Розподіл сучасних митців і їхніх творів за низкою диференційних ознак.

Ідея створення галереї виникла одночасно з пропозицією журналу

"Образотворче мистецтво" започаткувати мистецьку серію "Наш час - наш

простір", мета якої - показати-представити тих мистців, творчість яких є

знаковою в українському просторі, зримо демонструє багатоманіття

сучасної української образотворчості. Велися затяжні діалоги і дискусії

про те, кого і як включати до серії. Серед тих імен, які репрезентують

її, - Марія Приймаченко, Роман Сельський, Андрій Антонюк, Володимир

Патик, Микола Максименко, Володимир Ємець, Роман Романишин, Тарас

Данилич, Андрій Бокотей, Віктор Гонтарів, Борис Буряк, Микола Мазур,

Михайло Демцю, Петро Печорний, Василь Ярич, Віктор Маринюк, Микола

Кумановський, Петро Гончар та інші. Більшість із них вже мають альбоми-монографії, які стали основою проекту

(в цілому, до нього увійдуть твори двадцяти п'яти - а згодом і більше,

українських художників), засвідчили значний розвій нашого мистецтва. І

тому створення мистецької галереї "Софія-А" у Києві є логічним

продовженням нашої мистецької ходи. Кожному художнику, творчість якого

презентує видавництво "Софія-А" монографіями, альбомами чи каталогами,

пропонується показати свої мистецькі праці у залах галереї, взявши там

участь у колективних чи персональних виставках. Разом із презентацією книг серії "Наш час - наш простір" прагнеться

представити мистецькими виставками й саму галерею "Софія-А" у різних

містах як України, так і поза її межами. Галерея не прагнутиме за

дешевої популярності, не претендуватиме на яку так звану елітарність, її

завдання - осягнути глибинні засади українського образотворчого

етномислення - у яких би жанрах чи стилях воно не проявлялось. Усіх

мистців, котрих представлятимемо, єднає одне - наш простір - з його

багатовіковим усталеним світоглядом. Він, той простір, наповнений нашим

національним духом, нашою життєдайною консервативністю. Час невладний

над ним. І мистецтво те завжди лишається у нашім Поході. Галерея має свою позицію, своє бачення художньої ситуації в Україні.

Готується як альбом, так і велика виставка сучасного мистецтва. З нами

співпрацюють провідні художники, критики. Створено раду галереї, котра

виробляє концепцію творчо-виставкової діяльності. Віриться в реалізацію

задумів ще й тому, що цією ідеєю по-справжньому захопився директор

"Софії-А" (як видавництва, так і галереї) Максим Мельник, який вже

досить багато зробив у цьому напрямку. Наш простір таки утверджується

нашим часом.

ВАЛЕНТИН АЛТАНЕЦЬ

(1936-1995)

Творчість Валентина Алтанця формувалася на ґрунті попередніх поколінь

мистців-реалістів.

Духовне життя, його внутрішній зміст формувалися під впливом середовища,

в якому він виріс і склався як особистість.

Це його рідна Україна, її степи з тихими водами ставків, у чистому

дзеркалі яких відображались стрункі тополі. І таїна українських ночей з

темним оксамитом безмежного неба, всипаного зірками. І нічні вогнища. І

тихе світіння вікон у сільських хатах…

4) У кінці 80-х — на початку 90-х pp. XX ст. процес оновлення української літератури набув значної сили. Зміни в суспільному житті країни, зокрема розпад СРСР, відбились і в розвитку літератури. Нове покоління письменників і поетів прагнуло подивитись на навколишню дійсність по-новому, а не під кутом методу «соцреалізму». У літературі почали з'являтись нові теми, зрештою змінився і підхід до творчості. Отже, говорячи про українську літературу кінця XX ст., традиційно наголошують на світоглядно-мистецькому напрямі, що в останні десятиліття прийшов на зміну модернізмові,— постмодернізму як основному художньому напряму літератури 90-х років XX ст. І хоча стосовно постмодернізму і досі не припиняються дискусії, зупинимось на тому, що більшість дослідників вважає, що український постмодернізм зародився у 1980-х pp. і пов'язаний з іменами Ю. Андруховича, О. Ірванця, В. Неборака (літературне угрупування «Бу-Ба-Бу»), а пізніше і з представниками таких груп, як «Пропала грамота»: Ю. Позаяк, В. Недоступ; «Лу-Го-Сад»: І. Лучук, Н. Гончар; «Нова дегенерація»: І. Андрусяк, І. Ципердюк та інші.        До визначальних рис постмодернізму слід віднести поєднання різних стильових тенденцій, часткову опозиційність до традиції, універсальність проблематики, позачасовість і позапросторовість зображення, епатажність, зміну функцій автора та героя, культ незалежної особистості, потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого, прагнення поєднати істини різних націй, культур, релігій, філософій, іронічність, пародійність тощо.