОТ;
11) чітка назва вихідного повідомлення.
У процесі проектування вихідних повідомлень необхідно враховувати:
цілі, для яких вони використовуються;
сфери і особливості їх використання;
періодичність отримання;
можливості засобів виведення інформації;
характер проблемної сфери;
умови роботи з повідомленнями;
контроль вірогідності складання;
порядок оформлення і передавання користувачеві.
14 . Машинна інформаційна база — це друга частина інформаційної бази системи, що являє собою сукупність інформаційних масивів, сформованих на основі даних позамашинної інформаційної бази, які зберігаються на машинних (магнітних та ін.) носіях та в пам’яті ЕОМ.
Масиви машинної ІБ можуть бути локальними, сформованими переважно для розв’язування окремої задачі, та інтегрованими у вигляді бази даних (БД). Інтегровані масиви дають змогу позбутися характерного для локальних масивів дублювання і можливої неузгодженості даних, значно полегшують внесення змін у дані, забезпечують колективне користування незалежними програмними продуктами, сприяють суттєвому зниженню витрат на су- провід інформаційної бази. Розрізняють нормативно-довідкові, оперативні та інші види масивів машинної інформаційної бази. Нормативно-довідкові масиви містять відносно стабільні протягом тривалого часу дані, якими користуються для розв’язування задач на ЕОМ (найменування різних об’єктів, норми виробітку, ціни на матеріали). Оперативні масиви включають регулярно змінювані дані, що надходять у процесі господарювання (надходження основних засобів, щомісячне нарахування заробітної плати тощо). До інших масивів можна віднести тимчасові масиви, що формуються в процесі розв’язання задач, масиви з результатними даними для наступного друкування. Носіїв машинної інформаційної бази можна поділити на такі класи: магнітні, лазерні, комбіновані. Одним із головних компонентів інформаційного забезпечення є автоматизовані банки даних (АБД). Вони виконують такі функції: уведення, накопичення, зберігання, поновлення, інтегрована обробка й видавання інформації в будь-якій комбінації для розв’язування регламентних задач та інформаційно-довідкового обслуговування користувачів. Особливістю АБД є підвищення ефективності функціонування інформаційних технологій за рахунок раціональної організації та використання даних у процесі їх обробки. Основними вимогами до АБД є: багаторазове використання даних за одноразового їх уведення до системи; мінімальне дублювання; можливість розширення й поновлення; швидкий доступ до даних і їх захист, інтеграція даних для використання на різних рівнях управління. До складу АБД входять бази даних (БД) і системи управління базами даних (СУБД). Залежно від технологічних режимів використання даних розрізняють фонд і архів даних. БД використовується багатьма споживачами (користувачами) і забезпечує незалежність даних від прикладних програм. Під час роботи з БД формується інформація про джерела інформації, формати та взаємозв’язок даних, відомості про частоту виникнення й характер використання даних. Ця інформація створює базу даних про самі дані і називається словником даних. Користувачами БД можуть бути окремі фізичні особи чи прикладні програми. Інструментом, який забезпечує систему зв’язку (інтерфейс) користувачів і прикладних програм з цими даними, є СУБД — основа програмних засобів АБД. До її основних функцій відносять організацію масивів у пам’яті ЕОМ і на машинних накопичувачах; установлення зв’язку між базами даних; відновлення (коригування) БД, логічний захист даних; захист секретності даних тощо.
15.
Банк
даних — це людино-машинна система з
відповідно організованими даними та
технічними, програмними, мовними і
організаційно-методичними засобами
для забезпечення централізованого
накопичення і колективного використання
даних. БнД здійснює формування, коригування
і зберігання всіх даних, необхідних для
управління об’єктами, забезпечує
багаторазовий і швидкий доступ до даних
в процесі рішення задач.
В
основу розробки БнД покладені такі
принципи:
єдність структурно-інформаційної
організації масивів у БнД;
одноразове введення первинної інформації
з наступним комплексним її використанням;
централізація накопичення, зберігання
і обробки даних;
робота з даними в різних режимах;
оперативність доступу до даних.
Банки
даних за доступністю можуть поділятися
на такі класи: загальнодоступні і з
обмеженим колом користувачів; за ознаками
використовуваних у них БД — на такі
класи:
локальні, загальні і розподілені;
неструктуровані, частково структуровані
і структуровані;
документальні, фактографічні і
лексикографічні;
ієрархічні, мережні, реляційні і т. ін.
У
структурному розумінні БнД складається
з таких основних компонентів як база
(бази) даних і система управління базами
даних (СУБД) (рис. 6.3). Як людино-машинна
система БнД включає у свою структуру
також адміністратора системи, що
відповідає за її функціонування (людина
чи колектив людей), інтерфейс користувача
(засоби зв’язку з користувачем).
Ядром
БнД є база даних, що складається з масивів
даних і описує предметну область. У ній
нагромаджуються, поновлюються і
зберігаються дані.
Як
уже зазначалося, за видом даних БД
поділяються на структуровані, частково
структуровані і неструктуровані, а
структуровані — на ієрархічні, сіткові
(мережні), реляційні (рис. 6.4) та інші
(змішані, мультимодельні). Ця сама
класифікація відповідно стосується й
до СУБД.
В
ієрархічній моделі БД дані організовані
в суворій підпорядкованості у вигляді
дерева типів елементів даних чи типів
сегментів. Для пошуку даних вказуються
всі пошукові елементи за принципом
згори вниз і зліва направо. При збільшенні
ієрархічних рівнів виникають труднощі
при пошуку, коригуванні, додаванні і
вилученні записів.
У
сітковій моделі БД дані організовуються
записами, пов’язаними відповідним
ланцюжком у вигляді вузлів і зв’язків.
Породжений вузол у структурі даних
пов’язаний більш ніж з одним початковим
вузлом, а тому така модель складна для
сприйняття і недостатньо забезпечує
незалежність даних (хоч вузли та їх
елементи легко додаються і вилучаються).
У
реляційній моделі БД зв’язки і дані
мають вигляд системи відношень. Ієрархічна
структура відображається у вигляді
двовимірної таблиці. Тепер такі БД
найрозповсюдженіші (DEBASE, CLIPPER, FOXPRO і т.
ін.)
Для
спілкування користувачів з БнД призначені
мовні засоби, які описують різні
компоненти БнД. Мовні засоби включають
мови опису даних, мови спілкування з БД
та інші мовні засоби.
Взаємодію
всіх частин інформаційної системи в
процесі її функціонування забезпечують
програмні засоби, які разом з мовними
засобами і створюють СУБД. У сучасних
умовах широкого розповсюдження локальних
обчислювальних мереж потрібні потужні
СУБД, які могли б забезпечити зручний
і гнучкий інтерфейс управління вікнами,
можливість ведення (ввід, дозапис,
вилучення, друк) і підтримки розподілених
БД та програм (на сервері і робочих
станціях), переміщення додатків і
швидкодію їх використання, використання
різних мов програмування, єдність
стандартних запитів (SQL), працездатність
на робочих станціях з мінімальною
пам’яттю і обладнанням.
Технічною
основою БнД є процесори, пристрої
введення/виведення даних, зовнішні
запам’ятовуючі пристрої, система
зв’язку.
Нормативно-технологічні
та інструктивно-методичні матеріали з
організації й використання БнД є
організаційно-методичними засобами
БнД.
Відомості
про предметну область та її інформацію,
зміст і структуру БД, зв’язок між
елементами БД і програмами забезпечує
словник даних.
Адміністратор
(людина або колектив людей) забезпечує
керівництво надійною роботою банку,
зберіганням і, у разі потреби, копіюванням
інформації, організує роботу співробітників
і користувачів банку.
Оскільки
останнім часом у багатьох системах
створюються також бази знань (БЗ), то
окремі автори вважають доцільним замість
терміну «банк даних» використовувати
термін «інформаційний банк», включаючи
в структуру такого банку окрім БД і
БЗ.
Процес
створення БнД проходить відповідні
етапи, на кожному з яких він набирає
форми певної моделі (рис. 6.5).
На
інфологічному (інформаційно-логічному)
рівні вказується, що повинна мати і
обробляти проектована система, не
торкаючись конкретних питань її
реалізації. Інфологічна модель (ІЛМ) —
це опис предметної області, виконаний
без орієнтації на використовувані
подальші програмні та технічні засоби.
Мета інфологічного моделювання —
створити в міру точне і повне відображення
реального об’єкта інформації для
подальшого використання при побудові
БнД.
ІЛМ
повинна адекватно відображати предметну
область мовою, зрозумілою як спеціалісту
предметної області, так і адміністратору
БнД, забезпечити однозначне трактування
моделі і бути динамічною. Вибір мовних
засобів при цьому — нелегке завдання,
оскільки вони мусять бути досить
потужними і гнучкими для опису різних
предметних областей і одночасно простими
у використанні.
У
процесі створення ІЛМ виконується
інформаційний аналіз (з використанням
різних методів), виділення і опис
об’єктів, опис зв’язків між об’єктами,
опис процесів та даються інші відомості
(довжина реквізитів і т. ін.).
ІЛМ,
які дають уявлення адміністратору БнД
і користувачам про предметну область,
називають ще концептуальними
моделями.
Датологічна
(внутрішня) модель БД є подальшою
орієнтацією логічної моделі предметної
області на конкретну СУБД. Тому при
створенні датологічної моделі потрібно
добре знати особливості конкретної
СУБД, обмеження і фактори, що впливають
на вибір логічних структур даних.
При
ручному проектуванні побудову датологічної
моделі починають з графічного подання
структури БД , оскільки воно наочніше.
У разі автоматизованого проектування
— навпаки, спочатку одержують аналітичне
подання структури, а потім за ним
відтворюється графічне уявлення.
При
проектуванні датологічної моделі
виділяється мінімальна логічна одиниця
(елемент даних, поле і т. ін.), здійснюється
групування елементів у структури вищих
рівнів і визначаються зв’язки між ними
з урахуванням обмежень СУБД, ресурсів
і потреб користувачів, установлюються
зв’язки не лише між відповідними
сутностями предметної області, а й
зв’язки, що виникають у процесі обробки
інформації у БД. Великий вплив при цьому
на датологічну модель можуть мати
можливості фізичної організації
даних.
Суть
фізичної моделі БД полягає у відображенні
датологічної моделі в середовищі
зберігання з урахуванням можливостей
СУБД і фізичної організації даних. При
цьому вибираються методи доступу,
розміри елементів запису і т. ін.
Параметрами оцінки фізичної моделі є
обсяг необхідної пам’яті для БД, обсяг
оперативної пам’яті, час для виконання
запитів. Інтегрований показник —
вартість обробки даних.
У
сучасних ЕОМ вирізняють кілька методів
обробки даних і їх організації у файли,
які у своїй сукупності утворюють методи
доступу до даних. Основними методами
доступу до даних є послідовний,
індексно-послідовний і прямий.
Суть
послідовного методу доступу полягає в
тому, що записи розміщуються послідовно
і n –й запис можна прочитати лише після
того, як будуть прочитані записи, що
йдуть перед ним. Послідовну організацію
даних можуть мати файли на будь-яких
машинних носіях. При цьому забезпечується
економія пам’яті, але сповільнюється
обмін інформацією. Послідовний метод
доступу до даних ефективний при обробці
значної частини інформаційного
масиву.
Прямий
метод доступу дозволяє безпосередньо
звертатися до потрібного запису і тому
є найшвидшим. Метод жодних обмежень на
структуру файла не накладає, проте
програміст мусить своїми засобами
описувати конкретну адресу кожного
запису. Це пов’язано не лише із труднощами
програмування, а й зі значними витратами
машинних ресурсів на адресацію записів.
Метод переважно застосовується у
системах реального часу. Може
використовуватися на магнітних барабанах
та різних типах дисків, які тому й
називаються носіями прямого
доступу.
Індексно-послідовний
метод передбачає виокремлення на
машинному носієві двох зон: зони індексів
і робочої зони. У зоні індексів розміщуються
упорядковані ключі записів (наприклад,
табельні номери працюючих), а в робочій
зоні в порядку розміщення ключів —
власне записи (наприклад, дані про
відпрацьований час і заробіток кожного
працюючого). Це дозволяє ЕОМ у невеликій
зоні індексів швидко знайти потрібний
індекс (код), а за ним у робочій зоні уже
й відповідний йому запис. Метод доступу
дещо повільніший від прямого, але значно
швидший від послідовного, хоч самі
записи також розміщуються послідовно.
Зчитування можливе в будь-якому порядку,
забезпечується швидке коригування
записів. Метод використовується лише
на носіях прямого доступу.
Як
різновид послідовної і індексно-послідовної
організації даних на практиці
використовується також бібліотечна
організація даних і метод доступу до
них. У цьому разі набір даних складається
з пойменованих розділів (файлів),
усередині яких дані розміщені послідовно,
і окремої ділянки носія зі змістом. У
змісті набору даних містяться імена
всіх розділів набору даних та їх адреси.
У результаті доступ до будь-якого розділу
бібліотеки здійснюється безпосередньо
за його ім’ям. Така організація даних
використовується для зберігання програм
і таблиць, кожна з яких має своє
ім’я.
Записи
в файлах можуть мати формат фіксованої,
змінної чи невизначеної довжини (на
перфокарткових пристроях — тільки
фіксованої довжини). На магнітних
стрічках і різних видах дисків записи
можуть бути зблоковані і незблоковані.
Зблоковані записи суттєво підвищують
швидкість зчитування/запису даних і
економлять зовнішню пам’ять за рахунок
зменшення проміжків.
Важливе
значення для підвищення ефективності
машинної обробки економічної інформації
має структуризація інформаційних
масивів на масиви з постійною і змінною
інформацією, а також на більш конкретні
їх різновиди. Як уже зазначалося,
виділення масивів з постійною інформацією
дозволяє вилучати з первинних документів
ряд реквізитів, автоматизувати виконання
ряду операцій, які раніше виконувались
вручну, спрощувати документообіг.
17. Цілі створення реляційної моделі формулювалися в так:
- Забезпечення більш високого ступеня незалежності від даних. Прикладні програми не повинні залежати від змін внутрішнього представлення даних.
- Створення міцного фундаменту для рішення семантичних питань, а також проблем несуперечності та надмірності даних. Зокрема, у статті Кодда вводиться поняття нормалізованих відносин, тобто відносин без повторюваних груп.
- Розширення мов керування даними за рахунок включення операцій над множинами.
На основі цієї моделі в сімдесяті роки були розроблені перші реляційні бази даних, а в цей час вони розглядаються як стандарт для сучасних комерційних СУБД.
Реляційна модель даних (РМД) - логічна модель даних, прикладна теорія побудови баз даних, яка є додатком до задач обробки даних таких розділів математики як теорії множин і логіка першого порядку.
Кодд у 1985 році сформулював 12 правил, яким повинна задовольняти будь-як база даних, що претендує на тип реляційної.
Реляційна модель даних включає такі 3 компоненти, що описують різні аспекти реляційного підходу:
- структурний аспект - дані в базі даних являють собою набір відносин;
- аспект цілісності - відносини відповідають певним умовам цілісності. У цілісній частині реляційної моделі даних фіксуються дві базових вимоги цілісності, що повинні підтримуватися в будь-якій реляційній СУБД: вимога цілісності сутностей і вимога цілісності по посиланнях;
- аспект обробки (маніпулювання) - РМД підтримує оператори маніпулювання відносинами (реляційна алгебра, реляційне обчислення).
Крім того, до складу реляційної моделі даних включають теорію нормалізації.
Для кращого розуміння РМД слід зазначити три важливі обставини:
- модель є логічною, тобто відносини є логічними (абстрактними), а не фізичними (збереженими) структурами;
- для реляційних баз даних вірний інформаційний принцип: усе інформаційне наповнення бази даних представлено одним і тільки одним способом, а саме - явним заданням значень атрибутів у кортежах відносин;
- наявність реляційної алгебри дозволяє реалізувати декларативне програмування і декларативний опис обмежень цілісності, на додаток до навігаційного (процедурного) програмування та процедурній перевірці умов.
Реляційна модель даних має як потенційні переваги, так і недоліки.
Основні переваги такі.
Спрощення схеми даних для користувача.
Як відомо, деревоподібна та сітьова моделі поєднують в одній схемі поняття логічного та фізичного рівнів, тобто побудова схеми користувачем вимагає гарного знання технічних прийомів, реалізованих у системі, якщо необхідно одержати ефективну у використанні БД. Перевагою реляційної моделі перед іншими моделями є проста і зручна для користувача схема даних, що представляється у вигляді таблиць.
Поліпшення логічної ті фізичної незалежності.
Логічна незалежність допускає можливість застосування однієї концептуальної моделі різними користувачами. Фізична незалежність реляційної моделі полягає в тому, що модель даних не включає ніяких фізичних описів. У дійсності фізичне представлення відносин і шляхів доступу описується незалежно від опису логічної схеми відносин.
Забезпечення користувача мовами високого рівня.
Маніпулювання даними в ієрархічній і сітьовій моделях проводиться за допомогою процедурних мов. Для реляційних моделей недоцільно використовувати процедурну мову, оскільки забезпечена фізична незалежність даних. За допомогою команд процедурної мови програміст будує стратегію доступу до даних, але будь-яка зміна шляху доступу приводить до необхідності модифікації програми.
Оптимізація доступу до БД.
Збільшення фізичної незалежності та використання непроцедурних мов вимагають від системи вибору найкращої стратегії доступу. Оскільки в програмі не визначається стратегія доступу, то система вибирає найбільш ефективну з можливих.
Поліпшення цілісності і захисту даних.
Сучасні СУБД, орієнтовані на ієрархічні та сітьові моделі, мають обмежені засоби для підтримки цілісності і захисту даних. Вимоги цілісності визначаються логічними термінами на рівні концептуальної схеми. Реляційна модель дозволяє поліпшити вираження вимог цілісності шляхом використання мови високого рівня. Ефективність опису досягається застосуванням непроцедурних мов, оскільки вони здатні ідентифікувати інформацію незалежно від будь-якого шляху доступу.
Можливості різних застосувань.
Використання простої реляційної схеми і мови запитів дозволяє розширити області застосування.
Забезпечення методологічного підходу.
Головною метою моделі БД є можливість опису реального світу. У реляційній моделі визначення першої, другої, третьої нормальних форм ґрунтується на математичній теорії відносин, дозволяє користувачеві структурувати інформацію, точно ідентифікуючи зв'язки, що існують між елементами інформації і обмеженнями, яким ці елементи повинні задовольняти.
Недоліки реляційного підходу, пов'язаного із застосуванням баз даних, такі:
- складність;
- розмір;
- вартість СУБД;
- додаткові витрати на апаратне забезпечення;
- витрати на перетворення;
- продуктивність;
- більш серйозні наслідки при виході системи з ладу;
- складність опису ієрархічних та сітьових зв'язків. Приклади реляційних СУБД (dBase IV, FoxBase, Paradox, Visual Foxpro, Access, Oracle);
- класична реляційна модель передбачає неподільність даних, які зберігаються в полях записів таблиць. Існує ряд випадків, коли це обмеження заважає ефективній реалізації програм.
Отже, не дивлячись на всі зазначені недоліки реляційної моделі даних, все-таки вона є найбільш сучасною на сьогоднішній день. По цьому недоцільно використовувати ранні моделі через їх неконкурентноспроможність в порівнянні з реляційними, чи використовувати системи, що проголосили себе об'єктно-орієнтованими, через те, що під ними немає теоретичної основи. Але й будувати БД на основі чисто реляційної структури було б теж недоречно, через її нереальність відображення семантики світу. Тому необхідно знайти систему, яка ґрунтувалася на реляційному підході і мала певні розробки в об'єктно-орієнтованих напрямках. При цьому реляційний підхід до організації БД повинен бути найбільш популярним. І такий підхід існує, він заснований на використання техніки Б-дерев.
35 Пакетний режим визначає операції та їх послідовність з формування даних в ЕОМ і формування розрахунків безпосередньо на обчислювальному центрі чи відповідною системою. Пакетний режим використовується переважно на ЕОМ загального призначення (великих ЕОМ), які мають можливість одночасного рішення багатьох задач з одночасним введенням вхідних даних для різних задач, що розв’язуються в порядку черги чи за пріоритетом. Такий режим значно підвищує продуктивність і завантаженість ЕОМ. Але користувач частіше не може втручатися у процес розв’язування задачі. Технологія перетворення даних полягає в доставлянні замовником на ОЦ (до ЕОМ) необхідних даних, перенесенні, при потребі, даних на машинні носії, розв’язуванні задач у пакетному режимі і видачі результатів замовнику. Але пакетний режим фактично реалізується і на ПЕОМ. Певним чином при використанні ППП. Тимчасову пакетну обробку даних можна здійснювати з допомогою попереднього створення командних файлів з розширенням «.bat», в яких можна формувати пакет виконуваних програм для обробки необхідних наборів даних. Останнім часом з появою операційних систем типу Windows, OS/2 і т. ін. стало можливим, як і на ЕОМ загального призначення, реалізовувати також багатозадачний режим при обробці даних на ПЕОМ (у тому числі й пріоритетну обробку). При розв’язуванні задач у пакетному режимі на великих ЕОМ попередньо готується пакет даних і управляючих завдань, а в умовах ПЕОМ — наборів даних і командних файлів. При використанні МS DOS завдання, звичайно, в цьому разі виконуються послідовно. Якщо окремими програмами, у разі виконання їх у пакетному режимі, передбачені елементи діалогового режиму, то можуть також виконуватися операції, що описані в попердньому параграфі.
36 Iнтерактивний режим роботи ЕОМ — це режим, в якому користувач має безпосередній доступ до машинних ресурсів і обробка інформації ведеться у вигляді діалогу. Iнтерактивний режим може застосовуватися як при централізованій, так і при розподіленій обробці інформації. Для централізованої обробки інформації користувачем, який має доступ до ресурсів ЕОМ, може бути оператор обчислювального центру, або іншого спеціального підрозділу, де інформація обробляється. Виділення інтерактивного режиму залежить не лише від особливостей доступу до ресурсів ЕОМ, а й від принципів побудови програмного забезпечення для обробки інформації. Якщо програми обробки побудовані так, що користувач може вибирати під час діалогу з головною програмою той чи інший розрахунок або повинен відповідати на запитання ЕОМ для визначення напрямку подальшої роботи, то в такому разі може йтися про інтерактивний режим. В інтерактивному режимі, який використовується у спеціалізованому підрозділі з обробки інформації, можуть застосовуватися штучні методи контролю, як це відбувається в пакетному режимі. Коли інтерактивний режим реалізований на ЕОМ, які встановлені на робочих місцях управлінського персоналу, то в такому разі штучні методи контролю не застосовуються, а вся обробка інформації аналогічна її обробці без ЕОМ. В інтерактивному режимі, завдяки можливості користувача мати безпосередній доступ до машинних ресурсів, майже не буває затримок у видачі результатів. Такі затримки можуть виникати лише тоді, коли для отримання результату необхідно ввести в ЕОМ великий обсяг даних, які досі не були введені, або коли розрахунок виконується протягом кількох годин. Для усунення затримок можна передбачити спеціальний графік надходження інформації на обробку або вводити інформацію в ЕОМ у міру її реєстрації. В інтерактивному режимі ЕОМ можна використовувати для автоматизованої реєстрації інформації.
18 4. Нормалізація даних в реляційній моделі
Нормалізацією називається формальна процедура, в ході якої тарибути даних групуются в таблиці, а таблиці групуються в бази даних. Задачами нормалізацї є:
q вилучення з таблиць інформації, що повторюється;
q створення структури, в якій передбачена можливість її майбутніх змін;
q створення структури, в якій вплив структурних змін на додатки, що використовують дані цієї бази даних, зведено до мінімума.