3.Http://www.Grandars.Ru/college/filosofiya/russkaya-filosofiya-19-20-veka.Html

сторіччя. «Століття Освіти» не було століттям повалення християнства (так само як і інших релігій). З великим чи меншим успіхом він розтрощував п'єдестали клерикальних сил феодалізму, залишаючи в недоторканності головні постулати пануючих вірувань. Антифеодальна ідеологія, а також процеси секуляризації не завжди збігаються з проявами атеїзму, хоча атеїзм у ту пору мав антиклерикальний характер, найчастіше виступаючи у формі вільнодумства.

Разом з тим, погоджуючись з точкою зору, що основні інтереси Ф. Прокоповича «були у світському житті», навряд чи можна не враховувати, що життєвий шлях видатного мислителя Росії був зв'язаний з активною церковною діяльністю, визначався і загальним політичним курсом петербурзького двору. Тому один з найбільших ієрархів православ'я XVIII в. вже в ранніх своїх працях - у лекціях «Про риторичне мистецтво» (1706-1707), у працях «Логіка» (1707-1709), «Натурфілософія, чи Фізика» (1708-1709) , «Етика, чи Наука про звичаї» (1707-1709) і пізніх роботах розглядав широкий комплекс проблем, від теологічних до політичних. Цей комплекс, як і систему основних категорій, варто проаналізувати, співвідносячи з загальними тенденціями розвитку просвітительської думки й еволюції духовної культури Росії того часу.

Бог - центральна категорія світорозуміння Ф. Прокоповича. Гранична ємність цієї категорії пояснювалася тим, що у свідомості людей вона ототожнювалася з онтологичною необмеженістю творця (бог нескінченний у своїх проявах). Але будучи прирівняним поняттю «природа», він знаходив подвійну форму нескінченності свого прояву, існування, «Бог - усесуще, усезначиме; природа - всемогутня і всезначима». Ці два ряди в системі поглядів Прокоповича співвідносилися.

Деїстичний характер тлумачення природи бога Ф. Прокоповичем виявляється легко з факту постійного ототожнення їм бога з природою, матерією, всесвітом, світовим простором або «сукупним числом речей і явищ». Так, у лекціях «Натурфілософії або Фізика» він писав: «Під природою розуміють самого бога». Це визначення близьке висловленням Д. Бруно і Г. Галілея, Ф. Бекона і Б. Спінози. Лектор прагне довести, що бог - це щось подібне з «субстанцією», «загальним субстратом» чи «первоматерією» - основою всього сущого. При цьому, посилаючись на авторитет Аристотеля й особливо Діонісія Ареопагіта, Прокопович підкреслював, що сутність 3.http://www.grandars.ru/college/filosofiya/russkaya-filosofiya-19-20-veka.html

4.Http://www.Bestreferat.Ru/referat-67938.Html

божественного може бути виявлена через комплекс «стверджуючих» і «зростаючих» понять («нескінченну могутність» бога неможливо усвідомити без «мізерно малого», без його «створінь»). Характерне посилання на твори Ареопагіта «Про божі імена» і «Про теологічну містику». Саме в характері тлумачення проблеми «нескінченних божественних можливостей» Прокопович вбачав містицизм насамперед європейської теології - тобто томізму і схоластичної ортодоксії. Однак цей же містицизм вбачався їм і в батьків східно-християнської церкви, наприклад у того ж Діонісія. Аналіз Прокоповичем поглядів видного представника зеноністів з покоління представників «другої схоластики» Арріагі завершувався висновком: «Коли бог не може створити чогось більшого, ніж те, що він створив раніш, то «вичерпується всемогутність божа», а коли може, то те, що творить, не є нескінченне».

В наявності, звичайно, розвінчання одного з онтологичних доказів буття божого. Однак Прокопович доходив і до невизнання традиційних представлень або визнання їхнього символічного характеру. Він, наприклад, вважав неприпустимими антропоморфні уявлення про бога, коли думають, «начебто бог подібний людям, має голову, бороду, руки, ноги і т.п.». Можна зрозуміти, чому деякі із сучасників ці висловлення високого ієрарха православної церкви вважали єретичними.

Судження Ф. Прокоповича про бога доповнювалися філософськими і природничонауковими уявленнями кінця XVII - початку XVIII в. Не випадково, помічаючи їхній зв'язок з філософією Б. Спінози, один з молодших членів «Вченої дружини» писав «Лунки Феофана й амстердамського філософа відчутно зближаються». У цій позиції крилися джерела більшої віротерпимості новгородського єпископа в порівнянні із С. Яворським і И. Посошковим, Г. Бужинським і Ф. Лопатинським, Д. Ростовським і А. Волинським - визнаними сподвижниками Петра I. Тому мало сказати, що в навчанні Прокоповича про бога помітні були сліди впливу російського вільнодумства, пов'язаного з процесами розколу, поширенням новгородсько-московських єресей, рухів стригольників і духоборів. Неортодоксальність поглядів Феофана визначалася впливом ренесансних і антитринітаристських ідей, релігійно-реформаторських рухів Білорусії, Литви, України, слов'янських народів Східної Європи, протестантських ідей складної епохи кінця XVII - початку XVIII в.

Тільки глибокий і всебічний синтез міг повідомити поглядам Ф. Прокоповича цілісність, що доповнюється енциклопедичністю і широтою