2.2. Риси соціального життя

Соціально-уніфіковане життя суспільства па основі нівелювання різноманітності соціальних інтересів, зведення їх до інтересів однієї або кількох соціальних груп. Національна уніфікація життя народів різних національностей.

Подолання відмінностей між людьми індустріальної й сільськогосподарської, розумової і фізичної праці як форм соціального життя, що історично склались.

Обезлюднення великих територій шляхом згортання різних форм соціального життя, переселення, знесення поселень тощо. Розвал сталих, що історично склалися, соціальних відносин в результаті революційних потрясінь, фізичного винищення великої кількості населення, насильницьких засобів переселення, згубності демографічної політики.

Порушення соціальної «екології» історично сталого природного житія соціальних груп па основі їхнього руйнування або навіть фізичного знищення. Привнесення штучно утворених форм життя. Знеособлювання соціального життя.

Замкнутість політичного життя, майже відсутність зв'язків соціальних спільнот з іншими країнами.

Розвиток тенденцій розпаду політичного життя, звуження його впливу на економічну та інші сфери життя суспільства, крах політичної системи суспільства як не здатної до активної життєдіяльності. Включення широких мас у пошук нових форм політичного життя. Пошук нових форм політичного життя па противагу реально існуючим - тоталітарним. Низька політична культура політичного життя призводить до стихійних форм поведінки, примітивних форм політичного життя.

2.3. Риси політичного життя.

Політична уніфікація життя на основі єдиного політичного інтересу. Політичне спрямування всіх видів життєдіяльності суспільства па сприяння злиттю націй.

Міське і сільське, робітниче й селянське політичне життя стягувалось в один вузол встановленням державної монополії на владу, власність, ідеологію і культуру.

Згортання політичного життя на великих територіях країни, навіть повне припинення його в окремих місцях у зв'язку з демографічними змінами. Виникнення нестабільних, випадкових, тимчасових, слабких політичних структур, не здатних забезпечити нормальне політичне функціонування суспільства. Повний розвал політичного життя, що історично склалося, і привнесення насильницьких, історично не перевірених політичних форм.

Погляд на людину як на політичний «гвинтик», вмонтований до політичного механізму. Відчуження особи від влади і від себе. Знеособлення політичної діяльності мас. Встановлення «залізної завіси”, що політично забороняла будь-які соціально-політичні зв'язки, вільні міжнародні недержавні форми життєдіяльності соціальних спільнот, окремих осіб.

3. Види тоталітарних режимів XX століття.

Тоталітаризм — це деспотичний режим XX століття. Протягом 30-х, а потім другої половини 40-х років тільки в Європі тоталітарні та наближені до них режими були встановлені у 17 країнах з 27.<!-- pagebreak -->Фашизм як терористична диктатура ультраправих сил, що має свої національні різновиди, у період між двома світовими війнами утвердився в таких країнах, як Італія, Німеччина, Болгарія, Румунія, Греція, Іспанія, Португалія, Японія, Еквадор, Гватемала. Політичний лад у цих країнах спирався на силу абсолютного підкорення особи державі, а також на войовничий комунізм, шовінізм, расизм, демагогічний псевдосоціалізм. Головним знаряддям внутрішньої і зовнішньої політики були терор, насильство. Саме через зовнішню агресивність фашизму, що привела до розв’язання ним другої світової війни, цей тоталітаризм (особливо в Італії та Німеччині) проіснував порівняно недовго, та був розгромлений силами СРСР та західних демократичних держав. Розчленування Німеччини, позбавлення Японії та Німеччини права мати значну власну армію, створення Ради Безпеки та ін.). У деяких країнах — Іспанії, Португалії, Греції — фашистські режими у послабленій формі існували до середини 70-х (Піча В.М., Хома Н.М. Політологія: Конспект лекцій. Навч. посіб. для студентів вищих закладів освіти України. Друге вид., доп. – Львів: “Новий Світ - 2000”, 2003. – 172 с. Ст.. 74).

Комунізм, що був диктатурою ультралівих сил, виник раніше і існував значно довше, ніж фашизм. До певної міри фашизм був реакцією саме на комуністичні претензії щодо всесвітнього панування здійснення світової соціалістичної революції), хоча мав, звичайно серйозні причини для свого виникнення. Першою тоталітарною державою комуністичного типу був СРСР, що з'явився на світ внаслідок жовтневого перевороту в Росії 1917 р. Під гаслами диктатури пролетаріату тут була встановлена диктатура партії більшовиків, яка після перевороту перейменувала себе з "соціал-демократичної" в „комуністичну”, ввела режим так званого "воєнного комунізму" і оголосила війну усім "недостатньо комуністичним" чи некомуністичним партіям, які утворились того часу на теренах колишньої царської імперії: Україні, Грузії та на інших національних окраїнах). Війна велась під гаслами звільнення трудящих мас від гнобителів та їх інтернаціонального єднання з метою побудови комуністичного (соціалістичного) ладу. Наслідком перемоги більшовицької Червоної Армії було відновлення імперії майже у тих самих кордонах, у яких вона існувала до 1917-18 р.р (за винятком Польщі та Фінляндії) і встановлення репресивної диктатури комуністів, що спирались на відновлений ними (всупереч теорії) апарат таємної поліції (ЧК, ДПУ, ПКВД, КДБ тощо) (Україна посткомуністична: суперечності та перспективи соціально-політичного розвитку // Політична думка, 1993, № 1. ст. 172).

Комунізм будував свою політику на теорії класової боротьби і спрямовував репресії переважно протії власного населення, не сильно зачіпаючи Інтереси інших держав, принаймні до закінчення другої світової війни Реалізувати експансіоністські наміри у цей період йому перешкоджали спочатку внутрішні економічні проблеми, а потім — війна, розв'язана фашизмом. Іншою причиною відносної стійкості комунізму було створення ним власної економічної бази - повністю одержавленої економіки, яка попри постійні збої у механізмах, що вимагали різного роду екстренних заходів і репресій, усе ж таки протягом певного часу задовольняла потребу у форсованій модернізації країни. Одержавлена (або командна, тобто керована адміністративними методами згори) економіка дозволяла концентрувати в "одному кулаці" порівняно невеликі (у розрахунку на душу населення) матеріальні ресурси і вирішувати такі завдання, як індустріалізація, мілітаризація, піднесення освітнього рівня населення, розвиток науки і тих видів мистецтва, які "прославляли" режим Протягом певного часу це сприяло його зміцненню.

Після воєнної перемоги над фашизмом комунізм розширив свою географію і, внаслідок цього, здобув нове дихання У другій половині 1940-х років у залежність віл СРСР потрапили країни Центральної та Східної Європи: Болгарія, Польща, Угорщина, Чехословаччина, Німецька Демократична Республіка, які змушені були виконувати розпорядження з Москви під загрозою збройного вторгнення принаймні двічі це було реалізовано: у 1956 р. стосовно Угорщини 1968 р. - Чехословаччини). Дещо дистанційовано, але тим самим шляхом розвивались Румунія та Югославія. В Азії тоталітарні режими комуністичного зразка встановились у Китаї, Північній Кореї, В'єтнамі, Камбоджі та Лаосі; у Латинській Америці — на Кубі. В окремих пах вони збереглися nie й дотепер, .хоч тоталітаризм у вигляді найвпливовіших режимів занепав, починаючи з кінця 80-х років.<!-- pagebreak -->Подібно до фашизму, крах комуністичного тоталітаризму як масовoro явища настав внаслідок поразки у війні, але не "гарячій", а „холодній”. Суть її полягала у жорсткому військовому (а, отже, і економічному) протиборстві з розвиненими демократичними країнами. Комунізм не зміг виграти цю війну саме через нежиттєздатність своєї економіки, через відсутність внутрішніх причин її розвитку, які забезпечили б належний (зіставлений з тим, що існував у західних державах) рівень добробуту людей (Політологія. Підручник для студентів вищих навчальних закладів / за ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенька. – К.: Видавничий центр “Академія. – 2001. – 528 с. Ст. 261-265).

Тоталітаризм в обох його різновидах став причиною величезних людських страждань. Йому в жертву було принесено понад 100 мли. людських життів. І хоч між фашизмом та комунізмом є чималі відмінності (в ідеології, економічному устрої, методах зовнішньої політики тощо), як політичні системи ці два різновиди деспотичного господарювання мають багато спільного, що й дало змогу політологам звести їх під одне визначення тоталітаризму (Політологія / Ф.М. Кирилюк, М.І. Осушний, М.І. Хильки та ін.: За ред Ф.М. Кирилюка. – К.: Здоровя, 2004. – 776 с. Ст. 465).