4.1. Перша нормальна форма

Для першої нормальної форми потрібно, щоб таблиця була двовимірною і не містила груп, що повторюються. У таких таблиць є тільки дві характеристики – довжина (кількість записів або рядків) та ширина (кількість полів або стовпців). Вона не повинна містити комірок, що включають кілька значень. Для того, щоб в одній комірці містилося кілька величин, необхідно ввести третій вимір – глибину, за допомогою якої можна зберігати в одній комірці одразу декілька значень.

4.2. Друга нормальна форма

Для другої нормальної форми потрібно, щоб дані у всіх не ключових стовпцях повністю залежали від первинного ключа і кожного елемента (стовпця) первинного ключа, якщо ключ є складеним. Під повною залежністю розуміються те, що значення в кожному не ключовому стовпці однозначно визначається значенням первинного ключа. Якщо одне з полів не залежить від величини первинного ключа, то необхідно включити в ключ доповнювальні таблиці. Перед перевіркою на відповідність другій нормальній формі таблиця повинна бути приведена до першої нормальної форми. Друга нормальна форма дозволяє видалити більшу частину даних, що повторюються, які часто залишаються після першого етапу нормалізації.

4.3. Третя нормальна форма

Для третьої нормальної форми потрібно, щоб всі неключові стовпці таблиці не тільки залежали від первинного ключа таблиці, але були незалежними один від одного, тобто, щоб були відсутні транзитивні функціональні залежності між стовпцями таблиці. Для цього потрібно, щоб таблиці були попередньо приведені до першої та другої нормальної форми.

5. Типи відношень

а) Відношення “один-до-одного”

Найпростішим відношенням між таблицями є відношення “один-до-одного”. В такому відношенні одному запису однієї таблиці відповідає тільки один запис у іншій. Таблиці, що зв’язані відношенням “один-до-одного” можна об’єднати в одну таблицю, яка складається з полів обох таблиць. Відношення “один-до-одного” часто використовують для розділення таблиць, що містять велику кількість полів. Наприклад, це може бути потрібним для того, щоб скоротити час перегляду полів, що містять певний набір даних. В деяких випадках необхідно керувати доступом до частин таблиць, які містять важливі або конфиденційні дані. На рис. 5.2 показана E-R схема для таблиці “Інженер” та “Комп’ютер”. Одиниці з обох сторін ромба вказують на відношення “один-до одного”.

1

1

Рис. 5.2.

Таблиця з обов’язковим відношенням “один-до-одного” є базовими. Таблиця, зв’язана необов’язковим відношенням з базовою є зв’язаною таблицею. Для зберігання бази данних, що містить декілька таблиць, що зв’язані відношеннями “один-до-одного”, деякі з яких є необов’язковими, потрібно менше місця на диску.

б) Відношення типу “один-до-багатьох”

Відношення “один-до-багатьох” зв’язує один запис першої таблиці з декількома записами другої за допомогою первинного ключа базової таблиці і відповідного йому зовнішнього ключа зв’язаної таблиці. Зовнішній ключ таблиці, що містить велику кількість відношень, може входити до складеного первинного ключа, але він є зовнішнім по відношенню до базової таблиці. Відношення “один-до-багатьох” використовується найбільш часто. На E-R схемі, що показана на рис.5.3 , це відношення позначено символом m.

19. Під оптимальною логічною моделлю БД розуміють модель, яка не має

аномалій, пов'язаних з модифікацією БД, тобто проблем, що можуть

виникнути у зв'язку із замінами, вставками і вилученнями даних із БД.

Для ств-ня такої моделі баз даних незалежно від того, яка СУБД

використовується — ієрархічна, сіткова чи реляційна — застосовується

теорія нормалізації реляційних БД. Викор-ня реляційного підходу дає

змогу спроектувати оптимальну логічну модель БД, яка потім досить просто

трансформується в ієрархічну чи сіткову модель.В основу реляційних

моделей покладено поняття відношення, яке подають у вигляді двовимірної

таблиці. Реляційна БД— це набір взаємопов'язаних відношень. Кожне

відношення (таблиця) в ЕОМ подається як файл. Відношення можна поділити

на два класи: об'єктні і зв'язкові. Об'єктні відношення зберігають дані

про інформаційні об'єкти предметної області. Наприклад: КЛІЄНТ (код

клієнта, назва клієнта, адреса, телефон) є об'єктним відношенням.В

об'єктному відношенні один з атрибутів однозначно ідентифікує окремий

об'єкт. Такий атрибут називається первинним ключем відношення. У

наведеному відношенні роль ключа виконує атрибут «код клієнта».Ключ може

вміщувати кілька атрибутів, тобто бути складеним. В об'єктному

відношенні не повинно бути рядків з однаковим ключем, тобто не

допускається дублювання об'єктів. Це основне обмеження реляційної моделі

для забезпечення цілісності даних. Зв'язкове відношення(ЗВ) зберігає

первинні ключі 2-х або більше об'єктних відношень. Ключі ЗВ мають на

меті встановлення зв'язків між об'єктними відношенням. Наприклад,

об'єктне відношення БАНК (код банку, назва банку, адреса банку)

нку, назва банку, адреса банку).

Зв'язкове відношення БАНК-КЛІЄНТ (код банку, код клієнта) буде сполучним

між двома об'єктними відношеннями БАНК і КЛІЄНТ. У ЗВ можуть дублюватися

ключові атрибути. Крім ключів, за якими встановлюють зв'язок у ЗВ,

можуть бути ще й інші атрибути, які функціонально залежать від цього

складового ключа. Ключі в ЗВ наз-ся вторинними або зовн-ми ключами,

оскільки вони є первинними ключами об'єктів інших відношень. Реляційна

модель накладає на зовнішні ключі обмеження, яке називають посилковою

цілісністю. Воно необхідне для забезпечення цілісності даних. Посилкова

цілісність — це відповідність між об'єктними та ЗВ, яка полягає в тому,

що кожному зовн-му ключеві ЗВ має відповідати рядок якогось об'єктного

відношення. Без такого обмеження може статися так, що зовнішній ключ

посилається на об'єкт, про який нічого не відомо.У реляційній БД

накладається ще одне обмеження — відношення мають бути нормалізовані.

4) Документ «Опис постановки задачі». Призначення, структура та зміст

документу.

ОПЗ є елементом технічного проекту. У разі машинної та автоматизованої

обробки даних обсяг поняття "задача" охоплює:

1) процес машинної обробки даних, тобто безпосереднє розв'язування

задачі машинними засобами;

2)метод розв'язування;

3) використання даних, зокрема й для прийняття упр-ких рішень

Склад і зміст постановки задачі залежить від специфіки останньої та умов

розв'я-зування. Загалом ОПЗ складає-ться з таких осн.розді-лів:

1) хар-ка задачі – містить інф-ю про призначення задачі; перелік

об'єктів; періодичність та три-валість розв'язування; посади осіб; назви

підрозділів; умови за яких припиняється розв'язування автомат.способом.

2)вихідна інф-я – скл.-ся з переліку та опису вих.пові-домлень та

переліку й опису стр-х одиниць інф-ї вих-х повідомлень, які мають

самост. змістовне навантаження. Опис вих.повідомлень має вигляд таблиці,

що містить назву кожного повідомлення, його інденфікатор, форму подання,

періодичність і термін видачі.

3)вхідна інф-я – містить перелік і опис вх-х повідомлень та перелік і

опис структурних одиниць інф-ції вх-х повідомлень, які мають

самост.змістовне навантаження. Під вх-ю інф-ю розуміють дані, які є

необхідними для розв'язування задачі й надходять у вигляді документів і

повідомлень різної форми. Опис вх-х повід. задається у вигдяді таблиці

та містить наймену-вання повідомлення, його іден-тифікатор, форму

подання, строки й частоту надходження.

Окрім того, виконується опис алг-му автоматизованого роз-в'язання

задачі, який може бути включений до ОПЗ як розділ 4 або викладений

окремо. Іноді ОПЗ містить і розділ "Розра-хунок екон.ефективностісті".

5) Характеристика комплексу задач обліку податкової звітності в

автоматизованій інформаційній системі «Податки».

20. Стандарти проектування автоматизованих систем грунтуються на загальних принципах:

■*> системності, що забезпечує встановлення зв'язків між скла­довими структурними одиницями на базі системного аналізу. Принцип системності є основоположним при створенні, функціонуванні і розвитку 1С. Він дає змогу розглядати досліджуваний об'єкт як одне ціле, виявляти на цій підставі різноманітні типи зв'язків між структурними елементами, які забезпечують цілісність системи та встановлювати напрямок функціонування системи. Системний підхід передбачає проведення двохаспектного аналізу, відомого під назвою «макро- і мікропідходів». Мікроаналіз розглядає систему або її елемент як частину системи вищого порядку. Особлива увага приділяється інформаційним зв'язкам: установлюється їх кількість, виділяються та аналізуються ті зв'язки, які зумовлені метою вивчення системи, а далі відбираються найперспективніші, які реалізують задану цільову функцію. При мікроаналізі вивчається структура об'єкта, аналізуються її складові елементи з погляду їх функціональних характеристик, які виявляються через зв'язки з іншими елементами та зовнішнім середовищем. У процесі проектування 1С системний підхід дає змогу використовувати матема­тичний опис функціонування, дослідження різноманітних властивостей окремих елементів і системи в цілому, моделювати процеси, що вивча­ються, для аналізу роботи створюваних систем. Практичне значення системного підходу і моделювання полягає в тому, що вони дають змогу в доступній для аналізу формі не лише відображати усе суттєве, цікаве для творця системи, а й використати ЕОМ для дослідження поведінки системи в конкретних, заданих експерементатором умовах. Тому в основу створення 1С, в сучасних умовах, покладено метод моделювання на базі системного підходу, який дає змогу знаходити оптимальний варіант структури системи і таким чином забезпечувати найвищу ефективність її функціонування;

^розвитку, що враховує можливість створення в майбутньому нових функціональних можливостей, підсистем та інших складових частин без порушення функціонування автоматизованої системи в цілому. Принцип розвитку полягає в тому, що 1С створюється з урахуванням можливості постійного поповнення й оновлення функцій системи і видів її забез­печення. Передбачається, що автоматизована система має нарощувати свої обчислювальні можливості, оснащуватись новими технічними і програмними засобами, бути здатною постійно розширювати й понов­лювати склад задач та інформаційний фонд, який створюється у вигляді баз даних;

Ч> сумісності (демократизації), що дозволяє створювати ряд інформаційних інтерфейсів, з допомогою яких автоматизована система може взаємодіяти з іншими інформаційними системами, в залежності від технологічної необхідності. Наприклад автоматизовані банківські системи (АБС) мають взаємодіяти з системою електронних платежів НБУ (СЕП НБУ). З цією метою в АБС запропоновано створювати підсистему "інтерфейс СЕП НБУ";

^ стандартизації та уніфікації, що забезпечує використання типових, стандартних та уніфікованих елементів і проектних рішень. Це дозволить оптимізувати технологію функціонування, уніфікувати методи та прийоми, якими керується кінцевий користувач;

^> ефективності, що грунтується на оптимальному співвідношенні між витратами на створення, розвиток, експлуатацію інформаційної системи та ефективністю від впровадження, що вимірюється як у мате­ріальній формі так і в часі, нових технологіях, наприклад безпаперовій, підвищенні ефективності та продуктивності праці фахівців тощо. Основні положення та визначення закріплені в ДСТУ 24.702-85 "Ефективність АСУ".

Приведені вище основні принципи деталізуються рядом допоміжних принципів, що дають змогу дістати певний економічний ефект, а саме:

■=> єдиної інформаційної бази, що грунтується на використанні єдиної системи управління базами даних, єдиної системи класифікації та коду­вання інформації;

■=> декомпозиції - використовується при вивченні особливостей, властивостей елементів і системи в цілому. Він грунтується на розбитті системи на частини, виділенні деяких комплексів робіт, створенні умов для ефективнішого аналізу системи та її проектування. Зокрема принцип декомпозиції закріплено державним стандартом ДСТУ 34.003-90;

■=> надійності, що забезпечує експлуатацію автоматизованих систем у випадках перебоїв енергопостачання, виходу з ладу технічних засобів тощо. Досягається вищевказане шляхом забезпечення резервного енергопостачання, джерелами безперебійного живлення та дублю­ванням технічних засобів на особливо важливих ділянках технологічного процесу, де йде постійне оновлення та збереження інформації, як наприк­лад сервери, бази та банки даних тощо. Крім надійності апаратного забезпечення, програмне забезпечення теж має бути достатньо надій­ним. У випадках збоїв та виходу з ладу технічних засобів, інформація має швидко відновлювать з мінімальними втратами. Основні положення та визначення наведено в ДСТУ 24.701-86 "Надійність АСУ";

<=> безпеки обробки інформації, що гарантує захист інформаційних потоків у процесі обробки, збереження та обміну інформації з допомогою розподілу доступу та повноважень в системі, реєстрацією всіх операцій, що виконуються в системі, накладанням електронних цифрових підписів, криптографічним захистом та виключенням несанкціонованого доступу до баз даних. Слід зазначити, що даний принцип має сенс у випадках де інформація є таємною або конфіденційною і має ризик підвищеного попиту, наприклад в банківських установах;

■=> продуктивності, що накладає жорсткі вимоги до терміну та якості обробки даних інформаційних процесів, що можуть бути нерівномірними. Тому автоматизована система має мати певний запас потужності, що забезпечить оперативну обробку та надання інформації та не вплине на виконання технологічних процесів за звичайним графіком роботи;

■=> адаптації, що забезпечує придатність автоматизованих систем до модифікації та розширення без втрат інформаційної бази. Тобто ма­ється наувазі, що технічні засоби постійно та швидко розвиваються і впровадження нових має бути пристосованим до технологічних вимог функціонування системи без втрат даних. Впровадження нового апа­ратного забезпечення може бути викликане й іншими моментами, наприклад розширенням мережі клієнтури або наданням нових видів послуг, як наприклад обслуговування пластикових карток в банках;

■=> простоти та зручності експлуатації, що забезпечує простоту та легкість у використанні кінцевим користувачем - фахівцем фінансової установи, а також персоналом з інформаційних технологій, що встанов­лює, супроводжує та експлуатує автоматизовану систему.

21. Інформаційна технологія (ІТ) — це комплекс методів і процедур, за допомогою яких реалізуються функції збирання, передавання, оброблення, зберігання та доведення до користувача інформації в організаційно-управлінських системах з використанням обраного комплексу технічних засобів. ьогодні також залишаються два організаційні варіанти реалізації інформаційних технологій — централізоване та розподілене оброблення інформації. Перший варіант притаманний великим спеціалізованим організаціям (наприклад, регіональним обчислювальним центрам), де створюються підрозділи з оброблення інформації, працівники яких не є фахівцями в певній предметній галузі (оператори та системні адміністратори на противагу юристам і бухгалтерам). В умовах розподіленого оброблення інформації відповідні операції покладаються на працівників окремих функціональних підрозділів, які діють у межах своїх професійних обов’язків. Розподілене оброблення інформації ґрунтується на застосуванні персональних ЕОМ, які можуть бути відокремленими або пов’язаними в локальну чи глобальну мережу (див. розд. 2). Зауважимо, що за наявності великих і складних мереж ЕОМ деякі функції (підтримка мережі в дієздатному стані, супроводження програмного забезпечення і т. ін.) покладаються на персонал, який має спеціальну підготовку з комп’ютерної техніки. За будь-якого варіанта реалізація інформаційної технології має ґрунтуватися на деяких принципах, найважливішими серед яких є зручність виконання операцій для користувача, мінімальні витрати ручної праці на оброблення інформації, можливість перевірки повноти та коректності розрахунків на ЕОМ, мінімальні витрати часу на поновлення інформації в разі її втрати, забезпечення захисту інформації від несанкціонованого доступу.