Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
шпора на пат физ.rtf
Скачиваний:
19
Добавлен:
20.07.2019
Размер:
497.46 Кб
Скачать

60. Методи екскпериментального вивчення пухлин.

Індукція пухлини хімічними речовинами. Персіваль Потт описав професійне злоякісне захворювання — рак шкіри мошонки у сажотрусів. Спроби відтворити подібну пухлину в експерименті закінчувалися невдачею. Учені Ішикава і Ямагіва вперше змогли викликати пухлину у тварин. Впродовж 6 міс. вони змащували шкіру кроликів кам'яновугільною смолою і лише після цього у тварин розвинувся рак шкіри.

Індукція пухлини вірусами. Еллерман і Банг вперше викликали лейкоз у курей за допомогою безклітинного фільтрату з лейкозних лейкоцитів.

Індукція пухлини фізичними чинниками. Пухлину вдається відтворити за допомогою іонізуючої радіації, у тому числі рентгенівських променів, радіоактивних ізотопів, а також ультрафіолетових променів.

Експлантація пухлини. Вирощування пухлини в культурі тканини поза організмом. Цей метод успішно застосовував проф. А. Д. Тімофєєвський. Культура тканини, отримана безпосередньо з пухлини тварини або людини, називається первинною. Даний метод особливо цінний тим, що дозволяє вивчати індукцію пухлин і пухиногенних вірусів на людських тканинах. Пассовані або індуковані в культурі тканини пухлинні клітини при підсадці здоровій тварині ростуть в її організмі і утворюють злоякісну пухлину.

Трансплантація пухлини. Вперше вітчизняний вчений М. А. Новінський успішно трансплантував пухлину дорослого собаки щенятам. Даним дослідом було покладено початок експериментальної онкології. Метод трансплантації широко використовується і в наш час. Є штами пассованих пухлин з добре вивченими властивостями. Алогенна трансплантація пухлин буває успішною, тоді як така ж трансплантація здорових тканин без імунодепресії не вдається.

61. Роль вірусів у виникненні пухлин. Класифікація онкогенних вірусів. Вірусний канцерогенез.

Професор Л. А. Зільбер запропонував вірусно-генетичну теорію виникнення пухлин, згідно якої механізм пухлинної трансформації полягає в тому, що геном вірусу вбудовується в геном клітини.

Встановлено, що причиною розвитку спонтанних пухлин, є пухлиногенні віруси. При класифікації онкогенних вірусів враховуються наступні ознаки: тип нуклеїнової кислоти, місце і спосіб розмноження вірусу в клітині, форма. Розрізняють 4 групи вірусів:

1. Віруси спіралевидної форми, РНК-вмістні, які розмножуються в цитоплазмі.

2. Віруси поліедральной форми, РНК-вмістні.

3. Віруси поліедральной форми, ДНК-вмістні, вони розмножуються в ядрах клітин.

4. Крупні віруси, ДНК-вмістні. Вони розмножуються в цитоплазмі, утворюючи характерні клітинні включення. Всі вони дуже схожі на вірус віспи і викликають найчастіше доброякісні пухлини.

62. Патогенез пухлинного росту. Стадії патогенезу: ініціація, промоція, прогресія.

У патогенезі пухлинного зростання розрізняють три етапи: трансформацію здорової клітини в пухлинну (ініціація), промоцию і прогресію пухлини.

Трансформація полягає в набутті вихідною здоровою клітиною здатності безмежно розмножуватися і передачі її дочернім клітинам. Трансформація може відбуватися двома шляхами — мутаційним і епігеномним.

Між початком дії трансформуючого агента і появою клінічно вираженої пухлини має місце латентний період, який у людини може тривати роками.

Промоція є другим етапом в механізмі розвитку канцерогенезу. Трансформовані клітини можуть залишатися в тканині тривалий час в неактивній формі. Додаткова дія коканцерогенним чинником, який сам не викликає трансформацію, але стимулює клітини до розмноження, призводить до того, що пухлинні клітини, що знаходяться в латентному стані, починають розмножуватися, утворюючи пухлинний вузол.

Прогресія — третій етап механізму канцерогенезу. Під прогресією розуміють стійкі якісні зміни властивостей пухлини, переважно у бік малігнізациї, що виникають під дією декількох чинників:

1. У первинний канцерогенез, як правило, залучається не одна клітина, а декілька, що сприяє формуванню в пухлині, що розвивається, декількох субліній клітин.

2. Зміна генотипу і фенотипу клітин, що призводить до прогресії, може бути пов'язана з продовженням дії на геном пухлинних клітин канцерогенного чинника.

3. Спонтанні мутації пухлинних клітин при зниженні в них активності репаративних ферментів.

4. Набуття пухлинними клітинами нових властивостей, пов'язаних з суперінфекцією пухлиногенними і непухлиногенними вірусами, полегшеною в пухлинних клітинах.

63. Пухлинна прогресія, її механізми та прояви. Прогресія — третій етап механізму канцерогенезу. Стійкі якісні зміни властивостей пухлини, переважно у бік малігнізациї, що виникають під дією декількох чинників: 1. У первинний канцерогенез, залучається декілька клітин, що сприяє формуванню в пухлині, що розвивається, декількох субліній. У зростаючій пухлині постійно здійснюється відбір найбільш життєздатних клітин. Певні клітини отримують перевагу. При зростанні пухлинної тканини в організмі змінюється гормональна регуляція, можливе вироблення антитіл проти клітин, наявних в якій-небудь сублінії. В результаті отримує перевагу яка-небудь з субліній пухлинних клітин, яка спочатку складала меншість. 2. Зміна генотипу і фенотипу клітин, що приводить до прогресії, може бути пов'язане з продовженням дії на геном пухлинних клітин канцерогенного чинника. 3. Спонтанні мутації пухлинних клітин при зниженні в них активності репаратівних ферментів. 4. Надбання пухлинними клітинами нових властивостей, пов'язаних з суперінфекцією пухлиногенними і непухлиногенними вірусами, полегшеною в пухлинних клітинах.

64. Поняття про протоонкогени, онкогени (клітинні, вірусні), онкобілки, гени-супресори клітинного поділу.

Протоонкогени - власні гени клітин, які несуть інформацію про структуру білків, які приймають участь у регуляції клітинного поділу. Протоонкогени (позначаються літерою “С”) є клітинними аналогами (прототипами) вірусних онкогенів (позначаються літерою “V”). Трансформація клітинних протоокогенів в вірусні онкогени відбувається під час перебування останніх у клітинах під час фази персистенції (абортивного перебігу). У цей час вірус “обкрадає” геном клітини.

Клітинні онкогени (трансформуючі гени) - це протоонкогени, які придбали здатність трансформувати клітину - перетворювати її в пухлинну. Перенос таких генів в інші, здорові клітини викликає трансформацію останніх.

Онкобілки – продукти функціонування онкогенів, які є компонентами мітотичного сигналу для клітини, тобто запускають мітотичний цикл і поділ клітини.

Гени-супресори – гени, що кодують білки, які є інгібіторами проліферації. Вони кодують здебільшого або антагоністи онкобілків, або індуктори апоптозу.

65. Причини та механізми розвитку гіпоглікемічних станів. Можливі наслідки гіпоглікемії.

Гіпоглікемія виникає за умови, якщо активність інсуліну переважає над активністю протиінсулінових гормонів, в результаті чого у вуглеводному обміні посилюються анаболічні процеси. Гіпоглікемія спостерігається в разі пухлин гіпоталамуса, гіпофункції гіпофіза, аддісонової хвороби, вуглеводного голодування, важкої м’язової роботи, при ураженні клітин печінки, глікогенолізі. Гіпоглікемія може спричинити розвиток гіпоглікемічної коми (спостерігається при зниженні рівня глюкози в крові до менш як 2,5 ммоль/л).

66. Визначення поняття та класифікація цукрового діабету (ВООЗ).

Цукровий діабет – стан хронічної гіперглікемії, зумовлений дефіцитом інсуліну або надлишком факторів, які протидіють його активності.

Класифікація. За етіологією (ВООЗ, 1999 р.) цукровий діабет поділяють на:

І. Цукровий діабет типу І (деструкція ss-ендокриноцитів, що зазвичай призводить до абсолютної інсулінової недостатності): 1) автоімунний; 2) ідіопатичний.

ІІ. Цукровий діабет типу ІІ (від переважання резистентності до інсуліну з відносною інсуліновою недостатністю до переважання секреторного дефекту з інсуліновою резистентністю або без неї).

ІІІ. Інші специфічні типи діабету: 1) генетичні дефекти ss-клітинної функції; 2) генетичні дефекти дії інсуліну; 3) хвороби екзокринної частини підшлункової залози; 4) ендокринопатії; 5) діабет, індукований лікарськими засобами або хімічними речовинами; 6) інфекції.

ІV. Гестаційний цукровий діабет.