3. Облікова політика підприємства.

Система бухгалтерського обліку — це своєрідний механізм підготовки та відображення інформації про майнове та фінансове становище підприємства. Завдяки цій інформації внутрішні та зовнішні її користувачі мають уявлення про реальний стан справ на підприємстві.

Як відомо, методична база ведення бухгалтерського обліку складається з використання первин­них облікових документів, інвентаризації, оцінки, калькулювання, організації обліку (управлінсько­го, бухгалтерського та податкового), виконання розрахунків та проведень, контролю, підготовки звітності. Створення цілісної системи обліку пе­редбачає активне застосування специфічного еле­мента регулювання бухгалтерського обліку та звітності — облікової політики підприємства.

«Облікова політика — сукупність принципів, ме­тодів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності» — таке визначення облікової політики наведене в статті 1 «Визначення термінів» Закону України від 16.07.99 р. №996-ХІУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». [40]

Пункт 5 статті 8 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» право встановлення облікової політики підприємства ціл­ком і повністю полишає на розсуд суб'єкта господа­рювання. При цьому підприємство самостійно:

• обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему реєстрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з до­держанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та із урахуванням особливостей своєї діяльності й технології обробки облікових даних;

• розробляє систему і норми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю за господарськими операціями, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів;

• затверджує правила документообігу й технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і реєстрів аналітичного обліку;

• може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік, із подальшим включенням їх показників до фінансової звітності підприємства.[40]

Оскільки ведення бухгалтерських операцій та складання фінансової звітності підприємства по­винні базуватись на єдиних та незмінних мето­дичних засадах, розроблення облікової політики слід розпочати до нового звітного року і завер­шити до 31 грудня, щоб з нового фінансового року працювати за новими параметрами.

Новостворені підприємства розробляють об­лікову політику до початку господарської діяльності таким чином, щоб перша господарська операція відбувалася після затвердження.

Комісія за участю всіх причетних до розроблення облікової політики спеціалістів приймає на своєму засіданні рішення щодо облікової політики (зміни окремих її положень). За формою обліко­ва політика підприємства має вигляд наказу керівника (власника), на підставі якого головний бухгалтер складає проект наказу і зі всіма додатками та розрахунками передає на затвердження власнику (керівнику) підприємства. Наказ набирає юридичної сили з дня його підписання власником (керівником) під­приємства і є обов'язковим для виконання всіма службами і працівниками підприємства. Наказ про облікову політику містить опис методів оцінок, які використовуватимуться підприємством при складанні фінансових звітів, а також конкретних аспектів облікової політики щодо окремих об'єктів та статей обліку.

А оскільки єдиного стандарту облікової політики не існує, то не може бути й еталонного наказу про встановлення облікової політики підприємства. У додатку А наведено наказ про облікову політику державного підприємства ТДВ «Трембіта» в якому знайшли своє відображення елементи облікової політики, вибір яких залишено П(С)БО за самим підприємством.

Як і до будь-якого іншого наказу, до наказу про облікову політику можуть вноситись зміни. Підставами для внесення змін до цього документа є зміни в обліковій політиці підприємства, які, у свою чергу, згідно з пунктом 9 П(С)БО 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах» можуть мати місце лише у трьох випадках:

— змінилися статутні вимоги конкретного підприємства (до статуту внесено зміни, що зачіпають сферу фінансового обліку на підприємстві);

• змінилися вимоги органу, що затверджує положення (стандарти) бухгалтерського обліку (ідеться про зміни до П(С)БО, які вимагають доповнення або зміни прийнятої на підприємстві облікової політики);

— якщо такі зміни забезпечать достовірне відображення подій чи операцій у фінансовій звітності підприємства.[4]

Розглядаючи Наказ про облікову політику (Додаток А1) по ТДВ «Трембіта» можемо побачити, що визначення та відображення витрат повинно здійснюватись відповідно до вимог П(С)БО 16 «Витрати» та Методичних рекомендацій з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції текстильної промисловості. Відображення в обліку витрат діяльності має здійснюватись з використанням рахунків класу 9 «Витрати діяльності».

Калькулювання собівартості повинно здійснюватись за статтями:

1. Сировина та матеріали

В т.ч. основна сировина

ферменти

зворотні відходи

2. Допоміжні матеріали

3. Паливо на технологічні цілі

4. Енергія на технологічні цілі

5. Заробітна плата виробничих працівників

6. Відрахування на соціальне страхування

7. Витрати на утримання і експлуатацію устаткування

8. Загальновиробничі витрати

9. Інші виробничі витрати

10. Попутня продукція

11. Виробнича собівартість

12. Адміністративні витрати

13. Витрати на збут

14. Повна собівартість

До загальновиробничих витрат крім переліку витрат,що підлягають включенню до складу загальновиробничих витрат,які вказані в пункті 15 П(С)БО 16 слід відносити такі витрати підприємства:

• забезпечення працівників спеціальним одягом та взуттям;

• платежі, щодо обов’язкового страхування майна цехів, виробництв і цивільної відповідальності;

• витрати на медичне страхування працівників апарату управління цехами, дільницями та іншого загальновиробничого персоналу.

Калькулювання фракції головної спирту етилового та сивушного масла не здійснювати, а вважати попутною продукцією, витрати на виробництво попутної продукції відносити на собівартість спирту етилового ректифікованого за мінусом вартості їх по фактичній ціні реалізації.

Для визначення суми розподілених і нерозподілених загально-виробничих витрат слід використовувати Додаток 1 до П(С)БО 16, в якому наводиться розрахунок загальновиробничих витрат. Для здійснення розподілу загальновиробничих витрат необхідно визначити базу розподілу. Під базою розподілу розуміється показник (грошовий або натуральний), в розрахунку на одиницю виміру якого встановлюється норматив розподілу загальновиробничих витрат. Оскільки на ТДВ «Трембіта»виробництво повністю автоматизоване то за базу розподілу приймають машино-години.

Базою розподілу можуть бути:

• нормальна потужність (машино-години);

• години праці;

• заробітна плата;

• прямі витрати;

• обсяг виробництва, тощо.

Оскільки підприємство працює ритмічно (на встановлену потужність) , то і змінні, і постійні витрати включаються до виробничої собівартості, тобто поділяються на кожний об’єкт витрат.