4. Основні форми зовнішньоекономічних зв’язків україни.

Форми зовнішніх економічних зв’язків України—різноманітні: зовнішня торгівля , міжнародна спеціалізація і кооперування, вкладення капіталів, обмін робочою силою, науково-технічне співробітництво, міжнародне спільне підприємництво, сумісне будівництво підприємств, інтуризм, проведення на комерційній основі виставок, ярмарків, торгів, аукціонів тощо

Зовнішня торгівля – одна з найдавніших форм економічних зв’язків між країнами, яка полягає Україна вивозі одних товарів за межі держави (експорт)та ввезення інших із закордону (імпорт). Обсяги її, як правило, визначають зовнішньоторговим обігом, тобто сумою експорту та імпорту, виражених у грошовій формі.

Міжнародна спеціалізація і кооперування здійснюється між підприємствами різних країн. Найхарактерніші вони для машинобудівного комплексу при спільному в-ві деталей, вузлів, і готової продукції.

Вкладення капіталів полягає Україна наданні коштів чи матеріальних ресурсів підприємцями однієї країни для будівництва, переобладнання господарських об¢єктів іншої, створення спільних підприємств.

Обмін робочою силою відбувається в результаті виїзду громадян на роботу в інші країни.

Все більшої ваги Україна наш час набирає обмін науково-технічною інформацією, тобто найновішими досягненнями Україна науці, техніці, технології.

Важливу роль в економіці країн відіграють міжнародні послуги, серед яких найпоширеніші такі: надання фінансових кредитів, обмін туристськими групами і ін.

5. Зовнішньоекономічна діяльність і пріоритети України

Загалом Україна не перебувала осторонь процесів, які відбувалися в світовій економіці і брала в них участь згідно з тією роллю, яку їй відводила централізована командно-адміністративна система.

Співіснування країн з різним суспільним ладом вимагало економічного співробітництва в тих сферах, які задовольняли інтереси цієї системи. Тому зовнішньоекономічна діяльність України практично не припинялася ніколи і набувала тих рис, які найбільше відображали потенційні можливості України.

Україна досі зберігає ту структуру економіки і структуру зовнішньоекономічної діяльності, яка залишилася у спадок від колишньої господарської системи. Суть згаданої структури полягає в тому, що в складі експорту наочно простежується роль України в системі світової торгівлі як потенційного продавця сировинної і напівфабрикатної продукції. Перебуваючи у складі СРСР, Україна фактично постійно забезпечувала зовнішню торгівлю велетенської держави основними експортними ресурсами для базових галузей зарубіжних країн. Наприклад, частка України 1989 p. (коли ще існував СРСР) у союзному експорті становила: щодо експорту залізної руди - 95%, кам’яного вугілля - 65%, чавуну - 75%, прокату металів -70%, електроенергії - 75%, сталевих труб - 40%, цукру-піску - 65%. При цьому вся валюта за експортну продукцію надходила до центрального банку союзної столиці, а Україні не виділяли навіть незначної частки. Після розпаду СРСР Росія безцеремонне проголосила себе правонаступницею всього союзного майна за кордоном, у тому числі – валютних капіталів як у своїх, так і в зарубіжних банках. Також Росія взяла на себе всі зовнішні борги (близько 85 млрд. американських доларів) колишнього СРСР.

Зовнішня торгівля в колишньому Союзі була особливою монополією держави, її здійснювало централізовано спеціальне міністерство. Експортні підприємства і ресурси перебували під суворим контролем, виробники не мали ніякої самостійності в зовнішньоекономічній діяльності. Окремі підприємства могли займатися зовнішньоекономічними операціями, але це були нечисленні суб’єкти з невеличкими розмірами обороту. На 1990 рік в Україні брали участь у зовнішньоекономічній діяльності лише 1, 7 тис. підприємств, які експортували продукції на 6 млрд. рублів.

Основними товарами, які експортує Україна в зарубіжні країни, залишаються сировина, матеріали і товари народного споживання. За останні 3-5 років структура експортних товарів є майже незмінною. Загалом сировина, матеріали і товари народного споживання становили 78%, машини й устаткування - 16%, машини й обладнання для підприємств, які будували за сприяння України, - б/о. За 1990-1992pp. експортне постачання навіть почало зменшуватися через не конкурентоспроможність машин, устаткування, електроенергії і т. д. Наприклад, експорт машин і обладнання у 1990-му порівняно з 1989 p. скоротився на 28 /о, а сировини і матеріалів зріс на 8, 3 /о. Провідними експортерами українських товарів на світовий ринок є підприємства Донецької, Дніпропетровської, Луганської, Полтавської та Львівської областей. Вони забезпечують понад 50% усього експорту України. Дещо меншою мірою забезпечують зовнішньоекономічну діяльність України підприємства Одеської, Харківської, Запорізької, Херсонської та інших областей.

Така структура експорту збереглася від колишньої системи і сприяє збереженню відповідної структури виробництва. Вона не задовольняє інтересів української економіки, оскільки не сприяє її переорієнтуванню на наукомісткі виробництва і продукцію кінцевого споживання. Україна через це втрачає можливість розвивати нові технології, виготовляти продукцію кінцевого споживання, конкурентоспроможну на споживчому ринку інших країн.

Основними формами співробітництва підприємств і організацій України у 1991 році були експортне постачання за замовленнями – нарядами зовнішньоторговельних фірм та об’єднань і товарообмінні (бартерні) операції, частка цих форм у загальному обсязі експорту становила, відповідно, 79, 9% та 12, 8%. Ці форми співробітництва як основні зберігалися і в 1992 році. Проте в 1992-му найбільш поширеними стали товарообмінні (бартерні) операції, на які припадало майже 50%. Значно знизилося постачання продукції на експорт за замовленнями-нарядами (42%).

У 1992 році поглиблювалися тенденції “натуралізації” експорту, що в цілому не сприяло залученню валютних коштів в Україну

.