27. Категорія робіт - розмежування робіт за важкістю на основі за-

гальних енерговитрат організму.

Легкі  фізичні роботи (категорія І) охоплюють види діяльності,

при яких  витрата  енергії  дорівнює  105  -  140  Вт  (90  -  120

ккал/год.)  - категорія Іа та 141 - 175 Вт (121 - 150 ккал/год.) -

категорія Іб.  До категорії Іа належать роботи, що виконуються си-

дячи  і не потребують фізичного напруження.  До категорії Іб нале-

жать  роботи,  що  виконуються  сидячи,  стоячи  або  пов'язані  з

ходінням та супроводжуються деяким фізичним напруженням.

Фізичні роботи середньої важкості (категорія ІІ) охоплюють ви-

ди діяльності, при яких витрата енергії дорівнює 176 - 232 Вт (151

-  200  ккал/год.)  -  категорія  ІІа  та  233 - 290 Вт (201 - 250

ккал/год.) - категорія ІІб.  До  категорії  ІІа  належать  роботи,

пов'язані  з ходінням,  переміщенням дрібних (до 1 кг) виробів або

предметів в положенні  стоячи  або  сидячи  і  потребують  певного

фізичного напруження. До категорії ІІб належать роботи, що викону-

ються стоячи,  пов'язані з ходінням, переміщенням невеликих (до 10

кг) вантажів та супроводжуються помірним фізичним напруженням.

Важкі  фізичні  роботи  (категорія  ІІІ) охоплюють види діяль-

ності, при яких виграти енергії становлять 291 - 349 Вт (251 - 300

ккал/год.).   До   категорії  ІІІ  належать  роботи,  пов'язані  з

постійним переміщенням,  перенесенням значних (понад 10  кг)  ван-

тажів, які потребують великих фізичних зусиль.

29. Для того щоб визначити, чи відповідає повітряне середовище даного

приміщення встановленим нормам, необхідно кількісно оцінити кожний

з його параметрів.

Температуру вимірюють звичайними ртутними чи спиртовими

термометрами. В приміщеннях зі значними тепловими випро-

мінюваннями використовують парний термометр, що складається з двох

термометрів (зачорненого та посрібленого). Для безперервної регістрації

температури'застосовують самопишучі прилади — термографи.

Температуру повітря вимірюють в кількох точках робочої зони, як

правило на рівні 1,3—1,5 м від підлоги в різний час. На тих робочих

місцях, де температура повітря біля підлоги помітно відрізняється від

температури повітря верхньої зони приміщення, вона вимірюється на

рівні ніг (0,2—0,3 м від підлоги).

Відносна вологість повітря (відношення фактичного вмісту маси

водяних парів, що містяться в даний час в 1 м3 повітря, до

максимально можливого їх вмісту при даній температурі) визначається

психрометром Августа, аспіраційним психрометром, гігрометром та

гігрографом.

Для вимірювання швидкості руху повітря використовують крильчаті

(0,3—0,5 м/с) та чашкові (1—20 м/с) анемометри, а для визначення

малих швидкостей руху повітря (менше 0,5 м/с) — термоанемометри

та кататермометри.

30. Для того щоб визначити, чи відповідає повітряне середовище даного

приміщення встановленим нормам, необхідно кількісно оцінити кожний

з його параметрів.

Температуру вимірюють звичайними ртутними чи спиртовими

термометрами. В приміщеннях зі значними тепловими випро-

мінюваннями використовують парний термометр, що складається з двох

термометрів (зачорненого та посрібленого). Для безперервної регістрації

температури'застосовують самопишучі прилади — термографи.

Температуру повітря вимірюють в кількох точках робочої зони, як

правило на рівні 1,3—1,5 м від підлоги в різний час. На тих робочих

місцях, де температура повітря біля підлоги помітно відрізняється від

температури повітря верхньої зони приміщення, вона вимірюється на

рівні ніг (0,2—0,3 м від підлоги).

Відносна вологість повітря (відношення фактичного вмісту маси

водяних парів, що містяться в даний час в 1 м3 повітря, до

максимально можливого їх вмісту при даній температурі) визначається

психрометром Августа, аспіраційним психрометром, гігрометром та

гігрографом.

Для вимірювання швидкості руху повітря використовують крильчаті

(0,3—0,5 м/с) та чашкові (1—20 м/с) анемометри, а для визначення

малих швидкостей руху повітря (менше 0,5 м/с) — термоанемометри

та кататермометри.

На сьогодні основним нормативним документом, що визначає

параметри мікроклімату виробничих приміщень є ГОСТ 12.1.005-88.

Вказані параметри нормуються для робочої зони — простору,

обмеженого по висоті 2 м над рівнем підлоги чи майданчика, на якому

знаходяться робочі місця постійного або непостійного (тимчасового)

перебування працівників.

В основу принципів нормування параметрів мікроклімату

покладена диференційна оцінка оптимальних та допустимих

метеорологічних умов в робочій зоні в залежності від теплової

характеристики виробничого приміщення, категорії робіт за ступенем

важкості та періоду року.

Оптимальними (комфортними) вважаються такі умови праці, зі

котрих має місце найвища працездатність і хороше самопочуття

Допустимі мікрокліматичні умови передбачають можливість напружено

роботи механізму терморегуляції, що не виходить за межі можливосте!

організму, а також дискомфортні відчуття.

Оптимальні та допустимі параметри мікроклімату у робочій зон

виробничих приміщень для різних категорій важкості робіт в теплиї

та холодний періоди року наведені в таблиці 2.2. Період рок;

визначається за середньодобовою температурою зовнішньогс

середовища t_СД. При t_СД <+10 °С — холодний період, а якщс

t _СД>= + 10 °С — теплий період року.