Домінуюча культура. Контркультура. Субкультура.
Домінуюча культура – сукупність зразків певного суспільства, які приймаються і усвідомлюються всіма його членами.
Субкультура – культурні зразки, які пов’язані із загальною домінуючою культурою і разом з тим відрізняються від неї своїми специфічними рисами. На формування субкультур впливають соціальний стан, етнічне походження (національність), релігія, місце проживання, рівень освіти, професійний статус, статеві вікові відмінності і т.д.)
Контркультури – субкультури тих груп, які не тільки відрізняються від домінуючих зразків культури, а й кидають їм виклик. Тут спостерігається або протистояння існуючим культурним принципам, або відмова від тої масової культури, що нівелює людську особистість.
Первісна та Антична культура
Культурне освоєння навколишнього середовища починається з появою людини та її трудової діяльності. Перехід від природного стану людини до надприродного стався внаслідок предметної діяльності, використання вогню, становлення мовлення, дотримання табу, коли через застосування до себе насильства відбулось формування людської істоти; виникнення мистецтва; створення угруповань, що поклали початок суспільній організації; появи міфів, які підпорядкували собі все життя первісної доби.
Головним результатом цього переходу стало створення духовної сфери людства та суспільної предметності – знарядь праці та матеріальної культури. Саме через створення предметів матеріальної культури людина набувала суспільного досвіду, передаючи його наступним поколінням.
Періодизація первісної культури:
Палеоліт 3 – 2,6 млн. років – 10 тис років до н.е. (поява перших знарядь праці, видобування вогню, побудова житла. Проте господарство було привласнюючим, основними галузями – збиральництво і мисливство)
Мезоліт 10 тис р – 8300 р до н.е. ( відступ льодовика, розвиток рибальства, одомашення диких тварин, створення водного транспорту)
Неоліт ( здійснюється перехід від привласнюючого до відтворюючого господарства (неолітична революція), тобто людина починає виготовляти продукти використовуючи вирощені нею рослини і приручені тварини. Виникає осілий спосіб життя людини.
За часів пізнього неоліту починається використовуватись новий матеріал – мідь.
Бронзова доба характеризувалася тим, що бронза стала не лише основним металом, з якого почали виготовляти знаряддя праці та зброю а й тим, що вона спричинила організацію торгівля оловом., що зумовило розповсюдження ідей та технологій.
Одним з ранніх виявів духовного світу людини стали релігійні культи і мистецтва. Мистецтво первісної людини поділяють на мистецтво малих форм (невеличкі статуетки чи фарбування на кістках, каменях) і печерне мистецтво. Основні сюжети – тварини ( що зумовлювалося залежністю від людини від тваринного світу в полювання і рибальстві)
Основні релігійні вірування:
анімізм наділити людину і все навколишнє середовище особливими душами
тотемізм віра в родоначальника роду тварини чи рослини
магія – елемент культового обряду
фетишизм – культ речей, які первісна людина наділяла надприродними
властивостями
Первісне мислення – це міфологічне мислення. Тут людина ще не виділяє себе з оточуючого середовища, не протиставляє себе природі, а лише намагається пристосуватися до неї. Звідси і виникають культи тварин та природних стихій – людина відчуває себе органічно поєднаною з природою і вважає природу, від якої вона є залежною, своєю покровителькою. Тому і всі духовні практики та релігійні культи первісних людей пов’язані з природою, яку людина сприймає як живу істоту, з якою вона спілкується. Це і спричинює появу перших міфів – фантастичних розповідей про богів та героїв (людей, що наділені надлюдськими якостями). Міфологічне мислення являє собою некритичні уявлення про оточуючу дійсність як органічну єдність і цілісність, тут не ставиться питання що є людина і яким є її призначення. Міфи як фантастичні оповіді пояснюють створення світу вищими силами і життя людини в цьому світі.
Розвиток землеробства, скотарства, торгівлі, ремесла спричинює собою появу найдавніших цивілізацій. Найдавніші цивілізації – Єгипет, Месопотамія, Індія, Китай.
В Європі першою цивілізацією була Стародавня Греція. Попередником давньогрецької цивілізації є кріто-мікенська культура.
На о. Кріт прибл 2400 р до н.е. існували міста (Кносс, Тілісс, Фест). Основні риси: землеробство, мореплавство, будування палаців, культ морських божеств.
Наприкінці 15 ст. крітська культура була зруйнована племенами ахейців, які заснували власну державу з центром м. Мікени. Основні риси: Будування палаців (але не лабіринтні, а монументальні, чіткі); войовничість
Наприкінці 12 ст. до н..е. ахейці впали під натиском дорійців, які були озброєні залізом, тобто бронзова кріто-мікенська культура завершилася.
Падіння кріто-мікенської цивілізації потягло за собою глибоку депресію, т.зв. «темні віки»,лише наприкінці 9 ст. з’являються перші культурні пам’ятки, до яких відносять «Іліаду» та «Одіссею» Гомера.
В 8-6 століттях Греція починає засновувати колонії, що спричинює інтенсивний розвиток рабовласництва.
Розклад родових відносин причинив виникнення міста-полісу – специфічної форми державності з політичним устроєм – демократією(повна відкритість, громадське обговорення нагальних проблем). На зміну родовому праву і традиційної моралі, де типовим є обожнення царської влади приходить уявлення божественної справедливості, яке поширювалося на всіх людей. Звідси – демократія як спільне керування державою..
Демократія носила неоднорідний характер, Якщо афінська демократія мала на увазі повну владу народу і народні збори (еклесії) як вищий орган влади, то воєнізована Спарта на перший план виводить традиції та державні закони, які регламентують життя громадянина-воїна до найменших дрібниць. Найбільший розвиток Афінської демократії за часів Перікла (5 ст до н.е.), коли Греція перемогла в греко-перській війні.
Саме в Стародавній Греції зароджується філософія і наука як особливі форми світогляду. Вперше ставиться питання «Що є людина» і «яке її місце в світі?» . Людина починає займатися наукою заради самої науки, здобувати знання заради самих знань. З настійливих намагань пізнати таємниці Всесвіту, розв’язати загадку його світобудови народжується новий тип мислення, для якого навколишній світ стає розумово осягнутим, а не містично сприйнятим. Перші філософські школи - «натурфілософські» (Фалес, Анаксімандр, Емпедокл) шукають першопричину світу, згодом філософія починає шукати відповіді не лише на питання «яким чином влаштований світ?» а і на питання «в чому полягає унікальність людини в цьому світі?»(Софісти, Сократ)
Основні світоглядні тенденції давньогрецької культури:
Ідея космосу як світового порядку
Ідея гармонії людини і світу з космосом як досконалістю
Ці уявлення присутні в давньогрецькій культурі в будь-якій її сфері –як і в суспільному житті (демократія), так і в житті духовному (філософія та наука), так і в мистецтві.
В науці досить значного розвитку набуває математика як вчення про числа і сталі форми (Евклід), астрономія, історія (Геродот, Фукідід), медицина (Гіппократ)
Греція дала класичні зразки в будь-якому сфері мистецтва. Основними принципами давньогрецької культури є принцип гармонії і принцип краси В архітектурі можна спостерігати чітку побудову будівель та храмових споруд згідно ордерам (порядкам). Дорійський (найбільш розповсюджений), іонійський, корінфський ордери.
В скульптурі зображається досконалість та краса людського тіла, людина не зображається такою, як вона є, а виступає ідеалізованою моделлю для зображення краси. Фідій (Афіна-діва в Парфеноні), Поліктет, Мірон
В літературі замість міфологічних творів Гесіода( «Роботи і дні», «Родовід богів»), де викладається структура давньогрецької ієрархії богів, з’являються нові жанри – трагедія і комедія, які і дають початок давньогрецькому театру.
Трагедія («пісня козла) – твір, який відображає приреченість людини у боротьбі з фатумом (долею). Есхіл «Прикутий Прометей», Софокл «Едіп», «Антігона», Еврипід «Медея».
Комедія народжується дещо пізніше, коли людина навчається сміятися з самої себе та існуючого порядку. Аристофан «Оси», «Хмари», «Плутос».
4 століття – криза Еллади, руйнуються класичні зразки та ідеали, життя розвивається більш бурхливо, усобиці, зростання економічної і соціальної нерівності, ширилася аполітичність народу, розривався зв'язок людини і поліса.
338 р. до н.е. в битві під Херонеєю Грецію завойовує Македонія. Олександр Македонський робить новий поворот в історії стародавнього світу – розпочинає військову і культурну експансію на схід, намагаючись створити єдину культуру заходу і сходу. Цей період – період еллінізму. Класична полісна культура стародавньої Греції починає доповнюватись містичними культами східних релігій, елементами царської само державності, надмірної пишноти в архітектурі.
Культура давньогрецького полісу остаточно втрачає себе, розчиняючись в імперській культурі, на перший план виходить індивідуалізм людини, яка відчуває себе відірваною від своєї політичної спільноти. Тому основними проблемами в філософії і літературі є проблеми морального характеру, а не суспільно-політичного.
Наукові центри в Єгипті та середній Азії дали можливість розвитку географії (Ератосфен), історії (Полібій), фізики (Архімед), астрономії (Аристарх Самоський висунув гіпотезу геліоцентризму, підтверджену через десяток століть Коперніком).
В 1 столітті елліністична культура була асимільована новою державою – Римською імперією, проте вона не зникла, а справила значний вплив на розвиток Римської культури.
Історію Римської держави поділяють на Царський Рим (8 ст. до н.е. – 6 ст. до н.е.), Римську республіку (кінець 6 ст. – 31 р до н.е.), Римська імперія (31 р до н.е. – 476 р. н.е.)
В період царського Риму відбувається поступовий розклад родових відносин і зародженням класів та держави. Класи патриціїв і плебеїв формувалися з родового ладу. Римський народ на початку складався з трьох триб(племен) відповідно трьом етнічним елементам латинам, сабинам і етрускам. Триба охоплювала 10 курій, а курія 10 родів. Тобто 300 родів вважалися повноправними громадянина ми Риму, а ті, хто не мав ніякого відношення до тих родів і не вів від них своє походження, не вважалися громадянами. Громадяни – патриції, негромадяни – плебеї.
Після вигнання царя Тарквінія Гордого в Римі починає формування республіки. Проте народні збори фактично були у владі патриціїв, проти чого були плебеї. Щоб уникнути подальшої боротьби між патриціями і плебеями створюється документ «закони 12 таблиць», який регулює основні сфери суспільного життя людей (торгівля. злочини і покарання, право власності, відносини всередині сім’ї)
Поступово Римська республіка спираючись на закони римського громадянства набуває свого розквіту, створюючи власну систему управління – сенат на чолі із консулом.
Римська держава і суспільство біли дуже мілітаризовані, в першому столітті н.е. Риму належала майже все узбережжя Середземного моря, що спричинило великий приток дешевої рабської сили та занепад селянського класу.
Основними цінностями Давнього Риму була простота звичаїв, сувора дисципліна, законність, згуртованість. Проте підчас розвитку давньоримської республіки і після завоювання Греції в Рим проникає давньогрецька витонченість, культ особистості, ораторське мистецтво, оригінальність давньогрецьких трагедій. Протягом дуже невеликого часу встановлюється італійсько-грецька двомовність. Проте разом з тим стверджувалося самолюбство, зманіженість, надмірна самозакоханість, відкидання спільності інтересів.
Республіканський лад не міг існувати в умовах великої території держави, яка включала в себе велику кількість регіонів з власними особливостями. Постійні громадянські війни всередині самого Риму та жорстка романізуючи політика за межами Риму приводили до нестабільності в межах республіки.
Тому Гай Юлій Цезар в 1 столітті заявив про створення Римської імперії на чолі з імператорами. Але через те, що він знехтував інтересами родової аристократії, був убитий в результаті заколоту. його наступник Октавіан Август здійснив перетворення римської республіки в єдину систему – імперію, поділену на територіальні округи з бюрократичною системою і постійною імператорською владою.
Культура давнього риму є більш функціональною тому, що потребувала забезпечення потреб великої кількості населення. В архітектурі поряд із храмами та палацами можна спостерігати Колізей, тріумфальні арки, громадські лазні «терми»,акведуки, міст через Дунай, бруковані дороги.
В літературі Вергілій (Енеїда), Овідій (Метаморфози) , Горацій мотиви прославлення імператорської влади, кохання, поетичний портрет.
За часів республіки популярними є публіцистичні трактати Гай Гракх «До Марка помпонія», Марк Катон «Про сільське господарство» (захист староримських традицій), переклад та осмислення давньогрецьких творів (Цицерон «Академіки», «Гортензій»)
Загальна риса інтелектуального життя перших століть імперії – значний інтерес до філософії, зокрема до моральних проблем та проблем людської духовності. Сенека, Епітет, Марк Аврелій, Епікур, Секст Емпірик.
Згодом Римська імперія втрачає свою єдність, культура імперії стає культурою еліти і свідомо орієнтується на вузьке коло освічених людей. Поступово зникає основний принцип римського права - рівності всіх людей перед законом, замість цього виникає поділ на «Привелейованих» та «непривелейованих» (за соціальним статусом), політика централізації верховної влади в Римі вже не може стримати бурхливих культурних процесів на території римських провінцій, Рим поступово втрачає культурні зв’язки з ними.
Соціально-економічна нестабільність, зовнішній натиск варварів, втрата ідеалів давньогрецької культури і єдності імперії зумовили падіння давнього Риму як культурного регіону. Крім того, виникнення та розповсюдження нової релігії – християнства обґрунтовує зовсім іншу, чужу давньоримській імперії ідеологію – рівність всіх людей незалежно від їхнього становища та соціального статусу.
В 330 році імператор Костянтин переносить столицю імперії на Схід, засновуючи місто Константинополь з імперією Візантією, яка розвивається зовсім за іншими законами, взявши від Римської імперії культ імператорської влади та бюрократизм, західна ж Римська імперія зникає разом із захопленням риму готами в 476 р.