Східно - тихоокеанський гірський пояс

Східно-Тихоокеанський гірський пояс складає частина системи “вогняного кільця”, що обрамляє Тихий океан. У цій геоморфологічній зоні знаходяться найбільш високі хребти і глибокі западини, а рельєф характеризується значною контрастністю. Тут розташовані найвища точка континенту гора Мак-Кінлі (6193 м) і найнижча відмітка в западині Долина Смерті (-86 м). Типовими рисами рельєфу є виняткова роздробленість, мозаїчність морфоструктури, лінійність хребтів і западин, ланцюжки вулканів.

Загальною рисою морфоструктури є формування різко диференційованих гір і западин на місці геосинклінальної зони при активній участі розривних тектонічних рухів і вулканізму. Глибинна будова поясу дуже неоднорідна. На Алясці поряд із зоною Заварицького - Беньофа відбувається різке збільшення потужності земної кори (під Аляскінським хребтом - до 50 км.); при цьому всередині території гір Чугач і Врангеля відмічені коливання глибини поверхні Мохоровичича від 24 до 50 км. Аналогічна картина спостерігається у південній частині поясу. Корені гір в С’єрра-Невада досягають глибини 52 км., тоді як поблизу побережжя товщина земної кори складає всього 14 - 26 км.

Значна частина поясу, що примикає до Тихого океану розташована на континентальній флексурі. Ці неоднорідності в глибинній будові свідчать перш за все про нестабільний характер тектонічних рухів, коли на окремих ділянках можлива їх активізація при повній стабілізації і пасивності інших ділянок.

По особливостях морфоструктури зона Східно -Тихоокеанського поясу поділяєть-ся на дві геоморфологічні країни: Аляскінсько-Канадські Кордільєри (ІІІ.1); Каскадні гори і Берегові хребти (ІІІ.2).

Аляскінсько-Канадські Кордільєри

До цієї геоморфологічної країни, витягнутої на 4800 км, відносяться Алеутський, Аляскінський і Береговий хребти (на півдні приблизно до 50° зах. ш.) і системи внутрігірських западин: затока Кука, улоговина р. Мідної та ін. Алеутський хребет (3108 м) є продовженням гірлянди Алеутських островів.. В осьовій зоні на денну поверхню виходять масивні мезозойські гранітоїди, на периферії яких поширені юрські, крейдові і палеогенові осадові і вулканогенно-осадові породи. Ущільнені вершинні поверхні низьких масивів часто зрізають дислоковані пласти ранньоміоценового віку. На них іноді залягають покриви позньоміоценових, пліоценових і четвертинних лав, а також поширені конуси молодих вулканів.

Аляскінський хребет (6193 м) знаходиться в місці максимального вигину дуги Аляскінсько-Канадських Кордільєрів, що іноді пояснюють обертанням гігантських брил земної кори. Хребет характеризується інтенсивним розчленовуванням, гострими гребенями гірських відрогів, крутими схилами. Так само як і на Алеутському хребті, тут в осьовій зоні спостерігаються часті виходи гранітів, що поступово змінюються до периферійних областей смугами осадових порід мезозойського віку.

Найбільш високі гори Аляскінського хребта покриті льодовиками, більшість з яких утворює крижані куполи і шапки. Долинні льодовики, що спускаються вниз, досягають ширини в декілька кілометрів. Гостровершинні гребені в осьовій зоні хребта домінують над округлими, але по його периферії (гори Талкитна) переважають хребти із сплющеними і округлими вершинними поверхнями. Круті обвально-осипні схили з’єднуються із пологими поверхнями, складеними, як правило древніми льодови-ковими відкладами.

Уздовж побережжя тягнуться Чугачські гори (4016 м), що є лабіринтом крутосхилових хребтів, складених крейдовими і палеогеновими породами, і дуже глибоких долин, по яких стікають льодовики. Тут зосереджені найбільші льодовики Аляскінсько-Канадських Кордільєрів, зокрема величезні льодовики Берінга і Маласпіна, що виходять на шельф. Площа льодовика Маласпіна за межами гір досягається 2200 км², а на перефирії спостерігаються крупні флювіогляціальні конуси виносу, складені гравійно-галечниковими осадами; озера (оз. Маласпіна).

Для крупних льодовиків гір Чугач характерні серджі, наслідком чого є перекоси поверхні льодовиків з подальшим поперечно-діагональним стоком льоду. Встановлено, що повторюваність найбільш крупних серджів 60—120 років.

Між Аляскінським хребтом і Чугачськими горами піднімаються два самостійних гірських масиви - гори Талкітна (2697 м) і Врангеля (4939 м), розділені округлою улоговиною р. Мідної. Гори Врангеля є єдиним вулканічним масивом із збережиними конусами окремих вулканів. Вершины гір покриті крижаними шапками. Гори Талкітна складені юрсько-крейдовими гранітоїдами і вулканітами.

Таким чином, геологічна будова і морфоструктура окремих орографічних елементів цієї країни неоднакові. Перебудову мезозойських структур і вигнутість в плані багатьох хребтів пояснюють особливою роллю дугоподібних розломів, які проходять майже паралельно до побережжя. Декілька розломів вздовж побережжя є круто нахиленими на північ насувами, південний з яких проходить по осі - Чугачські гори - гори Св. Іллі, а північний - Деналі - від Брістольської затоки до зат. Чилкут. Тектонічні рухи вздовж цих розломів сформували основу гірських хребтів Аляски.

В районі найвищого гірського масиву Північної Америки — гори Мак-Кінлі (6193 м) - горизонтальні зміщення вздовж розлому Деналі досягли 60 м за голоцен і до 6500 м - за останні 200 000 років.

Особливу роль у формуванні рельєфу Аляскінсько-Канадських Кордільєрів відіграло міоцен-четвертинне зледеніння. Сліди найбільш древніх льодовикових епох у вигляді морен виявлені на північних схилах Чугачськіх гір і гір Врангеля. Вік морен датується в 10,6 млн. років (пізній міоцен). Сліди льодовикових процесів настільки широко поширені, що можна припустити про майже повне покриття льодом як Аляскінського хребта, так і гір Врангеля, Талкітна, Чугача і міжгірських улоговин. Внаслідок цього річкові долини набули вид широких відрогів, а деякі з них (р. Матануска) майже повністю заповнені льодовиковими відкладами.