У чому полягає громадянська і літературна позиція Івана Світличного

Мовознавець, літературний критик, поет, діяч українського руху опору 1960—70-их років, родом із Луганщини.        1962 р. закінчив факультет української літератури й мови Харківського університету й працював у словниковому відділі Інституту Мовознавства АН УРСР. Темою його кандидатської дисертації була теорія художнього образу.        За критику русофільської лінії інституту й виступи проти арештів і незаконних судів над діячами української культури та за поширення самвидавної літератури Світличного звільнено з роботи й улітку 1965 заарештовано. Після 8 місяців ув'язнення Світличний вийшов на волю, але не міг працювати за фахом, і в січні 1972 був заарештований удруге, а в березні 1973 засуджений «за антирадянську агітацію і пропаганду» до 12 років позбавлення волі (7 років концтаборів суворого режиму і 5 років заслання).        Літературно-критичні статті Світличного присвячені головним чином творчості літературного покоління 60-их років і критиці слабкостей офіційної соцреалістичної літератури («Боги і наволоч», у журналі «Вітчизна», ч. 12 за 1961).                Іван Світличний писав також полемічно-критичні статті на мовознавчі теми: «Гармонія і альґебра» (в журналі «Дніпро», ч. 3 за 1965) та інше. В останні роки перекладав з французької (більшість поезій у збірці П.-Ж. Беранже «Пісні», 1970).

Що було головним у житті Бориса Грінченка?

У 1894 р. Грінченко переїхав до Чернігова. Тут, працюючи в губернському земстві, він організував видання бібліотечки народно-просвітніх книжок, став одним із керівників нелегальної «Чернігівської Громади», разом із дружиною — письменницею М. Загірньою — упорядкував музей української старовини В. Тарновського. З 1902р. письменник жив у Києві. У 1905р. він редагував першу українську щоденну газету «Громадська думка» (згодом «Рада»), наступного року журнал «Нова громада»; став керівником київського товариства «Просвіта», одним із організаторів Української радикальної партії (УРП).

В останні роки життя Грінченка посилились його переслідування владою. Письменник зазнав недовгочасного арешту. Жандарми довели до смерті його дочку — революціонерку Настю. Змучений туберкульозом, на який захворів ще в шістнадцять років у харківській в'язниці, Грінченко виїздить на лікування до Італії.

Які духовні цінності утверджує Антоніна Листопад?Назвати іі справжє прізвище.

Утвердження національної культури, ..... гідність людини і гідність нації – не порожні звуки, а справжні цінності

Антоніма Іванівна Нікітіна