Явище екуменізму.

Головна ідея екуменістичного богослов”я – ідея єдності християнства. Основою зближення екуменісти бачать спільність християнської спадщини, те, що єднає, а не розділяє Церкви, а реальне подолання відчуженості між

християнами – у поєднанні зусиль як у сфері соціального служіння, так і в розвитку діалогу, метою якого є вивчення й аналіз тих богословських положень, що є спільними або призвели до відчуження. Усі учасники екуменістичного руху не припускають втручання будь-яких позарелігійних, світських чинниківв екуменістичний процес, бо вважають його виключно церковною внутрішньохристиянською проблемою.

Сучасний екуменізм, попри всю свою конфесіональну багатобарвність, бере свої початки у протестантських ініціативах на початку ХХ століття, які саме й привели до зародження нового богослов”я єдності.

Метою сучасного екуменічного процесу є прагнення відновити спілкування у Таїнствах між роз”єднаними сьогодні християнськими Церквами, того спілкування, яким були позначені стосунки між християнськими спільнотами у перших віках їхнього спілкування.

Але, не зважаючи на таку ніби благородну мету, противників екуменізму серед християн було і залишається набагато більше, ніж прибічників або тих, хто співчуває цій ідеї. Противники екуменізму з лав, наприклад Російської Закордонної Православної Церкви стверджують, що “перегородки в Церкві”(конфесіональні) - “це стіни, що розділюють,”2 підкреслюючи, що відділення Православних Церков від єретиків почалося ще за часів Вселенських Соборів і відбувалося заради збереження православної віри від загибелі внаслідок змішування зі згубними єресями.

Така “нетерпимість” православних християн, які бажають зберегти своє віровчення у чистому первісному вигляді, не позбавлена деякого сенсу, оскільки запобігає так би мовити змішуванню “Божого Дару з яєчнею.” В решті- решт всеядність з релігійної точки зору зовсім не є ознакою чесноти, а навпаки, виказує непевність особи, її некомпетентність та невпевненість у тому, що проголошується нею за істину.

З іншого боку православні християни не стверджують, що тільки в їхній конфесії можливе спасіння та повнота єднання зі Святим Духом. Це підтверджується тим, що Православна Церква приймає інших християн, не перехрещуючи іх, а членів деяких – навіть у їхньому їєрархічному сані, тобто католицький священик, який перейшов у Православ”я, не позбавляється сану, а стає православним священиком.

Святитель Філарет Московський писав: ”… дотримуючись святого Писання, ніяку Церков, яка вірить яко Иисус есть Христос, не наважусь я назвати несправжньою. Християнська Церква може бути тільки або “чисто істинною,” яка сповідає істинне і спасительне Божественне вчення без домішок помилкових і шкідливих міркувань людських, або “не чисто істинною,” такою, що домішує до істинного і спасительного віри Христової вчення помилкові та шкідливі міркування людські… Щодо Церкви східної, я довів ще раніше, що її Символ Віри містить чисте вчення.”5

На завершення хотілося б привести мудру пораду Омара Хайяма: Чтоб мудро жизнь прожить,

Знать надобно немало.

Два важных правила запомни для начала:

Ты лучше голодай, чем что попало есть,

И лучше будь один, чем вместе с кем попало.