59. Характеристика суб’єктів банкрутства.

Суб’єктами банкрутства закон визнає лише юридичних осіб, причому осіб однієї категорії — суб’єктів підприємництва, неспроможних своєчасно виконати свої зобов'язання перед кредиторами або перед бюджетом. Таким чином, мова йде насамперед про підприємства всіх форм власності і видів, визначених статтею 2 Закону "Про підприємства в Україні", а також про господарські об'єднання згідно з статтею 3 цього Закону, якщо вони здійснюють підприємницьку діяльність. Зазначені суб'єкти пойменовані Законом "Про банкрутство” боржниками або банкрутами.

Боржником відповідний суб'єкт вважається на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство, банкрутом — після того, як Арбітражний суд прийме постанову про визнання боржника банкрутом.

Закон “Про банкрутство” не поширюється на юридичних осіб, які не займаються згідно статутами (положеннями) систематичною підприємницькою діяльністю.

З іншого боку, у відносинах банкрутства виступають кредитори. Це можуть бути як громадяни, так і юридичні особи, що мають підтверджені належними документами майнові вимоги до боржника. До кола кредиторів не входять ті суб'єкти, майнові вимоги яких повністю забезпечені заставою.

Якщо до одного боржника мають майнові вимоги два або більше кредиторів, останні повинні діяти у справах про банкрутство як збори кредиторів. Збори можуть створювати комітет кредиторів. Коли кредиторів більше десяти, створення такого комітету є обов'язковим. Повноваження цього органу визначають збори. Ці органи — збори, комітет — необхідні для участі у провадженні у справах про банкрутство з боку кредиторів з тим, щоб діяли не окремі численні кредитори, а один спільний, об'єднаний кредитор.

60. Значення зборів кредиторів у процесі банкротства

до компетенції зборів кредиторів относятся:

1) прийняття рішення про майбутнє запровадження і продовженні зовнішнього управління про поводженні з відповідним клопотанням в арбітражний суд;

2) прийняття рішення про взяття мирової угоди;

3) прийняття рішення про звернення в арбітражний суд з клопотанням про визнання боржника банкрутом про відкритті конкурсного производства;

4) ухвалення рішення про обрання членів комітету кредиторів, визначенні кількісного складу комітету кредиторів і дострокове припинення повноважень комітету кредиторов;

5) виконання інших питань, передбачених законом «Про неспроможності (банкротстве)».

Взагалі, з практики банкрутства підприємств, щоб уникнути конфліктним ситуаціям, арбітражному управляючому бажано за всі важливих питань, які виникають при здійсненні останнім своїх повноважень, спочатку заручитися підтримкою зборів кредиторів. Отже, роль зборів кредиторів (комітету кредиторів) в процесі банкрутства важко переоценить.

Основные риси зборів кредиторов

Закон чітко визначив коло осіб, з ініціативи (вимозі) яких то, можливо скликано збори кредиторів. Вона може бути скликано з ініціативи арбітражного управляючого, на вимогу комітету кредиторів, конкурсних кредиторів і (чи) податкових та інших уповноважених органів, вимоги яких за грошовим зобов'язанням і (чи) обов'язкових платежах становлять щонайменше однієї третини від загального обсягу вимог, внесених реєстр вимог кредиторів, або за ініціативи однієї третини від кількості конкурсних кредиторів (ст. 13 Закона).

Собрание кредиторів на вимогу комітету кредиторів чи конкурсних кредиторів скликаються арбітражний управляючий у двотижневий строк із моменту звернення комітету кредиторів чи конкурсних кредиторів з певним вимогою до арбітражному управляющему.

В відповідність зі ст. 12 Закону організацію та проведення зборів кредиторів здійснює арбітражного управляючого. Учасниками зборів кредиторів з правом голоси є конкурсні кредитори, а випадках, передбачених Федеральним законом «Про неспроможності (банкрутство)», у частині вимог щодо обов'язковим платежах, - податкові й інші уповноважені органи. У зборах кредиторів бере участь також представник працівників должника.

Местом проведення зборів кредиторів Закон визначає місце перебування боржника. Проте збори кредиторів чи комітет кредиторів своїм рішенням можуть знайти й іншому місці проведення собрания.

По загальному правилу збори кредиторів є правомочним незалежно від кількості представлених на ньому голосів конкурсних кредиторів за умови, що правди про час і місце проведення зборів кредиторів конкурсні кредитори були належно своїх уведомлены.

Полномочия представників кредиторів оформляються дорученням, оформленої згідно зі ст. 185 ДК РФ. Перед початком зборів необхідно провести реєстрацію його учасників, бажано зробити ксерокопії доручень представників, і докласти їх до списку участников.

61. Правовий статус арбітражного керуючого. Світовий досвід підтверджує, що більш ефективним є законодавство про банкрутство, яке засноване на інституті арбітражного управління. Така система потребує детального регулювання правового статусу арбітражного керуючого як однієї з основних дійових осіб у процедурах банкрутства. Відтак правового врегулювання потребує питання визначення меж його відповідальності.

Аналіз чинного законодавства України дозволяє дійти висновку про те, що відповідальність арбітражного керуючого включає:

• господарсько-правову відповідальність;

• цивільно-правову відповідальність;

• адміністративну відповідальність;

• кримінальну відповідальність.

Згідно з пунктами 8, 9 ст. 3-1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14 травня 1992 р. № 2343-ХІІ в редакції від 30 травня 1999 р. (далі – Закон), невиконання або неналежне виконання обов'язків, покладених на арбітражного керуючого, що завдало значної шкоди боржнику чи кредиторам, може бути підставою для анулювання його ліцензії. А якщо таке невиконання або неналежне виконання обов'язків, покладених на арбітражного керуючого, не завдало значної шкоди боржнику або кредиторам, арбітражного керуючого може бути лише усунено від виконання ним своїх обов'язків.

Враховуючи те, що арбітражний керуючий є фізичною особою –суб’єктом підприємницької діяльності, який діє на підставі ліцензії, виданої уповноваженим органом, та на підставі ст. 3-1 Закону, можна визначити, що господарсько-правова відповідальність арбітражного керуючого полягає в:

• усуненні арбітражного керуючого у випадку невиконання або неналежного виконання ним своїх обов’язків у процедурі банкрутства за відсутності значної шкоди, завданої боржнику чи кредиторам;

• анулюванні ліцензії арбітражного керуючого в разі невиконання або неналежного виконання ним своїх обов’язків, що завдало значної шкоди боржнику чи кредиторам;

• відшкодуванні збитків, завданих кредиторам діяльністю арбітражного керуючого.

Усунення арбітражного керуючого від виконання ним своїх обов’язків у процедурі банкрутства згідно з п. 9 ст. 3-1 Закону віднесено до компетенції господарського суду, який виносить про це відповідну ухвалу.

Питання анулювання ліцензії арбітражного керуючого, відповідно до наказу Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України “Про затвердження Порядку контролю за додержанням ліцензійних умов провадження господарської діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів)” від 13 лютого 2002 р. № 22/35 та зареєстровано в Мінюсті 27 лютого 2002 р. № 191/6479, віднесено до компетенції Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України.

Обов’язок відшкодування збитків, завданих кредиторам або боржнику діями арбітражного керуючого, визначено в п. 7 ст. 128 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 р. №436-ІV (далі – ГК). При цьому під збитками, завданими кредиторам або боржнику, згідно з п. 2 ст. 224 ГК, слід розуміти:

• витрати, які боржник чи кредитори понесли для поновлення порушених прав;

• втрата або пошкодження майна кредиторів чи боржника;

• не одержані доходи, які кредитори або боржник одержали б у разі належного виконання арбітражним керуючим своїх обов’язків.

Цивільно-правова відповідальність арбітражного керуючого полягає у відшкодуванні останнім шкоди у випадку невиконання або неналежного виконання ним своїх обов’язків у процедурах банкрутства. Під невиконанням або неналежним виконанням арбітражним керуючим своїх обов’язків розуміють дії чи бездіяльність останнього, що порушує чинне законодавство України, із завданням значної шкоди чи без неї.

На підставі ст. 1166 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р. № 435-IV (далі – ЦК) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Арбітражний керуючий, згідно з ч. 2 ст. 1166 ЦК, звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини.

Положення Закону чітко не визначають, яким чином мають бути оформлені відносини між сторонами у справі про банкрутство та арбітражним керуючим. Невірним, на мій погляд, є укладення між сторонами у справі про банкрутство та арбітражним керуючим договорів щодо надання послуг арбітражного керуючого. Виходячи зі змісту норм Закону, кредиторам і боржнику не надано право остаточного вибору арбітражного керуючого. Вони лише мають право подавати пропозиції господарському суду, який остаточно затверджує таку кандидатуру. Отже, у відносинах між арбітражним керуючим і сторонами у процедурах банкрутства відсутній один з основних елементів договору – волевиявлення сторін.

На арбітражного керуючого може бути покладена адміністративна відповідальність за адміністративні правопорушення в галузі фінансів та підприємницької діяльності. Такий вид юридичної відповідальності застосовується у випадку протиправних дій чи бездіяльності арбітражного керуючого, за які Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. № 8073-Х (далі – КУпАП) встановлює адміністративну відповідальність. Заходи адміністративної відповідальності можуть застосовуватись у вигляді попередження або штрафу. Так, згідно зі ст. 164-2 КУпАП, приховування в обліку валютних та інших доходів, непродуктивних витрат і збитків, відсутність бухгалтерського обліку або ведення його з порушенням установленого порядку, внесення неправдивих даних до фінансової звітності, неподання фінансової звітності, несвоєчасне або неякісне проведення інвентаризацій грошових коштів і матеріальних цінностей, порушення правил ведення касових операцій тягнуть за собою накладення штрафу від 8 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі – НМДГ).

Обов’язок організації бухгалтерського обліку арбітражним керуючим визначено в п. 17 ст. 13, п. 6 ст. 17, п. 2 ст. 25 Закону. Згідно зі ст. 166–6 КупАП:

• неподання або несвоєчасне подання, подання за невстановленою формою чи подання недостовірної фінансової звітності, ліквідаційного балансу, пов'язаних з ліквідацією юридичної особи, головою ліквідаційної комісії, ліквідатором, іншими відповідальними особами, залученими до ліквідації юридичної особи;

• ведення з порушенням встановленого порядку бухгалтерського обліку господарських операцій, пов'язаних з ліквідацією юридичної особи, включаючи оцінку майна й зобов'язань юридичної особи та складання ліквідаційного балансу, що здійснюється відповідальними за це особами;

• ухилення голови ліквідаційної комісії, ліквідатора, інших відповідальних осіб, залучених до ліквідації юридичної особи, від організації ведення бухгалтерського обліку господарських операцій, пов'язаних з ліквідацією юридичної особи, включаючи оцінку майна й зобов'язань юридичної особи та складання ліквідаційного балансу, тягне за собою накладення штрафу від 30 до 120 НМДГ.

Потрібно звернути увагу на те, що адміністративну відповідальність за цією статтею несе арбітражний керуючий, призначений у порядку п. 1 ст. 24 Закону ліквідатором. Згідно зі статтями 234-1, 234-2 КУпАП, справи, пов’язані з порушенням порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи (ст. 166-6 КУпАП), розглядають органи контрольно-ревізійної служби, органи державної податкової служби. Крім того, органи контрольно-ревізійної служби уповноважені розглядати справи, пов'язані з порушенням законодавства з фінансових питань (ст. 164-2 КУпАП).

Що до кримінальної відповідальності за порушення норм процедури банкрутства, то вона визначається у ст. 215 ГК та Кримінальному кодексі України 5 травня 2001 р. № 2341-ІІІ (далі – КК). Відповідні норми КК розподіляються на дві групи:

• норми КК, за якими до відповідальності можуть бути притягнені засновники або власник суб'єкта господарської діяльності, а також службової особи суб'єкта господарської діяльності за дії, вчиненні або до подання заяви про визнання банкрутом до господарського суду або до призначення господарським судом конкретного арбітражного керуючого (статті 218-221);

• норми КК, за якими до відповідальності можуть бути притягнені крім зазначених вище суб’єктів також арбітражні керуючі за дії, що були вчиненні після початку процедур банкрутства або надання конкретному арбітражному керуючому відповідних повноважень у справі (статті 221, 222).

Безпосередньо професійної діяльності арбітражного керуючого, згідно з нормами КК, стосуються такі злочини та покарання за них:

• незаконні дії в разі банкрутства (ст. 221 КК), тобто умисне приховування майна або майнових обов'язків, відомостей про майно, передача майна в інше володіння або його відчуження чи знищення, а також фальсифікація, приховування або знищення документів, що відображають господарську чи фінансову діяльність, якщо ці дії вчинені громадянином – засновником або власником суб'єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб'єкта господарської діяльності в разі банкрутства й завдали великої матеріальної шкоди, що карається штрафом від 100 до 500 НМДГ або арештом на строк до трьох місяців з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років;

• шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222 КК), тобто надання громадянином-підприємцем або засновником чи власником суб'єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб'єкта господарської діяльності завідомо неправдивої інформації органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків у разі відсутності ознак злочину проти власності, що карається штрафом від 500 до 1000 НМДГ або обмеженням волі на строк до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

У наведених нормах КК арбітражний керуючий підпадає під поняття “службова особа” Згідно з приміткою 1 ст. 364 КК, “службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням”. При призначенні останього розпорядником майна, керуючим санацією або ліквідатором на арбітражного керуючого серед іншого покладаються організаційно-розпорядчі язки щодо боржника. Слід зазначити, що відповідно до ст. 62 Конституціїобов України, арбітражний керуючий, як і будь-яка особа, не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Враховуючи викладене вище, можна дійти висновку, що арбітражний керуючий, згідно з чинним законодавством України, несе господарсько-правову, цивільно-правову, адміністративно-правову та кримінальну відповідальність. Проте якщо врахувати той факт, що при призначенні господарським судом арбітражного керуючого у справу про банкрутство він має по можливості відновити платоспроможність напівзруйнованого боржника, що має не тільки кредиторську заборгованість, але й, як правило, певний штат працівників, які давно не отримували зарплатню, то стає очевидним той факт, що міра відповідальності, покладеної на арбітражного керуючого, є достатньою. А тому, на мою думку, для оптимізації роботи інституту банкрутства потрібно не посилення міри відповідальності арбітражних керуючих, а розробка і впровадження механізму їх притягнення до відповідальності за вже існуючими нормами права та внесення змін і доповнень до процесуальних нормативних актів.

62. Процедура розпорядження майном: завдання та етапи

Див. пит. 70

63. Процедура санації: сутність та етапи.

64. Розробка та затвердження плану санації.

Господарський суд за клопотанням комітету кредиторів у строк, що не перевищує строку дії процедури розпорядження майном, має право винести ухвалу про проведення санації боржника та призначення керуючого санацією. Санація вводиться на строк не більше дванадцяти місяців, і за клопотанням комітету кредиторів чи керуючого санацією або інвесторів цей строк може бути продовжено ще до шести місяців або скорочено.

Комітет кредиторів приймає рішення про погодження кандидатури керуючого санацією, вибір інвестора, схвалення плану санації боржника. Кандидатури керуючого санацією та інвестора можуть бути запропоновані комітету кредиторів будь-яким із кредиторів, представником органу, уповноваженого управляти майном боржника. Керуючим санацією може бути запропоновано особу, яка виконувала повноваження розпорядника майна, або керівник підприємства, якщо на це є згода комітету кредиторів та (або) інвесторів. Одночасно з винесенням ухвали про санацію господарський суд своєю ухвалою призначає керуючого санацією за наявності у нього ліцензії.

З дня винесення ухвали про санацію:

§ керівник боржника відсторонюється від посади, управління боржником переходить до керуючого санацією,

§ припиняються повноваження органів управління боржника - юридичної особи.

Керуючий санацією зобов'язаний:

§ прийняти в господарське відання майно боржника та організувати проведення його інвентаризації;

§ відкрити спеціальний рахунок для проведення санації та розрахунків з кредиторами;

§ розробити та подати на затвердження комітету кредиторів план санації боржника;

§ організувати ведення бухгалтерського і статистичного обліку та фінансової звітності;

§ здійснювати заходи щодо стягнення дебіторської заборгованості перед боржником; від імені боржника заявляти позови про стягнення заборгованості з дебіторів боржника;

§ розглядати вимоги кредиторів щодо зобов'язань боржника, які виникли після порушення справи про банкрутство в процедурі розпорядження майном боржника та санації;

§ заявляти в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника вимог кредиторів;

§ звітувати перед комітетом кредиторів щодо послідовної реалізації плану санації;

§ повідомляти у десятиденний строк з дня винесення господарським судом відповідної ухвали державний орган з питань банкрутства про своє призначення, затвердження мирової угоди, закінчення виконання плану санації, звільнення від обов'язків.

Затвердження звіту керуючого санацією або дострокове припинення процедури санації тягне за собою припинення повноважень арбітражного керуючого як керуючого санацією, про що зазначається у відповідній ухвалі суду.

Власник майна боржника (орган управління майном боржника) не може обмежувати повноваження керуючого санацією щодо розпорядження майном боржника.

Протягом трьох місяців з дня винесення ухвали про санацію боржника керуючий санацією зобов'язаний подати комітету кредиторів для схвалення план санації боржника. План санації повинен містити заходи щодо відновлення платоспроможності боржника, умови участі інвесторів, за їх наявності, у повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, зокрема шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора, строк та черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам та умови відповідальності інвестора за невиконання взятих згідно з планом санації зобов'язань. У разі наявності інвесторів план санації розробляється та погоджується за участю інвесторів.

Заходами щодо відновлення платоспроможності боржника, які містять план санації, можуть бути: реструктуризація підприємства; перепрофілювання виробництва; закриття нерентабельних виробництв; відстрочка та (або) розстрочка платежів або прощення (списання) частини боргів, про що укладається мирова угода; ліквідація дебіторської заборгованості; продаж частини майна боржника; зобов'язання інвестора про погашення боргу (частини боргу) боржника, зокрема шляхом переведення на нього боргу (частини боргу), та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань; виконання зобов'язань боржника власником майна боржника та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань; продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу (для недержавних підприємств); одержання кредиту для виплати вихідної допомоги працівникам боржника, які звільняються згідно з планом санації, який відшкодовується в першу чергу за рахунок реалізації майна боржника; звільнення працівників боржника, які не можуть бути задіяні в процесі реалізації плану санації. Вихідна допомога у цьому разі виплачується за рахунок інвестора, а за його відсутності - за рахунок реалізації майна боржника або за рахунок кредиту, одержаного для цієї мети; інші способи відновлення платоспроможності боржника.

План санації розглядається комітетом кредиторів, який скликається керуючим санацією в чотиримісячний строк з дня винесення господарським судом ухвали про санацію. План санації вважається схваленим, якщо на засіданні комітету кредиторів таке рішення було підтримано більш як половиною голосів кредиторів - членів комітету кредиторів.

Комітет кредиторів може прийняти одне з таких рішень:

§ схвалити план санації та подати його на затвердження господарського суду;

§ відхилити план санації і звернутися до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

§ відхилити план санації, звернутися до господарського суду з клопотанням про звільнення керуючого санацією від виконання ним обов'язків та про призначення нового керуючого санацією.

Схвалений комітетом кредиторів план санації та протокол засідання комітету кредиторів подаються керуючим санацією в господарський суд на затвердження не пізніше п'яти днів з дня проведення засідання комітету кредиторів. Господарський суд затверджує план санації боржника, про що виноситься ухвала.

Якщо протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію в господарський суд не буде подано плану санації боржника, господарський суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури .