2. Розвиток двосторонніх відносин у період 1998-2011 рр.

Новий етап відносин між Індією та Індонезією розпочався в 1998 р. Для цього є декілька вагомих підстав. По-перше, перехід Індонезії до демократії після відставки Сухарто в травні 1998 р. є істотним прогресом. Крім цього, Індонезія вибрала «спочатку демократію», як бажану внутрішню парадигму, на відміну від парадигми «безпека перш за все»¹². Прагнення Індонезії до єдності, незважаючи на своє етнічне і культурне розмаїття, нагадує схожу ситуацію в Індії. По-друге, авторитарний режим в Індонезії почав занепадати, як тільки почалася економічна криза. Отже, економічне відродження стало важливим елементом в період після відставки Сухарто. Лібералізація економіки Індії і її політика «Погляд на схід» розпочата на початку 1990-х була однією з перших точок дотику. Третім (внутрішнім) фактором була боротьба Індонезії з тероризмом. Як і у випадку з Індією, Індонезія теж була жертвою тероризму, так як теракти в жовтні 2002 р. під час вибухів на Балі і теракти в липні 2009 р., наочно це проілюстрували¹³. При відсутності жорстких законів режиму Сухарто, США як і раніше очікує суворих дій з боку Джакарти проти ісламістських терористів. Індія та Індонезія підписали меморандум про взаєморозуміння по боротьбі з тероризмом в 2004 р. Існують плани завдати ударів по фінансуванню тероризму і підписати пакт, щоб запобігти незаконному обігу наркотиків. Четвертим (зовнішнім) фактором для Індонезії стали більш тісні зв’язки зі Сполученими Штатами, що позначилося Всеохоплюючою угодою про партнерство¹⁴. Це паралельно можна співставити з хорошими відносинами Індії з США, особливо після розпаду Радянського Союзу і індо-американською ядерною угодою. Індонезійська економіка пережила досить великий стрес, і це ще більше збільшило інтерес США до стабілізації ситуації в Індонезії. П’ятим фактором є збільшення ролі Індонезії, як регіональної держави в Південно-Східній Азії, що повинно ще більше зацікавити Індію в розвитку партнерства з Індонезією.

Сьогодні обидві країни підтримують співпрацю і дружні стосунки. Індія та Індонезія є одними з небагатьох (а також одними з найбільших) демократій в азіатському регіоні, яка проектується в якості реальної демократії¹⁵. Індонезія та Індія є державами-членами G-20, Е7, Руху неприєднання, Організації Об’єднаних Націй, та інших міжнародних організацій.

Під час візитів в Індію індонезійського лідера в якості державного гостя двічі за останні п’ять років, Нью-Делі підкреслив його високу роль в будівництві міцного партнерства з Джакартою. Поїздка президента Юдхойоно в Індію в 2005 р. поклала кінець тривалій взаємній зневазі між двома країнами. Його друга поїздка в кінці січня 2011 р. в якості головного гостя щорічного святкування Дня Республіки Індія, поклала початок введення справжнього стратегічного змісту в двосторонніх відносинах¹⁶.

Ця структура дуже сильно відрізняється від порядку денного, який існував щодо двох націй разом, коли вони стали незалежними понад шість десятиліть тому. У Делі, Джавахарлал Неру, стверджував, що суть свободи – це незалежна зовнішня політика. У Джакарті, батьки-засновники республіки шукали «вільні і активні» глобальні взаємодії. Неру був повний рішучості ізолювати Індію від примх холодної війни, Джакарта говорила про «веслування між двома рифами». Для нації, що складається з тисяч островів, морська метафора дійсно природно підходила для Індонезії¹⁷.

Сьогодні обидві країни піднімаються на світовій арені. Індія потенційно є третьою за розміром економікою в найближчі десятиліття, Індонезія – шостою. Їх завдання сьогодні полягає не в пошуку «стратегічної автономії» від великих держав, а в сприянні відповідальній участі в управлінні у все більш складному світі¹⁸.

Одна з поширених концепцій, що використовувалася протягом багатьох перипетій індійської та індонезійської зовнішньої політики є переконання, що вони заслуговують того, щоб відігравати більшу роль у світових справах. Проте, незважаючи на зростання сьогодні, жодна з них не може в односторонньому порядку змінити світ. Однак, діючи узгоджено, Делі і Джакарта могли б хоча б частково змінити ситуацію.

Під час візиту президенту Індонезії Юдхойоно в Індії в 2005 р. в переговорах фігурували чотири основні питання. Перше питання – це нова роль країн у міжнародних відносинах, так як сьогодні, Індія та Індонезія розглядають себе в якості потенційних консенсус-будівельників з таких глобальних питань, як торгівля, навколишнє середовище та відновлення рівноваги у світовій економіці. Друге питання – це загальні демократичні цінності. Відразу після деколонізації, природний акцент Делі і Джакарти був спрямований на сприяння країнам третього світу, саме солідарності, а не політичному лібералізму. Сьогодні, Індія та Індонезія ще більше почали стверджувати свою ідентичність як демократичні країни. Ні Нью-Делі, ні Джакарта не хотіли б приєднатися до західних хрестових походів за демократію та політичних змін у світі, що розвивається. Але незалежні ініціативи з боку Індії та Індонезії мають набагато більше політичної довіри в Азії, ніж західне залякування демократією. У спільній заяві, опублікованій наприкінці переговорів, прем’єр Сінгх і президент Юдхойоно заявили, що «Індонезія та Індія є природними партнерами в якості двох демократичних країн, що розвиваються у регіоні»¹⁹. Підкреслюючи свою загальну прихильність до «мультикультуралізму, плюралізму і різноманітності», лідери двох країн підтвердили своє бажання «грати активну роль в просуванні демократії, миру і стабільності в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні і світі в цілому»²⁰. Третє питання – це те, що Індія та Індонезія відіграють важливу роль у формуванні еволюції балансу сил в Азії. Майже шість десятиліть тому, це вже було коли Делі і Джакарта, які працювали разом для просування азіатської єдності і відмови від військових блоків. Сьогодні на тлі підйому Китаю і відносного занепаду Сполучених Штатів і Японії, Індія та Індонезія почали розширювати і інституціоналізувати їхню співпрацю в сфері оборони, щоб економічній перспективі Азії не загрожував жоден регіональний конфлікт. І четвертим важливим питанням, яке обговорювали прем’єр Сінгх і президент Юдхойоно – було те, що дві країни гостро усвідомлюють важливість їх спільних морських просторів в Індійському і Тихому океанах. Індія прагне зміцнити свою роль в якості постачальника безпеки в Індійському океані і підвищити його резонанс у західній частині Тихого океану, тому стратегічне партнерство з Індонезією має вирішальне значення для успіху обох цілей²¹.

Ще одним важливим фактором співпраці обох країн на сучасному етапі є те, що Індонезія є найбільшим і найбільш впливовим членом АСЕАН і новою головою АСЕАН. Крім того, вона є членом Групи двадцяти. Можливості співробітництва в рамках багатосторонніх форумів, таких як ООН, АРФ, АТССБ і самітів країн Східної Азії, як і раніше є надзвичайно важливими. Індія не може ігнорувати повноваження Індонезії як найбільшої країни в Південно-Східній Азії, яка є високорозвиненою демократією і бастіоном помірного ісламу, прихильником багатосторонності, і з хорошим послужним списком в боротьбі з тероризмом та у сфері морської безпеки. У той час, коли Китай знову заявив про себе в Південно-Китайському морі, міністр закордонних справ Індонезії відхилив зусилля Китаю, щоб усунути США з суперечки. Візит президента США Барака Обами до Індонезії в листопаді 2010 р. відбувся безпосередньо після його відвідин Індії. Так само, Індонезія усвідомлює той факт, що Китай не повинен скласти враження, що АСЕАН об’єднується з США проти Китаю.

Під час візиту Сусіло Бамбанг Юдхойоно в 2011 р., обидві сторони домовилися провести на вищому рівні декілька багатосторонніх заходів. В ході візиту, було підписано щонайменше 16 міжурядових угод в галузі торгівлі та комерції, нафти і газу, добрив, малих і середніх підприємств, морського та рибного господарства, науки і техніки, клімату і землі, науки, освіти, засобів масової інформації та культури. Крім того, було підписано 18 комерційних контрактів на загальну суму 15 млрд. доларів США, які були укладені між державними і приватними компаніями з обох сторін²². Після візиту була випущена спільна заява вищого керівництва обох країн, з влучною назвою «Бачення Індії та Індонезії нового стратегічного партнерства в найближче десятиліття»²³.

Серед важливих рішень, прийнятих керівництвом обох держав для подальшої інтенсифікації двосторонніх зв’язків були рішення про створення групи видатних діячів, які будуть розвивати «Бачення 2025» для стратегічного партнерства Індії та Індонезії, а також Створення торгово-інвестиційного форуму, енергетичного форуму і Форуму керівників. До цих форумів планують залучати бізнесменів, підприємців, політиків, науковців та інших впливових діячів з боку обох сторін. Зустрічі будуть проходити раз на рік, почергово в Нью-Делі і Джакарті.

Сторони також домовилися сприяти регулярним обмінам візитами міністрів та активізувати співпрацю у взаємовигідних визначених областях та подальшому зміцненню двосторонніх відносин, особливо в таких сферах, як нафта і газ, вугілля, державне управління, поновлювані джерела енергії, торгівля і промисловість, охорона здоров’я, сільське господарство, оборона, освіта, правопорядок і безпека, туризм.

25 січня 2011 р., після переговорів прем’єр-міністра Індії Манмохана Сінгха і відвідин президентом Індонезії Сусіло Бамбанг Юдхойоно, Індія та Індонезія підписали ділові угоди на мільярди доларів і поставив перед собою амбітну мету подвоєння торгівлі протягом наступних п’яти років²⁴. Щодо туризму, то Індонезія є однією з усього лише 14 країн, громадянам якої не потрібні туристичні візи в Індію. Індійські ж громадяни при прибутті в Індонезію, отримують безплатні візи²⁵.

Щодо інших візитів, то Індонезійський міністр торгівлі Марі Елка Пангесту побувала в Індії 2 березня 2011 р. для участі в Бізнесовому саміті Індії та АСЕАН, під час якого відбулася зустріч з Міністром торгівлі та промисловості Індії Шрі Анандом Шарма. Шрі Р.П.Н. Сінгх, державний міністр нафтової і газової промисловості Індії відвідав Індонезію 3-6 квітня 2011 р. для проведення двосторонніх переговорів з Індонезійським міністром енергетики і мінеральних ресурсів Дарвіном Захеді Салехом щодо розвитку співробітництва в газовій сфері. В результаті зустрічі була створена Двостороння Спільна робоча група з нафти і газу, яка, як очікується, проведе своє перше засідання в Джакарті в цьому році. Індійський Міністр у справах молоді та спорту Шрі Аджай Макен відвідав Індонезію в травні 2011 р. для обговорення реалізації Меморандуму про співпрацю у справах молоді та спорту, підписаного в 2008 р. До пропозицій, що обговорювалися входили обмін тренерами, молодіжними делегаціями і т.д. Державний міністр з розвитку людських ресурсів Індонезії Пурандесварі зустрічав Індійську делегацію, очолювану Мухаммедом Нухом на саміті EAS з питань освіти, що відбувся в Балі 18-19 липня 2011 р. Відбулося ряд зустрічей між міністрами освіти обох країн. Міністр закордонних справ Шрі С.М. Крішна відвідав Балі, Індонезія, 21-23 липня 2011 р. для участі в Конференції міністрів країн-членів АСЕАН та Індії, Зустрічі міністрів закордонних справ країн Східної Азії, а також Наради міністрів закордонних справ ARF. Дворічному механізму спільної комісії на чолі з міністрами закордонних справ двох країн, було доручено переглянути двосторонню співпрацю в різних областях і запропонувати інноваційні способи для активізації співробітництва в нових, взаємовигідних конкретних областях. Наступне засідання Спільної комісії, як очікується, відбудеться найближчим часом²⁶.

РОЗДІЛ ІІ. ПОЛІТИКО-БЕЗПЕКОВИЙ ВИМІР ДВО

СТОРОННІХ ВІДНОСИН ІНДІЇ ТА ІНДОНЕЗІЇ