33. Засоби індивідуального захисту (зіз) застосовують тоді, коли

безпека робіт не може бути забезпечена конструкцією та

розміщенням устаткування, організацією виробничих процесів,

архітектурно-планувальними рішеннями та засобами колектив-

ного захисту.

Відповідно до Закону України „Про охорону праці" (ст. 10) на

роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, в особливих

температурних умовах, в забрудненому середовищі робітникам та

службовцям безплатно видаються спецодяг, спецвзуття та інші засоби

індивідуального захисту. Перелік робіт та професій, що дають право на

одержання ЗІЗ, складається на основі галузевих норм адміністрацією

підприємства та погоджується із місцевими органами держнагляду по

охороні праці. Порядок видачі, зберігання та використання ЗІЗ

визначається „Положенням про порядок забезпечення працівників

спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами

індивідуального захисту" (наказ Держнаглядохоронпраці

№ 170 від 29. 10. 96 p.).

Постановою Кабінету Міністрів України № 535 від 20. 07. 95 р.

була затверджена відповідна програма розвитку в державі виробництва

ЗІЗ, створення структур з її сертифікації тощо.

ЗІЗ поділяються на засоби захисту органів дихання, спецодяг,

спецвзуття, засоби захисту рук, голови, обличчя, очей, органів слуху,

шкіри, засоби захисту від падіння з висоти та ін.

Захист органів дихання здійснюється за допомогою протигазів та

респіраторів. За принципом дії протигази поділяються на фільтруючі

та ізолюючі. У фільтруючих протигазах повітря очищається від

токсичних речовин при проходженні його через фільтруючу

коробку. У випадку наявності у повітрі невідомих речовин, або

значного вмісту шкідливих речовин (більше 0,5% за об'ємом),

а також при зменшеному вмісті кисню (менше 18% при нормі 21%)

застосовувати фільтруючі протигази не можна. В таких випадках,

а також при роботах в колодязях та ємкостях застосовують лише

ізолюючі протигази шлангові (подача повітря для дихання з чистої

зони по шлангу), або автономні (з генерацією або без генера

ції кисню).

Респіратор — полегшений засіб захисту органів дихання від

шкідливих газів, парів, аерозолей. Вони, як правило, складаються

з двох елементів: півмаски, що ізолює органи дихання від

забрудненої атмосфери, та фільтруючої частини. За призначенням

респіратори поділяються на протигазові, протипилові та

універсальні.

Найбільш часто в різних галузях промисловості застосовуються

протипиловий респіратор ШБ-1 „Лепесток" (вітчизняний аналог

„Росток"), протигазовий — РПГ-67, універсальний — РУ-60МУ

(вітчизняний аналог „Тополя") (Рис. 2.12).

До спецодягу відносяться: куртки, штани, комбінезони, халати

плащі тощо. Відповідно до ГОСТ 12.4.103-80 спеціальний одяг залежне

від захисних властивостей поділяється на групи (підгрупи), які маюП

наступні позначення: М — для захисту від механічних пошкоджень;

З — від загальних виробничих забруднень; Т — від підвищеної чи

пониженої температури; Р — від радіоактивних речовин; И — від

рентгенівського випромінювання; Э — від електричних полів; П— від

нетоксичних речовин (пилу); Я — від токсичних речовин; В — від води;

К — від кислот; Щ — від лугів; О — від органічних розчинників; Н —

від нафти, нафтопродуктів, мастил та жирів; Б — від шкідливих

біологічних факторів.

Виходячи із необхідних захисних властивостей, вибираються

матеріали для виготовлення спецодягу.

Спе-пальне взуття класифікується в залежності від захисних

властивостей аналогічно спецодягу. Воно поділяється на чоботи,

півчоботи, черевики, півчеревики, валянки, бахіли.

Засоби захисту голови дозволяють недопустити травмування голови

при виконанні монтажних, будівельних, навантажувально-

розвантажувальних робіт, при видобутку корисних копалин.

Найбільш розповсюджені засоби захисту голови — каски, які

поділяються на каски захисні загального призначення (каска будівельна

склопластикова, текстолітова), каски шахтарські, каски спеціального

призначення (для електрозварників).

Засоби захисту рук — це різні види рукавиць, рукавичок,

напальчників, дерматологічних засобів (мазі, пасти, креми). Рукавиці та

рукавички виготовляють із бавовни, льону, шкіри, шкірзамінника, гуми,

азбесту, полімерів та ін. Засоби захисту рук за захисними властивостями

класифікуються відповідно до єдиної класифікації (ТОСТ 1.4.103-80)

аналогічно до спецодягу та спецвзуття.

Для захисту очей від твердих частинок, бризок кислот, лугів та

Інших хімічних речовин, а також випромінювань застосовують такі засоби

Індивідуального захисту, як окуляри. Тип окулярів добирається за ГОСТ

12.4.013-85 залежно від виду роботи.

До засобів захисту обличчя відносяться ручні, неголовні та

універсальні щитки. Найбільш часто на виробництві

використовуються: щиток електрозварювальника універсальний

ЩЭУ-1, щиток захисний ЩЗ, захисна маска С-40, захисна сітчата

маска С-39.

На роботах, зв'язаних із забрудненням, видається безплатно за встановленими нормами мило. На роботах, де можливий вплив на шкіру шкідливо діючих речовин, видаються безплатно за встановленими нормами змиваючі та знешкоджуючі засоби. 1. Працівники, що працюють на роботах, пов'язаних із забрудненням, де можливий вплив на шкіру шкідливо діючих речовин, мають право на одержання мила, змиваючих і знешкоджуючих засобів. Переліки вказаних робіт можуть встановлюватися у колективних договорах підприємства, установи, організації. 2. Мило працівникам видається за встановленими нормами — 400 г на місяць. Воно не видається працівникам тих підприємств, на яких діють душові установки з гарячою і холодною водою, забезпечені милом. Зазначена норма видачі мила не поширюється на медичний персонал з числа працівників, безпосередньо пов'язаних з обслуговуванням хворих у лікувальних закладах кримінально-виконавчої системи, які забезпечуються 100 г мила на місяць з розрахунку на одну особу (норма витрат мила на санітарно-гігієнічні потреби для осіб рядового і молодшого начальницького складу воєнізованої пожежної охорони, служби нагляду і безпеки, а також медичних працівників затверджена наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань № 22 від 23 лютого 2000 p.). 3. На роботах, де можливий вплив на шкіру шкідливо діючих речовин, працівникам повинні видаватися профілактичні пасти і мазі, а також змиваючі і знешкоджуючі засоби.

33. Небезпека ураження обслуговуючого персоналу електричним струмом виникає при використання та експлуатація електрообладнання. Небезпечна для людини напруга з’являється на металевих частинах конструкції устаткування при їх випадковому контакті з неізольованим струмоведучим провідником. Одним із технічних засобів забезпечення безпеки експлуатації устаткування в такому аварійному режимі є захисне заземлення. Захисне заземлення – це навмисне електричне з’єднання з землею або її еквівалентом металевих частин, що не є струмоведучими, але можуть виявитися під напругою. Принцип дії захисного заземлення – зниження до безпечних значень напруги дотику та кроку, зумовлених замиканням на корпус. Захисна дія заземлення електроустановки полягає у тому, що струм замикання перерозподіляється між заземлюючим пристроєм і людиною обернено пропорційно їхнім електричним опорам. Отже, захисне заземлення повинно мати електричний опір, значно менший по величині, ніж опір тіла людини. Тільки при такій умові на людину, що доторкнулася до ушкодженого устаткування, прийдеться безпечна частина струму. Захисне заземлення складається із: заземлювача і заземлюючого провідника. Заземлюючий пристрій являє собою сукупність конструктивно об’єднаних провідників і заземлювачів. Заземлюючий провідник – це провідник, який з’єднує частини конструкції, що заземлюються, із заземлювачем. Заземлювач – це сукупність з’єднаних між собою провідників, що знаходяться в стиканні з землею або її еквівалентом. Заземлювачі можуть бути природними і штучними. У якості природних заземлювачів можуть використовують: - прокладені під землею водопровідні й інші металеві трубопроводи, за винятком трубопроводів горючих рідин, горючого пилу, вибухонебезпечних газів і каналізаційних систем; - металеві конструкції й арматура залізобетонних конструкції будинків і споруджень, що мають з’єднання із землею; - свинцеві оболонки кабелів, прокладених у землі (алюмінієві оболонки кабелів і голі алюмінієві провідники не допускається використовувати в якості природних заземлювачів). При цьому заземлювачі повинні бути зв’язані з магістралями заземлювача в різних місцях. Перед використанням природного заземлювача перевіряють його опір розтіканню струму. Цей опір повинний бути не більше допустимого. Якщо опір розтіканню струму природного заземлювача більше допустимого, влаштовують додатково штучні заземлювачі, які повинні забезпечити спільно з природним заземлювачем опір розтікання струму не більше допустимого. При неможливості використання природних заземлювачів, споруджуються заземлюючі пристрої, які повністю складаються зі штучних заземлювачів. Штучними заземлювачами можуть бути вертикальні або горизонтальні електроди. У якості вертикальних електродів застосовуються сталеві стержні, труби і кутники довжиною від 2 м до 4 м. Їхні верхні кінці знаходяться на глибині від 0,6 м до 0,7 м від поверхні землі. Для зв’язку між вертикальними заземлювачами застосовують горизонтальні електроди – кругла сталь або сталеві штаби. Розташовані в землі стержні, штаби і провідники не повинні бути пофарбованими. Електричний опір системи захисного заземлення визначається як сума опору заземлюючих провідників, опору заземлювачів і опору розтіканню струму в землі. Оскільки визначальним є останній, то фактично електричний опір системи захисного заземлення дорівнює опору розтіканню струму в землі заземлюючого пристрою. Опір розтіканню струму в землі залежить від властивостей і стану ґрунту, розміру і форми заземлювачів, глибини їхнього закладення і взаємного розташування заземлювачів. Провідність ґрунту характеризується питомим опором, тобто опором куба грунту зі стороною довжиною 1 м. Питомий опір грунту знаходиться у великій залежності від його виду і структури, а також його температури й вмісту в ньому вологи і солей. В залежності від розташування заземлювачів відносно устаткування, яке заземлюється, заземлення можуть бути виносними або контурними. Виносне заземлення розташовується зосереджено на деякій відстані від устаткування, яке заземлюється. При контурному заземленні заземлювачі розташовуються по периметру й усередині площадки, на якій встановлене устаткування, що заземлюється. Відповідно до “Правил влаштування електроустановок” (ПУЭ) захисне заземлення слід виконувати: - при напрузі змінного струму 380 В і постійного струму 440 В і вище в усіх електроустановках; - при номінальних напругах змінного струму вище 42 В і постійного струму вище 110 В тільки в установках, які розміщені у приміщеннях із підвищеною небезпекою і особливо небезпечних, а також у зовнішніх установках; - у вибухонебезпечних установках – при будь-якій напрузі змінного і постійного струму. Заземленню підлягають: корпуси електричних машин, трансформаторів, апаратів, каркаси розподільних щитів і шаф, сталеві труби електропроводки, металеві корпуси пересувних і переносних електроприймачів. Контроль технічного стану заземлюючого пристрою проводять періодично в наступній послідовності: а) зовнішній огляд видимої частини пристрою; б) вимір опору пристрою; в) вибіркове скресання грунту для огляду підземних елементів пристрою. Контрольний вимір опору пристроїв для заземлення цехових електроустановок повинен проводитися не рідше одного разу в рік. Результати замірів опору заземлення оформляються протоколом. Вимір опору заземлювачів, а також питомого опору грунту: влітку – при найбільшому просиханні, або зимою – при найбільшому промерзанні грунту.

34. Для захисту людей від ураження електрострумом внаслідок пошкодження

ізоляції і переході напруги на струмопровідні частини машин, механізмів,

інструментів тощо застосовують захисне заземлення (рис. 1) чи занулення

Захисне заземлення — навмисне електричне з'єднання з землею або її

еквівалентом металевих струмопровідних частин, що можуть опинитися під

напругою.

Заземлення здійснюється за допомогою природних, штучних або змішаних

заземлювачів.

Занулення — це навмисне електричне з'єднання з нульовим захисним

провідником металевих струмонепровідних частин, які можуть опинитися під

напругою (корпуси електроустаткування, кабельні конструкції, сталеві

труби тощо).

Метою занулення є усунення небезпеки ураження людини під час пробою на

корпус обладнання однієї фази мережі електричного струму. Ця мета

досягається внаслідок швидкого відімкнення максимальним струмовим

захистом частини мережі, на якій трапилося замикання на корпус.

Завдяки підключенню до нейтральної точки джерела всіх не-струмопровідних

частин обладнання, однофазне замикання на корпус перетворюється в

однофазне коротке замикання, яке призводить до спрацьовування

максимального струмового захисту.

Захисне заземлення і занулення виконують з метою:

• забезпечення нормальних режимів роботи установки;

• забезпечення безпеки людей при порушенні ізоляції мережі

струмопровідних частин;

• захисту електроустаткування від перенапруги;

• захисту людей від статичної електрики.

У мережі нейтраль джерела струму слід приєднати до заземлення за

допомогою заземлюючого провідника . Цей заземлювач розташовується

поблизу джерела живлення (в окремих випадках) біля стіни будинку, у

якому він знаходиться. Ефективним заходом захисту в даному

випадку є захисне занулення.

Захисне занулення - це навмисне електричне з'єднання з

нульовим захисним провідником металевих неструмоведучих частин, що

можуть виявитися під напругою (ГОСТ 12.1.009-76). Захисна дія занулення

здійснюється тим, що при замиканні однієї з фаз на занулений корпус у

колі цієї фази виникає струм короткого замикання, що впливає на

струмовий захист (плавкий запобіжник, автомат), у результаті чого

відбувається відключення аварійної ділянки від кола. Таким чином, ення аварійної ділянки від кола. Таким чином,

занулення зменшує напругу дотику й обмежує час, протягом якого

людина, торкнувшись до корпуса, може потрапити під дію напруги.

ГОСТ 12.1.038-82 установлює гранично припустимі рівні напруг дотику

(В), і струмів (мА), що протікають через тіло людини, призначені

для проектування способів і засобів захисту людей при

взаємодії з електроустановками виробничого і побутового

призначення постійного і змінного струму частотою 50 і 400 Гц.

На підставі ПУЭ-85 дане приміщення по ступені небезпеки поразки

електричним струмом відноситься до класу приміщень без підвищеної

небезпеки поразки електричним струмом, так як умови, що створюють

підвищену небезпеку поразки електричним струмом (вологість,

струмоведучий пил, висока температура, можливість одночасного

торкання до струмоведучих частин і заземлення) відсутні .

Електропроводка в приміщенні схованого типу, тому випадкове торкання

проводів з напругою 220 В виключено, за умови дотримання правил

техніки безпеки. Вимикачі штучного освітлення ізольовані

струмонепровідним облицюванням.

Отже, зануленням називається навмисне з'єднання неструмоведучих частин,

що випадково можуть виявитися під напругою, з багаторазово заземленим

нульовим проводом.

Захисний ефект занулення полягає в зменшенні тривалості замикання на

корпус, а отже, у скороченні часу впливу електричного струму на людину.

33. Блискавка - це електричний розряд, що виникає в атмосфері між різнойменної зарядженими хмарами, їх частинами або між хмарою і землею. Найчастіше удари блискавки вражають місця, що підносяться над навколишньою поверхнею, найбільш високі об'єкти в масиві забудови та гострі предмети - вишки, що окремо стоять дерева, димові труби та ін На ймовірність ураження блискавкою впливають електропровідність шарів землі, найближчих до поверхні, а також рівень грунтових вод. Під час розряду блискавки через вражений об'єкт протягом стотисячних часток секунди протікає електричний струм в кілька тисяч ампер, обумовлений розрядом атмосферної електрики. Механічні, теплові та електромагнітні впливи, які супроводжують грозовий розряд, можуть виявитися причиною травмування людей і тварин, пожежі, руйнування будівель і появи перенапруження у проводах, але струми блискавки не руйнують металеві провідники досить великого перерізу. Під досить великим перетином для сталі можна прийняти 30? 50 мм2, що відповідає дроту діаметром 6? 8 мм. Для захисту будівель від ударів блискавки споруджують громовідводи (мал. 7), що представляють собою молніепріемнік (металевий стрижень, піднятий на відповідну висоту), токоотводящій спуск і заземлювач. Блискавковідвід приймає удар блискавки на себе і відводить струм блискавки в землю. Токоотводящій узвіз від молніепріемніка до заземлювача прокладають по можливості найкоротшим шляхом, не допускаючи вигинів дроти під гострим кутом, інакше може виникнути іскровий розряд між близько розташованими ділянками дроти і, як наслідок, займання. Висоту громовідводи і місце його установки вибирають так, щоб він повністю захистив будівлю від удару блискавки. Дієвість громовідводи оцінюють по його захисній зоні, кордон якої являє собою конічну поверхню з вістрям на вершині громовідводи та основою у вигляді кола радіусом у півтора рази більшим, ніж висота. Все, що знаходиться усередині зони, досить надійно захищене від прямих ударів блискавки. Блискавковідвід захищають будівлі, що підносяться над рештою забудовою або деревами більш ніж на 25 м, і окремо розташовані будинки, що не входять в масив забудови, якщо вони віддалені від дерев. Захист від прямих ударів блискавки - складова частина проекту будівлі і не пов'язана з його електрифікацією. Споруджують блискавкозахисту в процесі будівництва. Крім блискавкозахисту, треба подбати також про захист від перенапруг. Електромагнітні впливу грозового розряду створюють в проводах, прилеглих до ВЛ, підвищені потенціали (перенапруги). Щоб запобігти їх проникнення в приміщення по проводах ВЛ, заземляють гаки, на яких встановлені ізолятори, і по можливості між фазним проводом і заземляючим спуском монтують вентильні розрядники РВН-0, 5. Заземлення кругів не забезпечує повного захисту від занесення в будівлі небезпечних потенціалів по проводах повітряних електроліній, тому в сільській місцевості під час грози не слід наближатися до електропроводки та проводах радіотрансляційної мережі на відстань менше 0,3-0,5 м; доторкатися до приладів, приєднаним до електричної мережі; не слід також перебувати ближче 3-5 м від заземлюючого спуску. Відгалуження і заземлення Відгалуження виконують без встановлення додаткових опор, якщо його довжина від ВЛ не більше 25 м. Для відгалуження рекомендується застосовувати ізольовані проводи, але допускається і неізольовані; в цьому випадку на кожен дріт можна одягти м'яку ізоляційну трубку. Якщо довжина відгалуження перевищує 25 м, необхідне встановлення додаткових опор. Від ВЛ до останньої опори монтують неізольований дріт, а від останньої опори до будови - ізольований. Найменша допустима переріз (мм2) проводів для відгалужень індивідуальним споживачам за умов механічної міцності становить: Трифазні (чьотирьох) відгалуження зручніше виконувати четирехжільним проводом марки АВТВ або АВТУ з вбудованим несучим тросом, перетин алюмінієвих струмоведучих жив при цьому може бути не менше 4 мм2, так як механічне навантаження сприймають не вони, а трос. Несучий трос наглухо закріплюють і приєднують до нульового проводу. Для кріплення тросу на опорі ставлять додатковий ізолятор.

На стіні будівлі також встановлюють ізолятори. Для проводів АВТВ, АВТУ потрібен один ізолятор, на якому закріплюють несучий трос, в інших випадках - за кількістю проводів: два ізолятори при однофазномуживленні введенні або чотири при трифазному. Застосовують порцелянові або скляні ізолятори типів ТФ-12, ТФ-16, РФО-12 або НС-16. Відстань від проводів відгалуження до землі при перетинанні проїзної частини повинна бути не менше 6 м, при перетині пішохідної доріжки - не менше 3,5 і у ізоляторів на стіні - не менше 2,75 м Ізолятори спочатку закріплюють на крюках, потім гаки монтують на зовнішній стіні. У будинках з бетонними або цегляними стінами для кожного гака пробивають гніздо на глибину 100 мм і закріплюють гак цементним розчином. У будівлях з рубаними стінами для монтажу гаків висвердлюють отвори і угвинчують в них гаки. У кар-касно-засипних, глинобитних або дощатих будівлях гаки встановлюють на дерев'яному брусі товщиною 70? 100 мм, який монтують на стіні шурупами або шпильками. Іноді з внутрішньої сторони потрібно посилити стіну дошкою, а до неї через тонку стіну будови прикріпити брус. Для відгалуження можна застосовувати кабель з мідними жилами (ВВГ, ПВГ та ін) перерізом не менше 2,5 мм2 або алюмінієвими жилами (АВВГ, АПВГ) перерізом не менше 4 мм2. Кабель прокладають по стійці опори: у верхній частині відкрито на скобах, а з висоти не менше 1,5 м від рівня землі - в трубі на глибину 0,7 м. Потім кабель ведуть в траншеї глибиною не менше 0,7 м до будівлі і , нарешті, в трубі виводять на зовнішню стіну. У траншеї кабель укладають на шар землі, що не містить каменів, шлаку та будівельного сміття. Над кабелем виконують таку ж засипку. У місцях, де ймовірні земляні роботи, поверх шару засипки укладають бетонні плитки або цеглу. Відгалуження вважається частиною ВЛ, його обслуговує власник електричних мереж до ізоляторів на стіні будівлі, включаючи з'єднання у ізоляторів. При кабельному відгалуженні на обслуговуванні власника мереж знаходяться кабель і контактні з'єднання його наконечників. Повторне заземлення Якщо для електроприймачів потрібно захисне занулення, споживачеві слід спорудити повторне заземлення нульового проводу. Цього можна не робити, якщо повторне заземлення є на опорі ПЛ і довжина відгалуження не перевищує 10 м. Повторне заземлення на ВЛ визначають за наявності заземлюючого спуску, до якого приєднані нульовий дріт, а також гаки або штирі ізоляторів. Заземлюючий спуск прокладають по стійці опори до заземлювача (однієї або декількох труб, смуг або іншої металевої маси, заглиблені в землю). Довжина деталей заземлювача, число стрижнів або труб і глибина їх закладення залежать від властивостей грунту в місці спорудження і рівня грунтових вод.

Незважаючи на досить велику різноманітність типів будинків і садових будиночків, а також господарських споруд різного призначення, схеми електропостачання містять обмежену кількість елементів. Скрізь обов'язкові ввідний пристрій (Трубостійки або розподільчий ящик), квартирний щиток, штепсельні розетки, вимикачі та ін

Типи і кількість електротехнічних пристроїв визначає проектне рішення конкретного об'єкта.    Найменші перетину проводів групової мережі освітлення та штепсельних розеток - 1,5 мм 2 для мідних жил і 2 мм2 для алюмінієвих і алюмомедних. Введення живильних ліній в квартиру від Трубостійки до квартирного лічильника - 2,5 мм 2 для мідних жил і 4 мм2 для алюмомедних і алюмінієвих.

Використання електроенергії можливо тільки після допуску електроустановок до експлуатації і отримання споживачем абонентської книжки для розрахунків за електроенергію. У першу чергу споживач повинен отримати технічні умови на електропостачання від власника електричних мереж, зробити проект або схему електропостачання, узгодити цей документ з власником мереж і місцевим органом Держенергонагляду. Після закінчення робіт з монтажу та виконання технічних умов споживач подає заяву на відпустку електроенергії. Власник мереж перевіряє зроблені роботи на відповідність проекту та ПУЕ, проводить інструктаж щодо заходів електробезпеки. Про результати перевірки та інструктажу робляться записи. Після цього підприємство, яка видала технічні умови, приєднує об'єкт до електромережі. У проекті повинні бути представлені рішення щодо вибору плавких запобіжників, автоматичних вимикачів, проводів і способу їх прокладки, схемами внутрішніх електропроводок і зовнішніх внутрішньодворової мереж, обліку електроенергії для розрахунків з власником електромереж, а при необхідності - і по пристрою заземлення. Відгалуження від ПЛ і внутрішньодворової мережі наносять на план ділянки, внутрішню проводку - на плани будов. Крім того, на планах вказують розташування щитків, отве-твітельних коробок, вимикачів, лічильника, а також стаціонарно встановлених світильників та інших електроприймачів. Плани доповнюють необхідними поясненнями і електричними схемами щитків. Проект можна не складати, якщо намічається незначний обсяг роботи з електрифікації, наприклад тільки електропроводка для освітлення в будинку і побутових електроприладів внутрішньоквартирного застосування. У цьому випадку досить виконати детальну схему з зазначенням на ній марок проводів і способів їх прокладання, а також номінальних струмів запобіжників. Відтворювати електричні схеми внутрішніх з'єднань використаних приладів і пристроїв, наприклад електролічильника або люмінесцентного світильника, не треба. Електрична схема відрізняється від плану електропроводки тим, що на ній зображають електричні зв'язки між електроустаткуванням і елементами проводки, не враховуючи їх розташування в приміщенні або на місцевості, тобто без дотримання масштабу. Перш ніж звертатися до власника електричних мереж за технічними умовами на електропостачання, споживач повинен чітко визначити бажану ступінь електрифікації ділянки. Від цього залежать обсяг майбутніх робіт з монтажу, необхідний перетин проводів, тип лічильника, варіант щитка і номінальний струм запобіжників. Споживачеві не дозволяється збільшувати номінальний струм запобіжників у порівнянні із зазначеним у проекті, або схемою. Особисті підсобні господарства за ступенем електрифікації можна умовно розділити на три групи. До першої відносять господарства з малим ступенем електрифікації, коли електроенергію використовують переважно для освітлення (електроприлади та електрифіковані машини поза приміщень житлового будинку не передбачені) і потужність застосовуваних електроприймачів не перевищує 1,3 кВт. До другої - господарства, в які використовують або побутові електроприлади потужністю вище 1,3 кВт, або однофазні електрифіковані машини або електроінструмент поза приміщень житлового будинку. До третьої - господарства, в яких застосовують трифазні електроприймачі. У першому випадку подають заявку на однофазне відгалуження з лічильником на 5 А, по друге - на однофазне відгалуження, але при цьому передбачають захисне занулення і номінальний струм лічильника (5 або 10 А) приймають в залежності від потужності використовуваних електроприймачів, у третьому - трифазне відгалуження з нульовими робітникам і захисним проводами. Вступний пристрій Вступний пристрій забезпечує автоматичне відключення всієї електропроводки споживача при її несправності, а також дозволяє відключити проводку під час ремонту або на період тривалої бездіяльності. У сучасних багатоквартирних будинках ввідний пристрій розташовують у загальних тамбурах або на сходових клітинах, в одно-і двоповерхових будинках - зазвичай в квартирі на стіні. Вступний пристроєм може служити плавкий запобіжник або який-небудь інший захисний апарат, наприклад автоматичний вимикач. Для одноквартирного будинку номінальний струм захисного апарату не більше 25 А. На вводах у багатоквартирний будинок або в тих випадках, коли застосовують однофазні електроприймачі потужністю понад 1,3 кВт, може знадобитися апарат на струм силою більше 25 А. При застосуванні плавкого запобіжника до нього додають комутаційний апарат, наприклад пакетний вимикач або рубильник (при автоматичному вимикачі додатковий комутаційний апарат не потрібно). Запобіжники, а також однополюсні захисні автомати монтують тільки в фазних проводах. Встановлення цих апаратів на нульовому проводі не допускається. Лінію нульового проводу можна розривати тільки при одночасному розриві ліній фазних проводів. При однофазному відгалуженні це забезпечується двополюсних комутаційними або захисними апаратами. Можна застосувати і триполюсні апарат, але при однофазномуживленні (двопровідним) введенні один з полюсів не використовують. Струмоведучі частини вступного пристрої повинні бути захищені від попадання дощу чи снігу недоступні для випадкового дотику, тому бажано вибирати апарати, які відповідають за захист і умов експлуатації, або монтувати ввідне пристрій у металевому або пластмасовому корпусі. Апарати вступного пристрої, встановлені на зовнішній стіні будинку, захищають бляшаним, пластмасовим або дерев'яним кожухом. Відстань від струмовідних неізольованих частин до стінок захисного кожуха має бути не менше 10 мм. Існує думка, що встановлення запобіжників в лінії не тільки фазного, але і нульового проводів підвищує надійність захисту. Насправді обрив електричного кола, пов'язаної з нульовим проводом, у тому числі і при перегорання запобіжника в його ланцюга, може призвести до небезпечних для життя наслідків. Один із засобів забезпечення безпеки при порушенні ізоляції - занулення, тобто з'єднання металевих неструмоведучих частин електрообладнання з заземленим нульовим проводом. Якщо ж в ланцюзі нульового проводу знаходиться запобіжник або автомат, то він може спрацювати і відключити нульовий дріт, що рівносильно відключення ЗАНУ-лення, що забезпечує захист людини від ураження електричним струмом. Не дозволяється встановлювати однополюсні захисні або комутаційні апарати в ланцюзі нульового проводу. При монтажі електропроводки слід ретельно виконувати всі з'єднання за схемою. Вступне пристрій з боку відгалуження від ВЛ підключають ізольованими проводами перетином 4 або 6 мм2 (для мідних допускається перетин 2,5 мм2). Ізольовані проводи до проводів відгалуження в ізоляторів на стіні будівлі приєднують фахівці власника мереж, а до вступного пристрою - споживач. Якщо відгалуження виконано тросовим проводом або кабелем, струмоведучі жили до вступного пристрою також підключають фахівці власника мереж. З боку вводу в будинок споживач повинен зробити проводку між вступним пристроєм і електролічильників. При монтажі будь-якого трьох-або однофазного ввідного пристрою без комутаційного апарата нульовий дріт відгалуження за допомогою окремого контактного затискача з'єднують з відповідним проводом, що йдуть до лічильника. З'єднання скруткою допускається, якщо дроти зварюють або паяють, але в умовах індивідуального будівництва цю роботу з алюмінієвими проводами виконати важко. Тому для з'єднання використовують контактний затиск від якого-небудь електричного апарата, наприклад одногнездо-вої зажим до проводів перетином до 4 мм2, що застосовується у світильниках, або затискач з отве-твітельной коробки. Діаметр контактних гвинтів повинен бути 4-6 мм. Якщо з'єднуються дроти з різних металів, кожен кріплять окремим гвинтом. Групову мережу, частіше використовується в присадибних будівлях, виконують однофазного і монтують, як правило, трьома групами. Група № 1 призначається для живлення освітлювальних приладів. Група № 2 служить для приєднання штепсельних розеток на 6 А без захисних (зануляющіх або заземлюючих) контактів. Група № 3 живить електроприймачі, що вимагають занулення корпусу приладу (наприклад, кухонна плита). До даної групи приєднують штепсельні розетки з захисним контактом. Допускається змішане живлення штепсельних розеток та освітлення. Не можна об'єднувати нульові провідники різних груп. У провід, який служить для приєднання захисних контактів штепсельних розеток, не можна вводити ні вимикачі, ні запобіжники. Номінальні струми розщіплювачем автоматичних вимикачів мають становити: 16 А - для групової та освітлювальної мережі та мережі штепсельних розеток на ток 6? 10 А в будинках без побутових кондиціонерів повітря; 25 А - для мережі штепсельних розеток у будинках з побутовими кондиціонерами повітря потужністю до 1,3 кВт, а також для групової лінії живлення побутових електричних приладів потужністю до 4 кВт; 25-32 А - для групової лінії живлення електричної плити потужністю до 5,8 кВт; 40 А - для групової лінії живлення електричної плити потужністю 5,9? 8 кВт

Зовнішні мережі. На квартирі, індивідуальному будинку віллі або дачного будиночка електрична енергія підводиться при номінальній напрузі 220 В за відхідним лініях розподільної мережі, які беруть початок на трансформаторній підстанції (ТП). До ТП електроенергію подають в більшості випадків трифазним струмом по трьохпровідний високовольтних лініях при напрузі від 6 до 35 кВ, а відводять по трифазним чотирьох-провідним: три дроти фазних, четвертий - нульовий або нейтральний. У містах лінії прокладають кабелями в землі, в сільській місцевості - повітряними лініями (ВЛ). При цьому неізольовані проводи монтують на порцелянових або скляних ізоляторах, укріплених на дерев'яних, залізобетонних або металевих опорах.

Якщо вздовж ВЛ передбачають вуличне освітлення, прокладають ще один ( «ліхтарний») провід. Його монтують на опорах відходить ВЛ, в результаті виходить п'ятипровідна лінія. Вуличне освітлення підключають до «ліхтарному» і нульовому проводах. Для управління вуличним освітленням ставлять комутаційний апарат (вимикач або магнітний пускач) і до його контактів приєднують «ліхтарний» провід і один з фазних. У чотирипровідних електричних мережах нульовий дріт обов'язково заземляють. Заземлення споруджують на ТП. Крім того, через кожні 100-200 м по трасі відходять ПЛ і на кінцевих опорах влаштовують повторні заземлення нульового проводу. Від чотирьох-або п'ятипровідна ВЛ, що проходить зазвичай вздовж сільської вулиці, роблять відводи до споживачів, розподіляючи навантаження на кожну фазу більш-менш рівномірно. При двопровідних (однофазних) відгалуженнях цього досягають, чергуючи їх від кожної фази ВЛ. Наприклад, від першої фази роблять відвід до першого споживача, від другого - до другого, від третього - до третього, на четвертому - знову від першої і т. д. Інший провід кожного двопровідної відведення приєднують до нульового проводу ВЛ. Зустрічаються також три-і чотирипровідних відгалуження: трьохпровідний іноді роблять до двоквартирних будинкам для електропостачання двох споживачів від різних фаз із загальним нульовим проводом, чотирипровідних - до багатоквартирних будинків, щоб рівномірно розподілити по фазах навантаження кожної квартири. Чим більш рівномірно розподілені по фазах електричні навантаження, тим менше втрати електроенергії. Чотирипровідних відгалуження виконують також до споживачів, які мають трифазні електроприймачі. Електроприймачі одно-і трифазного струму. Раніше електрикою користувалися в побуті тільки для освітлення, а електрична лампа - однофазний електроприймачів, тому однофазний струм і отримав широке розповсюдження у індивідуальних споживачів. Така система електропостачання не викликала труднощів з впровадженням в побут електронагрівальних приладів, радіоелектронної апаратури та приладів культурно-побутового призначення, тому що на споживчі властивості цих приладів не впливає, призначені вони для одно-або трифазного струму. Інше становище з електродвигунами. Найпростіші по конструкції, нескладні в експлуатації і наймасовіші із застосування у виробничих умовах трифазні асинхронні двигуни не можуть ефективно працювати при однофазномуживленні струмі. Тому в побутових електропилососи, пральних машинах, компресійних холодильниках, кухонних різних машинах, а також у електроінструментах використовують однофазні електродвигуни. Треба визнати, що вони, по-перше, складніше трифазних, по-друге, менш економічні. У міру зростання потужності однофазних електродвигунів їх недоліки у порівнянні з трифазними стають все більш відчутними. Так, при потужності 1,3 кВт однофазні електродвигуни настільки громіздкі, що їх застосування в побуті стає скрутним. Цю потужність стали вважати граничною для побутових електроприладів (за винятком підлогових електроплит). Крім того, квартирна електропроводка в будинках старої забудови не пристосована для включення електроприладів потужністю більше 1,3 кВт. Щоб інтенсифікувати працю в особистих підсобних господарствах, колективних садах і городах, виникла необхідність у більш потужних електрифікованих машинах і інструментах з трифазними електродвигунами. Системи розподілу. Між будь-який парою фазних проводів діє лінійне, або міжфазної напруга, а між будь-якою з фазних і нульовим - фазну. За нормальних експлуатаційних умовах лінійне напруження у 1,73 рази більше фазного. Так, якщо лінійна напруга 380 В, то фазну - 220 В. Трифазні електричні мережі прийнято характеризувати значенням лінійної напруги, але для мереж, які безпосередньо обслуговують населення, слідом за лінійним напругою після дробової риси приводять значення фазного напруги, тобто трифазну чьотирьох систему з лінійним напругою 380 В позначають 380/220 В. Трифазні системи 380/220 В з заземленою нейтраллю отримала переважне поширення, але можна зустріти і інші системи: трифазну 220 В з незаземленій (ізольованою) нейтраллю без нульового проводу або однофазну трьохпровідний 2х220 В з заземленим середнім проводом. У трифазної системі без нульового проводу однофазні приймачі підключають до будь-якої парі фазних проводів, рівномірно розподіляючи навантаження по фазах; трифазні - до трьох фазним проводах. Ураження електричним струмом у разі пошкодження ізоляції при ізольованій нейтралі менш ймовірно, ніж при заземленою, зате складніше відшукати місце ушкодження. Однофазну систему 2х220 В застосовують в дрібних населених пунктах (приблизно на півтора десятка будинків). До споживачів проводять двохпровідні відгалуження - від заземленого і від одного з незаземленій проводів. При цьому до кожного з незаземленій проводів прагнуть підключити рівну кількість споживачів. При такій системі трифазними приймачами не користуються. Буває, що при використанні системи 380/220 В виникають труднощі з подачею споживачам трифазного струму, наприклад, якщо до групи споживачів, розташованих в стороні від чьотирьох повітряної лінії, зроблено загальне відгалуження від нульового проводу і не від всіх фазних, а тільки від одного або двох.

Схеми електропроводок на планах котеджів і садових будиночків виконуються для кожного поверху в масштабі 1:100 або 1:200, зовнішньої електропроводки на території - в масштабі 1:500 або 1:1000. Світильники, вимикачі, штепсельні розетки, електричні проводки, апарати захисту на кресленнях планів позначаються умовними знаками. Електропроводку на планах наносять в однолінійному виконанні. Біля ліній вказують марку і переріз проводу або кабелю, умовно позначають спосіб прокладки.

 Наприклад, Т - в металевих трубах, П - в пластмасових трубах, Мр - у гнучких металевих рукавах, І - на ізоляторах, Р - на роликах, Тс - на тросах. Число проводів, жив в керівництві і площа їх перетину показують у вигляді твору. Позначення ПВ 2 (1х2, 5) розшифровують так: два одножильних дроти марки ПВ перетином струмоведучих жили 2,5 мм 2. Кількість проводів в кількості більше двох також позначають зарубками під кутом 45 ° до лінії. У світильників дробом вказують у чисельнику потужність лампи (Вт), в знаменнику - висоту підвісу над підлогою (м). Приймач електричної енергії також позначають дробом: чисельник вказує номер за планом, а знаменник - номінальну потужність (кВт). Електропроводки ділять на відкриті і приховані. Відкрита електропроводка прокладається по поверхні стін, стель, на струнах, тросах, роликах, ізоляторах, в трубах, коробах, гнучких металевих рукавах, на лотках, в електротехнічних плінтусах та лиштви. Може бути стаціонарною, пересувний чи переносний. Прихована електропроводка прокладається всередині конструктивних елементів будівель і споруд: у стінах, підлогах, фундаментах, перекриттях, по перекриттях у підготовці підлоги, під знімним підлогою і т. п., а також у трубах, гнучких металевих рукавах, коробах, замкнених каналах і порожнинах будівельних конструкцій, в заштукатурювати борознах, під штукатуркою, може бути замоноліченной в будівельні конструкції при їх виготовленні. З метою скорочення термінів монтажу електричних мереж застосовують магістральні, розподільні, тролейні та освітлювальні шинопроводи. Шинопровід-комплектна електрична мережа. Складається з окремих секцій, що з'єднуються зварюванням, болтовими або штепсельними сполуками, а також з кожухів і матеріалів для ізоляції місць стиків і конструкцій для кріплення кронштейнів, стояків, підвісок. Секції шинопроводи виготовляються прямими і фасонними для збирання електричної мережі будь-якої конфігурації. Відкриті проводки прокладають в коробах або на лотках. У цьому випадку скорочується витрата сталевих труб, майже в два рази підвищується продуктивність праці, поліпшується естетичний вигляд. Кабелі з пластмасовою оболонкою прокладають в коробах впритул один до одного в один або декілька шарів, а також пучками. Сума площ поперечних перерізів кабелів, які прокладають у одному коробі, включаючи контрольні та резервні, не повинна перевищувати 40% внутрішнього поперечного перерізу короба. На лотках прокладають кабелі перетином жив до 16 мм2 (можна прокладати і кабелі великих перерізів, якщо їх траси співпадають з трасами кабелів перерізу до 16 мм2) в один шар з відстанню в світлу близько 5 мм і пучками в один шар (ряд) з відстанями між пучками в світлі близько 20 мм або багатошарово. Пучки кабелів скріплюють бандажами на відстані не більше 1,5 м між ними на горизонтальних прямолінійних ділянках траси. При вертикальній прокладці відстань між кріпленнями повинно бути не більше 1 м. До лотків кабелі закріплюють на відстані не більше 0,5 м до і після повороту або відгалуження. Залежно від способів прокладання кабелів у коробах або лотках (багатошарова, пучками і т. д.) вводять коефіцієнти зниження електричного навантаження на ці кабелі. Тросовими електропроводок називають електропроводки, виконані спеціальними проводами з вбудованим у них сталевим несучим тросом, а також проводки, виконані установочними ізольованими проводами або кабелями, вільно підвішеними або жорстко закріпленими на окремих сталевих несучих тросах. Спеціальні коробки використовують при відгалуженні на тросових проводах, у яких передбачається запас троса і проводів, необхідний для приєднання відходить лінії. Натяжні муфти, анкери, затискачі і т. д. застосовують для монтажу тросових проведень. Приховану електропроводку застосовують у великопанельних житлових будинках при монтажі в замоноліченних пластмасових трубах, коробах і закладних елементах, які встановлюють в будівельні конструкції на заводах. Пакети проводів заздалегідь заготовляють на технологічних лініях майстернях електромонтажних заготовок доставляють у контейнерах на об'єкти. Там готові пакети проводів затягують у труби до виконання оздоблювальних робіт. Потім у закладних елементах встановлюють штепсельні розетки та вимикачі. Одне з головних електротехнічних пристроїв - електропроводка. До складу установки для штучного освітлення входять джерела світла, освітлювальна арматура, пускорегулюючі пристрої, електропроводки і РУ з апаратами захисту і управління. Освітлювальної арматури називають пристрій, що забезпечує установку джерела світла, його захист від зовнішніх впливів, перерозподіл світлового потоку та захист надлишкової яскравості. Освітлювальна арматура складається з корпусу, лампового утримувача (патрона), оптичної системи (відбивача, розсіювача), підвіски і проводів для приєднання до електропроводки. Освітлювальна арматура з лампою називають світильником. Встановлюють світильники безпосередньо на будівельних підставах споруд або на кронштейнах, тросах, крюках, шпильках і т. д. З світильників монтують блоки, світлові лінії, встановлені на шінопрово-дах, коробах, спеціальних перфорованих профілях. Приєднання до магістралей відгалужень проводів виробляють обпресування, зварюванням, стискаючи і т. д.

Види електропроводок. Характеристика та схеми електропроводок За вимогами безпеки електроустановки поділяються на 2 групи: напругою до 1000 В і вище 1000 В. Елементами електроустановок є вступні пристрої від лінії електропередачі 0,4 кВ до джерела споживання, зовнішні і внутрішні електропроводки, а також приймачі електричної енергії, тобто нагрівальні, освітлювальні, господарські прилади та ін Всі електроустановки, незалежно від місця їх розташування, споруджуються, монтуються і експлуатуються відповідно до Правил улаштування електроустановок (ПУЕ), Будівельними нормами і правилами (СНіП), Правилами техніки безпеки (ПТБ), Правилами користування електричною та тепловою енергією, Правилами пожежної безпеки, а також інструкціями заводів - виробників побутової і господарської техніки. У електротехнічної літературі застосовуються спеціальні терміни, поняття і визначення. Для позначення обов'язковості виконання вимог ПУЕ застосовують слова «повинен», «слід», «необхідно» і похідні від них. Групова мережа-мережа, що живить світильники і розетки. Подвійна ізоляція електроприймачі-сукупність робочого і захисного (додаткової) ізоляції, при якій доступні дотику частини електроприймачі не набувають небезпечної напруги при пошкодженні тільки робочої або тільки захисної (додаткової) ізоляції. Подвійна ізоляція проводів і кабелів-в побуті неправильна назва захищених проводів і кабелів, які мають два шари покриттів. Один шар - ізоляція струмів-дущіх жив, другий - оболонка, яка служить для захисту від зовнішніх впливів і для герметизації і не є ізоляцією. Допускається-дане рішення застосовується як виняток як вимушене (внаслідок природних умов, обмежених ресурсів необхідного обладнання, матеріалів і т. п.). Заземлення-навмисне електричне з'єднання частини електроустановки з заземлюючим пристроєм. Занулення в електроустановках напругою до 1 кВ - навмисне з'єднання частин електроустановки, нормально не знаходяться під напругою, з глухозаземленою нейтраллю генератора або трансформатора в мережах трифазного струму. Заземлюючих пристроїв - сукупність заземлювача і заземлюючих провідників. Замикання на землю-випадкове з'єднання знаходяться під напругою частин електроустановки з конструктивними частинами, не ізольованими від землі, або безпосередньо з землею. Замикання на корпус-випадкове з'єднання знаходяться під напругою частин електроустановки з їх конструктивними частинами, нормально не знаходяться під напругою. Ізолятор-електричний пристрій для ізоляції частин електроустаткування, що знаходяться під різними електричними потенціалами, і попередження відкритого замикання на землю, корпус, споруда. Як правило-дана вимога є переважаючим, а відступ від нього повинна бути обгрунтована. Кваліфікований обслуговуючий персонал - спеціально підготовлені особи, які пройшли перевірку знань в обсязі, обов'язковому для даної роботи, і які мають кваліфіковану групу з техніки безпеки, передбачену Правилами техніки безпеки при експлуатації електроустановок. Не більше-значення величин є найбільшими. Не менш-значення величин є найменшими. Споживач електричної енергії-підприємство, організація, установа, об'єкт, майданчик, квартира і т. д., приєднані до електричних мереж і використовують енергію за допомогою наявних приймачів. Приймач електричної енергії (електроприймачем) - установка або прилад, призначений для прийому і використання електричної енергії. Електроустановочні вироби-загальна назва патронів, вимикачів, перемикачів, штепсельних розеток, вилок, запобіжників і т. п. Електропроводка-сукупність проводів і кабелів з відносяться до них кріпленнями, що підтримують захисними конструкціями і деталями, встановленими відповідно до Правил улаштування електроустановок. У залежності від призначення і виконання все електроустановки підрозділяються на кілька груп. Ті, які приводять в дію насоси та інше технологічне обладнання, називаються силовими, а призначені для освітлення, підключення побутових електроприладів - освітлювальними. За ступенем захисту від зовнішнього середовища вони поділяються на відкриті (що знаходяться на відкритому повітрі) і закриті (що знаходяться в приміщенні). Електроустановки бувають стаціонарними і пересувними. Будинки (вілли, котеджі, дачні будиночки) бувають: ♦ одно-і двоповерхові; ♦ з мансардами, верандами і без них; ♦ з льохами, підвалами та без них; ♦ неопалювані і опалювальні; ♦ цегляні, дерев'яні, з гіпсоблоків і т. п. У будинках і котеджах власники і члени їхніх сімей проживають постійно, а на садово-городніх ділянках, або дачах, перебувають найчастіше сезонно. З урахуванням згаданих умов приміщення класифікуються за ступенем займистості будівельних матеріалів і конструкцій, умов навколишнього середовища і ступеня ураження людей електричним струмом. Відповідно до протипожежними вимогами СНиП будівельні матеріали та конструкції за ступенем займистості підрозділяються на три групи: згорає, вогнестійкими та вогнетривкі. До вогнетривкі відносяться всі природні та штучні неорганічні матеріали, що застосовуються в будівництві; метали; гіпсові і гіпсоволокнисті плити при вмісті в них органічної речовини до 8% за масою; мінераловатні плити на синтетичної, крохмальної або бітумної зв'язці при утриманні її до 6% за масою. До вогнестійкими відносяться матеріали, що складаються з вогнетривких і горючих компонентів, наприклад асфальтний бетон; гіпсові і бетонні матеріали, що містять більше 8% за масою органічного заповнювача; мінераловатні плити на бітумній зв'язці при утриманні її 7? 15%; глиносолом'яних матеріали щільністю не менш 900 кг / м3; повсть, вимочений у глиняному розчині; деревина, піддана глибокій просочення антипиренами; цементний фіброліт; полімерні матеріали. До горючих відносять всі органічні матеріали, які не відповідають вимогам, що пред'являються до вогнетривкі або вогнестійкими матеріалами. Згідно ПУЕ приміщення, в яких застосовуються освітлювальні і силові електроустановки, різні електроприлади, механізми з електричним приводом і т. п., поділяються на сухі, вологі, сирі, особливо сирі, жаркі, пилові, приміщення з хімічно активним середовищем, пожежо-та вибухонебезпечні . Сухими називаються приміщення, в яких відносна вологість повітря не перевищує 60%. Нормальними називаються сухі приміщення, якщо відсутні умови «особливо сирі, жаркі, пилові». Волого-ті, в яких відносна вологість повітря понад 60%, але не перевищує 75%. Пари або конденсується волога в них виділяються тимчасово і в невеликих кількостях. До сирим відносять приміщення, в яких вологість повітря тривалий час перевищує 75%, до особливо сирим-ті, де відносна вологість повітря близька до 100% (стеля, стіни, підлогу і предмети, що знаходяться в приміщенні, покриті вологою). Так, садові будиночки та інші приміщення, в яких люди проживають тимчасово і які постійно не опалюються, повинні відноситися до категорії «вологі» або «сирі». У приватному секторі приміщення з улаштування електроустановок можуть бути сухими, вологими, сирими, особливо сирими і пожежонебезпечними. Щодо небезпеки ураження людей електричним струмом приміщення залежно від поєднання певних умов навколишнього середовища (вологість, температура, струмопровідні підлоги та ін) підрозділяються: 1) на приміщення без підвищеної небезпеки, в яких відсутні умови, що створюють підвищену або особливу небезпеку; 2) приміщення з підвищеною небезпекою, що характеризуються наявністю в них одного чи декількох умов, що створюють підвищену небезпеку: вогкості або струмопроводи-щей пилу, струмопровідних підлог (металеві, земляні, залізобетонні, цегельні і т. п.), високої температури, можливості одночасного дотику людини до які мають з'єднання з землею металоконструкцій будівель, апаратів і механізмів з одного боку і до металевих корпусів електрообладнання - з іншого; 3) особливо небезпечні приміщення - характеризуються наявністю одного з наступних умов, що створюють особливу небезпеку: особливо сирі приміщення, одночасно двох або більше умов підвищеної небезпеки.

При збірці і установці електротехнічних пристроїв виконуються електромонтажні роботи, під якими треба розуміти кабельні та повітряні лінії, закриті та відкриті підстанції, силове та освітлювальне обладнання і т. д. Виробництво і організація електромонтажних робіт на увазі дотримання вимог системи нормативних документів у будівництві і системи стандартизації. Основними документами системи нормативних документів є Будівельні норми і правила (СНиП), Правила улаштування електроустановок (ПУЕ), правила протипожежної охорони, техніки безпеки, відомчі інструкції, а також інструкції заводів - виробників електрообладнання. Монтаж електротехнічних пристроїв ведуть відповідно до робочих креслень і за відповідною документації заводів - виробників технологічного обладнання.

При виробництві електромонтажні і Електроремонтні роботи оперують такими поняттями: - Напруга. Для передачі електроенергії на значні відстані користуються напругою в декілька десятків і навіть сотень тисяч вольт. У більшості випадків у побуті застосовують електроенергію напругою 220 В. В порівнянні з напругою мереж електросистем (6-220 кВ) і високовольтних ліній електропередач (330-750 кВ) напруга 220 В невелика, тому його іноді називають низькою напругою, хоча «низьке» не означає «безпечний»: через порушення правил експлуатації обладнання та приладів можливі небезпечні для життя травми. Якщо доторкнутися до оголених проводів або інших струмоведучих частин, які знаходяться під напругою 220 В, через тіло людини пройде електричний струм, що може привести у тому числі смертельного результату. Для безпечного користування електрикою в обмежених умовах (підвали тощо) і при підвищеної небезпеки ураження струмом застосовують мале напруга - 12 або 36-42 В. Напруга 12 В вважають безпечним, а 36-42 В в приміщеннях з струмопровідними (земляними, цементними) підлогою або стінами допускається лише для підключення стаціонарно встановлених світильників в захисному виконанні. У гаражах та інших господарських приміщеннях з непроводящая підлогою та стінами з каменю, бетону чи обробленими зсередини непроводящая матеріалами напругу до 42 В можна застосовувати для електроінструменту і переносних світильників з захищеною лампою. Для отримання малого напруги використовують спеціальні трансформатори, наприклад трансформатор для господарських потреб напругою 220/36 або 220/12 В. - Відхилення напруги. Проходження електричного струму по проводах супроводжується втратами, у результаті чого наприкінці лінії напруга виявляється дещо меншим, ніж на початку. Щоб усім споживачам, приєднаним до лінії, подати електроенергію з надійним рівнем напруги, на початку лінії на трансформаторній підстанції (ТП) його доводиться підвищувати на 5? 8% щодо номінального 380/220 В. У сільській місцевості відповідно до норм якості електричної енергії для більшості споживачів допускається відхилення напруги до 7,5% номіналу. Іншими словами, при номінальному значенні напруги 220 В у сільського споживача в дійсності напруга може бути від 200 до 240 В. При цьому передбачається, що електроприймачі, призначені для напруги 220 В, повинні діяти задовільно. Для електродвигунів і світильників з люмінесцентними лампами в цьому відношенні труднощів зазвичай не виникає через їхню малу чутливості до відхилень напруги. У електронагрівальних приладів при зниженні напруги помітно падає тепло-продуктивність, а при підвищенні - скорочується термін служби. Напівпровідникові прилади (телевізори, звуковідтворюючі апарати, побутова оргтехніка тощо) при відхиленнях напруги можуть стати непрацездатними. Іноді в апаратуру вбудовуються пристрої стабілізації напруги, що забезпечують нечутливість до відхилень напруги в досить широких межах. Якщо в інструкції ніяких даних про допустимі відхилення напруги немає, передбачається припустиме відхилення 5% і вважається, що електроприймачі повинен справно діяти при напрузі 210-230 В. У сільській місцевості напругу у споживачів нерідко виходить за вказані межі, тому доводиться застосовувати спеціальні автотрансформатори або стабілізатори напруги. Їх вибирають за потужністю електроприймачів, яка вимагає стабілізованої напруги. Дуже помітно відхилення напруги впливають на електричні лампи розжарювання: при зменшенні напруги істотно знижується їх світловий потік, а при збільшенні - скорочується термін служби. Для підвищення ефективності ламп розжарювання їх випускають напругою від 215-225 до 235-245 В. Лампи з маркуванням 220-230 В призначені для роботи при малих відхиленнях напруги. Якщо вони служать менше року, слід застосовувати лампи на 230-240 або 235-245 В, а коли при цілорічній експлуатації термін їх служби перевищує два роки, треба користуватися лампами з маркуванням 215? 225 В. - Потужність. У побуті застосовуються електроприймачі потужністю від часток вата (зарядні пристрої) до декількох тисяч ват (підлогові електроплити). Потужність, фактично споживана електроприймачем з мережі, не завжди відповідає його номінальної потужності, яка вказана на маркуванні. Потужність, що споживається лампами розжарювання та електронагрівальними приладами, істотно залежить від напруги: якщо його значення на 5-7% вище номінального, потужність також збільшиться, але на 10-15%, а при зниженні напруги відповідно зменшиться. Для механічного електроінструменту і електронасосів споживана потужність залежить в основному від зусилля, яке вони долають під час роботи і не повинна перевищувати номінальну. - Сила електричного струму. Значення сили струму в проводах визначається потужністю приєднаних до них електроприймачів. Щоб визначити силу струму для однофазних приймачів, яка споживається потужність у ВАТ ділять на прикладена до них напругу в вольтах і на коефіцієнт потужності - безрозмірну величину, яка не перевищує одиницю. Для ламп розжарювання та електронагрівальних приладів коефіцієнт потужності дорівнює одиниці, а для електродвигунів і трансформаторів він завжди менше. Його значення залежить не тільки від конструкції машини або апарата, але і від умов їх роботи. Зазвичай коефіцієнт потужності прагнуть довести до 0,9-0,92, але зустрічаються електроприймачі, у яких його значення близько до 0,6. Що це означає для споживача, який оплачує електроенергію? Чим нижче коефіцієнт потужності, тим більший струм протікає по проводах, отже, зростають втрати енергії в проводах. Для підвищення коефіцієнта потужності застосовують конденсатори, що підключаються паралельно навантаженні. Струм в проводах розраховують, вважаючи потужність електроприймачів і прикладена до них напруга номінальними. При цьому можливе розбіжність сили струму з її фактичним значенням. Наприклад, при номінальній напрузі 220 В лампа потужністю 100 Вт споживає струм 0,45 А; при напрузі 250 В потужність тієї ж лампи складе приблизно 120 Вт, а ток - 0,5 А; при напрузі 200 В відповідно 80 Вт і 0,4 А, тобто при відхиленнях напруги похибка у визначенні сили струму не перевищить 12%. - Електричне навантаження. Найбільше значення сили струму, які тривалий час (30 хв. І більше) проходить по дроту, вважають його електричної навантаженням. Наведемо значення сили струму для електричних ламп розжарювання, електронагрівальних приладів та інших електроприймачів з коефіцієнтом потужності, що дорівнює одиниці, при номінальній напрузі 220 В Якщо треба підрахувати електричну навантаження декількох електроприймачів, можна підсумувати їх номінальні струми, коли у всіх електроприймачів коефіцієнт потужності однаковий або досить близький до одиниці. Якщо це не так, знаходять середнє значення коефіцієнта потужності (приблизно можна прийняти 0,8-0,9) і обчислюють силу струму, виходячи із суми номінальних потужностей. Електричну навантаження на фазний провід від трифазного електроприймачі підраховують, виходячи з того, що на кожну фазу припадає одна третина потужності і що фазну напругу в 1,73 рази менше лінійного: потужність трифазного електроприймачі ділять на номінальне лінійне напруження, коефіцієнт потужності і на 1,73 . Споживачі, які користуються трифазним струмом, одну з фаз виділяють для живлення однофазних електроприймачів. Силу струму в цьому фазний дріт знаходять, підсумовуючи навантаження трьох-і однофазних електроприймачів. На ток в інших фазних проводах однофазні електроприймачі не впливають, але вони визначають струм в нульовому проводі. Якщо включені тільки трифазні електроприймачі, то струму в нульовому проводі немає. - Електричний опір. Якщо до електроприймачі докладено напругу 220 В і при цьому протікає струм силою 1 А, то опір ланцюга складає 220 Ом. Якщо опір збільшити, сила струму пропорційно зменшиться. Користуючись залежністю між силою струму і номінальною потужністю, обчислимо, що опір електроприймачі на 220 В потужністю 15 Вт складає 3200 Ом, а опір електроприймачі потужністю 1500 Вт - лише 32 Ом. Опір проводів електричної мережі зазвичай знаходиться в межах від часток ома до 1? 2 Ом. Нагрівання проводів електричним струмом залежить від опору і сили струму. Якщо електричне з'єднання зроблено недбало (недостатньо затягнуті гвинти, слабо скручені дроти чи погано зачищена ізоляція), його опір виявляється більше, ніж при якісному виконанні, виникає небезпечний перегрів і з'являється вірогідність спалаху. При короткому замиканні напруга мережі докладено до замкнутим між собою проводах (опір мале) і сила струму досягає сотень ампер, що в кілька разів перевищує допустиме значення. Якщо при цьому не вжито необхідних заходів захисту, виникає небезпека займання проводів внаслідок їх надмірного розігрівання. - Електрична енергія. Вимірюють за допомогою електролічильників. Якщо потужність електроприймачів складає 1 кВт, то за 1 год роботи буде витрачено 1 кВт • год Таку ж кількість електроенергії електроприймачі потужністю 500 Вт (0,5 кВт) витратять за 2 год, а електролампи потужністю 25 Вт майже за дві доби (40 год), тобто витрати електроенергії в кіловат-годинах визначається добутком споживаної потужності в кіловатах на час роботи в годинах.