Новий час (17 – 18 ст)
Згодом ідеологія гуманізму переростає в Епоху Реформації, коли не тільки підноситься творча роль людини, а і засуджується тогочасний суспільно-політичний лад, обґрунтований католицизмом. Мартином Лютером різко засуджується виключна роль церкви і духовенства (Папи Римського, кардиналів, єпископів, священників) як посередника між богом і людьми, Біблія починає писатися на національних мовах.
Католицька церква прагне зберегти свій Європейський вплив і реагує «контрреформацією», що виражається в святій інквізиції (духовні суди над антихристиянськими єресями – інакомисленнями), посиленню культури. Виникає нова релігія ПРОТЕСТАНТИЗМ, яка виробляє особливий тип поведінки людей- які сподіваються виключно на свою працездатність, в усьому є покірні божій волі, відмовляють собі у задоволеннях, зосереджені виключно на праці та примноженню капіталу
Доба Відродження дала поштовх до розвитку людських здібностей, доба Нового Часу укріпила віру в людський розум. Науковість – дух Нового Часу. Вперше людина починає ставити експерименти над дійсністю, втручатися в розмірений хід природних законів (раніше вона тільки спостерігала). Відкриті Коперніком, Галлілеєм, Ньютоном закони фізики започаткували експериментальне природознавство. Френсіс Бекон вперше класифікує науки і започатковує метод індуктивного дослідження (узагальнення фактів як результатів експерименту в теорії)
Р.Декарт в філософії є засновником раціоналізму – філософського напряму, згідно якому жодне судження не може бути прийняте на віру і все, що є потребує розумного доведення. Людина вперше виступає як СУБ’ЄКТ ПІЗНАННЯ, тобто як така, що САМА може створювати умови для своєї пізнавальної діяльності (ставити експерименти на д природою, узагальнювати їхні результати в теорії, висувати припущення, які згодом доводилися і т.д.) а не сподіватися, що знання відкриється саме по собі. Основний принцип Декарта «Я мислю, отже я існую» свідчить про головну роль розуму.
Джон Локк заснував філософську течію емпіризм, згідно якої все знання дається лише за допомогою досвіду – людина отримує досвід за допомогою відчуттів ( слух, нюх, дотик, зір, смак) і потім конструює з них шляхом узагальнення більш складний досвід.
Основною ідеологією 18 століття стало Просвітництво – політичний, ідейно-філософський та культурний рух, який людську розумну діяльність основним началом життя. Основною своєю метою просвітники вважали розвиток і систематизацію наукового знання, звільнення від передсудів і догм, відкидання церковного панування, розвиток наукового та технічного прогресу (чому сприяли перші технічні вироби – паровий двигун 1769 р Уатт)
Просвітники були або атеїстами ( вважали, що бога немає) - Вольтер, Гольбах, Дідро, Ла-Метрі) або деїстами (бог створив світ, але він не втручається в нього після його творіння, люди лише відкривають закони природи завдяки своєму розуму і науці)
Роль людини зводиться до маленького гвинтика в божественному механізмі природи, деякі філософи (Ла-Метрі) порівнюють людський організм з машинним механізмом. Велику увагу починають приділяти природним фактором (Монтеск’є) , які, на думку Просвітників, впливали на політичний лад в державі (Південь - теплий клімат - землеробство - побудова перших міст і розвитку цивілізації тоді як на півночі люди досить довго залишалися на стадії первісного суспільства)
У Франції створюється «Енциклопедія» - збірник наукових праць діячів просвітництва, яка мала за мету розповсюдити наукове знання. Взагалі вона містила близько 10 томів, її головний редактор Дені Дідро написав для неї 1259 статей. Вперше вона була випущена в 1751 році але була заборонена церквою бо всі її статті містили в собі протест проти застарілого обмеженого феодалізму епохи середньовіччя і повністю підривали авторитет католицької церкви. В 1759 р. Енциклопедія була засуджена до публічного спалення. Проте вона видавалася до 1772 року.
В політиці діячі нового часу відкидають теорію про божественне походження монарха і виступають за владу, яка буде управлятися конституцією як збірників законів. Набувають популярності теорії суспільного договору (Гобс, Локк, Монтеск’є), тобто поняття влади та держави утворилися шляхом добровільного обмеження людьми своїх прав на користь суспільного порядку (свавільним людям для мирного співіснування необхідне керівництво але за розумними законами)
Велике значення набуває педагогічне виховання людей саме тому, що людина постає такою ,що вірить у власні сили, вірить що абсолютно все в світі розумне і треба лише відкрити його призначення, вірить, що в будь-якій ситуації можна знайти вихід якщо докласти великі зусилля, наполегливо працювати та бути життєво стійким ( ідея «робінзонади» від твору Д.Дефо Робінзон Крузо)
В мистецтві нового часу існує різноманіття стилів. Контрреформація, яка починає боротися з протестантизмом шляхом возвеличення власної культури і створює стиль барокко (barocco – вигадливий, химерний, дивний), який згодом став не лише церковним, але і світським. Воно поєднало в собі елементи ірраціональності, пристрасті, чуттєвості, емоційності, загадковості, змішування фантазії і реальності з метою породити сум’яття душі. Твори церковного барокко в літературі і живописі зображують божественні чудеса та мучеництва, Надмірно прикрашені храми та будівлі виглядають непропорційними, контрастними, неначе оживають в своїй динаміці немов би приховують скриті смисли та фантазії. Представники: архітектор та скульптор Джованно Берніні (Собор св. Петра і Павла в Римі, живописець Дієго Веласкес («Мадонна з немовлям», «Непорочне зачаття», «Святе сімейство»), живописець Пітер-Пауль Рубенс «Битва греків з амазонками», «Останнє причастя Св. Франциска»), живописець Рембрандт («Флора», «Повернення блудного сина»), Растреллі «Маріїнський палац», «Андріївська церква»
Стиль рококо виник у Франції, характеризувався надмірною розкішшю і елементами декору, на відміну від урочистого барокко мав сентиментальний і легковажний характер Художник Франсуа Буше («Тріумф Венери», «Купання Діани»)
На хвилі формування національної монархії у Франції у 18 ст. виникає класицизм, який який відображає наслідування класичних давньогрецьких зразків та об’єктивне розумне зображення природи без зайвих прикрас та метафор. В літературі стверджується високий стиль (трагедії, оди, епопеї) та низький (комедія, сатира, байка) . Трагіки П. Корнель, Ж. Расін, байкар Ж. Лафонтен, сатирик Н. Буало, комедіограф Мольєр В мистецтві Н. Пуссен заснував власну школу класичного живопису з жорсткими правилами написання за зразками. Версальський палац побудований в стилі класицизму – пропорційність, сувора краса, геометричні правильні форми, відтворення античних статуй
В Просвітництві як епосі панування розуму класицизм відроджується в неокласицизм, чому сприяли розкопки давньоримського міста Помпея. Вінкельман засновує історію мистецтв як науку і розробляє теорію мистецьких зразків, мистецтво отримує цільове призначення, для виховання людей.
Культура XIX століття.
В 19 століття відбувається бурхливий розвиток науки і техніки. Відкриття А.Енштейна спричинили виникнення некласичної механіки, відбулося відкриття електромагнітних хвиль, набуває розвитку органічна та неорганічна хімія.
В другій половині 19 ст. відбувається технічний переворот – перехід до машинного виробництва, що спричинило появу великої кількості заводів. Постійно вдосконалювалися телефонні лінії, апаратура, комунікації – розширення і прискорення потоку інформації З’являються трамваї, метро (Лондон 1861), приміський транспорт, автомобілі, що спричинює мобільність населення.
В першій половині століття наука впливає на культуру. О.Конт заснував філософську течію позитивізм, яка стверджувала, що всі суспільні науки повинні базуватися на природничих. Головним критерієм життя стає доцільність і практична користь діяльності людини, а не її інтелектуальний розвиток.
Спостерігається велике розшарування суспільства на бідних і багатих, що породжує філософію марксизму (засновники К.Маркс і Ф.Енгельс), згідно якої суспільство складається з двох протилежних класів, де один панівний клас експлуатує інший (в 19 ст. буржуазія як власники заводів і фабрик та пролетаріат як робітники) і основною метою пригнобленого класу є ліквідування майнової нерівності і встановлення соціалізму та комунізму – соціального ладу, де не існує економічної нерівності та приватної власності, а є лише суспільна власність.
Згодо стає зрозумілим, що технічний прогрес несе за собою не лише позитивні наслідки. Людина починає розглядатися не як «вінець природи та божого творіння» а як комбінація фізико-хімічних сполучень, яка виробляє знаряддя праці. Економічний фактор виступає на перший план, що призводить до бездуховності пересічної людини, втрати нею моральних цінностей. Крім того на фоні економічної нерівності і постійних політичних криз ( революції першої половини 19 століття та утворення реакційних монархій в 2 половині 19 ст) стає зрозумілим, що принцип раціоналістичної філософії «Все дійсне є розумне і все розумне є дійсне» не є вірним і неможливо побудувати суспільство ґрунтуючись лише на законах розуму.
Дані процеси зумовлюють появу ірраціоналістичних моментів в філософії та мистецтві. Істину починають шукати в несвідомому, говорячи, що людина керується не лише розумом, а суть її діяльності лежить у несвідомих інстинктах та поривах , підкреслюється роль творчої інтуїції, а не лише мислення.(А.Шопенгауер, Ф.Ніцше, З.Фрейд, А.Бергсон)
Потреба у формуванні нових цінностях яскраво виражається в мистецтві. В першій половині 19 століття панівного значення набуває романтизм, який характеризується відмовою від шаблонного мислення, особливим наголосом на індивідуальності митця, цікавістю до всього неповторного, природи. Він є протестом проти раціональності, корисного підходу до життя, відкидання особистості. Недосконалість світу. відсутність чіткої перспективи розвитку породили почуття безвиході, «світової скорботи». Темою романтичних творів були думки про гармонійне і недосяжне минуле, що не повернеться і про невідоме майбутнє. Особливого значення набувають теми природи та образ героя як людини, що наділена високими духовними якостями (самотність, ліризм, здатність до жертовності та бунту) Тут оспівуються людські чесноти та відкидається спотворене реальне життя
Разом з тим спостерігається інтерес до історії як науки, до народної культури, а разом із тим стародавньої міфології , фольклору як проявів цієї народної культури, що також зумовлено інтересом до минулого.
Англійський романтизм Д.Байрон «Пригоди Чарльз-Гарольда» В.Скотт «Айвенго»
Французький В.Гюго «Собор Паризької Богоматері», «Людина яка сміється»
Німецький Е. Гофман «Крихітка Цахес», Й. Гете «Фауст», Ф.Шіллер «Розбійники», «Марія Стюарт», Якоб і Вільгельм Грім «Народні казки»
Російський Пушкін, Лермонтов
Український Т.Шевченко М.Драгоманов, П.Куліш, М.Костомаров, Леся Українка
В живописі і в музиці домінують динамізм та різноманіття з героїчним або драматичним змістом «живописець Гойа , Корнеліус, Делакруа) композитори
Р. Вагнер, Ф.Ліст, Ф. Шопен, Л.Бетховен і т .д.
Разом із тим виникає символізм. Митці – символісти намагалися зобразити світ за допомогою символів, образів та алегорій (А.Рембо, П.Верлен, Ш.Бодлер і т.д.) Акцент робиться не на реальності, а на засобах її відтворення. Присутні звернення до міфологічних мотивів. Творчість символістів дала поштовх виникненню мистецтва модернізму.
В другій половині починає своє становлення реалізм – мистецтво «втрачених ілюзій», жорстокої дійсності і суду над нею, сповідував необхідність правдивого зображення дійсності. Починається робитись акцент на психологічних особливостях людини, зображується побут та обставини дії, спостерігається типізація героїв (на противагу індивідуалізації) – в типових обставинах діють типові герої.
Ч. Діккенс «Пригоди Олівера Твіста», «Крамниця старожитностей» О. Бальзак цикл «Людська комедія» Стендаль «Червоне і чорне», Л. Толстой «Війна і світ», «Анна Кареніна» , Достоєвський «Бідні люди», «Принижені та ображені», Г.Флобер «Пані Боварі», Марко Вовчок «Інститутка», «Игрушечка»
Наприкінці 19 століття спостерігається період декадансу –занепаду культурних цінностей, втрата віри в ідеали, розмисли на тему кризи та загибелі епохи, відкриття другої сторони наукового прогресу. Кризові явища кінця 19 століття призвели до нових засобів вираження.
Реалізм поступово модифікується в імпресіонізм («impression» - враження») зображення реальності як сукупності людських емоцій, на перший план виходить унікальність окремого моменту. Клод Моне «Враження. Схід Сонця, Е.Дега «Відпочинок танцівниці», Ван-Гог «Автопортрет», П.Гоген «Забава злого духа» і т.д.
Скульптор О. Роден «Ворота Пекла»
М. Коцюбинський «Інтермецо»
В архітектурі спостерігається еклектизм – штучне і безсистемне поєднання різнорідних елементів . Оформлення кімнат палаців Австрії , Німеччини, , будинок з Химерами в Києві
19 століття породило оригінальні мистецькі течії, які відбивали нестабільність тогочасного суспільства, невпевненість людини, сум’яття почуттів. Відбувається загострення індивідуалізації людини, починається пошук істини в новому засобі вираження, що призвело до абсолютизації форми і відкидання будь-якого змісту в модерністських мистецьких течіях першої половини 20 століття.