Зміст

Вступ

1. Біографія

2. Політична кар'єра

3. Замах

4. Політична спадщина

Висновок

Короткі відомості

Народилася 19 листопада 1917

Аллахабад, Уттар-Прадеш, Британська Індія

Померла 31 жовтня 1984 Нью-Делі

Діяльність Політик, премєр-міністр Індії з 1966-1977 і з 1980-1984 роки

Alma mater Оксфордський університет

Конфесія Індуїзм

Батько Джавахарлал Неру

Матір Камала Неру

Чоловік Фероз Ганді

Вступ

Інді́ра Га́нді (англ. Indira Priyadarshini Gandhi; *19 листопада 1917 — †31 жовтня 1984) — прем'єр-міністр Індії (1966—1977, 1980—1984).

1. Біографія

Народилася 19 листопада 1917 року в Ілахабаді, дочка Джавахарлала Неру. Вона отримала відмінну освіту в кращих навчальних закладах Англії, Швейцарії і Індії, вчилася в Оксфордському університеті. Коли їй виповнився 21 рік, вона вступила в партію Індійський національний конгрес (ІНК). А ще через чотири роки вийшла заміж за відомого конгресмена, додавши до свого прізвища прізвище чоловіка — Ганді. Після проголошення незалежності стала офіційною співробітницею батька, що відповідала за прийом іноземних делегацій. Разом з батьком Індіра здійснила незабутні поїздки у країни Азії, Африки та Європи. Окрім Швейцарії, Франції, Німеччини їй пощастило побувати в Бірмі, Малайзії, Сінгапурі, Чехословаччині, Угорщині, Єгипті. Крім того, вона самостійно здійснила поїздки до Португалії та Південної Африки. Індіра вирізнялася тим, що завжди мала власну думку і ніколи не підпадала під будь-який вплив. Вона була дуже досвідченим і розумним державним діячем і істинним індійським націоналістом. Єдине, що вигідно відрізняло Індіру Ганді від традиційного образу «залізної леді», був сильний материнський інстинкт.

Втративши в 1960 році чоловіка, Індіра відчула важке нервове потрясіння і на кілька місяців відійшла від політичного життя. Але вже на початку 1961 року вона стає членом Робочого комітету Конгресу і починає виїжджати в осередки національних конфліктів.

У 1964 році Індіру осягає ще одна тяжка втрата - помер її батько Джавахарлал Неру. Для Ганді починається складна боротьба за владу.

У 48 років, струнка, з чарівною посмішкою, Індіра домоглася найвищого поста в державі. Правління Індіри Ганді було далеко не безхмарним для країни.

2. Політична кар'єра

Її політична кар'єра була успішною. У 1955 році Індіра Ганді входить до Центральної виборчої комісії ІНК як голова жіночої організації цієї партії. У 1959—1960 роках вона — голова ІНК. У 1964 році увійшла до уряду Шастрі як міністр інформації і радіомовлення; в липні 1964-го стала членом Національної ради оборони.

19 січня 1966 року, після смерті Шастрі, була вибрана лідером парламентської фракції ІНК і, за сталою традицією, як лідер цієї фракції стала прем'єр-міністром. В 1967 році, крім поста прем'єр-міністра зайняла пости міністра атомної енергії, голови Планової комісії, міністра закордонних справ.

У своїх заявах як глава уряду пані Ганді неодноразово підкреслювала необхідність збереження основних принципів політики Джавахарлала Неру, а саме — неучасті Індії у військових блоках підтримки миру і міжнародної співпраці, подальшого розвитку і зміцнення дружніх радянсько-індійських відносин, здійснення планового розвитку національних основ економіки. Виступала із засудженням агресії США у В'єтнамі.

З 1969 по 1970 роки, всупереч опору сил реакції, Індіра Ганді провела націоналізацію 14 найбільших банків. Консервативні лідери Конгресу спробували виключити Ганді з партії. Партія розкололася на правлячий Конгрес (П) і опозиційний Конгрес (О). Втративши більшість в парламенті, Ганді призначила вибори на рік раніше терміну, і в березні 1971 прихильники Ганді отримали перемогу, отримавши більше двох третин голосів. Індіра Ганді знов отримала пост прем'єр-міністра а також зайняла пости міністра внутрішніх справ, міністра атомної енергії і міністра інформації і радіомовлення.

З погіршенням економічної ситуації і зростанням внутрішньої напруженості знизилася і популярність Ганді. У 1975 році вона була звинувачена судом за порушення в 1971 закону про вибори. У відповідь Ганді ввела надзвичайне положення і внесла зміни в конституцію, які дозволяли їй зосередити владу в своїх руках. Широка незадоволеність населення надзвичайним положенням і настирним прагненням уряду провести в життя програму планування сім'ї (у тому числі примусову стерилізацію) привела до поразки Ганді на виборах 1977. У січні 1978 Ганді ініціювала ще один розкол в Конгресі. Конгрес -І (за «Індіру») досяг успіху на виборах до місцевих законодавчих органів, а в листопаді Ганді була вибрана до парламенту. У січні 1980, після того, як уряд партії Джаната потерпів крах, Ганді знову зайняла пост прем'єр-міністра.

Незабаром після повернення до влади Ганді понесла важку особисту втрату — в авіакатастрофі загинув її молодший син і головний політичний радник Санджай. Після смерті Санджая Індіра Ганді переконала старшого сина Раджіва зайнятися політикою.

Виконання обов'язків прем'єр-міністра Індії ніколи не було легким. Величезний субконтинент з численним населенням ряснів не тільки унікальними пам'ятками стародавньої культури, але і найгострішими проблемами: надзвичайною бідністю, хворобами, корупцією етнічними і релігійними конфліктами.

У 1984 році всі ці проблеми, що стояли перед Індірою Ганді, ускладнилися сепаратистськими настроями серед сикхів, які населяють штат Пенджаб. Прем'єр-міністра неодноразово інформували, що сикхські екстремісти, вимагаючи відокремлення від країни цього штату накопичують зброю і боєприпаси в «Золотому храмі» міста Амрітсар. Це було небезпечно не тільки тому, що зброя призначалася для насильницьких дій, але і тому, що вона спаплюжувало національну святиню. Екстремістів необхідно було роззброїти і вигнати з храму як з політичних, так і з релігійних міркувань.

У військовому відношенні ця операція виявилася успішною: екстремістів вдалося вибити з храму. Але в очах громадськості вона зазнала невдачі. Один з біографів Індіри Ганді так описує реакцію місцевого населення на штурм «Золотого храму»: «Для більшості сикхів військова акція, в результаті якої приміщення храму сильно постраждало, супроводжувалася великою кількістю людських жертв. В перестрілці загинуло близько тисячі осіб, включаючи керівників терористів. Сикхи присягнулися помститися. Не проходило й дня, щоб вони не погрожували смертю прем'єр-міністру її сину і внукам».