28. М. Вебер про типи політичного панування. ??????

Три типи легітимності залежно від мотивів підкорення:

-традиційний( завдяки звичці підкорюватися, вірі в непохитність порядку)

-харизматична( через віру в виключні здібності лідера)

раціонально -правова( ґрунтується на нац. інтересах)

29. Політична система суспільства. Теорія політичної системи Д. Істона, Г. Алмонда.

П.С. – спільність пол. структур, норм, орієнтацій, які виконують ф-цію інтеграції суспільства, адаптації до зовнішнього середовища і спричиняють прийняття найбільш важливих політ. рішень.

Поняття введене в 1953 Девідом Істоном

П.с. - відкрита с. на яку впливає внутрішнє і зовн. оточення

Головна ознака п.с. - її владний характер

В політології розрізняють

соціологічну концепцію п. системи

політичну концептцію п. системи.

За Істоном

підтримка дії

вхід конверсія вихід

вимоги рішення

Під вимогами він розумів висловлені всередині і звернені до органів влади думки з приводу бажання або небажання розподілу цінностей в сусп.

Підтримка виявляється через сплату податків, дотримання законів, лояльне ставлення до влади.

Амлонд п.с. – цілісна система, кожен елемент якої здійснює певні функції.

Ф-ції входу здійснюють недержавні установи

- політична соціалізація

- артикуляція інтересів

- політична комунікація

- агрегування

Ф-ції виходу - державні

-розробка норм

-застосування норм

- контроль за дотриманням норм

Американський політолог Габріель Алмонд одним із перших застосував структурно-функціональний метод для дослідження політичної системи. Він розглядав політику як цілісну систему зі складною структурою, кожний елемент якої має певн призначення і здійснює специфічні функції, спрямовані на задоволення потреб системи. Системний і структурно-функціональні методи не заперечують, а навпаки, взаємно доповнюють один одного Основна відмінність між ними полягає в тому, що перший метод акцентує увагу на цілісності і взаємозв´язках елементів структур системи, а другий — на функціях цих елементів і системи в цілому.

Політичну систему Г. Алмонд визначає як систему взаємодії, що виконує функції інтеграції і пристосування за допомогою застосування або загрози застосування більш чи менш законного фізичного примусу. Ці функції політична система виконує як усередині кожного конкретного суспільства, так і за його межами у відносинах з іншими суспільствами. Політична система, за Г. Алмондом, є узаконеною силою, яка підтримує порядок і здійснює перетворення в суспільстві, що забезпечують його згуртованість і цілісність.

Як і будь-яка інша система, зазначає Г. Алмонд, політична система виконує два базових набори функцій — входу і виходу. Є чотири функції входу і три — виходу. Функції входу — це політична соціалізація й залучення до участі в політичному житті; артикуляція інтересів, тобто формування вимог, які відповідають реальним або уявним інтересам; агрегування, тобто поєднання інтересів; політична комунікація. Функції виходу — це розробка норм, застосування норм і контроль за дотриманням їх. Функції входу здійснюються недержавними формуваннями — політичними партіями, групами тиску, засобами масової інформації тощо, а функції виходу — державними органами. Так, функцію розробки норм виконують органи законодавчої влади, функцію застосування норм — органи виконавчої влади, а функцію контролю за дотриманням норм — судові органи. Дві функції входу — політична соціалізація і політична комунікація — передбачають наявність сфери політичної діяльності. Так завдяки категорії «політична система суспільства» було поєднано в єдину систему основні поняття науки про політику.

Г. Алмонд зосереджує увагу на аналізі визначального значення стійких структур політичної системи. Поняття структури він визначає як доступну спостереженню діяльність, що формує політичну систему. Конкретна частина такої діяльності людей називається роллю. Ролі — Це ті одиниці, з яких комплектуються всі соціальні системи, у тому числі політична. Політичні ролі є одним із основних компонентів політичної системи. Сукупності взаємозв´язаних ролей складають структури.

Визначаючи місце і значення функціональних вимог до політичної системи, Г. Алмонд вбачає її головне призначення в тому, щоб, відібравши з обмеженого числа альтернатив певну кількість необхідних Для життєдіяльності суспільства цілей, втілити їх у конкретні дії