1917 Р. У надзвичайно короткий час Центральна Рада

переросла у впливовий представницький орган народної

влади. Важливу роль у її створенні, зміцненні та визначенні

основних напрямів діяльності відіграли три провідні

українські парти: Українська партія соціалістів-ре-

волюцюнерів (М. Ковалевський, П. Христюк, М. Шапо-

вал), Українська сощал-демократична робітнича партія

(В. Винниченко, С. Петлюра, М. Порш) та Українська

партія сощалістів-федералістів (Д. Дорошенко, С. Єфре-

мов, А. Ніковський). Головою Центральної Ради було обрано

М. Грушевського.

Грушевський Михайло Сергійович (1866—1934) — історик, літе

ратурознавець, публіцист, політичний і державний діяч Голова

Української Центральної Ради Народився в м Холм (нині на тери

тори Польщі) По закінченні Київського університету (1890) про

вадив дослідницьку роботу в наукових установах Львова і Києва

Водночас брав участь у громадському житті один з організаторів

Української національно демократичної парти в Галичині (1899),

засновник Товариства українських поступовців (1908) У1914 р

був арештований і засланий до Симбірська 7 березня 1917 р

обраний Головою Української Центральної Ради За гетьмана

П Скоропадського перебував у ПІДПІЛЛІ, З 1919 р — в еміграції

(Відень, Прага, Берлін, Женева, Париж) У1923 р обраний дійс

ним членом ВУАН у 1924 р повернувся в Україну Очолював ка

федру історії України, історичний ВІДДІЛ ВУАН У1929 р обраний

академіком АНСРСР У1931 р арештований ДПУі звинувачений у

керівництві ≪Українським національним центром≫ та в антирадян

ській ДІЯЛЬНОСТІ 3 кінця 1930 р до 1934 р змушений був працю

вати в Москві Помер 25 листопада 1934 р у Кисловодську Похо

324 Українська національно-демократична революція

ваний на Байковому кладовищі в Києві. Автор багатьох ґрунтовних

праць із всесвітньої та української історії, головними з яких є ≪Історія

України-Руси≫у10 томах і 13 книгах (1898—1936), ≪Нарис історії українського

народу≫ (1904), ≪Ілюстрована історія України≫ (1911); п'ятитомна

≪Історія української літератури≫ (1923—1927) та ін.

Швидкому зростанню авторитету, популярності та впливовості

цього органу влади сприяло те, що він обстоював

близькі та зрозумілі народу ідеї національно-територіальної

автономії та популярні ідеї соціалізму. Значну роль у

цьому процесі відіграв і демократичний та всеохоплюю-

чий принцип формування Центральної Ради, адже з самого

початку свого існування вона була уособленням трьох

представництв: національного, соціально-класового та територіального.

Такі ідейні засади та організаційні основи

значною мірою і забезпечили їй широку народну підтримку.

Свою прихильність до Центральної Ради висловили

військовий, селянський та робітничий всеукраїнські з'їзди,

скликані в травні 1917 р.

Отже, безпосередніми наслідками Лютневої революції

1917 р. для України були посилення політичної боротьби;

вихід на політичну арену широких народних мас; перетворення

армії на впливовий фактор внутрішнього життя;

зростання ролі політичних партій; зміщення суспільних

настроїв вліво; паралельна поява конкуруючих владних

структур Тимчасового уряду і Рад, у діяльності яких

домінував соціальний акцент, та Центральної Ради, у роботі

якої надавалася перевага вирішенню питань національного

розвитку.__

19.1. Стартові умови розгортання

державотворчого процесу

1 грудня 1991 р. відбулися дві події історичної ваги —

понад 90% громадян, які взяли участь у Всеукраїнському

референдумі, висловилися за незалежність України, водночас

було обрано Президента республіки — Л. Кравчука

(понад 61% голосів). Ось як прокоментував результати референдуму

американський тижневик ≪Тайм≫: ≪Росія може

існувати без України; Україна може існувати без Росії.

Але Радянський Союз не може існувати без України. Він

закінчився≫.

Появу на політичній карті світу нової незалежної держави

— України — зумовила низка чинників.

Зовнішні чинники:

1) поразка соціалістичного табору в ≪холодній війні≫,

порушення світового балансу сил у зв'язку з розпадом соціалістичної

системи;

2) помітне погіршення соціально-економічної та політичної

ситуації в СРСР;

3) втрата центром контролю за подіями на місцях;

4) синхронне посилення відцентрових тенденцій у союзних

республіках;

5) поразка путчу, тимчасова деморалізація консервативних

сил;

6) намагання Росії зберегти домінуючу роль у після-

путчовий період.

Стартові умови розгортання державотворчого процесу 567

Навіть російські історики сучасності зазначають, що

поява Акта про незалежність України та відмова від принципів

Союзу значною мірою були зумовлені проімперськими

діями лідерів РРФСР. Відкрито проголошені претензії

Росії на всі головні посади у новому Союзі, перехід

Всесоюзної телерадіокомпанії і ТАРС у власність, а підприємств

союзного підпорядкування — під юрисдикцію

РСФРР та інше — все це абсолютно однозначно свідчило

про бажання керівництва Росії, ліквідувавши старий центр,

забезпечити собі роль лідера в новому Союзі. Така позиція

Росії ще більше посилювала відцентрові тенденції.

Внутрішні чинники:

1) існування в Україні системи формально легітимних

(законних за радянським правом) органів державного

управління;

2) бажання київської номенклатури звільнитися з-під

опіки центру;

3) певна стабільність українського товарного ринку;

4) активізація націонал-демократичного крила політичних

сил республіки;

5) післяпутчове посилення відцентрових настроїв у суспільній

думці;

6) дотримання політичного нейтралітету армійськими

формуваннями, небажання правоохоронних органів виступити

проти власного народу;

7) багатовікова боротьба народу за створення власної

незалежної держави.

Проголошення незалежності стало своєрідною точкою

відліку нового етапу історії України, поклало початок перехідному

періоду, суть якого — у переході на якісно

вищий рівень суспільного розвитку: у політичній сфері —

від тоталітаризму до демократії; в економічній — від командної

до ринкової економіки; у соціальній — від лю-

дини-гвинтика до активного творця власної долі; в гуманітарній

— від класових до загальнолюдських цінностей;

у міжнародній — від об'єкта до суб'єкта геополітики. Тобто,

в цілому має бути здійснено перехід від становища

≪уламка імперії≫ — до власної державності, від формальної

незалежності — до реального суверенітету.

Але українське суспільство було недостатньо підготовлене

до державотворчого процесу. Рішуча відмова від

існуючого до серпня 1991 р. зразка суспільного розвитку

в умовах відсутності науково обґрунтованої моделі побудови

незалежної держави зумовили на перших порах втрату

орієнтирів, розгубленість, розчарування, а внаслідок