1. Предмет "Історія міжнародних відносин".

Міжнародні відносини здавна займали значиме місце в житті будь- якого суспільства. Виникнення тих або інших політичних об'єднань, формування соціальних інститутів, розвиток матеріальної і духовної культури були тісно пов'язані з торговельними, культурними, дипломатичними обмінами, зовнішньополітичними конфліктами, війнами, завоюваннями.

Потрібно відзначити, що на відміну від дослідників, що обмежують історію міжнародних відносин періодом від Вестфальського миру до сьогоднішнього дня, ми слідували розширювальній інтерпретації поняття міжнародних відносин. До числа її прихильників належать, зокрема, Р. Арон і Р. Гілпін.

Мета та завдання навчальної дисципліни «Історія міжнародних відносин» полягає у наданні знань та формування вмінь з основ теорії, історії та практики дипломатії.

Предметом навчальної дисципліни «Історія міжнародних відносин» є становлення та розвиток міждержавних відносин і дипломат ії

Нормативна навчальна дисципліна «Історія міжнародних відносин» базується на навчальних дисциплінах «Історія України». «Всесвітня історія», «Теорія міжнародних відносин» та є базою для вивчення навчальних дисциплін «Дипломатична та консульська служба». «Дипломатичний протокол і етикет», «Міжнародні відносини та зовнішня політика». Курс «Історія міжнародних відносин» виконує кілька соціально значущих функцій: пізнавальну, практично-політичну, світоглядну й виховну. Методологічними підвалинами змісту курсу є цивілізаційний, культурологічний, стадіально-рсгіональний підходи. Принципами вивчення історичних фактів є принципи історизму, об'єктивності, соціального підходу, альтернативності.

2. Загальна характеристика міжнародних відносин та зовнішньої політики у нові часи (з кінця XVIII ст до 1870 р.).

Ґрунт для революцій у Північній Америці та Франції, розвитку капіталістичних відносин у країнах світу та європейської суспільно-політичної думки підготувала просвітницька ідеологія XVIII ст. Прогрес людства просвітителі пов'язували зі свободою приватного підприємництва і недоторканності власності, ліквідацією станових привілеїв. Ці принципи визначили подальший соціально-економічний і політичний розвиток більшості країн світу.

Абсолютна монархія еволюціонувала до просвітницького абсолютизму, який прагнув зберегти необмежений характер влади монарха, посилаючись на необхідність створення суспільства "загального добробуту" через реформи "згори".

Французька революція 1789-1799 рр. внесла величезні зміни в усі аспекти життя суспільства, стала своєрідним історичним Рубіконом в європейській та світовій історії, прискорила її ходу. Вона зламала становий устрій і поставила соціальний і національний конфлікти в основу, подальшого розвитку країн Європи і світу.

Початок XIX ст. був пов'язаний з наполеонівськими війнами. Прагнення Наполеона Бонапарта перекроїти карту Європи зазнало невдачі. Завершення наполеонівських війн поставило перед монархами Європи завдання реставрації королівських династій, створення дійової системи забезпечення миру і стабільності в Європі, попередження нових революцій. Віденський конгрес (вересень 1814 р. - травень 1815 р.) започаткував систему міжнародних відносин в Європі, засновану на принципах рівноваги. її сутність становило зміцнення власної безпеки через формування союзів і відволікання уваги противника на потенційних ворогів. Крім реставрації та підтримки монархічних правлінь, країни-переможниці, насамперед Росія, Австрія, Пруссія, намагалися максимально задовольнити власні інтереси за рахунок територіальних надбань.

Наприкінці XVIII - на початку XIX ст. не менш поважним претендентом на панівне становище в європейській політиці стала Велика Британія.Промислова революція, яка розпочалася в Англії, згодом охопила всі інші країни Західної Європи та Північна Америки, забезпечила англійське (згодом європейське) економічне домінування у світі. Це дозволило європейським державам створити колоніальні імперії (найбільшою серед яких стала англійська).

Західна Європа та Північна Америка на підмурку основних економічних і технічних досягнень зробилися виробниками основної маси промислової продукції, тоді як Східна Європа з Росією та Латинська Америка виявилися сировинними придатками Західної Європи і США. Така структура світу спричинила становлення у Західній Європі та на Півночі США економічних механізмів регулювання виробництва і демократії, а в Східній Європі, Латинській Америці, на Півдні США - розвиток позаекономічних методів експлуатації і посилення диктаторських, абсолютистських традицій.

У політичному плані головними претендентами на лідерство у світі виступали Англія, Франція, Росія, а згодом Німеччина, США, Японія.

Наприкінці 40-х рр. Францію, Німеччину, Австрію, Угорщину, Італію охопила хвиля революцій, які, хоч і закінчилися поразкою, мали велике значення для формування національної свідомості народів Європи, прискорення темпів соціального та економічного розвитку європейських країн, становлення демократичних інститутів влади.

Не менш насиченою важливими подіями виявилася друга половина XIX ст. Для більшості країн світу цей час став періодом радикальних "соціально-політичних реформ, які створили передумови для прискорення темпів їхнього розвитку. Світ вступив у період промислового капіталізму з характерними для нього рисами: динамічним економічним розвитком на основі досягнень науково-технічного прогресу, концентрацією виробництва і капіталу, загостренням соціальних протиріч і конкурентної боротьби за ринки збуту.

Ще однією рисою XIX ст. стало поширення нових поглядів на місце і роль націй у суспільно-політичному житті. Французька революція кінця XVIII ст. вперше визнала націю найвищою цінністю і джерелом державної суверенності. Ця подія знаменувала завершення донаціональної ери в історії людства і початок нової ери - періоду формування націй та національного існування народів. XIX ст. стало добою розгортання національно-визвольних рухів у різних регіонах світу. Процеси національного відродження надзвичайно активно розгорнулися в той час серед слов'янських народів Центрально-Східної Європи. Наслідком пробудження національної свідомості стало також успішне завершення об'єднання італійської та німецької націй у другій половині XIX ст.

Весь той період був часом майже безперервних війн у різних регіонах світу. Найбільшими у XIX ст. за розмахом битв, кількістю жертв і політичними наслідками були наполеонівські війни (кінець XVIII ст. - 1815 р.), громадянська війна у США (1861-1865 рр.) та Інтервенцій розвинених держав у Китай (1851 -1865 рр.), Кримська (Східна) війна (1853-1856 рр.), війни з участю Пруссії (1866 р. і 1870-1871 рр.), Росії (1877-1878 рр.), колоніальні війни Франції та Великої Британії тощо.

Характерною рисою культурно-історичного процесу, що відбувався в країнах Західної Європи і Північної Америки в XIX ст., був інтенсивний розвиток усіх галузей духовної культури, національних літератур і мистецтва. Риси, що втілювались у них, свідчили про формування в цих країнах нового суспільства з його мораллю та культурою, змінами в економічній та соціально-політичній сферах. Так відбулося становлення й утвердження індустріального суспільства, тих основних принципів, які в основних рисах діють і понині.