Середньовічна культура
Культура Римської імперії занепадає. Величезна територія, яка зумовлює неоднорідність мови, релігійних вподобань, звичаїв, сприла тому, що римська культура, не могла зберігатися в чистому вигляді, а зазнала величезного впливу. Воєнізована дисципліна переросла у жорстоке зловживання становищем, законність у бюрократію. Вираз „римський громадянин” став порожнім звуком. Долю всього народу визначала невелика кількість „багатих громадян”. Не було вже мови про публічні диспути, вся влада була в руках імператора, який дуже часто нехтував своїми обов’язками. Філософсько-етичні вчення стали такими, що проповідують відсторонення від зовнішнього світу і підкорення загальному світовому закону.
На цьому фоні виросла нова релігія – християнство, яке проповідувало рівність всіх перед богом та заборону будь-якого насилля, що було досить нетиповим для римських законів (гладіаторські бої). За часів фанатичного імператора Нерона християни переслідувалися і жорстоко вбивалися, проте світогляд давно вже нестабільної римської імперії почав хитатися і християнство набуло загального розповсюдження і статусу офіційної релігії Риму
Після падіння Римської імперії хронологічно починається період Середньовіччя, який має часові рамки 5 ст. Н.е. – 14 ст. Н.е. Середньовіччя пройшло під знаком християнської релігії, всі закономірності духовного життя людей задавало християнство, починаючи від особистого життя людей, закінчуючи офіційною політикою держав.
Період Середньовіччя починається з того моменту, коли варвари захоплюють римську імперію і утворюють нові дрібні королівства. Остготи (Італія) Вестготи (Іспанія), Франки( Франція) і т.д.
Устрій цих королівств являв собою мішанину римських законів та варварських родових звичаїв (що часто виражалося в тому що різних членів королівства судили за різними законами), з яких поступово почали виводити загальні для всіх закони.
Спадщина давньогрецьких і давньоримських авторів справляє великий вплив на християнських діячів, які украплюють християнську релігію у постійній полеміці з античними філософами з питань створення світу, проблем людської душі та моральної поведінки. Досить скоро християнство повністю оформлюється як єдина релігія і утворюється християнська католицька церква на чолі з головою Папою Римським, який вважався спадкоємцем апостола Петра, намісником бога на землі.
Раннє Середньовіччя - період темних віків, де існують дві вершини культурного піднесення – „остготське та вестготське відродження” (початок 4 – перша третина 7 ст) і „каролінгське та оттонове відродження „ (9 і 10 століття).
Перше пов’язане з дворами остготських та вестготських королів. При дворах королів заохочувалися музичні мистецтва, світська поезія, історичні та природничі науки.
Завдяки Боецію та Кассіодору („Варії”) та Ісідору Севільському ( „Етимології” формується новий тип освіти (кількаступенева освіта, яка складається з тривіуму – граматика, риторика, логіка, квадривіуму – арифметика , музика геометрія та астрономія, - медицини, права, теології) і створюються перші енциклопедії, які містять відомості з усіх тогочасних наук (математика, хімія, військова справа, архітекура, мінералогія, мореплавство і т.д.). Тривіум і квадривіум мали назву „сімь вільних мистецтв” і визначили принципи університетської освіти, що зберіглася до наших часів. Дана освіта стала дещо суперечити класичній церковній освіті, яка давалася при монастирях.
Каролінгське відродження часів правління Карла І французького характеризується створенням „Академії”, в якій вивчались 7 вільних мистецтв, велися диспути на теологічні теми, читались вірші, обговорювались наукові питання. Латина почала вважатись офіційною мовою богослов’я. Найвизначні праці Алкуїн „Про розум душі”, „Діалектика”
„Оттонове відродження” характеризується спробою германського імператора Оттона ІІІ реалізувати відновлення Римської Імперії, який вважав, що велика християнська держава на чолі з імператором (а не Папою римським, який тільки підкорювався імператору) продовжить місію Стародавнього Риму.
Наприкінці 11 ст. Починається піднесення культури. Європа стає зрілою феодальною державою, де основним принципом управління держав було сеньйоріальне право ( вассал залежив від сеньйора). Король визнавася лише „першим серед рівним” багатих дворян – феодалів. Весь порядок феодальної залежності регламетувався церквою. І селянин, і міщанин, і дворянин були на своїх містах, належали окремому соціальному стану. Королівську владу і феодальний лад обгрунтовувала церква, визначаючи короля „помазанником божим”
Міста, в яких концентрується торгівля і ремесла набувають ознак не тільки військового а й культурно-політичного центру. Відбувається розвиток світської освіти, засновуються університети в Болоньї, Равенні, Парижі, виникають приватні школи, які не належали до церкви, а об’єднувалися в окремі корпорації.
Хрестові походи «за гроб господень» (1095 р. Уран ІІ) сприяли поліпшенню матеріального становища, культурному обміну між європейцями і культурою сходу. Вперше середньовічна Європа відчула себе єдиним цілим і вперше здобула одну високу мету. Історія стала осмислюватись як війна за ідеал.
Середньовіччя знає два основні стилі:
романський (10 – 12 століття)
готичний (13 – 14 століття) Північна Європа
В літературі романський стиль проявився у поезії вагантів, основними темами якої були ліричні мотиви) та героїчному епосі («пісня про Роланда», «пісня про мого Сіда»). В архітектурі характерні особливості – напівкругла склепінчаста арка, романський храм був у формі базиліки – масивна кам’яна будова, що має 3-5 нефів, що перетинаються одним, основні ознаки – масивність та геометричність.
В скульптурі та орнаментальних мистецтвах – сюжети, які переказували Святе Письмо. Романський стиль був поширений в храмах , монастирях, замках (тяжкі стіни захист від нападів)
В готичному стилі спостерігається прагнення показати не міць і силу католицької церкви, а її велич, глибоку духовність і красу. Під час панування готичного стилю католицизм вже не боровся за своє становлення, а виступав основним носієм культури. Готичний стиль виражає глибину морального і духовного світу людини, а не лише турбується про зовнішні ознаки святості. Основні риси готичної архітектури – панування лінії, вертикалізм композиції, деталізація та підпорядкованість елементів логіці цілого. Готичні храми побудовані за принципами каркасної системи, прикрашений вітражами і статуями. (Собор Паризької Богоматері, Шартрський собор, Кельнський , Вестмінстерське абатство, ратуша у Брюсселі.
Лицарська культура формується в період зрілого феодалізму. Образ благородного дворянина, який служить богу і своєму сеньйору доповнюється ідеалом служіння прекрасній дамі, що сприяє виділенню індивідуальності (завдяки інтимним переживанням) і формуванню особистісного духовного світу.
Була розповсюджена творчість труверів (співаків героїчних подвигів минулого і сучасності - роман про Енея, роман «Олександр», роман про Цезаря), трубадурів (співаків куртуазної любові у Франції), менезінгерів(співаків кохання у Німеччині). «Трістан і Ізольда»
В театральному мистецтві основний жанр був містерія – театральне дійство, поставлене на міській площі. Сюжети бралися із Старого заповіту або з життя Христа.
Розвинутись духовним можливостям людства заважала обмежена феодальна система, обґрунтована католицькою церквою. Проте головним надбанням середньовічної культури було те, що відкрило духовні сили людини, започаткувала гуманістичний світогляд, який отримав свій вияв в епосі Відродження.
Відродження (Ренесанс) – перехідна епоха в розвитку європейської культури від Середньовіччя до нового часу, яка охоплює 13 – 16 століття. Стародавні ідеали краси, гармонії і повноти життя, навіяні стародавніми статуями і спорудами протирічили християнським канонам, основними принципами якого були сувора велич та духовне піднесення.
В цей період формується ідеал сильної яскравої творчої особистості. Якщо раніше вважалось, що в центрі картини світу є бог, а людина вважається гріховною істотою, яка повинна придушити в собі свою тілесну природу (теоцентризм), то зараз на перший план виступає людина як така, що створена за образом і подобою бога і є вінцем його творіння, отже є найвищою цінністю (антропоцентризм). Філософія доби Відродження (гуманізм) цікавиться не спасінням людської душі, а земним призначенням людини, яка повинна реалізувати свої творчі здібності. Людина починає вірити в свої власні сили, прагнути до оволодіння знаннями та відкрити закони природи як божественного задуму.
Цей факт пов’язаний з розпадом феодальної системи і розширенням кругозору пересічної середньовічної людини. Три винаходи визначили обличчя нової епохи: друкарський верстат, компас і артилерія. Результатами їх застосування були поширення й примноження знань, великі географічні відкриття Америки Колумбом в 1492 р), шляху з Європи в Індії Васко да Гамою в 1497 – 1499, підтвердження гіпотези про кулясту форму землі Фернандом Магеланом в 1519 – 1522), ріст національних монархій, що за півтора століття сформували європейський світ. Народна мова починає ставати офіційною поряд із латиною, зявляється поняття „нація” (трактат Макіавеллі „Государ” 1513 р обгрунтовує створення національної монархії, розкриває брудний бік політичних реалій). Розвиваються нові економічні відносини, виникають мануфактури із застосуванням найманої праці, виникає великий клас ремісників та торговців, деякі міста отримують самоврядування, починається нагромадження капіталу.
Свою назву ця епоха отримала від того, що починається переосмислення духовної спадщини античної культури. Власне назва „Античність”, „антична культура” (antiquus – стародавність) з’являється в період Відродження і означає період Стародавньої Греції та Риму.
Середньовічнва культура починає набирати все більше і більше індивідуалізуючих рис, неможливо все підкорюватиодній ідеї – теоцентризму, церковні твори та богослів’я на латині заступають твори національною мовою, які носять світський характер і пропагують ідеї насолоди життям.
Вся епоха відродження пронизана мистецтвом. Завдяки новим технологіям малювання стало можливим здійснювати об’ємні зображення в живописі т натуралістично передавати настрій твору. Митець тут виступає не як відтворювач божественної ідеї, а як яскрава індивідуальність, яка демонструє ВЛАСНЕ бачення того чи іншого моменту. Багатий світ людських емоцій та мрій, гармонія людини як вінця божого творіння з природою проявляється в творах мистецтва Відродження.
Найбільш повно Ренесанс відбувся в Італії (Флоренція, Мілан, Венеція, Генуя і т.д.)
Леонардо Да вінчі „Таємна Вечеря” „Джоконда” „”Автопортрет”
Рафаель Санті „Сікстинська мадонна”, розпис ватіканського палацу (відтворив образи видатних людей античності – Гомера, Сократа, Платона)
Мікеланджело Буонаротті Велетенська Статуя біблейного Давида, Розпис сікстинської капелли
Скульптор Донателло бронзові статуї Давид, Ієремія, святий Георгій
Художник Сандро Ботічеллі „Весна” Народження Венери”
В Північному Ренесансі 9Німеччина, нідерланди, франція) можна відмітити Альбрехта Дюрера (німеччина) - художника гравера теоретика мистецтва „Вершники Апокаліпсису”, „Чотири апостоли”, „Заєць”
Відродження породило ідеологію гуманізму ( humanus людський) згідно якому земна роль людини стала реальністю в громадянському суспільстві під керівництвом світського управителя і за приписами філософії та морального обов’язку, церква ж разом з римським папою опікувалась проблемами вічного життя. Почалася боротьба з існуючими теологічними вченнями, які спиралися лише на святе письмо і церковні авторитети за відновлення і адекватне розуміння багатої духовної спадщини античності.
Письменники-гуманісти „Данте Аліг’єрі „Божественна комедія”, „Нове житя”
Франческо Петрарка „Книга пісень”
Леонардо Бруні «Вступ в науку про мораль”
Лоренцо Валла „Трактат про насолоду”
Засновують навчальний заклад, який носить назву платонівська Академія (як і Платонівська академія в Стародавній Греції), що протиставляється існуючим університетам в плані різної кількості дисциплін ( давньогрецька мова, давньогрецька та давньоримська філософія, археологія, філологія) та гуманістичними ідеями про самодостатність людини.
В ПЕРІОД ВІДРОДЖЕННЯ ЛЮДИНА ВВАЖАЛАСЯ ТИТАНОМ, ТОБТО ТАКОЮ, ЩО МАЄ НАДЗВЧЙНІ МОЖЛИВОСТІ І МОЖЕ ВІДКРИТИ БОЖЕСТВЕННІ ЗАКОНИ ПРИРОДИ
Згодом ідеологія гуманізму перестає бути лише захопленням людською особистістю як творчою всебічно розвиненою істотою і починає носити більш політичний та соціальний характер. Еразм Роттердамський в своєму творі „Похвала глупоті” різко висміює існуючий соціалний лад та церкву.
Томас Моор”Утопія” та Томазо Кампанелла „Місто Сонця” висувають проект ідеального суспільства на засадах рівності, солідарності та праці згідно своїм здібностям.
Гуманізм:
Визнав людську індивідуальність як одну із найцінніших людських якостей
Реабілітував природу, Спричинив звернення до тілесного, до природного, що згодом зумовило розгляд природи як об’єкт наукового дослідження
Сприяв формуванню нового типу людської особистості – багатосторонньої, вільної, незалежної від догм і традицій із розвинутим почуттям власної гідності.